Генріх VIII - Сторінка 8
- Вільям Шекспір -
Тепер я бачу,
Що заздрощі — це та дешева глина,
З якої вас ліпили. Як несито
Ви на мою накинулись опалу,
Мов на поживу! А які ж бо ви
Облесні та вигадливі в усьому,
Об що я міг спіткнутися! Ідіть
Своїм шляхом підступним, заздрі люди!
У вас на все є право християнське,
І, безперечно, знайдеться в свій час
Належна й нагорода. А печать,
Якої домагаєтесь, король,
Наш з вами повелитель, з рук у руки
Віддав мені, допоки жити маю,
А з нею — чин і титул. Ласку цю
Він узаконив вірчими листами.
Хто відбере її, ану?
Серрей Хто дав —•
Король.
Вулсі Авжеж, притому особисто.
Серрей Ти, Вулсі, зрадник, ще й пихатий.
Вулсі Брешеш,
Пихатий лорде: дві доби тому
Серрей волів би язика зварити,
Ніж бовкнути таке.
Серрей Твоя пиха,
Ти, сатано в сутані, всиротила
Цей край невтішний, бо звела зі світу
Мойого тестя, лорда Бекінгема.
Всіх кардиналів братії святої
Премудрі голови, з твоєю вкупі
І з тельбухами усіма твоїми
Не доросли вагою до його
Малої волосини! Щоб ти згинув
З інтригами твоїми! Відіслав
Мене аж ген в Ірландію, чимдалі
Від короля, від друзів — від усіх,
Хто б герцогу простив той гріх тяжкий,
Що ти йому, великий доброчинцю,
Сам приписав та сам і розгрішив
Із жалощів сокирою!
Вулсі Брехня!
Усе брехня, чого б цей лорд речистий
Не вигадав на мене! По закону
Одержав герцог те, що заслужив.
А що не мав я жодних упереджень
До Бекінгема •— свідками його ж
Достойні судді й недостойний вчинок.
Коли б мені та ваше велемовство,
Сказав би я, що чесності у вас
Не більше, аніж честі; що в усьому,
Де мова йде про відданість і вірність
Особі короля, мені не пара
Ані Серрей безтямний, ані всі,
Кому його дивацтва до вподоби.
Серрей Якби не ряса, попе, я, їй-богу,
Пустив би з тебе кров! Мілорди, як це
Ви терпите таку нахабну мову!
І то від кого?! Прощавай, шляхетство,
Коли отак абищо в багряниці
Тобою попихатиме! Вперед,
Преосвященний, і накрийте нас
Чепцем, як тих посмітюх!
Вулсі Та для тебе
Усяке благо гірш отрути.
Серрей Ні, ..•.
Не всяке — те лиш, завдяки якому
'' Усі багатства краю опинились
В одних руках,— у ваших, кардинале!
Те благо — перехоплені листи
До папи римського — супроти владці!
Ми ваші блага — раз ви почали.
Про те самі — прославимо навсібіч.
Ви, лорде Норфолку, сама шляхетність;
Ви вболіваєте за спільне благо,
За гідність нашу стоптану, за долю
Нащадків наших, що хто зна чи будуть
Дворянами при ньому,— тож складіть
Реєстр усіх його гріхів численних,
Добірку сторінок з його життя! —
Я сполошу вас дужче, кардинале,
Ніж дзвін на утреню, коли вас пестить
Ота чорнява краля!
В у леї Як глибоко
Я міг би зневажати цю людину,
Та милосердя не дає!
Норфолк Лиш кілька
Тих сторінок — в руках у короля,
Та й ті залиті брудом.
Вулсі Тим чистіша
І бездоганніша в очах постане
Моя невинність, хай-но лиш від мене
Почує правду.
Серрей Це вас не врятує.
Я пам'ятливий: декотрі гріхи
Ще не забулись; я вам нагадаю.
Так-от, якщо ви здатні червоніти
І визнати вину — то доведіть,
Що ви хоч трохи чесні.
