Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 93

Він придивлявся в темряві до її товстого стовбура, щоб побачити той єдиний сучок на корі, який міг її паралізувати. Підбігли Рон і Герміона. Герміоні забракло повітря, вона не могла говорити.

— Як... як нам туди пролізти? — хекав Рон. — Я бачу... це місце... якби ж у нас... був Криволапик...

— Криволапик? — прохрипіла Герміона, зігнувшись удвоє й хапаючись за груди. — Ти чарівник чи хто?

— О... так... ага...

Рон подивився навколо, націлився чарівною паличкою на гілочку, що лежала на землі, й сказав:

— Вінґардіум Левіоза! — Гілочка піднялася, перекрутилася в повітрі, наче підхоплена подувом вітру, і прослизнула крізь лиховісне вимахування вербових гілок до самого стовбура. Торкнулася якогось місця біля коріння і невгамовне дерево миттєво завмерло.

— Чудово! — похвалила Рона Герміона.

— Заждіть.

На одну непевну секунду Гаррі завагався, прислухаючись до шуму й гуркоту битви. Волдеморт хотів, щоб він це зробив, хотів, щоб прийшов... чи не заведе він Рона й Герміону в пастку?

Та потім реальність ніби насунулася на нього, жорстока й однозначна: єдиний вихід був — убити змію, а змія була з Волдемортом, а Волдеморт був по той бік цього тунелю...

— Гаррі, ми йдемо, залазь! — підштовхнув його Рон.

Гаррі прослизнув у земляну нору, сховану між корінням. Вона була значно вужча, ніж попереднього разу. Стеля в тунелі була дуже низька. Чотири роки тому вони йшли, згинаючись, а зараз мусили просто повзти. Гаррі поліз перший із засвіченою чарівною паличкою, щомиті очікуючи якихось перешкод, але їх не було. Вони повзли мовчки, й Гаррі не зводив очей з хисткої плями світла, що падало з чарівної палички в його руці.

Нарешті тунель почав підніматися вгору, й Гаррі побачив попереду тонесеньку смужечку світла. Герміона смикнула його за ногу.

— Плащ! — прошепотіла вона. — Накинь плащ!

Він помацав за спиною, а вона тицьнула йому в долоню згорток ковзкої тканини. Він насилу накрився плащем, пробурмотів: — Нокс, — погасив чарівну паличку і якомога тихіше поповз далі на чотирьох. Усі його чуття були напружені, він щосекунди очікував, що його буде викрито, що він почує різкий холодний голос, побачить спалах зеленого світла.

І тут він почув голоси з кімнати в них над головами. Були вони трохи приглушені, бо вихід з тунелю загороджував якийсь старий ящик. Затамувавши дух, Гаррі наблизився до отвору й зазирнув у крихітну щілину між ящиком і стіною.

Кімната була освітлена скупо, проте він побачив у ній Наджіні — вона звивалася, як річкова гадюка, у своїй надійно захищеній чарами променистій кулі, що висіла в повітрі сама собою. І ще він побачив краєчок столу й білу руку з довгими пальцями, що крутили чарівну паличку. Тут заговорив Снейп, і серце в Гаррі тьохнуло. Снейп був за кілька дюймів від того місця, де сидів, скорчившись, Гаррі.

— ...володарю, їхній опір майже зломлено...

— ...і це відбувається без твоєї допомоги, — урвав його Волдеморт своїм високим, виразним голосом. — Хоч ти й досвідчений чаклун, Северусе, та навряд чи тепер від тебе щось залежатиме. Ми майже там... майже.

— Дозвольте мені знайти хлопця. Я приведу вам Поттера. Я знайду його, володарю. Прошу вас.

Снейп пройшов повз щілину, в яку зазирав Гаррі, і хлопець відсахнувся, не зводячи, однак, очей з Наджіні, міркуючи, чи немає якогось закляття, що подолало б захисні чари довкола неї, проте нічого такого не пригадав. А невдала спроба відразу його викриє...

