Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Сторінка 22

Сам, без догляду на полі... довкола лише кілька учнів... це надто небезпечно...

— Але ж у суботу наша перша гра! — обурився Гаррі. — Я мушу тренуватися, пані професорко!

Макґонеґел прискіпливо на нього поглянула. Гаррі знав, що вона, як ніхто, вболіває за ґрифіндорську команду. Врешті решт це ж вона рекомендувала його на ловця. Затамувавши подих, Гаррі чекав.

— Гм... — професорка Макґонеґел звелася на ноги і подивилася у вікно на квідичне поле, що ледь видніло за пеленою дощу. — Ох... як я хочу, щоб ми нарешті виграли той кубок... але... однак, Поттере... мені буде спокійніше, якщо з вами на тренуваннях буде хтось із учителів. Я попрошу мадам Гуч.

*

Погода псувалася з кожним днем, але ґрифіндорська команда під наглядом мадам Гуч тренувалася з особливою самовідданістю. Та на останньому тренуванні перед суботнім матчем Олівер Вуд повідомив команді неприємну новину.

— Флінт мені сказав, що граємо не зі Слизерином, а з Гафелпафом! — розгнівано вигукнув він.

— Чому?! — здивувалися гравці.

— Флінт каже — через ловця: у нього, бачте, ще й досі болить рука, — люто заскреготав зубами Вуд. — Просто вони не хочуть грати в таку погоду. Бояться, що це зменшить їхні шанси...

Цілий день не вщухала злива, завивав вітер, а тепер, коли говорив Вуд, ще й загримів грім.

— Мелфоєва рука цілком здорова! — обурився Гаррі. — Він прикидається!

— Я знаю, але як це довести? — гірко всміхнувся Вуд. — Ми ж тренували всі фінти спеціально для Слизерина. У гапелпафців зовсім інша манера гри! Тепер у них новий капітан, він же й ловець: Седрік Діґорі.

Анжеліна, Алісія й Кеті раптом захихотіли.

— Що тут смішного? — насупився Вуд.

— Це такий високий, симпатичний? — запитала Анжеліна.

— Такий могутній і мовчазний, — додала Кеті, і вони знову захихотіли.

— Він мовчазний, бо не може зліпити докупи двох слів, — не стерпів Фред. — Я не розумію, Олівере, чого ти хвилюєшся. Вони ж слабаки. Минулого разу з гафелпафцями Гаррі зловив снича за якихось п'ять хвилин, пам'ятаєш?

— Тоді була зовсім інша ситуація! — вирячився Вуд. — Діґорі зібрав дуже сильну команду! Він чудовий ловець! Нам не можна розслабитися, розумієте?! Слизерин якраз і наготував нам цю пастку! Ми мусимо перемогти!

— Олівере, заспокойся! — стурбувався Фред. — Ніхто й не думає розслаблятися. Серйозно.

*

Напередодні матчу здійнявся ще сильніший вітер і періщила злива. У тьмяних коридорах і класах запалили додаткові смолоскипи й ліхтарі. Гравці Слизерину ходили горді, як павичі, особливо Мелфой.

— Ох, якби ж то моя рука боліла хоч крапельку менше! — зітхав він під завивання вітру.

Ніщо так не хвилювало Гаррі, як завтрашній матч. На перервах між уроками до нього підбігав Олівер Вуд з додатковими вказівками. На третій перерві Вуд говорив так довго, що Гаррі хвилин на десять запізнився на урок захисту від темних мистецтв. Він кинувся бігти, а Вуд і далі кричав йому вслід:

— Діґорі дуже стрімко розвертається, Гаррі, тож намагайся кружляти...

Гаррі добіг до кабінету, відчинив двері й увійшов.

— Вибачте, пане професоре, я...

Але з за письмового столу на нього глянув не Люпин, а Снейп.

— Урок почався десять хвилин тому, Поттере, тож ми, мабуть, знімемо з Ґрифіндору десять очок. Сідай.

Та Гаррі не зрушив з місця.

— А де професор Люпин? — запитав він.

— Він почуває себе занадто кепсько, щоб провести сьогодні урок, — вишкірився Снейп. — Здається, я звелів тобі сідати?

