Генріх VIII - Сторінка 6

Хочете, то я
Ще більше виправдаю вас: ви завжди
Воліли не чіпати цеї справи,
Залишити в спокої, а бувало,
І слухать не хотіли, як про те
Заходила розмова,— слово честі.
Це все, що я скажу про кардинала,
йому на виправдання. Ну, а що ж
Мене до цеї справи спонукало?
Я зажадаю вашої уваги:
Послухайте. Ось як воно було:
Моє сумління вперше защеміло
Від слів єпископа Байонни: той,
Послом французьким будучи, приїхав
До нас, аби домовитись про шлюб
Між орлеанським герцогом і Мері,
Дочкою нашою. В кінці розмов,
Коли до рішення дійшлося, він —
Єпископ тобто — попросив відстрочки,
Щоб королю своєму сповістити
Про спірний факт законності дочки,
Народженої в шлюбі з удовою
Артура, брата нашого. Слова ці
Моє сумління збурили до дна,
Прошили наскрізь, аж у грудях щось
Завирувало сильно; цілий гурт
Думок неясних напосів на мене
З цією осторогою француза.
Насамперед подумалось мені,
Що я стягнув на себе гнів небес,
Оскільки з волі їхньої природа
Мою дружину наділила лоном,
Що, хлопчика виношуючи, здатне
йому снаги вдихнути до життя
Не більше, ніж покійнику могила.
Бо ж річ відома, що сини її
Вмирали — як не в матерньому лоні,
То з першим подихом на цьому світі.
І друга думка: так уже мені
Судилося, що королівство, гідне
Найкращого у світі спадкоємця,
Не ощасливлю жодним. Отже, я,
Не маючи потомства, сам по собі
Несу загрозу власним володінням,
І думка ця ятрила душу болем.
Тоді ж я, скіпка у бурхливім морі
Свого сумління, берега прибивсь
Спасенного — де й ми ото зібрались;
Збагнув я тобто, що сердечну скруху,
Болючу й досі, вигоять мені
Святі отці та доктори наук.
З вас, лорде Лінкольне, почну. Чи ви
Ще не забули, як я побивався,
Звернувшися до вас?
Єпископ Ні, не забув,
Мій пане.
Генріх Я сказав — доволі. Прошу —
Згадайте, що ви радили і як.
Єпископ Гаразд, величносте. Питання це
Настільки приголомшило мене
(Я осягнув усю його важливість
І небезпечність наслідків), що я
Дав раду надто смілу й, завагавшись,
Наполягав, щоб ви обрали шлях,
Яким йдете і нині.
Генріх Я звернувсь
Тоді до вас, мілорде Кентербері,
Й одержав дозвіл позов цей подати.
Я не минув нікого з тут присутніх,
На що є підписи й печаті ваші.
Провадьмо ж справу — квапить-бо мене
Не особиста нехіть до дружини,
А тільки скруха, що шипом колючим
Застрягла в серці. Доведіть отут
Законність шлюбу нашого, і я
Клянусь життям та честю короля,
Що Катаріна, королева наша,
До скопу днів миліша буде нам
За першу в світі писану красуню!
Кампеюс Величносте, оскільки перед нами
Нема дружини вашої, належить
Відкласти суд на потім; в міжчасі
Будь-що переконати королеву,
Що їй не слід вдаватися до папи
З обіцяною скаргою.
Встають, щоб іти.
Генріх
(убік)
Е, бачу,
Панове кардинали, я для вас
За іграшку! Ненавиджу ці примхи,
Цю тяганину й бездіяльність Риму!
Де любий мій, учений мій слуга?
О, Кранмере, вертайся! А з тобою
Повернеться до мене мир і спокій.
Суд відкладається. Ідіть усі.
Виходять у тому ж порядку, як і заходили.

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Лондон. Покої королеви.
Входить королева зі служницями, начебто по роботу.
Катаріна Візьми-но лютню, кинь роботу. Співом
Розвій мої жалі, якщо зумієш.
ПІСНЯ
Як Орфей заводив спів,
Ліс і гори з-під снігів
Кланялись йому до ніг.
Все довкіл росло, цвіло,
Мовби зливи і тепло
Розтопили лід і сніг.
Мовкло все під ті пісні,
Навіть хвилі навісні
Похиляли чола злі.
Ніжна музика приспить
Те, що серденьку болить,
Згинуть всі твої жалі.
Входить вельможа.
Катаріна Це що таке?
Вельможа Не гнівайтеся, ваша
Величносте,— обидва кардинали
Чекають там.
