Генріх VI : Частина 1 - Сторінка 12
- Вільям Шекспір -
Це перша тетралогія. Другу тетралогію, що складається з драм "Річард II", "Генріх IV" (дві частини) та "Генріх V", Шекспір написав у другій половині 90-х рр, XVI ст., десь із 1596 по 1599 рік, коли його талант драматурга досяг повного розквіту. В другій тетралогії змальовується період історії Англії, що передував війні Білої і Червоної троянд: перша третина XV ст., коли визрівала фатальна для англійської феодальної знаті міжусобиця. Слід сказати, що за своїм художнім рівнем перша тетралогія значно поступається другій, і, щоб у цьому пересвідчитись, досить елементарного зіставлення "Генріха VI" з "Генріхом IV". Однак сюжетно (а сюжет у хроніках Шекспіра — це рух самої англійської історії) перша тетралогія іде за другою і є її прямим продовженням.
Як видно зі сказаного, обидві тетралогії Шекспіра з їхніми "прологом" і "епілогом" створювалися не за заздалегідь складеним планом, а поставали спонтанно. Таке групування творів у Шекспіра відсутнє, запропоноване воно дослідниками пізніших часів.
І, нарешті, коротко скажемо про жанрову специфіку історичних хронік, особливості їхньої структури. В спеціальному дослідженні Ю. П. Шведов дав їм таке визначення: "До жанру хронік слід віднести п'єси з вітчизняної історії, в яких Шекспір, не міняючи головних історичних дійових осіб, прагне засобами драматургії відтворити й пояснити вірогідні події англійської історії" (Ш в є —дов Ю. Исторические хроники Шекспира, с. 10). Визначення конкретне, і в цьому його приваблива сторона, але в ньому повністю опущені жанрово-структурні моменти. Тому необхідно додати: історичні хроніки — це своєрідне жанрове утворення, що виникло в ренесансній Англії на основі синтезу історії й драми, s виразним тяжінням до трагедійного звучання. Сам Шекспір, як і інші драматурги, його сучасники, нерідко називав свої хроніки трагедіями (наприклад, "Трагедія про короля Річарда III"), і дослідники пізніших часів зближають їх із трагедіями, а то й зараховують до них.
Зближення історії та драми мало давню традицію, яка йде від античності. Вже тоді "творити історію — означало розігрувати земну драму людського життя. В свою чергу, театр "розігрував", "оживляв", "повторював" різноманітні "історії" (Б а р г М. Шекспир и история, с. 14). В Англії доби Відродження не просто загострюється інтерес до історії, але й сама історія все виразніше починає сприйматись як сповнена поважного й повчального змісту драма людських доль. Тут важливу роль відігравала гуманістична ідеологія доби, яка і в історії центр ваги зміщувала на її людський, зрештою — моральний і духовний — зміст, на розкриття цього змісту, прихованого за строкатим потоком подій і фактів. Причому цей зміст ренесансні драматурги розкривали виключно в аспекті трагедійному, оскільки історична свідомість, що вже давно помічено, складалась як функція свідомості трагедійної і довгий час лишалася пов'язана з нею. Варто тут згадати й про те, що розмежування сфер між двома основними драматичними жанрами проводилося тоді за принципом: сфера трагедії — держав-но-1сторичне життя, сфера комедії — життя приватне. Навчання у історії мисли-лося головним чином як "навчання на помилках", що породжуються інтересами й пристрастями, нахилами й прагненнями історичних героїв; звідси недалеко до центрального в трагедії поняття "трагічної вини". Те саме знаходимо і в історичних хроніках Шекспіра: так, політичний і моральний сенс "Річарда II" для тогочасних глядачів полягав насамперед у помилці головного героя, який хоче правити державою, ніби вотчиною; сенс "Генріха VI" — в тому, що її герой, невдатний приборкувати феодалів і правити державою, все-таки чіпляється за владу; глибинний сенс "Річарда III" — теж у помилці героя, в його волюнтаризмі, спробі повстати проти "часу", покладаючись на свої індивідуальні сили й можливості тощо.