Але Гаррі й далі стояв.

— Що з ним сталося?

Снейпові чорні очі зблиснули.

— Нічого смертельного, — незадоволено відповів він. — Ще п'ять очок з Ґрифіндору! Якщо я повторю ще раз — це вже буде п'ятдесят.

Гаррі повільно підійшов до своєї парти. Снейп обвів поглядом клас.

— Як я вже вам казав перед тим, як мене перебив Поттер, професор Люпин не залишив жодних записів щодо пройдених вами тем...

— Перепрошую, пане професоре, ми вже пройшли ховчиків, червоних каптуриків, капів і ґринділів, — заторохтіла Герміона, — і мали починати...

— Годі, — холодно урвав її Снейп. — Мені не потрібна ця інформація. Я тільки звернув вашу увагу на те, що професор Люпин дуже неорганізований.

— Він найкращий учитель захисту від темних мистецтв! — палко заперечив Дін Томас, а решта класу схвально загула. Снейп нахмурився ще більше.

— Легко ж вам сподобатися. Люпин не надто вас переобтяжував: з червоними каптурцями і ґринділами впораються навіть першокласники. Сьогодні ми розглянемо...

Снейп прогортав підручник аж до останнього розділу, який вони ще, звичайно, не проходили.

— ...вовкулак, — оголосив Снейп.

— Але ж, пане професоре, — не стрималася Герміона, — ми мали вивчати не вовкулак, а ліхтарників...

— Міс Ґрейнджер, — неймовірно спокійно вимовив Снейп, — мені чомусь здавалося, що вчитель тут я, а не ви. Отож попрошу всіх відкрити підручник на триста дев'яносто четвертій сторінці. — Він знову обвів поглядом клас. — Усіх! Негайно!

Учні невдоволено перезирнулися, обурено забурмотіли і розгорнули підручники.

— Хто мені скаже, як відрізнити вовкулаку від звичайного вовка? — запитав Снейп.

Усі мовчали. Усі, крім Герміони, чия рука, як завше, миттю злетіла в повітря.

— То хто? — повторив Снейп, не зважаючи на Герміону. На його вустах знову з'явилася крива посмішка. — Невже професор Люпин навіть не навчив вас, у чому полягає основна різниця між...

— Чи ж вам не казали?! — вигукнула раптом Парваті, — ми ще не дійшли до вовкулак, ми...

— Годі! — гаркнув Снейп. — Ну ну у... я й не гадав, що побачу третьокласників, які, якщо доведеться, не зуміють розпізнати вовкулаку. Я обов'язково повідомлю професорові Дамблдору, як сильно ви відстали...

— Пане професоре! — крикнула Герміона. — Вовкулака має всього кілька відмінностей від вовка. Писок вовкулаки...

— Міс Ґрейнджер, ви вже вдруге встряєте без дозволу, — холодно перебив її Снейп. — Ще п'ять очок з Ґрифіндору за те, що ви така нестерпна всезнайка.

Герміона почервоніла, як рак, опустила руку і, ледь не плачучи, втупилася в підлогу. Хоч учні й самі, бувало, називали Герміону всезнайкою, але тієї миті увесь клас закипів до Снейпа лютою ненавистю. Рон, що принаймні двічі на тиждень обзивав Герміону цим словом, обурено вигукнув:

— Ви задали питання, а вона знає відповідь! Навіщо тоді питати, якщо відповідь вас не цікавить?

Клас завмер: усі відчули, що Рон зайшов задалеко. Снейп сповільна почав на нього насуватися...

— Призначаю тобі покарання, Візлі, — вимовив Снейп шовковим голосом, мало не притулившись своїм обличчям до Ронового. — І якщо ти ще колись дозволиш собі критикувати мою манеру викладання, то дуже про це пошкодуєш.

До кінця уроку ніхто не вимовив ані слова. Учні конспектували розділ про вовкулак, а Снейп ходив поміж рядами і перевіряв домашні завдання, які вони виконували ще з професором Люпином.

— Дуже поверхове пояснення... це неправильно, капи переважно мешкають у Монголії... Професор Люпин поставив за це вісім балів з десяти? Це й на трійку не тягне...

