Герої пустельних обріїв - Сторінка 3

У ньому ж нема нічого путнього, тільки те, що він йде та йде: тік-так, тік-так, тік-так; а потім заведеш його, і він йде знову. Мабуть, у ньому є свій час, який заховано там, всередині.

— А я зупиню його, — сказав Гордон і клацнув кришкою годинника. Відкрилася очам найдрібніша мозаїка, крихітна подоба небосхилу зі своїми зірками, півмісяцями, сонцями. Гордон вхопив пальцями два важеля і з'єднав їх; годинник став. — Ну ось, тепер вони мертві. Нехай так і залишаються; але зроби мені послугу, візьми їх, заховай і не віддавай, поки я не попрошу, інакше я їх втрачу. Бережи їх, як мій зупинений час, Гаміде.

Я ж ще не довершив того, для чого перебуваю тут.

Гамід взяв у нього годинника і сказав, що сховає його разом з діоритом. І оскільки інших виразів почуття не було потрібно, він додав звичайним спокійним тоном:

— Питання не в тому, довершив ти чи не довершив, Гордоне. Ти прийшов до нас як брат і як брат служиш нашій справі.

Гордон пересмикнув плечима, немов щоб струсити тугу, що давила його і сказав уже веселіше:

— Ні. Я прийшов до вас розгублений і заплутавшись, згинаючись під тягарем англійських богів і богів історії ...

— Це вірно, — сказав Гамід.

— Але неосвічені кочівники допомогли мені скинути цей тягар, навчивши мене, що свобода — це людина.

— Але ж, Гордоне, щоб захистити від бахразських собак свою людську гідність, ми і самі змушені поводитись по-скотинячому.

Але Гордон стояв на своєму: — Нехай, і все-таки навіть під п'ятою бахразських загарбників араб пустелі залишається єдиною людиною на землі, яка знає, що таке свобода. Це у нього в крові, і цього не можна відняти. Кожен араб — бог у себе в пустелі. І я, служачи йому, теж стаю богом.

— Але ж ти живеш у вигнанні, — співчутливо заперечив Гамід; він завжди пам'ятав про це і вважав, що це накладає на нього свого роду борг честі по відношенню до Гордона.

— Господи боже! — вигукнув Гордон з гримасою огиди. — Хіба я міг би тепер повернутися на батьківщину і знову жити життям піщинки в масі? Чи це свобода — загубитися в хаосі серед мільйонів? Де там людина, особистість, воля? Втрачається, все втрачається! Ось чому я шукаю все це тут, серед неосвічених бедуїнів.

Гамід закрив свої чорні очі. Так, він знає світ, сказав він. Йому знайомі страждання мільйонів. Всі люди — раби, не виключаючи і англійців в їх містах. — Але чи вільний ти тут? — запитав він Гордона, в тисячний раз намагаючись осягнути сутність цього англійського феномена. — Чотири роки ти віддав боротьбі, боям, змовам в ім'я нашої справи; що ж, знайшов ти нарешті свою омріяну свободу?

— Ні! — сказав Гордон, і стільки гіркоти було в цьому короткому слові, що вони почекали, поки вона вся розвіється у м'якій тиші ночі. Вони мовчки сиділи на холодному виступі скелі і при світлі зірок кидали камінчики в ящірку, що причаїлася неподалік, щоб злякати злих духів, що насіли на її багатостраждальну спину.

— Ні, — повторив Гордон задумливо, але без гніву. — У тому-то й біда, Гаміде. Араб вільний душею, це у нього від бога. А я — ні, тому що я не араб. Скільки б я не старався обдурити себе і інших, я — не араб.

— Чи так це важливо, брате?