Водночас історичним хронікам Шекспіра притаманні жанрові ознаки, що відрізняють їх від трагедій. На змістовому рівні це передусім їх насиченість політичною проблематикою, їхній чітко виражений, так би мовити, державно-історичний сюжет. Деякі дослідники вбачають у цьому їхню визначальну жанрово-тематичну рису. Так, Л. Ю. Пінський пише: "Життя нації, що проявляється в політичних колізіях, створює таку ж цілісність у хроніках, як у комедіях — життя Природи в колізіях особистих почуттів, а в трагедіях — життя соціальне в колізіях між особистістю і суспільством" (П и н с к и й Л. Шекспир. Основньїе начала драматургии. М., 1971, с. 10). Слід указати й на те, що саме відчуття та розуміння трагічного в хроніках Шекспіра далеке від класичного; як видно навіть із наведених вище прикладів, це трагізм, що великою мірою породжується зовнішніми причинами й ситуаціями і має переважно зовнішній характер. І коли деякі хроніки, будучи монодрамами, за своєю будовою наближаються до трагедій (звичайно, не класичних, а таки шекспірівських), то інші в цьому відношенні далеко від них відходять, мають структуру скоріше хронікально-епічну, ніж драматичну. Хроніки засновані на дійсних історичних подіях і не можуть далеко відхилятися від історичної канви. Звичайно, в них Шекспір удавався до відбору подій, до їх переміщення, перегрупування, злиття — тобто допускав вільне поводження з фактами, але тільки в певних межах, що допускаються історичною правдою. Хроніки Шекспіра — художні твори, отже, домисел відіграє в них велику роль, хоч і не поширюється на фундаментальні історичні події та їхню послідовність.
ГЕНРІХ VI
Історична хроніка "Генріх VI" була написана найраніше і взагалі вважається першим твором Шекспіра. Але три її частини з'явилися не у відповідності з хронологією історичних подій, в них відображених. Найраніше була написана (1590) і надрукована (1594) друга частина хроніки, за нею — третя (відповідно 1591 і 1595), і останньою була створена перша частина (1592), яка за життя Шекспіра не публікувалась і з'явилася друком посмертно в першому зібранні його творів, знаменитому Folio 1623 року. Назване воно так тому, що вийшло великим форматом, в аркуш (лат. in folio) — на противагу окремим виданням п'єс, що випускалися форматом невеликим, у чвертку аркуша (in quarto), й називаються відповідно Quarto, скорочено — F і Q. Слід зазначити, що таке датування трьох частин "Генріха VI" не є твердо установленим, оскільки для цього немає достатніх документальних підтверджень,— воно лише найвірогідніше, і на ньому сходиться більшість авторитетних сучасних шекспірознавців. Основним джерелом сюжету для всіх трьох частин твору стали "Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії" Голіншеда в їх другому, доповненому виданні 1587 року; використав Шекспір також хроніки Голла, Крафтона, Фабіана.
Невідповідність появи частин "Генріха VI" відбитій в них хронології подій свідчить і про те, що ці частини Шекспір створював як окремі твори і лише після написання першої частини вони склалися в трилогію, яка після появи "Річарда III", сюжетно й тематично з нею тісно пов'язаного, переросла в тетра— ; логію. До того ж друга й третя частини спершу виходили окремими виданнями під назвами, які акцент ставлять не на долі Генріха VI, а на інших історичних подіях і особах, у них зображених. Друга частина в першому окремому виданні називалася "Перша частина ворожнечі між двома славними домами Йорків і Ланкастерів, із зображенням смерті доброго герцога Гемфрі, вигнання і смерті герцога Сеффолка і трагічного кінця гордого кардинала Вінчестерського, з відомим повстанням Джека Кеда і першими претензіями герцога Иорка на корону". Третя частина в окремому виданні називалася "Правдива історія Річарда, герцога Иоркського, і смерть доброго короля Генріха VI, з повним зображенням ворожнечі між домами Йорків і Ланкастерів". Текст обох частин у цих окремих виданнях настільки відхиляється від їхнього канонічного тексту в Folio 1623 року, що довгий час існувала думка, висловлена Е. Мелоном ще наприкінці XVIII ст., нібито спершу це були окремі п'єси, написані невідомим автором (чи авторами), які згодом Шекспір використав для своєї трилогії. Насправді ж, як це остаточно довели шекспірознавці XX ст., зокрема П. Александер, обидва видання були не джерелами двох частин шекспірівського "Генріха VI", а їх першими, "піратськими" друками, здійсненими на основі записів театральних вистав і повними текстових спотворень. Поширена також думка, що й канонічний текст "Генріха VI" не належить повністю Шекспірові, що в написанні твору чи принаймні окремих його частин брали участь також інші драматурги того часу (Р. Грін, Т. Кід, К. Марло тощо). Часто при цьому посилаються на художню недосконалість хроніки, нібито недостойну геніального драматурга. На це можна відповісти, що, по-перше, Шекспір не відразу став Шекспіром (не забуваймо, що "Генріх VI" — його перший твір), а по-друге, і в геніальних митців не всі твори (чи частини їх) піднімаються до найвищого рівня, серед них трапляються й слабкіші, "прохідні".
