Герої пустельних обріїв - Сторінка 47

Чесне слово, Недді, твій різкий, безцеремонний, злий язик просто врятував мене. Я ніжно любила тебе за те, що ти не намагався проявити до мене чуйність.

Вона замовкла — чи то від хвилювання, чи то тому, що відволіклася чимось. Вони зупинилися на гребені пагорба; вона раптом доклала руки до рота у вигляді рупора і голосно закричала:

— Біллі-і-і-і-і!

Потім вичікувально насторожилася, вдивляючись в серпанок туману, який вже навис над темною зеленню лугів і над підстриженими огорожами. За хвилину вона сказала: — Ага, он він! — І вказала в сторону негустого гайку, з узлісся якого хтось махав їй рукою. — Це Біллі, наймит з ферми. Коли покричиш з цього пагорба, він неодмінно звідки-небудь та здасться. Ми з ним завжди бавимося так, коли я тут буваю.

Вони стали спускатися з пагорба, приминаючи жорстку стерню, і він повернувся до розмови про її кембриджські прикрощі. — Значить, тебе і справді потрібно було пожаліти! — сказав він розчаровано.

— Це потрібно було тільки Грейс.

— Зате тепер Грейс потребує твоєї жалості, — зауважив він. — З вас двох ти менше постраждала.

— Помиляєшся, — заперечила вона, оспорюючи у Грейс його співчуття. — Все це далеко не пройшло для мене безслідно. Ось дивна річ, Неде, — продовжувала вона, немов повіряючи йому давно збережену і обтяжливу таємницю. — Уже багато років я не можу змусити себе відвідати батька і братів. Чому — я і сама не знаю. Так, не знаю! Це почалося після смерті матері. З тих пір я жодного разу не їздила додому. Уже й тоді мені це було нелегко. Не можу зрозуміти, в чому тут справа. Були ми завжди сім'я як сім'я. Ніяких поганих почуттів у мене до рідних не було. Жили так само, як жили всі на нашій вулиці: некрасиво, брудно, безрадісно; але між собою завжди жили дружно і в глибині душі любили один одного. Куди ж все це поділося? Та ні, нікуди не поділося, все так і є, нічого не змінилося, але тільки я все відкладала і відкладала поїздку туди, і тепер уже зовсім не можу на це зважитися.

— Та тут і вирішуватися нічого! Що ти, дівчинка ... — Для нього нестерпно було бачити її зажуреною, хоча б через минуле.

— Не знаю, Недді. Я тільки знаю, що їм боляче, і мені самій боляче теж, але нічого не можу з цим вдіяти.

Матеріалістка Тесс плакала; сріблясті краплі повільно котилися з посмутнілих очей, і це були справжні сльози, хоча на обличчі, як завжди спокійному, не можна було прочитати ні страждань, ні болю.

— Я їм пишу, хоч вони мені й не відповідають. Повинно бути, думають, що я соромлюся їх і тому не приїжджаю. А я соромлюся лише самої себе. Тепер, якщо б я і повернулася, це було б для них тільки важко, адже я стала їм зовсім чужою. Після всіх цих років розлуки сумніваюся, щоб ми могли зрозуміти один одного. Самий Час встав між нами. Адже мені нічого не відомо про їхнє життя. Один з братів начебто став малярем, напевне не знаю. Батько завжди працював де доведеться, найчастіше на залізниці. Що ж це таке, що заважає мені поїхати побачити їх? Я знаю, що батько живий: якщо б він помер, мені б все-таки повідомили. Чому ж я не можу поїхати туди, скажи мені, Недді?

Її сльози висохли, і очі більше не затуманює. Він вирішив, що вона плакала скоріше від свідомості, що не може допомогти своєму горю, ніж від самого горя, до якого вже, напевно, притерпілася. Та він перестав засмучуватися за неї і навіть готовий був злегка посміятися над її печалями. Але це звернення до минулого на мить відкрило йому її правду — розповіло про неї більше, ніж її філософські міркування або болісна подорож по темному світу, в якому вона жила.

Однак як тільки вони повернулися в місто, Тесс замкнулася в собі, як якщо б розмова по душам був хорошою в полях і долах, але недоречною на міських вулицях. Здавалося, один факт існування цих вулиць, вузьких і тісних, допоміг їй знову знайти рівновагу і здоровий глузд; і Гордон подумав, що це, можливо, найповчальніше з усього.