Вулсі Воля ваша;
Я не боюсь найгірших звинувачень.
А червонію я за дворянина,
В котрого бачу явний брак манер.
Серрей Волію брак манер, ніж голови.
Цур, випад мій! По-перше, ви без згоди
Чи відома державця нарекли
Себе легатом папським, ущемивши
Права усіх єпископів.
Норфолк По-друге,
Листи у Рим і чужоземним владцям
Підписували "Ego et Rex metis" *,
Мовляв, король — слуга мені.
Сеффолк По-третє,
Ви, не спитавшись ради й короля,
Як їхали у Фландрію, послом
До імператора, посміли взяти
Печать державну.
Серрей Ваш довірчий лист
Грегоріо Кассадо послужив
Підставою для вкладення угоди
Між нами і Феррарою, до чого
Ніхто нам повноважень не давав —
Ні уряд, ні король.
Сеффолк Ви з шанолюбства
Звеліли на монетах королівських
Чепець свій найсвятіший карбувати.
Серрей А ті шалені статки (як добуті —
Це вже нехай сумління вам підкаже),
Що переслали ви у Рим, собі
Дорогу прокладаючи до слави,
На збитки королівству? Ще чимало
Отих гріхів, та всі такі мерзенні —
Шкода язик поганити.
Лорд-камергер Та й годі:
Лежачого не б'ють, і це по-людськи.
Гріхи його суду відомі, суд
Нехай його й карає. Серцю жаль
Дивитись, як великий чоловік
Змалів відразу.
Серрей Я його прощаю.
Сеффолк Оскільки всі ті дії, до яких
Ви, скориставшись владою легата,
Вдались у цій країні, підлягають
Закону praemunire **, то наступне,
Що наказав король,— укласти позов
На вас, щоб ваші землі, все майно,
Рухоме й нерухоме — все, до решти,
* "Я і мій король" (латин.).
** Див. пояснення у примітках.— Ред.
Конфіскувати й вилучити вас
З числа підданців; цим вже я займуся.
Норфолк Ну, все, ходімо. Ви ж мізкуйте поки,
Як жити краще. А слова зухвалі
Про те, кому ви віддасте печать,
Дійдуть до короля, і, ясна річ,
Він вам за них віддячить. Прощавай,
Маленький, добрий лорде кардинале!
Виходять усі, крім Вулсі.
Вулсі Прощайте й ви, і те добро маленьке,
Піп знав від вас. Прощай, прощай навіки,
Усе, що звалось величчю! Отак
Воно бува з людиною: сьогодні
Розгорне ніжні пелюстки надій,
Назавтра вже цвіте — та так же рясно,
Така-бо пишна з власної краси!
А післязавтра лиходій-мороз
Заскочить простодушну в ту хвилину,
Коли та свято впевнена, що велич
От-от достигне,— та й утне під корінь,
І сіромаха гине, от як я!
Я, наче той хлопчак на пухирі,
Гойдавсь на хвилях океану слави
Багато літ, покіль не ризикнув
На глибину пуститися: пиха,
Роздута піді мною понад міру,
Враз луснула, покинувши мене,
Безсилого, старого, на поталу
Шаленим водам, що мене поглинуть,
Мабуть, навіки. О мирськая славо,
Ненавиджу тебе! Так, мовби серце
Відкрилось наново. Стражденний той,
Хто милостями владарів живе!
Між усміхом — таким у них солодким,
А нам таким жаданим — і падінням
Зазнає більше болю і тривог,
Ніж може принести війна чи жінка.
Ну, а впаде — то так, як впав Люцифер —
Без вороття.
Входить Кромвель і спиняється розгублено.
Кого я бачу! Кромвель!
Кромвель Сер, я не можу говорити... Сер!..
Вулсі Що, вразили тебе мої нещастя?
Дивуєшся, що велич — річ минуща?
Ти плачеш? Е, таки я справді впав.
Кромвель Як ваша світлість чується?