В трилогії "Генріх VI" охоплюється півстолітній період англійської історії. Дія першої частини розпочинається в 1422 році, зразу ж після смерті Генріха V, дія третьої частини закінчується в 1471 році вбивством Генріха VI. В трилогії відображені завершальний етап Столітньої війни між Англією і Францією, початок і кульмінація війни Білої і Червоної троянд. (Фінал цієї міжусобної війни змальований у хроніці "Річард III").
У першій частині, сюжетно слабкіше пов'язаній з іншими частинами "Генріха VI" і всією тетралогією, дія в основному відбувається у Франції, де безславно для англійських завойовників завершувалася Столітня війна. Францію охопив широкий патріотичний рух, який очолила народна героїня Жанна д'Арк, і англійці почали зазнавати поразки за поразкою. В першій частині "Генріха VI" пояснення потребує насамперед шекспірівське зображення Жанни д'Арк, яке далеко розходиться з історичною дійсністю. Образ народної героїні Франції тут подано в плані зниженому, відверто тенденційному, зі специфічно "англійського" погляду. їй приписується чаклунство й зв'язок зі злими духами, хитрощі й демагогія, автор грубо позбавляє її моральної величі й благородства, зокрема в сцені перед стратою. Одне слово, це аж ніяк не історична Жанна д'Арк, а віддзеркалення того образу Орлеанської діви, що склався в таборі її ворогів, англійських феодалів, і при сприянні церкви набув поширення на батьківщині Шекспіра.
Як видно зі сказаного, обидві тетралогії Шекспіра з їхніми "прологом" і "епілогом" створювалися не за заздалегідь складеним планом, а поставали спонтанно. Таке групування творів у Шекспіра відсутнє, запропоноване воно дослідниками пізніших часів.
І, нарешті, коротко скажемо про жанрову специфіку історичних хронік, особливості їхньої структури. В спеціальному дослідженні Ю. П. Шведов дав їм таке визначення: "До жанру хронік слід віднести п'єси з вітчизняної історії, в яких Шекспір, не міняючи головних історичних дійових осіб, прагне засобами драматургії відтворити й пояснити вірогідні події англійської історії" (Ш в є —дов Ю. Исторические хроники Шекспира, с. 10). Визначення конкретне, і в цьому його приваблива сторона, але в ньому повністю опущені жанрово-структурні моменти. Тому необхідно додати: історичні хроніки — це своєрідне жанрове утворення, що виникло в ренесансній Англії на основі синтезу історії й драми, s виразним тяжінням до трагедійного звучання. Сам Шекспір, як і інші драматурги, його сучасники, нерідко називав свої хроніки трагедіями (наприклад, "Трагедія про короля Річарда III"), і дослідники пізніших часів зближають їх із трагедіями, а то й зараховують до них.
