Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 57

Там височів надто химерний будинок — наче великий чорний циліндр вертикально здіймався в небо, а за ним у надвечір'ї висів примарний місяць. — Це точно Лунин будинок, бо хто б ще міг у такому жити? Він мені нагадує слона!

— Це зовсім не схоже на слона, — заперечила Герміона, дивлячись на дивний будинок.

— Я мав на увазі шахового слона, — пояснив Рон. — Тобто офіцера.

У Рона ноги були найдовші, тож він видерся на пагорб перший. Коли Гаррі з Герміоною його наздогнали, важко дихаючи й хапаючись за боки, він радісно шкірився.

— Це їхній, — сказав Рон. — Дивіться.

До поламаних воріт було прибито три намальовані вручну таблички. На першій було написано: "Базікало". Головний редактор: К. Лавґуд", на другій: "Збирайте власну омелу", а на третій: "Не їсти керованих слив".

Хвіртка відчинилася зі скрипом. Звивиста стежка, що вела до вхідних дверей, заросла чудернацькими рослинами, серед яких був і кущ, усіяний жовтогарячими, схожими на редиску, плодами, що їх іноді носила замість сережок Луна. Гаррі здалося, що він упізнав снарґалуфа, тож він обійшов засохлий пеньок здалеку. По обидва боки від вхідних дверей стояли, наче вартові, дві старезні дикі яблуні, погнуті вітром, безлисті, однак рясно вкриті червоними кислицями завбільшки як вишні та кущистими ґронами омели з білими намистинками плодів. На одній гілці сиділа, дивлячись на них, малесенька сова з трохи приплюснутою, мов у яструба, голівкою.

— Гаррі, ти краще скинь плащ-невидимку, — сказала Герміона, — бо містер Лавґуд хоче допомогти тобі, а не нам.

Гаррі так і зробив, віддавши плаща їй, щоб поклала у свою безрозмірну сумочку. Потім Герміона тричі грюкнула калаталом у формі орла у товстезні чорні двері, оббиті залізними цвяхами.

Не минуло й десяти секунд, як двері розчинилися навстіж і на порозі з'явився босий Ксенофілій Лавґуд у якомусь балахоні, схожому на поплямовану нічну сорочку. Його довжелезне біле, схоже на цукрову вату волосся було брудне й розкошлане. Той Ксенофілій, що був на весіллі Білла й Флер, здавався справжнісіньким франтом порівняно з цим.

— Що? Що таке? Хто ви такі? Чого хочете? — закричав він високим роздратованим голосом, спочатку глянувши на Герміону, тоді на Рона й нарешті на Гаррі, від чого його рот роззявився, наче бездоганно кругле кумедне "О".

— Добрий день, містере Лавґуд, — простяг руку Гаррі. — Я Гаррі, Гаррі Поттер.

Ксенофілій не потис поданої руки, хоч те око, що не було скошене до носа, ковзнуло по шраму в Гаррі на лобі.

— Нічого, якщо ми зайдемо? — спитав Гаррі. — Ми хотіли б вас щось запитати.

— Я... я не думаю, що це доцільно, — прошепотів Ксенофілій. Він ковтнув слину й обвів швидким поглядом садок. — Це така несподіванка... слово честі... я... я просто не думаю, що можу...

— Це недовго, — наполягав Гаррі, трохи розчарований не дуже теплою зустріччю.

— Я... о, ну що ж. Заходьте, швидко. Швидко!

Не встигли вони переступити поріг, як Ксенофілій з грюкотом зачинив за ними двері. Вони опинилися в кухні, дивнішої за яку Гаррі ще не бачив. Приміщення було ідеально кругле, тому складалося враження, ніби вони стоять у велетенській чашці. Тут усе — плита, раковина й буфет — було вигнуте й допасоване до круглих стін, та ще й розмальоване квітами, комахами і птахами яскравих чистих кольорів. Гаррі впізнав Лунин стиль. Ефект у такому закритому просторі просто приголомшував.

З-посеред кухні ґвинтові сходи з кованого заліза вели на верхні поверхи. Звідти долинав шалений брязкіт і гупання. Гаррі було цікаво, що там виробляє Луна.

