Герої пустельних обріїв - Сторінка 23

Я відмінно уявляю собі стан речей. Бачите он ту низьку будову, першу від нас? Це офіцерська їдальня. Чоловік десять офіцерів напевно сидять зараз там, п'ють каву і холодний лимонад, читають американські журнали. Командир у себе в кабінеті лежить на дивані, слухає радіо і чекає розпоряджень з Бахразу. Без цих приписів ні одна машина не відірветься від землі. Обслуговуючий персонал спить, вартових розморило спекою, загінчик військової охорони — він поміщається по ту сторону поля — виконує своє завдання буквально: сторожить аеродром. Ніхто і ніщо не ворухнеться тут, поки який-небудь бовдур в Бахразі не віддасть відповідний наказ. Звикли сидіти сиднем і чекати розпоряджень. Ось ця звичка — самий для нас надійний союзник. Потрібно тільки правильно взятися за справу — і аеродром наш ...

— А як це "правильно"? — запитав Сміт, як і раніше переконаний, що без допомоги окраїнних племен аеродром захопити не вдасться.

— Ще не знаю. Перш за все ми повинні позбутися від охорони. І діяти треба вночі. Що, ці літаки можуть вночі підніматися в повітря?

— З відомим ризиком можуть.

— Ну, ми, зробимо так, що ризик буде занадто великий. Але як прибрати цей загін військової охорони — ось в чому складність. — Гордон передав Сміту польовий бінокль, щоб він міг розгледіти солдатські намети, які акуратними тісними рядами вишикувалися на дальньому кінці льотного поля. У центрі цього полотняного табору знаходився майданчик з флагштоком посередині, кордони якого були відзначені вибіленим вапном камінням. Це був плац-парад, він же й турбував Гордона найбільше.

— Як виманити бахразців з їх плац-параду?

— Шкода, ви не взяли з собою того бахразця, якого старий Ашик тримав в ланцюгах, — сказав Сміт. — Він би вам тут у нагоді. Серед цих солдатів напевно є революціонери всіх відтінків.

— Зейн? Ще б пак! Цей кошлатий маленький догматик з'явився б до них з червоним прапором в руках і сказав: "Громадяни і товариші, вставайте-піднімайтеся!" — і, дивись, всі повстали, перебили гнобителів, утворили комітет і вибрали якогось землекопа в президенти.

Сміт сміявся від душі; тут, принаймні, вони були одностайні: ця чужа ідеологія вселяла обом однакову неприязнь (а може бути, і страх). — А все-таки, — сказав він, — в цій справі Зейн міг би надати вам допомогу.

— Допомога! — Гордон ліг на самій вершині горба, що височів над аеродромом. — Слухайте, Сміт, якщо коли-небудь ви побачите, що я заграю з бахразськими марксистами в розрахунку на їх допомогу, можете пристрелити мене, як шолудивого пса!

— А що якщо Гамід прислухається до них? Адже рано чи пізно вони до нього доберуться.

— Якщо Гамід до них прислухається, можете теж мене пристрелити, тому що мені тоді більше нічого тут робити. Ще одне розчарування, втрата останнього, що мене прив'язує до цього повстання безумців, — і мені залишиться тільки смерть.

Він говорив, немов жартуючи над самим собою, але його світлі очі дивилися в порожнечу невідривним, суворим поглядом. Сміт зловив цей погляд і відчув, що Гордон стурбований. Він ніяк не міг зрозуміти, чому Гордон надає таке значення ідеям маленького бахразського революціонера. Але було ясно, що думка про нього не залишає Гордона і не дає йому спокою, як ніби сам маленький бахразець весь час стоїть поруч і смикає його. Зрештою Гордон все ж відігнав цю думку і, раптом пожвавішавши, сказав: — Сміте! Ми захопимо аеродром і піднесемо його Гаміду в дар. Наші обшарпанці впораються з цим ...

— Сумніваюся.

— Ох, не переконуйте ви себе, що цей аеродром так вже страшний і неприступний. Остання справа для бійця, якщо що-небудь йому здається страшним і неприступним. Ми візьмемо його, ось побачите! Одним ентузіазмом візьмемо, якщо потрібно буде. Хоча адже у нас же є ваші машини.

— Але немає екіпажу.

— Підготуйте — навчіть людей!

— А як з продовольством, з транспортом?

— Ну ось, ви вже готові втопити основну мету у всяких штабних розрахунках! Дістанемо все, що нам буде потрібно. А тепер поїхали назад. Якщо візьмемо хороший темп, то завтра до вечора вже будемо в Ваді-Джаммар.

Повертатися вирішили найкоротшим шляхом — через Східну пустелю, повз англійського нафтопроводу. Це був ризикований шлях, тому що в районі нафтопроводу легко було зустрітися з бахразськими патрулями. І один такий патруль дуже скоро попався їм назустріч: чотири солдата на невеликій вантажівці.

— Чотири дохлих бахразця, — сказав Гордон, дивлячись на наближається вантажівка. — Може, віднімемо у них машину?

— Як хочете, — втомлено сказав Сміт.

Гордон обтер піт з лиця, висякався і вдарив свого верблюда палицею по шиї, щоб змусити його повернутися мордою до вантажівки. — Ні, — сказав він по-англійськи. — Я зараз не можу витрачати час на те, щоб убити кілька людей заради забави. Тільки мовчіть, не кажіть нічого.