Зближення історії та драми мало давню традицію, яка йде від античності. Вже тоді "творити історію — означало розігрувати земну драму людського життя. В свою чергу, театр "розігрував", "оживляв", "повторював" різноманітні "історії" (Б а р г М. Шекспир и история, с. 14). В Англії доби Відродження не просто загострюється інтерес до історії, але й сама історія все виразніше починає сприйматись як сповнена поважного й повчального змісту драма людських доль. Тут важливу роль відігравала гуманістична ідеологія доби, яка і в історії центр ваги зміщувала на її людський, зрештою — моральний і духовний — зміст, на розкриття цього змісту, прихованого за строкатим потоком подій і фактів. Причому цей зміст ренесансні драматурги розкривали виключно в аспекті трагедійному, оскільки історична свідомість, що вже давно помічено, складалась як функція свідомості трагедійної і довгий час лишалася пов'язана з нею. Варто тут згадати й про те, що розмежування сфер між двома основними драматичними жанрами проводилося тоді за принципом: сфера трагедії — держав-но-1сторичне життя, сфера комедії — життя приватне. Навчання у історії мисли-лося головним чином як "навчання на помилках", що породжуються інтересами й пристрастями, нахилами й прагненнями історичних героїв; звідси недалеко до центрального в трагедії поняття "трагічної вини". Те саме знаходимо і в історичних хроніках Шекспіра: так, політичний і моральний сенс "Річарда II" для тогочасних глядачів полягав насамперед у помилці головного героя, який хоче правити державою, ніби вотчиною; сенс "Генріха VI" — в тому, що її герой, невдатний приборкувати феодалів і правити державою, все-таки чіпляється за владу; глибинний сенс "Річарда III" — теж у помилці героя, в його волюнтаризмі, спробі повстати проти "часу", покладаючись на свої індивідуальні сили й можливості тощо.
Водночас історичним хронікам Шекспіра притаманні жанрові ознаки, що відрізняють їх від трагедій. На змістовому рівні це передусім їх насиченість політичною проблематикою, їхній чітко виражений, так би мовити, державно-історичний сюжет. Деякі дослідники вбачають у цьому їхню визначальну жанрово-тематичну рису. Так, Л. Ю. Пінський пише: "Життя нації, що проявляється в політичних колізіях, створює таку ж цілісність у хроніках, як у комедіях — життя Природи в колізіях особистих почуттів, а в трагедіях — життя соціальне в колізіях між особистістю і суспільством" (П и н с к и й Л. Шекспир. Основньїе начала драматургии. М., 1971, с. 10). Слід указати й на те, що саме відчуття та розуміння трагічного в хроніках Шекспіра далеке від класичного; як видно навіть із наведених вище прикладів, це трагізм, що великою мірою породжується зовнішніми причинами й ситуаціями і має переважно зовнішній характер. І коли деякі хроніки, будучи монодрамами, за своєю будовою наближаються до трагедій (звичайно, не класичних, а таки шекспірівських), то інші в цьому відношенні далеко від них відходять, мають структуру скоріше хронікально-епічну, ніж драматичну. Хроніки засновані на дійсних історичних подіях і не можуть далеко відхилятися від історичної канви. Звичайно, в них Шекспір удавався до відбору подій, до їх переміщення, перегрупування, злиття — тобто допускав вільне поводження з фактами, але тільки в певних межах, що допускаються історичною правдою. Хроніки Шекспіра — художні твори, отже, домисел відіграє в них велику роль, хоч і не поширюється на фундаментальні історичні події та їхню послідовність.
ГЕНРІХ VI
Історична хроніка "Генріх VI" була написана найраніше і взагалі вважається першим твором Шекспіра. Але три її частини з'явилися не у відповідності з хронологією історичних подій, в них відображених. Найраніше була написана (1590) і надрукована (1594) друга частина хроніки, за нею — третя (відповідно 1591 і 1595), і останньою була створена перша частина (1592), яка за життя Шекспіра не публікувалась і з'явилася друком посмертно в першому зібранні його творів, знаменитому Folio 1623 року. Назване воно так тому, що вийшло великим форматом, в аркуш (лат. in folio) — на противагу окремим виданням п'єс, що випускалися форматом невеликим, у чвертку аркуша (in quarto), й називаються відповідно Quarto, скорочено — F і Q. Слід зазначити, що таке датування трьох частин "Генріха VI" не є твердо установленим, оскільки для цього немає достатніх документальних підтверджень,— воно лише найвірогідніше, і на ньому сходиться більшість авторитетних сучасних шекспірознавців. Основним джерелом сюжету для всіх трьох частин твору стали "Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії" Голіншеда в їх другому, доповненому виданні 1587 року; використав Шекспір також хроніки Голла, Крафтона, Фабіана.
