Гаргантюа і Пантагрюель - Сторінка 61

Ми з вами не бачилися відтоді, як ми з нашими давніми друзями, Антуаном Сапортою, Ґі Буґ є, Бальтазаром Нуає, Толе, Жаном Кантеном, Франсуа Робіне, Жаном Пердріє і Франсуа Рабле, грали у Монпельє Мораліте про того, хто німкеню узяв.

— Я бачив його (сказав Епістемон). Люблячий муж хотів, щоб жінка заговорила. Вона і справді заговорила завдяки умінню лікаря й хірурга, які підтяли їй під'язичну зв'язку. Але, відзискавши дар мови, вона заходилася так язиком калатати, що чоловік знову побіг до лікаря просити засобу, аби її зацитькати. Лікар відповів, що до його послуг є чимало засобів, аби змусити жінку заговорити, але нема жодного, щоб зацитькати її; єдиний, мовляв, засіб від безперервної жіночої балакні — це глухота мужева. Медики щось там почаклували, і цей сірома оглух. Жінка, побачивши, що йому позакладало і вона говорить на вітер, розсатаніла. Лікар зажадав гонорару, а муж сказав, що йому справді позакладало і він не чує, про що його просять. Тоді лікар нишком підсипав чоловікові якийсь порошок, і чоловік здурів. Здурілий муж і навісна жінка одностайно кинулися з кулаками на лікаря і хірурга і на болото побили їх. Зроду в житті я так не реготав, як над цією блазнею у дусі Патлена.

— Вернімось до наших баранів (сказав Панурґ). Ваші слова в перекладі з тарабарщини на францужчину означають, що я можу сміливо женитись, а про роги не думати. Ну, та це вилами по воді писано. Пане навчителю! Я дуже боюсь, що ви через наплив пацієнтів у мене на весіллі не погуляєте. Але я на вас не ображусь.

Кал та урина — медикам страва первинна;

Іншим солома воно, їм це добірне зерно.

— Ви цитуєте неправильно (сказав Рондибіліс), другий вірш читається так:

Нам-бо на груди зірки, вам — самі гімняки.

— Як жона моя занедужає…

— Я подивлюся (сказав Рондибіліс) її урину, звідаю пульсу і обмацаю підчерев'я і пупове кільце, як приписує Гіппократ, Афоризми, книга II, 35.

— Ні, ні (сказав Панурґ), це ні до чого. Се стосується тільки нас, законників, у нас передбачена рубрика De ventre inspiciendo[304]. Я б їй гарненьке промивання зробив.

Словом, ви не матимете промитої години. Ліпше я вам шкварок додому пришлю, і ви будете вічним нашим другом.

Тут Панурґ підступив до Рондибіліса і мовчки тицьнув йому в руку чотири нобілі з зображенням троянди.

Рондибіліс узяв монети без усякого сорому, а потім удав, ніби збентежений і обурений.

— Ге, ге, ге, пане, це ви даремно! — сказав він. — А втім, вельми вам вдячний. З людей поганих я нічого не беру, зате добрим ні в чому не відмовляю. Завше до ваших послуг.

— За плату, — мовив Панурґ.

— Авжеж, — відгукнувся Рондибіліс.

Розділ XXXV

Як філософ Труйоґан толкував, чим шлюбне життя трудне

Після цього Пантагрюель звернувся до філософа Труйоґана:

— Тепер, щирий наш друже, походня передається до ваших рук. Ваша черга відповідати. Жениться Панурґ чи не жениться?

– І те, і те заразом, — відповів Труйоґан.

— Що це ви кажете? — спитав Панурґ.

— Те, що чули, — відповів Труйоґан.

— А що я чув? — спитав Панурґ.

— Те, що я сказав, — відповів Труйоґан.

— Га-га! — сказав Панурґ. — Отже, я пас? Ну, то як же, женитись мені чи ні?

— Ні те, ні те, — відповів Труйоґан.

— Отуди к бісу! (сказав Панурґ). У мене глузд за розум завертає! Стривайте, ось я закладу окуляри на ліве вухо, так буде краще чути.

Аж це укмітив Пантагрюель, як до зальних дверей підбіг песик Ґарґантюа, якого той назвав Кином, бо така була окличка Товитового собаки. Тоді він ознаймив усім до слуху:

— Наш цар іде. Встаньмо!

