Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Сторінка 16

Геґрід прожогом мчав до замку.

Приголомшені учні рушили слідом. Слизеринці в один голос звинувачували Геґріда.

— Його треба негайно вигнати! — кричала заплакана Пенсі Паркінсон.

— Мелфой сам винен! — відрізав Дін Томас.

Креб із Ґойлом погрозливо заграли м'язами.

Усі вони піднялися кам'яними сходами до порожнього вестибюлю.

— Я гляну, чи він ще живий! — вигукнула Пенсі й побігла мармуровими сходами нагору. Решта слизеринців, не перестаючи шпетити Геґріда, подалася до своєї вітальні в підвалі.

Гаррі, Рон і Герміона поспішили до своєї вежі.

— Думаєте, з ним буде все гаразд? — стурбовано запитала Герміона.

— Звичайно! Мадам Помфрі миттю загоїть йому ту подряпину, — запевнив Гаррі, котрому шкільна лікарка заліковувала ще й не такі рани.

— Краще б це сталося не на першому ж уроці Геґріда, правда? — стурбовано мовив Рон. — Тепер Мелфой зробить з мухи слона і так йому напаскудить...

Сподіваючись побачити Геґріда, вони першими прийшли на вечерю до Великої зали. Але його там не було.

— Його ж не звільнили, правда? — Герміона навіть не торкалася до м'ясної запіканки.

— Хай тільки спробують, — сказав Рон, який теж нічого не їв.

Гаррі стежив за слизеринським столом. Декілька учнів на чолі з Кребом і Ґойлом збилися докупи й про щось змовлялися — очевидно складали свою версію пригоди.

— Принаймні, нудним цей перший шкільний день не назвеш, — похмуро пожартував Рон.

Після вечері вони подалися до своєї вітальні готувати домашнє завдання для професорки Макґонеґел. Але робота не йшла: вони ніяк не могли зосередитися і весь час визирали з вікна.

— У Геґріда засвітилося, — раптом сказав Гаррі. Рон глянув на годинника.

— Якщо бігом, то ще можемо з ним побачитись, ще не дуже пізно...

— Навіть не знаю, — нерішуче мовила Герміона і зиркнула на Гаррі.

— Мені ніхто не забороняв ходити територією школи, — наголосив він. — Адже Сіріус Блек не проникне сюди повз тих дементорів, правда?

Отож вони відклали підручники й вилізли крізь отвір за портретом. На щастя, дорогою їм ніхто не зустрівся: вони не були певні, що можуть виходити із замку.

Волога травичка здавалася в сутінках майже чорною. Підійшовши до Геґрідової хижі, постукали.

— Заходьте, — почувся хрипкий голос.

Геґрід сидів у самій сорочці за обдертим дерев'яним столом. Іклань стояв поряд, поклавши голову йому на коліна. Вони з першого погляду збагнули, що Геґрід був зовсім п'яний. Перед ним стояв олов'яний кухоль завбільшки з відро, і він ніяк не міг утямити, хто це до нього прийшов.

— Гадаю, то рекорд, — нерозбірливо пробурмотів він, коли нарешті їх розпізнав. — Я си не пригадую вчителя, що викладав би лиш один день.

— Тебе ж іще не звільнили! — вигукнула Герміона.

— Ще ні, — приречено простогнав Геґрід, добряче відсьорбнувши з кухля. — Але се тілько питання часу... Тілько Мелфой оклигає і всьо...

— А як він там? — запитав Рон, коли вони всі посідали. — Нічого серйозного, правда?

— Мадам Помфрі зробила всьо якнайкраще, — язик у Геґріда заплітався. — Але він си скаржить на нестерпний біль... весь у бинтах... стогне...

— Він придурюється, — миттю озвався Гаррі. — Мадам Помфрі вилікує все, що завгодно. Торік вона відростила половину моїх кісток. Просто Мелфой використовує ситуацію.

— Вони вже сповістили Раді опікунів школи, — зітхнув нещасний Геґрід. — Вони вважають, що я мав зачинати з легшого. Треба було відкласти гіпогрифів на пізніше... дати вам флоберв'яків чи ще щось... але я хотів, як краще... це ж перший урок!.. я сам винен...

— Ні, винен Мелфой! — вигукнула Герміона.