І Гордон розіграв такий спектакль перед бахразськими солдатами, що ті під кінець раді були відпустити його на всі чотири сторони. Він видав себе за хаджі, мандрівного мудреця; він повчає віруючих і живе милостинею, сказав він, і якщо вони замислили підняти руку на святу людину і його помічника, то нехай спершу привселюдно відречуться від заповітів релігії. Коли вони стали тикати верблюда в черево і засовувати йому палицю під хвіст, щоб перевірити, чи немає там контрабандного гашишу, Гордон обсипав їх лайкою, а потім, немов за помахом чарівної палички, витягнув з складок свого одягу книгу і пригрозив накликати на них гнів чотирьох джинів Джаммара. Вигукуючи ці загрози, він люто гортав свою книгу, як би в пошуках потрібного прокляття. Нарешті знайшов і оголосив солдатам, які тим часом перейшли до верблюду Сміта, що зараз обрушить прокляття на їх голову. Після цього він прочитав зі своєї книги (це був оксфордський збірник віршів) дві строфи з балади Бернса про комаху і почав було третю, але тут переляканий незрозумілою тарабарщиною сержант не витримав: він вдарив верблюда прикладом гвинтівки і сказав, що хаджі може продовжувати свій шлях, а прокляття нехай прибереже для невірних і викрадачів чужих дружин і залишить у спокої чотирьох нещасних солдатів, яким і так нелегко живеться на світі.

— Не завжди це вам буде сходити з рук, — похмуро зауважив Сміт, коли вони нарешті поїхали далі.

— Що? Про що ви говорите?

— Про ваш ризикований трюк — мало не прямо оголошувати бахразцям, хто ми такі.

— А тут немає ніякого ризику, — сказав Гордон. — Запам'ятайте, Сміт, коли ви тицяє людині правду в очі, вона її засліплює. Всі ми у загальному підсумку досить дурні.

Але Сміт дуже втомився, щоб сприймати парадокси Гордона. Гордон в таких поїздках поводився, немов навіжений. Людина його комплекції без проблем могла багато годин поспіль просидіти на верблюді, зате у злощасного Сміта кожен поштовх відгукувався у всьому тілі так, немов хтось щосили стукав його по потилиці. Він почав відставати.

— Що, вам недобре? — крикнув Гордон.

— Ні ні. Нічого. Не зупиняйтесь. — Сміт відстав, щоб підіткнути під себе поли бурнуса. У нього нижче спини утворилося два великих нариви, і його лихоманило від болю. "Погана моя справа, — жалібно зізнався він самому собі. — Але будь я проклятий, якщо злізу з верблюда і дам Гордону привід знущатися з мене ".

Деякий час Сміт ще тримався, але потім, знепритомнів і почав марити, і ще задовго до кінця шляху Гордону довелося пересісти на його верблюда і притримувати його ззаду, щоб він не впав. Верблюд Гордона йшов на поводу. Так, після п'ятнадцятої години шляху, вони прибули в Ваді-Джаммар. Гордону хотілося впасти мішком зі спини тварини і розкинути по землі затерплі руки, але він зістрибнув, як завжди, і ткнув онімівшим пальцем в сторону Сміта, пониклого в сідлі.

— Зніми його і уклади в спальний мішок, — сказав він маленькому Нурі, який підбіг взяти верблюда. — Тільки не думай давати йому блювотне або прикладати гарячі цеглини. Нагодуй його, якщо він зможе їсти. І мені теж принеси якогось варива. Я голодний.

Він був голодний і змучений, а крім того, опинившись знову в цьому вади, він раптом знову відчув, що вже тяготиться божевільною затією, яка тримає його тут. Але він дуже втомився, щоб засмучуватися цим, і незабаром заснув.

Довго спати йому не довелося — його розбудила ранкова молитва Алі:

— Вставай, сонливиць! Подивися, навколо тебе всюди бог!

Табір ще мирно дрімав на піщаному дні вади. Перші промені сонця освітили гребінь гори, зробивши його схожим на нитку величезних червоних бус, підвішену до неба, і нібі з бездонної чаші лилася ранкова прохолода. Гордон, глибоко дихаючи, прислухався до голосів Минки і юного шейха Фахда, які вже сварилися, не дивлячись на ранню годину. Алі сидів поруч, терпляче чекаючи, коли Гордон встане.

— Де Бекр? — запитав Гордон.

— Поїхав на полювання. Ва-вул надіслав за ним.

— На полювання? — Гордон знав, що Бекр називає цим словом, але він тільки знизав плечима, немов струсив неприємну думку, і приєднався до решти, які вже снідали коржами з цільного зерна, спеченими Мінкою. Потім він пішов поглянути на Сміта, який все ще лежав у гарячці.

Маленький Нурі доглядав за ним, як за хворим козеням, називав пестливими іменами, підносячи до губ чашку з верблюжим молоком, просив випити хоча б один ковток, крапельку, трішки. Він показав Гордону нариви на попереку Сміта, сказав "Міскін! .." [12] і жалібно засопів носом.

— Принеси-но води, — наказав Гордон.

Долаючи почуття моральної і фізичної відрази, яку він завжди відчував, торкаючись до чужого тіла, Гордон видавив гній, вичистив рани і прикрив їх носовою хусткою Сміта.

— О Міскін, Міскін, — голосив маленький Нурі.

Гордон подивився Сміту в обличчя і відчув до нього жалість. Він розумів трагічну половинчастість цього чоловіка, який був захоплений прикладом Лоуренса, але залишився городянином в душі, і якщо одна частина його істоти утримувала його в пустелі, то інша нездоланно тягла додому, в Патні, в тісний маленький світ маленьких людей.

— Пане, — сказав маленький Нурі, — найкраще, це припекти хворе місце. У мене є залізний прут. Дозволь мені розжарити його і зробити припікання. Злий дух не витримає спеки і загине. — Нурі скосив очі в бік, де вже лежав напоготові рушничний шомпол: залишалося тільки розжарити його до червоного і прикласти до попереку Сміта.

— Не треба його чіпати, — сказав Гордон.