Герої пустельних обріїв - Сторінка 17

— Повісь його, Ашику, поки не пізно. Поки ми не зчепилися, поки не почали сперечатися про його вчення. Повісь його! — Гордон шумно, майже весело зареготав, посмикав ланцюги бахразця так, що вони задзвеніли, потім схопив його за комір куртки і дружньо струснув, немов сонного. — Ця людина, — пояснив він Ашику, — міський революціонер. Старий недруг. Коли я вперше солдатом потрапив в Аравію — це було під час повстання Рашида Алі в Іраку, — весь нафтоносний район кишів жандармами Азмі; вони ганялися за молодиком на ім'я Зейн-аль-Бахразі, який збирався підірвати нафтопромисли прямо перед нашим англійським носом. Ніхто з них, звичайно, його в очі не бачив. Вони тільки знали, що є такий змовник, небезпечний баламут, по слову якого десять тисяч нафтовиків можуть припинити роботу на промислах і сидіти склавши руки до тих пір, поки влада не розстріляє з них чоловік п'ятдесят. Баламут так і не потрапив жандармам в руки; вірніше сказати, він був у них в руках, але вони цього не підозрювали. Вони захопили десяток людей, які вели політичну агітацію серед робітників, і пригрозили їм розстрілом, якщо вони не видадуть свого ватажка. Так йшли справи, коли я потрапив на промисли. Мені досить було раз поглянути на цих фанатиків в робочому одязі, щоб вгадати серед них того, хто дійсно заслуговував розстрілу, — ось його! На це у мене вистачило розуму. А ось на те, щоб вказати його Азмі, не вистачило. Не міг я видати цього бахразського чорта. Ти мене чуєш? — Гордон так голосно кричав, що старий напевно чув кожне його слово. — Послати його на смерть не міг. Тобі, як суфію, це повинно бути зрозуміло — любов до Бога, вища мудрість тощо.

Ашик хихикнув, кивнувши головою.

— Річ у тім, старий, ми з цим Зейном подивилися один на одного і обидва зрозуміли, — продовжував Гордон. — Він зрозумів, що я його не видам ... Ти скажеш, Ашик, що це — переплетення доль?

— Звичайно.

— Дурниці! Просто мені було б неприємно, щоб убили людину, яка так схожа на мене. Ти подивися на нього. Якщо б я народився в сім'ї бідного бахразця і мій інтелект був би даром природи, а не плодом освіти, — ось це і був би я: Зейн-аль-Бахразі, незламний догматик, борець за революцію міста і села, мій духовний двійник.

Зейну явно не подобалися ці жарти, але все ж він був радий зустрічі з Гордоном. — Як бачиш, — зітхнувши, сказав він Ашику, — ми старі знайомі, добрі старі знайомі.

І знову Ашик був у захваті, як ніби все це було підлаштовано їм навмисне, для забави. Цю зустріч всі троє сприймали як несподівану примху долі і топталися навколо, не вміючи розібратися в її хитросплетіннях і піддражнюючи один одного її складністю. Тільки Сміт залишався осторонь, гублячись перед цією тонкою грою, заснованою на перетині різних життєвих шляхів. Гордон це бачив і розумів, що все це недоступно Сміту як надто арабське, надто химерне для його прямої і цільної натури. Зате сам Гордон смакував кожну нову ситуацію в цій грі, на яку миттєво реагував його діяльний мозок, який звик вбирати всі враження, почуття, дії, перемелювати їх і знову віддавати у вигляді вибухових випромінювань енергії.

— А чи ти подякував Гордона за те, що він врятував тобі життя? — запитав Ашик Зейна, продовжуючи гру. — Чи упав на коліна, чи цілував край одягу англійського благодійника?

Бахразец засміявся, і, хоча цьому невеликому смаглявому, внутрішньо підтягнутому чоловікові не були властиві буйні веселощі, сміх його звучав безжурно. — Моя любов до життя закінчується ось тут, — він провів рукою по горлу. — Голову схилити я можу в знак подяки, але не більше того.