— Ми свідки, — докинув Гаррі. — Ти ж казав, якщо гіпогрифа образити, він нападе. Мелфой сам винен, що тебе не слухав. Ми розкажемо Дамблдорові, як усе було насправді.

— Авжеж, — додав Рон, — ми тебе захистимо, не журися.

Зі зморшкуватих кутиків Геґрідових чорних, мов жуки, очей викотилися сльози. Він притулив до себе Гаррі й Рона і так їх стиснув, що аж затріщали кості.

— Мені здається, Геґріде, ти забагато випив, — рішуче сказала Герміона. Вона забрала зі столу кухоль і вийшла надвір, щоб усе вилити.

— Свята правда! — погодився Геґрід і відпустив з обіймів Гаррі й Рона, котрі, похитуючись, стали потирати ребра. Геґрід важко підвівся зі стільця і непевним кроком вийшов услід за Герміоною. Щось гучно шубовснуло у воду.

— Що він там робить? — стурбовано запитав Гаррі Герміону, що саме повернулася з порожнім кухлем.

— Запхав голову в діжку з водою, — пояснила вона.

Увійшов Геґрід, з його волосся й бороди капотіла вода.

— Уже легше, — він протер очі і потрусив головою, наче пес, забризкавши їх усіх. — Дуже файно, що ви до мене зайшли, я й справді...

Геґрід раптом затнувся і глянув на Гаррі, мовби щойно його побачив.

— А ЩО ЦЕ ТИ ТУТ РОБИШ, ГА? — він заревів так несподівано, що всі аж підскочили. — ГАРРІ, ТОБІ Ж НЕ МОЖНА ТУТ ГУЛЯТИ, КОЛИ СТЕМНІЄ! А ВИ?! ЯК ВИ ПОСМІЛИ ЙОГО ПУСТИТИ?! — Геґрід ступив до Гаррі, схопив його за руку і потяг до дверей.

— Пішли! — сказав він сердито. — Зараз я тебе відведу... І більше ніколи не приходи сюди... вечорами. Я цього не вартий!..

— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —

Ховчику шафі

Мелфой з'явився в класі аж у четвер зранку, під час спільного з ґрифіндорцями уроку зілля й настійок. Він гордо зайшов у підвал з пов'язкою, що підтримувала його забинтовану праву руку, і поводився, як герой, що здобув перемогу в якійсь лютій битві.

— Ну як, Драко? — дурнувато всміхнулася Пенсі Паркінсон. — Дуже болить?

— О о, так, — Мелфой зробив вигляд, що мужньо терпить біль. Але Гаррі помітив, як він підморгнув Кребові й Ґойлу, коли Пенсі відвернулася.

— Сідай уже, сідай, — ніби між іншим кинув професор Снейп.

Гаррі й Рон похмуро перезирнулися: якби запізнилися вони, Снейп одразу вигадав би їм якесь покарання. Але Мелфой міг не хвилюватися: Снейп був вихователем слизеринського гуртожитку і ставився до власних учнів значно прихильніше.

Сьогодні вони готували нову настійку — розчин для зменшування. Мелфой поставив свій казанець біля Гаррі й Рона, тож усі вони почали змішувати складники за одним столиком.

— Пане професоре, — сказав Мелфой, — я не можу розрізати ці корінці, бо в мене болить рука...

— Візлі, розріж Мелфоєві корінці, — навіть не глянувши на Рона, звелів Снейп.

Рон почервонів, як рак.

— Твоя рука давно здорова, — просичав він Мелфою.

— Карочє, Візлі, ти що, не чув — розріж мені корінці! — самовдоволено вишкірився Мелфой.

Рон схопив ножа, присунув до себе корінці і нашвидкуруч почикрижив їх на великі нерівні шматки.

— Пане професоре, — поскаржився Мелфой, — Візлі перепсував мої корінці.

Снейп підійшов, глянув, а тоді криво всміхнувся з під свого довгого й масного чорного волосся.

— Візлі, поміняйся корінцями з Мелфоєм.

— Але ж, пане професоре!.. — Рон цілу чверть години потратив на розрізання своїх корінців.

— Негайно! — погрозливо проказав Снейп.

Рон підсунув до Мелфоя свої старанно нарізані корінці і знову взявся за ніж.