Катаріна Прийшли поговорити?
Вельможа Достоту так веліли передати.
Катаріна Просіть їх світлості зайти сюди.
Вельможа виходить.
Чого їм треба від слабкої жінки,
Нещасної, в опалі? Цей візит
Мені не до вподоби. Хоч, мабуть,
Вони — порядні люди, діло їхнє
Угодне богу. Правда, не клобук
Монахом робить.
Входять обидва кардинали — Вулсі
та К а м п є ю с.
Вулсі Мир оселі вашій.
Катаріна Святі отці застали тут мене
За хатньою роботою: своїм
Обов'язкам я вірна до кінця.
Чим маю вам служити, превелебні?
Вулсі Якби вельможна пані захотіла
Прийняти наодинці нас, то ми
Усе докладно пояснили б.
Катаріна Ні,-
Тут говоріть. Не знаю за собою
Чогось такого, з чим ховатись мушу
По закутках. Дай, боже, змогу кожній
Сказати це, як я,— із чистим серцем!
Мені байдуже, лорди,— в цьому я
Щасливіша за інших,— хай собі
Хто хоче дивиться, що хоче каже,
Хай заздрять, обмовляють: я ж бо знаю,
Що чесно вік жила! Коли прийшли ви
Без хитрощів щось випитать у мене,
Питайте просто: правда щирих любить.
Вулсі Tanta est erga te mentis integritas,
Regina serenissima...*
Катаріна Е ні, мілорде,— тільки без латини!
Вже ж не таке ледащо я, щоб мови
Не вивчити, відколи тут живу!
Від слів незвичних ця незвична справа
1 зовсім підозрілою здається.
Тож по-англійськи мовте; а за правду,
Тут сказану, іще вам ці дівчата
Подякують, в ім'я їх господині,
Що стільки зла зазнала. Кардинале,
Який би гріх тяжкий не був, його
І по-англійськи можна відпустити.
* Така чистота помислів про тебе, Найясніша королево
(латин.).
Вулсі Шкода, що чесність вірного слуги
Обох ваших величностей зродила
Підозри там, де я чекав довір'я.
Міледі, не прийшли ми, щоб ім'я,
Яке усі вуста благословляють,
Оскаржувать, і не для того теж,
Щоб вам завдати зайвого жалю,-
Цього у вас доволі: ми прийшли
Почути думку вашу в тім питанні,
Що роз'єднало вас і короля,
І висловити щиро та правдиво,
Як люди чесні, наші міркування,
Корисні вашій справі.
Кампеюс Ясна пані,
Лорд йоркський — як шляхетний чоловік
Та ревний ваш слуга, і досі вірний,-
По доброті своїй пустив в непам'ять,
Що ви недавно так ото зганьбили
Його — й за що? за правду — її пропонує,
В знак перемир'я, послуги свої —
Чи словом, а чи ділом. Я — також.
Катаріна
(убік)
Щоб потім зрадити. Спасибі, лорди,
За вашу добру волю. На словах
Ви — чесні, дастьбі, будете й на ділі.
Але ж бо що в такій поважній справі
(Для мене — справі честі, як не більше —
Життя самого) маю відповісти
Так зопалу я, нерозумна, вам,
Таким статечним та високовченим,-
Ій-бо, не знаю. Пораючись тут
З дівчатами своїми, де ж би я
Таких гостей, таких розмов чекала?
Шановні, прошу вас— в ім'я тієї,
Ким досі я була,— бо серцем чую,
Що величі моїй кінець надходить,-
Дозвольте, я пораджуся спочатку.
Я ж тільки жінка — без надій, без друзів!
Вулсі Словами цими кривдите, міледі,
Любов його величності. У вас
Надій і друзів — безліч.
Катаріна В цім краю
З них мало користі. Невже, мілорди,
Ви думаєте, що якийсь англієць
Наважиться допомогти мені?
Чи — при найбільшій хіті бути чесним —
Відкрито дружбу визнати мою,
Усупереч бажанню короля,
Й підданим залишитись? Ні,— ті друзі,
Кому дано мій біль погамувати,
Моє довір'я виправдати,— ті
Живуть не тут, як і мої надії,
А ген, на батьківщині...
Кампеюс Краще б ви
Покинули журитись та вчинили,
Як я вам раджу.
Катаріна Як, мілорде?
Кампеюс Здатись
В усім на ласку короля: він добрий
І м'якосердий. Виграє від цього
І ваша честь, міледі, й ваша справа.
Бо вирок упаде, і ви в неславі
Поїдете.