— Ай, ай! — вигукнув Ашик. — Закувати в ланцюги таку людину! — Але тут же він стукнув по своєму кріслу кулаком і став серйозний. — А все-таки раз ти зобов'язаний Гордону життям, вмій бути вдячним. Він тебе врятував, і я вимагаю, щоб ти визнав це.

— Що ж, визнаю! — сказав бахразец, доторкнувшись до своїх тісно стиснутих губ і крутого чола заради вдоволення старого, який бажав, щоб заслуги були оцінені і чесноту винагороджено. І тут же засміявся знову. Гордон вторив йому.

— От і добре! — сказав Ашик, не ображаючись на їх сміх. — Тепер принаймні можна сказати, що ви — старі друзі, так що аллах все ж переміг і милосердя не пропало даром. А ти, Гордоне, радуйся думки, що зробив добро, пощадивши життя простого робітника, який тобі вдячний за це.

— Ти сліпий, старий дурню! — скрикнув Гордон. — Зейн тільки з виду робочий, насправді він стільки розуміє в машинах, скільки і я, якщо не менше. Слухай! Цей чоловік стверджував тоді, ніби він – чи то монтер, чи то механік, щось в цьому роді, і я пішов з ним в механічну майстерню, щоб перевірити, чи правда це. Ось було сміху! Головою він все знав і розумів, але механізми відмовлялися коритися його рукам. Було цілком зрозуміло, що він і машини перебувають в непримиренній ворожнечі між собою. Він механік, але механік зовсім особливого роду; його спеціальність — почуття і думки його побратимів. Подивися, на вигляд це зовсім звичайна людина, але тим він небезпечніший. Вся його сила в голові, а не в руках, саме так же, як і у мене. Це і робить його небезпечним. Він — політичний механік, механік революції.

— Ну що ж, ти зайнятий тим, що влаштовуєш повстання в пустелі, — заперечив Ашик, — а він робить те ж в Бахразі. Тепер ви зустрілися, і виявляється, що ви старі друзі. Так звези його до Гаміду — і все в порядку.

Гордон похитав головою і повернувся до Зейна: — А чого тобі, власне, потрібно в пустелі? Що ти можеш сказати кочівникам про свободу?

— Нічого, — відповів Зейн все з тієї ж непохитною витримкою, хоча слова Гордона і зачепили його. — Мені треба поговорити з Гамідом.

— Про що? Які можуть бути розмови у механіка з феодальним володарем?

— Ми обидва араби. Цього достатньо.

— Цього не достатньо. — Гордон відійшов від нього. — Тобі відомо, як ми ставимося до твого вчення.

— Мені невідомо, як до нього ставиться Гамід.

— Гамід відноситься так, як ставлюся я! — оголосив Гордон.

Зейн знизав плечима, і на мить ці два невеликих людини стали один проти одного, мов противники на поєдинку.

— А ось ми дізнаємося, що думає Гамід, — вперто сказав Зейн.

— Я не повезу тебе до нього.

— Все одно я до нього доберусь рано чи пізно, — відповів Зейн; його непохитна витримка здала, і в ньому раптом позначилася гордонівська хватка, натиск волі, що не терпить зволікання, як буває у людей, які живуть одними нервами.

— Ти, може бути, збираєшся пояснити Гаміду, що таке повстання?

— Так.

— І що таке свобода теж? — Гордон презирливо посміхнувся.

— Так.

— Твоя свобода — це свобода робітників і селян. Яке діло до неї у кочового араба? Іди проповідуй цю свободу в містах та селах Бахраза, а племенам пустелі дай спокій.