— Дуже важливо, тому що я занадто схильний до терзання душі і занадто пам'ятаю про інші світи. По суті, я тут, в пустелі, шукаю шляхи для всього стражденного людства. Вільних людей немає на землі, Гаміде. Араб від народження вільний душею, але навіть він повинен відчайдушно боротися за те, щоб свобода стала для нього реальністю. А якби я, скажімо, помер зараз, то помер би в ланцюгах, тому що я ще цієї свободи не знайшов — навіть у вигляді прикладу. Я хочу побачити араба вільним у його пустелі, в цьому сенс мого життя і моєї боротьби тут, тому що успіх у цій боротьбі буде для мене доказом того, що свободи можна домогтися. Приклад — ось що мені потрібно. Аравія — моя дослідна ділянка, де випробовуються надії на свободу людини взагалі ...

— Якщо так, то дозволь мені знову обійняти тебе, Гордоне, тому що наша втрата, значить, буде твоєю втратою, а твоя — нашою. Ось справжнє братство! Великий бог! Варто було померзнути вночі в товаристві ящірок на цій лисий горі хоча б для того, щоб знову поговорити про наші надії. Однак, — Гамід встав — не будемо захоплюватися. Зараз ми повинні діяти. Адже я вже говорив, від цього буде залежати наша доля, — сказав він так, немов все, про що вони розмовляли тут, було лише продовженням колишнього незакінченого спору.

— Тоді йдемо на північ, — сказав Гордон. — Йдемо на північ і відіб'ємо у бахразців останній аеродром, який у них ще залишився в пустелі.

Але Гаміда вже знову здолали сумніви і тривоги. — Так, Гордоне, я розумію твоє нетерпіння: я і сам би хотів звільнити цю останню ділянку пустелі. Спрямуватися туди і одним ударом завершити все — спокуса велика. Але ми і так вже виснажені боротьбою, Гордоне, і завзяте, непереборне бажання підказує мені, що ми повинні повернути на південь і вжити свої останні сили на те, щоб відібрати в англійців нафтопромисли. Адже саме нафтопромисли були причиною нашого гноблення, через них все почалося ...

— Можливо ти правий. Але зараз не чіпай їх, Гаміде. Не вступай у боротьбу з англійцями. Мені нелегко давати таку пораду: ти можеш подумати, що я відмовляю тебе як англієць. Але я зараз говорю як араб, Гаміде, я думаю про твій народ! Не вступай з англійцями в боротьбу: якщо ти зазіхнеш на їх нафту, вони будуть нещадні.

— Знаю, Гордоне, знаю. Тому й не можу вирішити. Я знаю, що ти маєш рацію, але душа моя рветься покінчити з цим джерелом наших лих. Адже це англійці, побоюючись за свої багатства, нацькували бахразців на нас, і якщо б не допомога англійців, Бахраз давно був би розбитий.

— Так, але пам'ятай одне, заради бога пам'ятай ... — з силою заперечив Гордон, починаючи спускатися з гори. — Заради одного лише запаху нафти англійці ладні закласти душу. А якщо ти протягнеш до цієї нафти руку, вони тебе на шматки розірвуть. Впорайся з бахразцями на півночі, Гаміде. Тоді вся пустеля стане вільною і ти зможеш домовлятися і торгуватися з англійцями, тому що вони будуть зацікавлені у мирі з тобою.

Гамід скинув руки до нічного неба і вголос дав волю своїм сумнівам:

— Як же мені йти на захоплення аеродрому та зіткнення з Бахразським легіоном на півночі, якщо я не можу розраховувати там на підтримку своїх? Племена Джаммара і Камра не підуть за нами, Гордоне. Вони живуть на околиці пустелі, і тому гніт і утиски позначилися на них більше, ніж на всіх інших. Скільки раз вже ми намагалися підняти їх на боротьбу — і все безуспішно!

— Дозволь мені зробити ще одну спробу. Останню ...

— Добре, постарайся. Але, навіть якщо вони приєднаються до нас, хто знає, що нам готує Бахраз в Приріччі. Армії ми протистояти не в силах. Літаки нам не страшні, бо ми пересуваємося крихітними жменьками, які бомбити важко. Але армія, бій за всіма правилами — ні, це не для нас.