Вулсі Послухайтесь його,
Він вам добра бажає.
Катаріна Він бажає
Того, що й ви — моєї згуби! Чи ж би
Так християни радили? Соромтесь!
Ще є над нами небо: там суддя
Такий, що й королям не підкупити!
Кампеюс Ви в гніві не за тих нас берете.
Катаріна Тим паче сором вам — святим отцям,
Хранителям всіх кардинальних цнот,
Як я вважала досі; та, боюся,
Ви кардинальні криєте гріхи
В серцях підступних. Схаменіться, лорди!
Оце-то ваша рада? Ваші ліки
Для жінки, що зневажено її,
Покинуто на глум? Не зичу вам
І половини тих поневірянь,
Бо маю більше серця; та затямте
Мої слова і стережіться, лорди,-
Дивіться, щоб тягар моїх нещасть
Не впав на вас!
Вулсі < Міледі, ви в нестямі;
Добро ви обертаєте у зло.
Катаріна А ви мене — в ніщо! Прокляття вам
І всім таким наставникам дволиким!
То ви б хотіли — маючи хоч дрібку
Жалю і справедливості, хоч дещо
Від слуг церковних, окрім риз,— щоб я
В біді своїй поклалася на того,
Кому я осоружна? Хто недавно
Мені відмовив ложа, а кохання —
Давним-давно? Мілорди, я стара,
Мені одне зосталося — покора.
Що може бути гіршого? А ви
Готуєте мені ті самі муки.
Кампеюс Вас більше мучать чорні думи ваші.
Катаріна Скажіть — та ні, сама скажу, коли
Нема в чесноти друзів: весь той час
Чи не була я вірною жоною,
На честь якої — це не марнослав'я —
Не впало досі й крихти підозрінь?
Чи я не віддавала королю
Всіх почуттів? Чи не любила палко,
Нарівні з богом, аж до марновірства?
Молитись забувала, щоб його
Бажання вдовольнити! І ото
Така віддяка? Це недобре, лорди.
Хай приведуть сюди жону, яка
За щастя має мужу догоджати,
І я до всіх її чеснот додам
Іще одну — велику терпеливість.
Вулсі Ми прагнемо добра, а ви, міледі,
Втікаєте від нього.
Катаріна Ні, мілорде,
Не зважусь я отак себе зганьбити —
Зректися титулу, з яким ваш пан
Мене навіки обвінчав. Лиш смерть
Розлучить гідність доньки короля
І гідність королеви.
Вулсі Прошу вас,
Катаріна Бодай би я ніколи не ступала
На землю цю, не бачила ніколи
Тих лестощів, що плодяться на ній!
У вас обличчя ангелів, та душі
Чиї — не знаю. Ох, нещасна я!
І що тепер зі мною буде?
(До служниць)
Горе,
Дівчатонька мої, де ваш талан?
Загублено в краю, де ні надій,
Ні співчуття, н. друзів, ні родини —
Заплакати за мною,— та й могила
Чи знайдеться... Неначе та лілея,
Колись полів цариця, похилю
Голівоньку і згину...
Вулсі От коли б ви
Повірили, що заміри в нас чесні,-
Вам легше стало б. Ну, чому, шановна,
За що вас маєм кривдити? Наш сан,
Сам дух священства цьому суперечний:
Для того ми, щоб вигоїти біль,
А не ятрити рани! Бога ради,
Подумайте, що робите і як
Ви можете нашкодити собі,-
Ба й зовсім відштовхнути короля
Поводженням таким! Та серце владці
За послух і пригорне, й поцілує,-
Воно це любить, а до впертих духом
Воно скипає люттю, наче буря.
Я знаю вашу душу незлобиву
І вдачу мирну, лагідну,— прийміть нас
Як миротворців, слуг своїх і друзів,
Кампеюс Що так і є, у цьому ви, міледі,
Невдовзі пересвідчитеся. Всі
Страхи жіночі вадять вашим цнотам.
Шляхетний дух — як ваш — такі підозри,
Мов гріш фальшивий, відкидає геть!
Король вас любить, тож глядіть — не втратьте
Його любові. Ну, а ми — якщо
Ви нам довірите цю справу — раді
Віддати вам до послуг все, що змога.
Катаріна Робіть, як ви вважаєте, й даруйте,
Коли я що сказала не як слід:
Жіночий розум мій — не рівня вашим,
Щоб я могла відповісти вам гідно.
А королю, благаю, передайте,
Що серце й молитви мої при нім,
Покіль життя ще при мені.