Вулсі Як? Добре,-
Щасливий, чоловіче, як ніколи.
Я став собі ясний і зрозумілий,
У серці чую спокій неземний,
Воістину величний; і сумління
Таке ясне і чисте! Це король
Зцілив мене, за що йому й спасибі:
Він милосердно зняв з оцих плечей,
З оцих опор струхлявілих тягар,
Що здатен потопити цілий флот
І зветься славою. О, це тягар,
Важкий тягар, мій Кромвелю, для того,
Хто помислами тягнеться до раю!
Кромвель Я, пане мій, одному рад: що ви
Так правильно усе те зрозуміли.
Вулсі Надіюся, що правильно. Здається —
Таку в собі я силу духу чую,-
Що витерпів би набагато більше
Й далеко гірші муки, ніж усе,
На що мої хирляві вороги
Здобутися спроможні. Що нового?
Кромвель Найгірша, найприкріша новина —
Гнів короля.
Вулсі Благослови його,
О господи!
Кромвель Ще інша: замість вас
За лорда-канцлера — сер Томас Мор.
Вулсі Це трохи несподівано. Проте
Мор — вчений чоловік. Хай довгі літа
Панує він у ласці королевій;
Хай судить справедливо і сумлінно,
А на кістках його, як прийде час
І він спочине в бозі, хай постане
Надгробок із рясних сирітських сліз,
За ним пролитих! Ще що скажеш?
Кромвель Кранмер
Приїхав, радо стрінутий і зразу
Архієпископом Кентерберійським
Поставлений.
Вулсі Оце-то новина!
Кромвель Останнє: леді Анна — та, з якою
Король давно повінчаний таємно,-
Сьогодні показалася на люди
Як королева, ідучи в каплицю.
Всі лиш про коронацію й говорять.
Вулсі Оце і був той камінь, що мене
Із ніг звалив! Ох, Кромвелю! Король
Перехитрив мене! Всю честь, всю славу
Украла в мене ця єдина жінка!
Ніколи вже те сонце не засяє,
І По вихід кардинала провіщало,
Що золотило натовпи дворян,
Жадібних усміху мого! Іди,
Втікай від мене, Кромвелю, бо хто я?
Жебрак пропащий, недостойний бути
Тобі за пана. Йди до короля —
Оцьому сонцю, господи, повік
Не дай загаснути! Він чув про тебе,
Про відданість твою. Маленький слід,
ПІ о я в душі його лишив,— а знаю,
Яка вона шляхетна,— обізветься;
Він не дозволить, щоб твої надії
Також пішли намарне, і відзначить
Твої заслуги. Не обходь його,
Мій Кромвелю: мерщій лови нагоду —
Дістанеш запоруку на майбутнє.
Кромвель Як? Маю вас покинути? Зректись
Такого пана доброго, простого,
Такого благородного? Усі,
Хто має в грудях серце не камінне,
Посвідчать вам, з яким жалем великим
Відходить Кромвель, ваш слуга. Я буду
Служити королю, та в молитвах
Навік-віків лишуся біля вас.
Вулсі Я, попри всі нещастя, не збирався
Бодай сльозу пролить, одначе ти
Мене своєю щирістю примусив
У жінку перевтілитись. Гаразд,
' Утрімо сльози, Кромвелю, послухай:
Коли мене забудуть, що настане,
Як спатиму під мармуром холодним,
Відкіль, мабуть, вже більше не подам
Про себе вістки,— то скажи: це я
Навчив тебе; той самий, скажеш, Вулсі,
Що мандрував колись шляхами слави,
Що зміряв всі мілизни і глибини
У морі величі й пішов на дно,
Вказав тобі дорогу до вершини —
Безпечну путь, з якої збочив сам.
Одного не забудь: як я упав
І що мене згубило. Заклинаю —
Відкинь гординю! Це чуття гріховне
Звергало ангелів,— то як людина,
Творіння бога, може сподіватись,
Що нею світ поборе? Не до себе —
До ворогів плекай любов у серці:
Злом не звоюєш більше, ніж добром.