Не встиг Пантагрюель це вимовити, як до бенкетної зали вступив Ґарґантюа. Всі повставали і віддали чолом. Ласкаво до всіх привітавшись, Ґарґантюа сказав:

— Любі друзі, зробіть мені втіху, спасибі вам, не покидайте своїх місць і не уривайте бесіди. Присуньте моє кріселко ось до цього краю столу. Вина мені насипте. Ну що, п'ю до всього товариства. Будьмо! А тепер скажіть: про що мова?

Пантагрюель відповів йому так: за другою стравою Панурґ запропонував розв'язати проблему, мусить він женитися чи не мусить, і отець Гіппотадей та магістр Рондибіліс уже відповідь дали, а перед тим, як царю сюди ввійти, відповідь давав його підданець Труйоґан. І спершу, коли Панурґ задав йому питання: "Женитися мені чи не женитися?", він відповів: "І те, і те заразом", а вдруге промовив: "Ні те, ні те".

Панурґ поремствував на каверзні й плутані відповіді і заявив, що для нього це темний ліс.

— А я (сказав Ґарґантюа), здається, його зрозумів. Це мені нагадало відповідь давнього філософа, якого запитали, чи мав він жінку, ту, яку йому назвали. "Я її — так, — сказав він, — а вона мене — ніяк. Я її був посідач, а вона мене не посідачка".

— Так само, — сказав Пантагрюель, — відповіла одна служниця у Спарті. Її спитали, чи зналася вона з мужчинами. Вона відповіла, що — ні, ніколи, хоть мужчини з нею іноді зналися.

— Отож (сказав Рондибіліс), будемо нейтральні у медицині і серединку-наполовинку у філософії, поєднуючи ту і другу крайність, відкидаючи ту і другу крайність і нарівно поділяючи час між тією і другою крайністю.

— Святий Посланник (сказав Гіппотадей), по-моєму, висловився куди ясніше, кажучи: "Щоб жонаті були, наче не жонаті, щоб ті, хто має жінку, були наче не мають".

— Я толкую (сказав Пантагрюель) оце мати і не мати жінку ось як: мати жінку — це означає визнавати за нею те, до чого її Природа створила, себто бути помічницею, відрадою і супутницею мужевою; не мати жінки — це значить не бабитися з нею, не поганити ради неї щирої і високої любови, якою чоловік до Бога пройнявся, не забувати своєї повинности перед отечеством, панством і друзями і на догоду малжонці своїх трудів і занять не занедбувати. Отже, як вираз, мати чи не мати жону, ми сприймемо саме так, то він не здасться нам ні каверзним, ні плутаним.

Розділ XXXVI

Дальший тяг відповідей Труйоґана, філософа ефектичного і пиронійського

— На словах ви, як на цимбалах (відповів Панурґ). А в мене таке враження, ніби я спустився на дно тієї темної криниці, де, за Гераклітом, таїться істина. Нічогісінько не бачу, нічого не чую, всі мої чуття заніміли, мене ніби зурочено. Спробую іншу мову. Щирий наш друже, сидіть на місці; не лапайте кишені. Кинемо кості інакше, годі розділювальними фразами говорити; вам уже, я бачу, ці роз'єднані члени у печінках.

Отож, на Бога, женитися мені чи не женитися?

Труйоґан. Либонь.

Панурґ. А як я не женюсь?

Труйоґан. Ніякого лиха в цьому не бачу.

Панурґ. Не бачите?

Труйоґан. Ні, як мене очі не підводять.

Панурґ. Ая бачу понад п'ятсот.

Труйоґан. Перерахуйте.

Панурґ. Десь так, як замінити відоме число невідомим, певне — непевним… загалом, чимало.

Труйоґан. Я вас слухаю.

Панурґ. Я не можу обійтися без малжонки, сто чортів!

Труйоґан. Не згадуйте цих паскудних тварюк.

Панурґ. На Бога, будь ласка! Мешканці мого Сальмі кажуть, що спати одному, без жінки, не мед, і на те саме нарікала у своїх лементах Дідона.

Труйоґан. На ваш розсуд.

Панурґ. Достолиха! За мною не заржавіє. Ну як, женитись мені?

Труйоґан. Можливо.

Панурґ. І мені буде добре?

Труйоґан. Яку здибаєте.

Панурґ. А як, з Божою помогою, здибаю добру, буду я щасливий?

Труйоґан. Якоюсь мірою.