Задзвонив дзвоник, але Снейп ще трохи їх затримав.

— До понеділка здасте мені двосувійний реферат про методи розпізнавання і знищення вовкулак. Я нарешті за вас візьмуся. Візлі, запишись, я виберу тобі покарання.

Відійшовши далі від класу, Гаррі й Герміона разом з іншими однокласниками щедро висловлювали усе своє незадоволення Снейпом.

— Снейп завжди зазіхав на цю посаду, але ще ніколи так відверто не доскіпувався до жодного учителя, — мовив Гаррі Герміоні. — Чого він так напосівся на Люпина? Невже через того ховчика?

— Не знаю, — замислено відповіла Герміона. — Я сподіваюся лише, що Люпин якнайшвидше видужає.

Рон наздогнав їх за кілька хвилин, ледве стримуючи гнів.

— Ви знаєте, що той... (він обізвав Снейпа таким словом, що Герміона аж вигукнула: "Роне!") ...примусив мене робити? Я маю чистити нічні горщики в лікарні. Без жодних чарів! — Рон стиснув кулаки. — І чому Блек не заховався у Снейповім кабінеті, га? Він би його там угробив нам на радість!..

*

На другий день Гаррі прокинувся ще до світання. Якусь мить йому здавалося, що його розбудило ревіння вітру, але тоді він відчув холод на потилиці і рвучко сів на ліжку. Біля нього висів у повітрі Півз Полтерґейст і щосили дмухав йому у вухо.

— Чого ти причепився?! — розсердився Гаррі.

Півз надув щоки, ще раз дмухнув, зареготав і вилетів з кімнати.

Гаррі намацав будильник: пів на п'яту ранку. Клянучи Півза, він перевернувся на другий бік і спробував заснути. Але тепер йому заважав гуркіт грому, шалений вітер, що бився об замкові мури, і рипіння дерев у Забороненому лісі. Ще кілька годин, і він змагатиметься з цією бурею на квідичному полі. Не в змозі заснути, Гаррі встав, одягся, підхопив свій "Німбус 2000" і тихенько вийшов зі спальні.

Відчинив двері, і відчув, як щось торкнулося до його ноги. Він нахилився і ще встиг за кінчик пухнастого хвоста витягти Криволапика зі спальні.

— Рон, здається, мав рацію, — підозріло глянув на кота Гаррі. — Тут скрізь повно мишей! Чого ти їх не ловиш? Іди геть! — виштовхнув він Криволапика ногою на гвинтові сходи, — дай Скеберсові спокій!

У вітальні гроза завивала ще гучніше. Гаррі знав, що матчі з квідичу ніколи не скасовували через такі дрібнички, як гроза. Але його охопило тривожне передчуття. Вуд у коридорі показав йому Седріка Діґорі. Діґорі навчався в п'ятому класі і був значно кремезніший за Гаррі. Зазвичай ловцями були легенькі та верткі гравці, але за такої погоди важкий Діґорі мав перевагу — пориви вітру були йому не такі страшні.

Гаррі до світанку просидів перед каміном, час від часу стримуючи Криволапика, що вперто намагався прослизнути сходами до спальні. Врешті решт, здається, настав час снідати, тож Гаррі рушив до портрета.

— Готуйся до бою, трясогузко! — заверещав сер Кадоґан.

— Ой, мовчіть, — позіхнув Гаррі.

Набравши великого тареля каші, він трохи прийшов до тями, а коли взявся за грінку, до нього приєдналася вся команда.

— Важко буде грати, — занепокоївся Вуд, якому не ліз у горло шматок.

— Та не хвилюйся, Олівере, — заспокоювала його Алісія, — хіба ми боїмося дощу?

Квідич був такий популярний, що подивитися на гру поспішала вся школа. Шалений вітер збивав учнів з ніг і виривав парасолі. Уже перед роздягальнею Гаррі помітив Мелфоя, Креба і Ґойла, які, йдучи під величезною парасолею, реготали й показували на нього пальцями.

Переодягшись у яскраво червону форму, команда чекала традиційних Вудових напучувань, але цього разу їх не було.