— Ходімо краще нагору, — запропонував Ксенофілій, що почувався явно не у своїй тарілці, і став підніматися першим.

Кімната нагорі нагадувала поєднання вітальні з майстернею, а захаращена була ще гірше, ніж кухня. Набагато менша й така ж ідеально кругла, ця кімната була чомусь дуже схожа на кімнату на вимогу, коли та одного незабутнього дня перетворилася на величезний лабіринт з безліччю захованих за довгі століття предметів. Скрізь громадилися височенні стоси книжок та паперів. Зі стелі звисали ретельно виготовлені моделі усіляких небачених істот, що розмахували крильцями і клацали зубами.

Луни не було. Гуркіт лунав з дерев'яного пристрою, вкритого безліччю рухомих шестерень та коліщаток. Він нагадував якесь химерне поєднаня верстака і набору старих полиць, проте за якусь мить Гаррі збагнув, що це старомодна друкарська машина, бо побачив, як вона випльовує з себе "Базікало".

— Вибачте, — Ксенофілій підійшов до машини, висмикнув з-під величезної гори книжок та паперів, що відразу посипалися на підлогу, брудну скатертину, й накрив нею друкарський верстат, трохи приглушивши голосне бахкання і брязкіт. Тоді він повернувся до Гаррі.

— Чого ти сюди прийшов?

Та Гаррі не встиг відповісти, бо Герміона раптом шоковано скрикнула.

— Містере Лавґуд... що це таке?

Вона показувала на величезний сірий, закручений спіраллю, ріг, можливо, ріг єдинорога. Він був почеплений на стіні й стирчав з неї на кілька футів.

— Це ріг зім'яторогого хропача, — пояснив Ксенофілій.

— Неправда! — заперечила Герміона.

— Герміоно, — пробурмотів зніяковіло Гаррі, — зараз не до того...

— Гаррі, це ріг різкопроривця! Належить до класу "Б" заборонених для продажу матеріалів і тримати його в домі вкрай небезпечно!

— Звідки ти знаєш, що це ріг різкопроривця? — миттю відсахнувся від рога Рон, що нелегко було зробити в цій захаращеній кімнаті.

— Його опис є у "Фантастичних звірах і де їх знайти"! Містере Лавґуд, ви повинні негайно його позбутися, невже ви не знаєте, що він може вибухнути від найменшого дотику?

— Зім'яторогий хропач, — проказав Ксенофілій дуже чітко, з упертим виразом обличчя, — це сором'язлива й дуже чародійна істота, а його ріг...

— Містере Лавґуд, я впізнала рифлені мітки біля основи, це ріг різкопроривця, і він страшенно небезпечний... я не знаю, де ви його взяли...

— Купив, — безапеляційно заявив Ксенофілій, — два тижні тому, у дуже приємного молодого чаклуна, котрий знав про моє захоплення рідкісними хропачами. Це мій Різдвяний дарунок Луні. Так отож, — знову звернувся він до Гаррі, — що тебе сюди привело, містере Поттер?

— Нам потрібна допомога, — сказав Гаррі перш, ніж Герміона встигла розкрити рота.

— Ага, — буркнув Ксенофілій. — Допомога. Гм. — Його нормальне око знову вп'ялося у шрам Гаррі. Він був нажаханий і водночас наче загіпнотизований. — Так. Річ у тім... що допомагати Гаррі Поттеру... доволі небезпечно...

— А хіба це не ви закликаєте всіх допомагати Гаррі? — здивувався Рон. — В оцьому вашому журналі?

Ксенофілій глипнув на друкарський верстат, що гуркотів і бряжчав під скатертиною.

— Е-е... так, я висловлював таку точку зору. Проте...

— ...то все для інших, а не для вас особисто? — перебив його Рон.

Ксенофілій нічого не відповів. Він постійно ковтав слину, очі його бігали від гостя до гостя. Гаррі відчував, що в ньому відбувається болісна внутрішня боротьба.

— А де Луна? — запитала Герміона. — Спитаймо її думки.