Неси в правиці злагоду і мир —
Тим погамуєш заздрі язики.
Не бійся бути праведником; будь
Всіма своїми помислами вірний
Вітчизні, богу, істині — тоді,
Якщо й загинеш, Кромвелю, то з честю,
Як мученик святий! Для короля
Слугою будь і... Прошу, дай-но руку;
Ходім, опишеш все моє майно:
Усе, до пенні, королю належить.
Єдине, що не гріх назвать моїм,-
Це ряса й віра — тільки і мого!
Ах, Кромвелю, мій Кромвелю! Коли б
Служив я богу хоч наполовину
Так ревно, як служив я королю,
Він би мене, в моїх літах, не кинув,
Нагого й безборонного, на глум
Всім ворогам!
Кромвель Добродію, терпіть.
Вулсі Та я терплю. Старі надії всі
Лишаю тут. Нові — на небесі.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Вулиця у Вестмінстері.
Назустріч один одному входять двоє дворян.
1-й дворянин Це знову ви! Рад бачить.
2-й дворянин Рад і я.
1-й дворянин Прийшли поглянути, як леді Анна
Ітиме з коронації?
2-й дворянин Звичайно.
Ми і востаннє зустрічались тут —
Як герцог Бекінгем вертався з суду.
1-й дворянин А й правда; тільки час той нам усім
Приніс печаль, цей — радість обіцяє.
2-й дворянин І добре, бо, святкуючи цей день,
Народ, я певен, виказав уповні
Свої вірнопідданчі почуття
(На що він, треба визнати по правді,
Готовий завжди) — стільки-бо довкола
Видовищ, маскарадів та процесій!
1-й дворянин Величніших, скажу я вам, і краще
Влаштованих не бачив я.
2-й дворянин Чи можна
Мені спитати, що то за папір
У вас в руках?
1-й дворянин Це список тих, кому
Припало право нині взяти участь
У коронації.
Що заздрощі — це та дешева глина,
З якої вас ліпили. Як несито
Ви на мою накинулись опалу,
Мов на поживу! А які ж бо ви
Облесні та вигадливі в усьому,
Об що я міг спіткнутися! Ідіть
Своїм шляхом підступним, заздрі люди!
У вас на все є право християнське,
І, безперечно, знайдеться в свій час
Належна й нагорода. А печать,
Якої домагаєтесь, король,
Наш з вами повелитель, з рук у руки
Віддав мені, допоки жити маю,
А з нею — чин і титул. Ласку цю
Він узаконив вірчими листами.
Хто відбере її, ану?
Серрей Хто дав —•
Король.
Вулсі Авжеж, притому особисто.
Серрей Ти, Вулсі, зрадник, ще й пихатий.
Вулсі Брешеш,
Пихатий лорде: дві доби тому
Серрей волів би язика зварити,
Ніж бовкнути таке.
Серрей Твоя пиха,
Ти, сатано в сутані, всиротила
Цей край невтішний, бо звела зі світу
Мойого тестя, лорда Бекінгема.
Всіх кардиналів братії святої
Премудрі голови, з твоєю вкупі
І з тельбухами усіма твоїми
Не доросли вагою до його
Малої волосини! Щоб ти згинув
З інтригами твоїми! Відіслав
Мене аж ген в Ірландію, чимдалі
Від короля, від друзів — від усіх,
Хто б герцогу простив той гріх тяжкий,
Що ти йому, великий доброчинцю,
Сам приписав та сам і розгрішив
Із жалощів сокирою!
Вулсі Брехня!
Усе брехня, чого б цей лорд речистий
Не вигадав на мене! По закону
Одержав герцог те, що заслужив.
А що не мав я жодних упереджень
До Бекінгема •— свідками його ж
Достойні судді й недостойний вчинок.