Невідповідність появи частин "Генріха VI" відбитій в них хронології подій свідчить і про те, що ці частини Шекспір створював як окремі твори і лише після написання першої частини вони склалися в трилогію, яка після появи "Річарда III", сюжетно й тематично з нею тісно пов'язаного, переросла в тетра— ; логію. До того ж друга й третя частини спершу виходили окремими виданнями під назвами, які акцент ставлять не на долі Генріха VI, а на інших історичних подіях і особах, у них зображених. Друга частина в першому окремому виданні називалася "Перша частина ворожнечі між двома славними домами Йорків і Ланкастерів, із зображенням смерті доброго герцога Гемфрі, вигнання і смерті герцога Сеффолка і трагічного кінця гордого кардинала Вінчестерського, з відомим повстанням Джека Кеда і першими претензіями герцога Иорка на корону". Третя частина в окремому виданні називалася "Правдива історія Річарда, герцога Иоркського, і смерть доброго короля Генріха VI, з повним зображенням ворожнечі між домами Йорків і Ланкастерів". Текст обох частин у цих окремих виданнях настільки відхиляється від їхнього канонічного тексту в Folio 1623 року, що довгий час існувала думка, висловлена Е. Мелоном ще наприкінці XVIII ст., нібито спершу це були окремі п'єси, написані невідомим автором (чи авторами), які згодом Шекспір використав для своєї трилогії. Насправді ж, як це остаточно довели шекспірознавці XX ст., зокрема П. Александер, обидва видання були не джерелами двох частин шекспірівського "Генріха VI", а їх першими, "піратськими" друками, здійсненими на основі записів театральних вистав і повними текстових спотворень. Поширена також думка, що й канонічний текст "Генріха VI" не належить повністю Шекспірові, що в написанні твору чи принаймні окремих його частин брали участь також інші драматурги того часу (Р. Грін, Т. Кід, К. Марло тощо). Часто при цьому посилаються на художню недосконалість хроніки, нібито недостойну геніального драматурга. На це можна відповісти, що, по-перше, Шекспір не відразу став Шекспіром (не забуваймо, що "Генріх VI" — його перший твір), а по-друге, і в геніальних митців не всі твори (чи частини їх) піднімаються до найвищого рівня, серед них трапляються й слабкіші, "прохідні".
В трилогії "Генріх VI" охоплюється півстолітній період англійської історії. Дія першої частини розпочинається в 1422 році, зразу ж після смерті Генріха V, дія третьої частини закінчується в 1471 році вбивством Генріха VI. В трилогії відображені завершальний етап Столітньої війни між Англією і Францією, початок і кульмінація війни Білої і Червоної троянд. (Фінал цієї міжусобної війни змальований у хроніці "Річард III").
У першій частині, сюжетно слабкіше пов'язаній з іншими частинами "Генріха VI" і всією тетралогією, дія в основному відбувається у Франції, де безславно для англійських завойовників завершувалася Столітня війна. Францію охопив широкий патріотичний рух, який очолила народна героїня Жанна д'Арк, і англійці почали зазнавати поразки за поразкою. В першій частині "Генріха VI" пояснення потребує насамперед шекспірівське зображення Жанни д'Арк, яке далеко розходиться з історичною дійсністю. Образ народної героїні Франції тут подано в плані зниженому, відверто тенденційному, зі специфічно "англійського" погляду. їй приписується чаклунство й зв'язок зі злими духами, хитрощі й демагогія, автор грубо позбавляє її моральної величі й благородства, зокрема в сцені перед стратою. Одне слово, це аж ніяк не історична Жанна д'Арк, а віддзеркалення того образу Орлеанської діви, що склався в таборі її ворогів, англійських феодалів, і при сприянні церкви набув поширення на батьківщині Шекспіра.