— Тоді дозволь мені відправитися в Приріччя і подивитися, які сили там має Бахраз. Я поведу переговори з племенами Джаммара і Камра і побуваю у старого Ашіка в його селищі у околиці пустелі. Відпусти мене зараз, а перед тим, як виступати, ми з тобою зустрінемося знову.

— Ах! — Гамід сердито повернувся обличчям на південь, і земля посипалася у нього з-під ніг. — Не можу я забути про англійські нафтопромисли. Адже вони для нас набагато важливіші, ніж остання база цих дурнів бахразців. Велика біда, що у Бахраза є аеродром в пустелі! Нам він не є небезпечним ... поки. Там, на півдні, загроза куди страшніше, Навіщо англійцям ця нафта? Я зовсім не хочу битися з ними через нафту. Мені вона не потрібна ...

— Тоді не зачіпай їх, поки не зможеш покінчити з Бахразом. Тобі погано доведеться, якщо ти нападеш на них.

— Даремно ти так впевнений в цьому, Гордоне, — раптом засперечався Гамід, — Промисли невеликі; особливого значення вони мати не можуть. Тут немає таких покладів нафти, як в Ірані або на островах Бахрейну. Підприємство зовсім маленьке ...

— Але з великими можливостями ...

— Зовсім маленьке, і охороняє його тільки жменька солдатів з Бахразського легіону. Нас там не чекають. Зараз найкращий час. Зараз або ніколи; ще трохи — і буде вже пізно.

— Вони почнуть з тобою війну, Гаміде. І навіть якщо тобі вдасться заволодіти їх промислами, все одно вони туди повернуться. В Іраку стоять англійські війська і англійські літаки.

Гамід кивнув головою.

— Я знаю. Це-то і лякає мене. Я знаю, що захопити ці невеликі нафтопромисли — значить кинути виклик всьому світу, могутній британській державі. Тому я і не поспішаю, Гордоне. Я боюся, як би це не скінчилося для нас катастрофою. А в той же час виходу немає. Якщо англійці залишаться тут, ми завжди будемо терпіти утиски — не від них, так від їх поплічників. І племенам все одно доведеться погано. Англійці були і будуть багаті, а ми були і будемо бідні і пригноблені.

— Добре! Тоді йдемо на південь і закінчимо з цим! — запально вигукнув Гордон.

Гамід посміхнувся і поклав йому руку на плече.

— Не поспішай погоджуватися зі мною стрімголов, — сказав він. — Мені більше подобається, коли ти сперечаєшся. Я знаю, ти маєш рацію у всьому, що ти говорив про бахразців і англійців. Але і я теж правий. І тому мені важко вирішити. На щастя, ми можемо не поспішати з рішенням: попереду ще два місяці зимової сльоти, і до весни ніхто нас не чіпатиме. Їдь до Талібу, їдь до Юнісу Ибрахиму в Камрі і спробуй ще раз поговорити з ними. Придивись ближче до аеродрому, порозвідай, що робить Азмі-паша і його Легіон. А я тим часом побуваю у наших друзів на півдні і дізнаюся, на яку підтримку ми там можемо розраховувати проти англійців або проти бахразців. Постараюся ще раз побачити нафтопромисли і зважити всі шанси на успіх. А потім ми зустрінемося знову і будемо вирішувати. Задоволений ти такою пропозицією, брате мій?

— Більш ніж задоволений. Я сьогодні ж, зараз же вирушу в дорогу.

— Ні ні! Поспи хоч одну ніч! — сказав емір. — Тобі потрібен відпочинок, і нема чого так поспішати.

— Я не можу спати, поки ця задача не вирішена, Гаміде. Мені не терпиться довести справу до кінця.

Гамід зітхнув.

— Всім нам хотілося б цього, — сказав він. — Але як дивно, що для тебе тут на карту поставлено цілий світ — вирішується доля безлічі людських свобод.