Коли б мені та ваше велемовство,
Сказав би я, що чесності у вас
Не більше, аніж честі; що в усьому,
Де мова йде про відданість і вірність
Особі короля, мені не пара
Ані Серрей безтямний, ані всі,
Кому його дивацтва до вподоби.
Серрей Якби не ряса, попе, я, їй-богу,
Пустив би з тебе кров! Мілорди, як це
Ви терпите таку нахабну мову!
І то від кого?! Прощавай, шляхетство,
Коли отак абищо в багряниці
Тобою попихатиме! Вперед,
Преосвященний, і накрийте нас
Чепцем, як тих посмітюх!
Вулсі Та для тебе
Усяке благо гірш отрути.
Серрей Ні, ..•.
Не всяке — те лиш, завдяки якому
'' Усі багатства краю опинились
В одних руках,— у ваших, кардинале!
Те благо — перехоплені листи
До папи римського — супроти владці!
Ми ваші блага — раз ви почали.
Про те самі — прославимо навсібіч.
Ви, лорде Норфолку, сама шляхетність;
Ви вболіваєте за спільне благо,
За гідність нашу стоптану, за долю
Нащадків наших, що хто зна чи будуть
Дворянами при ньому,— тож складіть
Реєстр усіх його гріхів численних,
Добірку сторінок з його життя! —
Я сполошу вас дужче, кардинале,
Ніж дзвін на утреню, коли вас пестить
Ота чорнява краля!
В у леї Як глибоко
Я міг би зневажати цю людину,
Та милосердя не дає!
Норфолк Лиш кілька
Тих сторінок — в руках у короля,
Та й ті залиті брудом.
Вулсі Тим чистіша
І бездоганніша в очах постане
Моя невинність, хай-но лиш від мене
Почує правду.
Серрей Це вас не врятує.
Я пам'ятливий: декотрі гріхи
Ще не забулись; я вам нагадаю.
Так-от, якщо ви здатні червоніти
І визнати вину — то доведіть,
Що ви хоч трохи чесні.
Вулсі Воля ваша;
Я не боюсь найгірших звинувачень.
А червонію я за дворянина,
В котрого бачу явний брак манер.
Серрей Волію брак манер, ніж голови.
Цур, випад мій! По-перше, ви без згоди
Чи відома державця нарекли
Себе легатом папським, ущемивши
Права усіх єпископів.
Норфолк По-друге,
Листи у Рим і чужоземним владцям
Підписували "Ego et Rex metis" *,
Мовляв, король — слуга мені.
Сеффолк По-третє,
Ви, не спитавшись ради й короля,
Як їхали у Фландрію, послом
До імператора, посміли взяти
Печать державну.
Серрей Ваш довірчий лист
Грегоріо Кассадо послужив
Підставою для вкладення угоди
Між нами і Феррарою, до чого
Ніхто нам повноважень не давав —
Ні уряд, ні король.
Сеффолк Ви з шанолюбства
Звеліли на монетах королівських
Чепець свій найсвятіший карбувати.
Серрей А ті шалені статки (як добуті —
Це вже нехай сумління вам підкаже),
Що переслали ви у Рим, собі
Дорогу прокладаючи до слави,
На збитки королівству? Ще чимало
Отих гріхів, та всі такі мерзенні —
Шкода язик поганити.
Лорд-камергер Та й годі:
Лежачого не б'ють, і це по-людськи.
Гріхи його суду відомі, суд
Нехай його й карає. Серцю жаль
Дивитись, як великий чоловік
Змалів відразу.
Серрей Я його прощаю.
Сеффолк Оскільки всі ті дії, до яких
Ви, скориставшись владою легата,
Вдались у цій країні, підлягають
Закону praemunire **, то наступне,
Що наказав король,— укласти позов
На вас, щоб ваші землі, все майно,
Рухоме й нерухоме — все, до решти,
* "Я і мій король" (латин.).
** Див. пояснення у примітках.— Ред.
Конфіскувати й вилучити вас
З числа підданців; цим вже я займуся.