Панурґ. Зайдімо з другого кінця. А як лиху?

Труйоґан. Я за це не відповідаю.

Панурґ. Але порадьте мені, благаю вас. Що мені робити?

Труйоґан. Усе, що заманеться.

Панурґ. А, враг би тебе взяв!

Труйоґан. Не викликайте марюк, прошу вас.

Панурґ. Будь ласка — Бога ради! Я вчиню саме так, як ви нараєте. Що ви мені раєте?

Труйоґан. Нічого.

Панурґ. Женитись мені?

Труйоґан. Я тут ні при чому.

Панурґ. Тоді я не женюсь.

Труйоґан. Я умиваю руки.

Панурґ. Як я не женюсь, то, отже, ніколи не буду рогатий?

Труйоґан. Саме так.

Панурґ. Даймо, я все-таки жонатий.

Труйоґан. Кому даймо?

Панурґ. Я кажу: припустімо, я жонатий.

Труйоґан. Припустити можна все.

Панурґ. Ускочив я по халяви! Ех, аби ж то вилаятися крізь зуби, все б на душі полегшало! Дарма, терпіння! Отже, як я женюсь, то буду рогатий?

Труйоґан. Кажуть, буває.

Панурґ. Ну, а як жінка попадеться мені скромна і честива, то я не буду рогатий?

Труйоґан. Буцімто так.

Панурґ. Послухайте!

Труйоґан. Слухаю, слухаю.

Панурґ. Але чи буде вона скромна і честива. Ось у чім заковика!

Труйоґан. Навряд.

Панурґ. Але ж ви її в очі не бачили?

Труйоґан. Наскільки мені відомо.

Панурґ. Як же ви можете сумніватися в тому, чого не знаєте?

Труйоґан. Маю підстави.

Панурґ. А якби ви її знали?

Труйоґан. Я б сумнівався ще більше.

Панурґ. Гей, пахолку, серце моє, маєш, на — дарую тобі мого ковпака, тільки без окулярів, а ти піди на задвірок і полайся там з півгодини за мене! Я теж за тебе колись полаюся. Ага, а хто саме наставить мені роги?

Труйоґан. Хтось.

Панурґ. Щоб вам те та се! А я наб'ю вас ось, пане-брате хтось!

Труйоґан. Ваш клопіт.

Панурґ. Хай мене забере червоноокий пекельник, як я не замикатиму на жінці бергамської колодки, виходячи зі свого сералю.

Труйоґан. Добирайте слова.

Панурґ. Скільки можна дристати? Пора зважитись на щось.

Труйоґан. Я не проти.

Панурґ. Стривайте. Звідси спускати вам кров я вже не можу, то я відкрию вам іншу жилу. Самі ви жонаті чи нежонаті?

Труйоґан. Ні те, ні се, і все заразом.

Панурґ. Царице Небесна! Мене піт пройняв, хай йому грець, і в кишках усе похололо. Всі мої фрагми, метафрагми і діяфрагми стали рогом у ворочку моєї тями, тужачись на ваші висловлювання і відповіді.

Труйоґан. Мене це не бентежить.

Панурґ. Но! Но! Поганяй на всю витягу! То що, щирий наш друже, ви жонаті?

Труйоґан. Так мені здається.

Панурґ. Жонаті вдруге?

Труйоґан. Можливо, що й так.

Панурґ. А в першому шлюбі були щасливі?

Труйоґан. У цім нема нічого неможливого.

Панурґ. А вдруге як маєтеся?

Труйоґан. Так, як мені суджено.

Панурґ. Але як саме? Щиро — ви щасливі?

Труйоґан. Надісь.

Панурґ. Ісусехристе! Ношею святого Христофора свідчуся, легше з дохлого осла бздо витягти, ніж з вас якийсь висновок. Але я не дам собі в кашу наплювати. Отож, щирий наш друже, докопаємось, князеві пітьми на зло, до істини. Чи ви ходили в рогачах? Звертаючись до вас, я маю на увазі, що ви тут, а не десь там, за грою в гилки.

Труйоґан. Ні, як того не захотіла доля.

Панурґ. Плоттю присягаю, я відступаю, кров'ю присягаю, я зарікаюсь, тілом присягаю, я здаюсь! Він невловний.

При цих словах Ґарґантюа підвівся і сказав так:

— Хвала трудам Господнім! Бачу, світ до зросту доходить відтоді, як відкрився мені вперше.