Волдеморт підвівся. Гаррі бачив тепер його червоні очі, пласке зміїне лице, білизна якого легенько відсвічувала в напівтемряві.

— Маю проблему, Северусе, — тихо сказав Волдеморт.

— Яку, володарю? — стрепенувся Снейп.

Волдеморт делікатно й вишукано, наче диригент, підняв бузинову паличку.

— Северусе, чому вона мені не підкоряється?

Запала тиша й Гаррі здалося, що він чує сичання змії, яка згорталася в кільця й знову розгорталася. Чи, може, то було сипле дихання самого Волдеморта?

— В-володарю? — невиразно перепитав Снейп. — Я не розумію. Ви ж... ви ж виконували цією паличкою надзвичайні чари.

— Ні, — заперечив Волдеморт. — Звичайні мої чари. Це я надзвичайний, а от паличка... ні. Вона мені не явила обіцяних чудес. Я не відчуваю ніякої різниці між цієї чарівною паличкою і тією, що для мене виготовив багато років тому Олівандер.

Волдеморт говорив спокійним, замисленим тоном, але шрам Гаррі засіпався й запульсував. Біль ставав дедалі нестерпніший, і Гаррі зрозумів, що Волдеморт поступово закипає від люті.

— Ніякої різниці, — повторив Волдеморт.

Снейп не відповідав. Гаррі не бачив його обличчя і не знав, чи Снейп відчув небезпеку і тепер намагається знайти належні слова, щоб заспокоїти свого хазяїна.

Волдеморт закрокував по кімнаті. Гаррі кілька секунд його не бачив, але й далі чув той самий стриманий голос. Біль і лють переповнювали Гаррі.

— Я довго про це міркував, Северусе... чи ти знаєш, чому я покликав тебе сюди з поля бою?

На мить Гаррі побачив Снейпа у профіль. Той не зводив очей зі змії, що звивалася в зачарованій клітці.

— Ні, володарю, але я благаю дозволити мені повернутися туди. Дозвольте мені знайти Поттера.

— Ти заговорив, як Луціус. Ніхто з вас не розуміє Поттера так, як я. Його не треба шукати. Поттер сам до мене прийде. Я знаю його слабкість, його найбільшу ваду. Він не витримає, коли навколо гинутимуть люди — він же розуміє, що все це відбувається заради нього. Він захоче зупинити бійню за будь-яку ціну. Він прийде сам.

— Але ж, володарю, його випадково може вбити хтось інший, а не ви...

— Я дав своїм смертежерам чіткі вказівки. Зловити Поттера. Убивати його друзів... що більше, то краще... але не вбивати його самого.

— Але я хотів поговорити про тебе, Северусе, а не про Гаррі Поттера. Я дуже ціную твої послуги. Дуже ціную.

— Володарю, ви знаєте, що моє єдине прагнення — служити вам. Але... дозвольте мені знайти хлопця. Дозвольте привести його сюди. Я зумію...

— Ні, я вже тобі сказав! — урвав його Волдеморт, і коли він знову обернувся, Гаррі побачив, як блиснули червоним його очі, а шелест плаща нагадав шарудіння змії, і по тому, як болісно засіпався шрам, він відчув, що Волдемортове нетерпіння наростає. — Зараз, Северусе, мене найбільше турбує те, що станеться, як я нарешті зустрінуся з хлопцем віч-на-віч!

— Володарю, які ж можуть бути питання, усе наперед ясно...

— ...є одне питання, Северусе. Є питання.

Волдеморт зупинився, і Гаррі знову чітко бачив, як він стоїть, крутячи у своїх білих пальцях бузинову паличку, і дивиться на Снейпа.

— Чому обидві мої палички підводили мене, коли я скеровував їх на Гаррі Поттера?

— Я... я не можу на це відповісти, володарю.

— Не можеш?

Напад люті немовби штирем проткнув голову Гаррі. Він запхав собі кулака в рот, щоб не закричати від болю. Заплющив очі і раптом став Волдемортом, що зазирав у бліде Снейпове обличчя.