Норфолк Ну, все, ходімо. Ви ж мізкуйте поки,
Як жити краще. А слова зухвалі
Про те, кому ви віддасте печать,
Дійдуть до короля, і, ясна річ,
Він вам за них віддячить. Прощавай,
Маленький, добрий лорде кардинале!
Виходять усі, крім Вулсі.
Вулсі Прощайте й ви, і те добро маленьке,
Піп знав від вас. Прощай, прощай навіки,
Усе, що звалось величчю! Отак
Воно бува з людиною: сьогодні
Розгорне ніжні пелюстки надій,
Назавтра вже цвіте — та так же рясно,
Така-бо пишна з власної краси!
А післязавтра лиходій-мороз
Заскочить простодушну в ту хвилину,
Коли та свято впевнена, що велич
От-от достигне,— та й утне під корінь,
І сіромаха гине, от як я!
Я, наче той хлопчак на пухирі,
Гойдавсь на хвилях океану слави
Багато літ, покіль не ризикнув
На глибину пуститися: пиха,
Роздута піді мною понад міру,
Враз луснула, покинувши мене,
Безсилого, старого, на поталу
Шаленим водам, що мене поглинуть,
Мабуть, навіки. О мирськая славо,
Ненавиджу тебе! Так, мовби серце
Відкрилось наново. Стражденний той,
Хто милостями владарів живе!
Між усміхом — таким у них солодким,
А нам таким жаданим — і падінням
Зазнає більше болю і тривог,
Ніж може принести війна чи жінка.
Ну, а впаде — то так, як впав Люцифер —
Без вороття.
Входить Кромвель і спиняється розгублено.
Кого я бачу! Кромвель!
Кромвель Сер, я не можу говорити... Сер!..
Вулсі Що, вразили тебе мої нещастя?
Дивуєшся, що велич — річ минуща?
Ти плачеш? Е, таки я справді впав.
Кромвель Як ваша світлість чується?
Вулсі Як? Добре,-
Щасливий, чоловіче, як ніколи.
Я став собі ясний і зрозумілий,
У серці чую спокій неземний,
Воістину величний; і сумління
Таке ясне і чисте! Це король
Зцілив мене, за що йому й спасибі:
Він милосердно зняв з оцих плечей,
З оцих опор струхлявілих тягар,
Що здатен потопити цілий флот
І зветься славою. О, це тягар,
Важкий тягар, мій Кромвелю, для того,
Хто помислами тягнеться до раю!
Кромвель Я, пане мій, одному рад: що ви
Так правильно усе те зрозуміли.
Вулсі Надіюся, що правильно. Здається —
Таку в собі я силу духу чую,-
Що витерпів би набагато більше
Й далеко гірші муки, ніж усе,
На що мої хирляві вороги
Здобутися спроможні. Що нового?
Кромвель Найгірша, найприкріша новина —
Гнів короля.
Вулсі Благослови його,
О господи!
Кромвель Ще інша: замість вас
За лорда-канцлера — сер Томас Мор.
Вулсі Це трохи несподівано. Проте
Мор — вчений чоловік. Хай довгі літа
Панує він у ласці королевій;
Хай судить справедливо і сумлінно,
А на кістках його, як прийде час
І він спочине в бозі, хай постане
Надгробок із рясних сирітських сліз,
За ним пролитих! Ще що скажеш?
Кромвель Кранмер
Приїхав, радо стрінутий і зразу
Архієпископом Кентерберійським
Поставлений.
Вулсі Оце-то новина!
Кромвель Останнє: леді Анна — та, з якою
Король давно повінчаний таємно,-
Сьогодні показалася на люди
Як королева, ідучи в каплицю.
Всі лиш про коронацію й говорять.
Вулсі Оце і був той камінь, що мене
Із ніг звалив! Ох, Кромвелю! Король
Перехитрив мене! Всю честь, всю славу
Украла в мене ця єдина жінка!