— Пане професоре, мені ще важко почистити цю зів'ялу фігу, — сказав Мелфой, ледве стримуючи єхидну посмішку.

— Поттере, почисть Мелфоєві фіґу! — з ненавистю зиркнув на Гаррі Снейп.

Гаррі хутко почистив фігу і мовчки жбурнув її Мелфоєві. Мелфой посміхнувся ще нахабніше.

— Як там ваш дружбан? — тихенько спитав Мелфой.

— Тебе це не стосується! — відрубав Рон, не підводячи голови.

— Карочє, я боюся, що Геґрідові не довго судилося бути вчителем, — з удаваним сумом сказав Мелфой. — Мій старий не дуже зрадів, що в мене травма...

— Якщо не заткнешся, Мелфою, то я тебе й справді травмую, — огризнувся Рон.

— ...він поскаржився опікунам школи... А ще Міністерству магії. У нього великі зв'язки... А з такою травмою... — він драматично зітхнув, — хтозна, чи моя рука взагалі колись заживе?

— То ось для чого ти розігруєш цю комедію! Хочеш, щоб вигнали Геґріда? — від гніву у Гаррі тремтіли руки, і він мимохіть обезголовив сушену гусінь.

— І для цього, Поттере, теж, — прошепотів Мелфой. — Але є й інші вигоди. Візлі, поріж мені гусінь.

Тим часом Невіл, як і завжди на уроках зілля й настійок, накликав на себе чергову біду. Жахливішого предмета для нього не існувало, а те, що він страшенно боявся Снейпа, тільки погіршувало справу. Його настійка замість яскраво зеленої стала...

— Оранжева, Лонґботоме! — Снейп на очах у класу зачерпнув трохи настійки, а тоді повільно вилив її назад у казенець. — Оранжева. Скажи мені, хлопче, ти справді такий нетямущий?! Я ж виразно сказав: одна щуряча селезінка! І дві три краплі п'явчиного соку? Що мені робити, Лонґботоме, щоб до тебе нарешті дійшло?

Невіл почервонів і затремтів. Здавалося, він ось ось заплаче.

— Пане професоре, — попросила Герміона, — я могла б Невілові допомогти...

— Міс Ґрейнджер, я не просив вас висловитися, — холодно відрізав Снейп, і Герміона, як і Невіл, зашарілася. — Наприкінці уроку, Лонґботоме, дамо пару крапель цієї настійки твоїй жабці. Може, хоч після цього ти порозумнішаєш.

У Невіла від жаху аж забило дух.

— Герміоно, допоможи! — простогнав він.

Шеймус Фініґан попросив у Гаррі мідні терези.

— Ти чув, що пишуть у "Щоденному віщуні"? — спитав він. — Начебто хтось бачив Сіріуса Блека.

— Де? — миттю озвалися Гаррі й Рон.

На тому боці стола нашорошив вуха Мелфой.

— Зовсім недалечко звідси, — збуджено прошепотів Шеймус. — Його побачила якась маґелка. Звісно, вона нічого не допетрала: подумала, що то звичайний злочинець і подзвонила на гарячу лінію. Та коли туди прибули з Міністерства магії, за Блеком і слід прохолов.

— Зовсім недалечко звідси... — повторив Рон, багатозначно глянувши на Гаррі. І, помітивши, що Мелфой підслуховує, додав: — Що, Мелфою? Тобі ще чогось нарізати?

Але Мелфой, злісно блиснувши очима на Гаррі, нахилився й просичав:

— Гей, Поттер, хочеш сам зловити Блека?

— Авжеж, — недбало озвався Гаррі.

Тонкі Мелфоєві губи скривилися в посмішці.

— На твоєму місці, — тихо вимовив він, — я б давно уже щось робив. Я б не сидів у школі, як чемнюсінький хлопчик, а скрізь би його шукав.

— Перестань патякати! — обурився Рон.

— Ти що, Поттер, не знаєш ?— видихнув Мелфой, а його бляклі очі звузилися.

— Що не знаю?

Мелфой глузливо реготнув.

— Мабуть, не хочеш підставляти власну шию, — мовив він. — Карочє, сподіваєшся на дементорів? А я на твоєму місці помстився б.