— Моя тисова паличка виконувала всі мої прохання, Северусе, крім наказу вбити Гаррі Поттера. Двічі вона цього не зробила. Олівандер під тортурами зізнався про серцевини-близнюки й порадив скористатися іншою чарівною паличкою. Я так і зробив, але Луціусова чарівна паличка розлетілася на шматочки, зіткнувшись з Поттеровою.

— Я... я не маю пояснення, володарю.

Снейп не дивився на Волдеморта. Його темні очі були прикуті до змії, що звивалася в захисній кулі.

— Я шукав третю чарівну паличку, Северусе. Бузинову паличку, паличку Долі, жезл Смерті. Забрав її в попереднього власника. Забрав з могили Албуса Дамблдора.

Тепер Снейп глянув на Волдеморта, і Снейпове обличчя нагадувало посмертну маску. Було воно мармурово-біле й таке застигле, що коли він знову заговорив, не вірилося, що за цими порожніми очима є хтось живий.

— Володарю... дозвольте мені знайти хлопця...

— Цілу довгу ніч, коли до перемоги вже рукою подати, я просидів тут, — сказав Волдеморт ненабагато голосніше за шепіт, — і міркував, міркував, чому бузинова паличка відмовляється бути такою, якою мала б бути, відмовляється діяти так, як мала б діяти, за легендою, в руках законного власника... і мені здається, що я знайшов відповідь.

Снейп нічого не казав.

— Може, ти й сам знаєш? Ти ж усе-таки розумний чоловік, Северусе. Ти був мені добрим і вірним слугою, і мені прикро, що так має статися.

— Володарю...

— Бузинова паличка не може служити мені як належить, Северусе, бо я не є законним її господарем. Бузинова паличка належить тому чаклунові, що вбив її попереднього власника. Албуса Дамблдора вбив ти. Поки ти живий, Северусе, бузинова паличка не може стати моєю остаточно.

— Володарю! — запротестував Снейп, піднімаючи свою чарівну паличку.

— Інакше не може бути, — сказав Волдеморт. — Я повинен оволодіти цією паличкою, Северусе. Оволодію нею, то й Поттером нарешті оволодію.

І Волдеморт розсік повітря бузиновою паличкою. Зі Снейпом нічого не сталось, і він, мабуть, частку секунди думав, що смертний вирок йому відстрочено, але тоді Волдемортів намір став зрозумілий. Зміїна клітка прокотилася в повітрі і Снейп тільки й устиг, що крикнути, коли його голова й плечі опинилися в ній, а Волдеморт засичав парселмовою:

— Убий.

Крик був жахливий. Гаррі побачив, як Снейпове лице ще більше поблідло, як розширилися його чорні очі, коли змія вп'ялася йому в шию отруйними зубами, а він не зумів зіштовхнути з себе зачаровану клітку. Коліна йому підкосилися і він упав на підлогу.

— Прикро, — холодно зронив Волдеморт.

Він відвернувся, і обличчя його не виражало ні суму, ні каяття. Настав час покинути цю халупу й очолити битву, маючи чарівну паличку, що тепер виконає будь-яке його бажання. Він спрямував її на променисту клітку зі змією, і та злетіла вгору, вивільнивши Снейпа, що повалився боком додолу, а з ран на шиї бухнула кров. Волдеморт вискочив з кімнати, навіть не озирнувшись, і величезна змія полинула за ним у своїй захисній кулі.

Знову повернувшись у тунель і у власну свідомість, Гаррі розплющив очі. Він до крові покусав кулаки, стримуючи крик. Крізь крихітну щілину між ящиком і стіною видно було, як здригається на підлозі нога в чорному чоботі.

— Гаррі! — прошепотіла за спиною Герміона, але він уже націлився чарівною паличкою на ящик, що загороджував вихід. Змусив його на дюйм піднятися й безшумно відсунув убік. Якомога тихіше прослизнув у кімнату.

Не знав, навіщо це робить, навіщо підходить до помираючого.