Ксенофілій ледь не вдавився. Він ніби набирався відваги перед чимось неминучим. Нарешті сказав тремтячим голосом, ледве чутним у гуркоті друкарського верстата. — Луна внизу, біля струмка, ловить прісноводних плімпів. Вона... вона б дуже хотіла вас побачити. Я піду її покличу, а тоді... так, дуже добре. Я спробую тобі допомогти.

Він спустився ґвинтовими сходами вниз, і вони почули, як грюкнули вхідні двері. Друзі перезирнулися.

— Старий боягузливий прищ, — буркнув Рон. — Луна вдесятеро сміливіша.

— Мабуть, переживає, що з ними буде, якщо смертежери довідаються про мій візит, — сказав Гаррі.

— А я згодна з Роном, — вимовила Герміона. — Старий паскудний лицемір, що закликає всіх тобі допомагати, а сам намагається викрутитись. І заради Бога, тримайтеся від того рога якнайдалі.

Гаррі підійшов до вікна навпроти. Звідти було видно струмок, що тонкою блискучою стрічкою дзюрчав біля підніжжя пагорба. Вони були дуже високо. Повз вікно, тріпочучи крильцями, пролетіла пташка, а він дивився у бік "Барлогу", що ховався десь за пасмами горбів. Там була Джіні. Так близько одне від одного, як сьогодні, вони не були від самого весілля Білла та Флер, а вона й не здогадувалась, що він зараз дивиться в її бік і думає про неї. Втім, він мав би з цього радіти, бо ж усім, хто з ним спілкувався, загрожувала небезпека. Ксенофілієва поведінка це доводила.

Він відвернувся від вікна і погляд його впав на ще один своєрідний предмет, що стояв на захаращеному, вигнутому дугою серванті. Це було кам'яне погруддя вродливої, однак суворої відьми у напрочуд химерному головному уборі. Дві штучки, схожі на золоті слухові трубки, стирчали по обидва боки. Зверху в неї на голові був шкіряний пасок з парою блискучих синіх крилець, а з другого такого самого паска, що оперізував чоло, звисала знайома жовтогаряча редиска.

— Гляньте на це, — сказав Гаррі.

— Яка краса, — зіронізував Рон. — Дивуюся, що він не нап'яв цю штуку на весілля.

Вони почули, як грюкнули вхідні двері, і за мить по ґвинтових сходах видерся нагору Ксенофілій. Його тонкі ноги були тепер у високих гумових чоботях, у руках він тримав тацю з різнокаліберними чашками і паруючим чайничком.

— Ага, ти звернув увагу на мій улюблений винахід, — сказав він, подаючи тацю Герміоні, й підійшов до Гаррі, що стояв біля погруддя. — За взірець я взяв голову прекрасної Ровіни Рейвенклов. "Розум безмежний — це скарб величезний!"

Він показав на схожі на слухові трубки пристрої.

— Це руйносмикові сифони. Усувають усе, що заважає людині думати. Оце, — показав він на крихітні крильця, — козлокосів пропелер, він стимулює піднесений стан свідомості. І нарешті, — показав він на жовтогарячу редиску, — керована сливка для посилення здатності сприймати надзвичайне.

Ксенофілій повернувся до таці з чаєм, яку Герміоні вдалося не дуже надійно притулити на захаращеному приставному столику.

— Дозвольте запропонувати вам відвар гурдикореня, — сказав Ксенофілій. — Самі настоюємо. — Він почав розливати напій, схожий на буряковий сік, а тоді додав: — Луна аж за Нижнім мостом, вона страшенно рада, що ви тут. Зараз прийде, бо вже наловила достатньо плімпів на юшку. Сідайте, будь ласка, беріть цукор.

— Ну, ось, — він зібрав з крісла хиткий стос паперів і сів, схрестивши ноги в Гумових чоботях, — чим я можу допомогти, містере Поттер?

— Ну, — Гаррі зиркнув на Герміону, що підбадьорливо кивнула головою, — йдеться про той знак, що був у вас на шиї на весіллі Вілла і Флер, містере Лавґуд.