Бахразец скинув руки — араб в кожному своєму русі, хоча його легко було прийняти і за маленького засмаглого шотландця з цілої шапкою кучматого волосся. — Проведи мене до Гаміду, Гордоне, — сказав він. — Мені треба поговорити з ним про всі ці справи. У пустелі йде повстання. Скоро почнеться повстання і в Бахразі — наше повстання міста і села. Потрібно об'єднати їх сили. От і все. Ми повинні діяти спільно ...

— Значить, тепер ти хочеш, щоб ми були союзниками, — сказав Гордон. — Ви, марксисти, уявляєте, що ваша політика — ключ до всього. На всі інші прагнення вам наплювати. Ви бажаєте побудувати світ робітників і селян. Хай живуть землекопи, і геть інтелект! Розумієш ти, що я говорю?

— Дуже добре розумію ...

— Повсталі племена ведуть боротьбу за свободу особистості, за нічим не обмежену вільну волю. Нам ні до чого вчення про те, як майстрових підняти до рівня богів. Цим нехай займаються ваші політики.

Зейн посміхнувся, і в його усмішці була іронія навпіл з досадою; ніщо так не підкреслювало близькість цих двох людей, як несподівана душевність їх лайки. Це було схоже на вічний спір двох рідних братів, яким довелося по-різному боротися з труднощами існування. — Ти що ж думаєш, Гордоне, ми збираємося силою примусити наших робітників і селян до повстання? — Тепер Зейн говорив з відтінком зневаги. — Ти думаєш, їх воля недостатньо вільна, щоб вони самі вирішили, повстати їм чи ні? Невже людина, доведена нуждою до відчаю, стане сліпо підкорятися догмі? Ми пропонуємо робітникам і селянам шлях до порятунку. Який? Ми не тлумачимо про свободу волі, про право кожної людини жити своїм інтелектом. Яка користь цього? Чим це полегшить їхні страждання? Ми пропонуємо щось реальне: знищити поміщицьку владу, знищити експлуатацію, покінчити з іноземним пануванням, з убогістю, голодом, злиднями. І покінчити на ділі, а не на словах. Незалежність! Землю селянам! Влада міським робочим! Ось наша догма!

Гордон зареготав: йому раптом став приносити задоволення ця суперечка, він навіть розвеселився. — Чорт забирай, брате! Де ти навчився всього цього? Чи не на небесах, не в Аравії!

— Ми вчимося всюди, де тільки можемо, — роздратовано відповів Зейн; йому зовсім не було весело. — Англійці теж нас дечому навчили, — додав він з розрахунком.

— Все — догма! — сказав Гордон.

Зейн знову знизав плечима. — Запитай у міських робітників, у селян, чи це догма. Ось Ашик — купець, представник буржуазії, запитай у нього.

— Представник буржуазії! — повторив Гордон, вказуючи на Ашика. Сміючись, він заплескав у долоні, і старий на мить невдоволено насупився. — Так як же, віриш ти в силу робітничо-селянських повстань? — запитав його Гордон. — Вважаєш, що в цьому твій порятунок? Говори, не соромся. Дай Зейн правдиву відповідь.

— Кхе, кхе! — закректав Ашик. — Ви все сперечаєтесь і піддражнюєте один одного, неначе два рідних брата. Я все розумію! Сперечальники ви обидва; зростом невеликі, а запалу в вас багато. І хитрості теж; і в обох вас догма сидить міцно. Так, так, Гордоне, в тебе теж. Ти відсутність догми зводиш в догму. Але як ви збираєтеся діяти в ім'я цієї догми — ось що покаже, хто з вас правий.

— Ну, а ти як збираєшся діяти? — наполягав Гордон.

— Я — політик з кав'ярні, а не шаблековтач, — сказав Ашик.

— Ти ухиляєшся від відповіді, — зауважив йому Гордон.

— І ти теж! — скрикнув Зейн.

— Я сказав тобі, що ти хочеш поєднати непоєднуване, — заперечив Гордон. — Племена борються за своє визволення від Бахраза, а не за дружбу і союз з ним.

Знову бахразец розлютився.