Ніколи вже те сонце не засяє,
І По вихід кардинала провіщало,
Що золотило натовпи дворян,
Жадібних усміху мого! Іди,
Втікай від мене, Кромвелю, бо хто я?
Жебрак пропащий, недостойний бути
Тобі за пана. Йди до короля —
Оцьому сонцю, господи, повік
Не дай загаснути! Він чув про тебе,
Про відданість твою. Маленький слід,
ПІ о я в душі його лишив,— а знаю,
Яка вона шляхетна,— обізветься;
Він не дозволить, щоб твої надії
Також пішли намарне, і відзначить
Твої заслуги. Не обходь його,
Мій Кромвелю: мерщій лови нагоду —
Дістанеш запоруку на майбутнє.
Кромвель Як? Маю вас покинути? Зректись
Такого пана доброго, простого,
Такого благородного? Усі,
Хто має в грудях серце не камінне,
Посвідчать вам, з яким жалем великим
Відходить Кромвель, ваш слуга. Я буду
Служити королю, та в молитвах
Навік-віків лишуся біля вас.
Вулсі Я, попри всі нещастя, не збирався
Бодай сльозу пролить, одначе ти
Мене своєю щирістю примусив
У жінку перевтілитись. Гаразд,
' Утрімо сльози, Кромвелю, послухай:
Коли мене забудуть, що настане,
Як спатиму під мармуром холодним,
Відкіль, мабуть, вже більше не подам
Про себе вістки,— то скажи: це я
Навчив тебе; той самий, скажеш, Вулсі,
Що мандрував колись шляхами слави,
Що зміряв всі мілизни і глибини
У морі величі й пішов на дно,
Вказав тобі дорогу до вершини —
Безпечну путь, з якої збочив сам.
Одного не забудь: як я упав
І що мене згубило. Заклинаю —
Відкинь гординю! Це чуття гріховне
Звергало ангелів,— то як людина,
Творіння бога, може сподіватись,
Що нею світ поборе? Не до себе —
До ворогів плекай любов у серці:
Злом не звоюєш більше, ніж добром.
Неси в правиці злагоду і мир —
Тим погамуєш заздрі язики.
Не бійся бути праведником; будь
Всіма своїми помислами вірний
Вітчизні, богу, істині — тоді,
Якщо й загинеш, Кромвелю, то з честю,
Як мученик святий! Для короля
Слугою будь і... Прошу, дай-но руку;
Ходім, опишеш все моє майно:
Усе, до пенні, королю належить.
Єдине, що не гріх назвать моїм,-
Це ряса й віра — тільки і мого!
Ах, Кромвелю, мій Кромвелю! Коли б
Служив я богу хоч наполовину
Так ревно, як служив я королю,
Він би мене, в моїх літах, не кинув,
Нагого й безборонного, на глум
Всім ворогам!
Кромвель Добродію, терпіть.
Вулсі Та я терплю. Старі надії всі
Лишаю тут. Нові — на небесі.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Вулиця у Вестмінстері.
Назустріч один одному входять двоє дворян.
1-й дворянин Це знову ви! Рад бачить.
2-й дворянин Рад і я.
1-й дворянин Прийшли поглянути, як леді Анна
Ітиме з коронації?
2-й дворянин Звичайно.
Ми і востаннє зустрічались тут —
Як герцог Бекінгем вертався з суду.
1-й дворянин А й правда; тільки час той нам усім
Приніс печаль, цей — радість обіцяє.
2-й дворянин І добре, бо, святкуючи цей день,
Народ, я певен, виказав уповні
Свої вірнопідданчі почуття
(На що він, треба визнати по правді,
Готовий завжди) — стільки-бо довкола
Видовищ, маскарадів та процесій!
1-й дворянин Величніших, скажу я вам, і краще
Влаштованих не бачив я.
2-й дворянин Чи можна
Мені спитати, що то за папір
У вас в руках?
1-й дворянин Це список тих, кому
Припало право нині взяти участь
У коронації.