Їх зростаюча близькість все більше і більше приходила в зіткнення зі звичною витримкою Гордона, і все ж він не міг виїхати. Під вечір, коли Тесс вирушила кудись у своїх службових справах, Гордон пристав до місіс Кру з розпитуваннями про неї. Йому здавалося, що він робить це дуже тонко, але місіс Кру швидко відчула його нетерплячу цікавість і перетворила розмову в гучний панегірик Тесс, що перемежовуються презирливими шпильками за адресою самого Гордона. Тесс, говорила вона, — справжня жінка! Мовою місіс Кру це означало щось настільки ж повнокровне, як і вона сама. Якщо Гордон хоче що-небудь дізнатися про Тесс, навіть якщо він просто про неї думає, він ніколи не повинен забувати, що вона жінка.

— Ви феміністка, місіс Кру, — сказав він. — А Тесс — теж?

Вона придушувала його своїми розмірами, особливо коли сміялася. — Занадто я дужа, щоб бути феміністкою, — заперечила вона. — А Тесс занадто миленька для цього.

Але тут же розповіла йому з материнської поблажливою усмішкою, як вона вивела Тесс на справжню дорогу. Виходило, що саме дружба з цією великою, владною жінкою ( "Я від свого ніколи не відступлюся!") Плюс її настанови по частині філософії та самосвідомості вперше відкрили Тесс очі на справжню роль народу, з середовища якого вона вийшла, а значить, і допомогли їй почати справжнє життя. Потім в тому ж дусі місіс Кру стала розводитися про подальші успіхи Тесс як громадської діячки. Успіхи ці такі, що саме ім'я Тесс як захисниці прав громадян стало ненависне всім суддям і магістратам графства — і навіть за його межами.

— А це важливо? — запитав він.

Ще б пак, відповіла вона. Консультація у цивільних справах була задумана більше для проформи, для благодійної видимості, ніж для реальної допомоги населенню; але Тесс повела справу так, що до неї тепер йдуть всі, хто повинен боротися за свої насущні потреби. Мало того, кожен випадок боротьби проти несправедливості вона навчилася перетворювати в політичний урок для жертви цієї несправедливості і робить це так успішно, що місцева влада вже не знає, як від неї позбутися. Намагалися було закрити консультацію, але з цього нічого не вийшло, тому що друзі Тесс виступили з організованим протестом. Тепер влада хоче зірвати її роботу за допомогою орендного трюку. Скоро закінчується термін оренди на приміщення, де знаходиться консультація, але відновити договір домогосподар відмовився; і в усьому районі на милі кругом не знайшлося приміщення, яке господарі погодилися б здати під консультацію, а вдатися до реквізиції муніципалітет не бажає, хоча кожному зрозуміло, яка важлива та справа, яку робить Тесс. І ось знайдений офіційний вихід: уестлендська консультація по цивільних справах, на жаль, має бути закрита за відсутністю приміщення.

— Ви перебільшуєте, — сказав Гордон, бажаючи відокремити Тесс від місіс Кру. — І ви цінуєте в ній не те, що потрібно цінувати.

— Дорогуша! — спокійно заперечила вона. — Ви просто не знаєте, що найцінніше в людях.

Вона в цей час гладила чоловікові сорочку і так пристукнула праскою в підкріплення своїх слів, ніби вганяли цвях в дошку; у неї і ремесло прачки здавалося не жіночою справою. Потім вона прочитала йому цілу лекцію про те, які якості в Тесс слід цінувати особливо високо, і ця лекція непомітно перетворилася в іспит. Вона виходила з припущення, що він збирається відвезти Тесс. І вона до тих пір висміювала його і шпигала, розвінчуючи в його власних очах, поки він і справді не відчув себе негідним того образу Тесс, який йому малювали. Тесс — жінка, наполегливо нагадувала схильна до сентиментальності місіс Кру. Чи гідний він її хоча б в цьому відношенні?

У цей вечір йому було не по собі від присутності Тесс, від того, що вона була зовсім поруч, невелика, складна, у в'язаній кофтині, що підкреслювала бездоганні пропорції її фігури. Щоб звільнитися від неспокійного почуття, він став дратувати обох жінок, придумав для місіс Кру прізвисько "Марксистська Боадицея", а її дім назвав "Обитель мрій", прекрасно знаючи, що і те і інше не сподобається Тесс. Втім, сама місіс Кру прийшла в галасливе захоплення, знову і знову повторювала обидва прізвиська і з нехитрим гумором оголосила, що неодмінно напише їх на дощечці біля своїх дверей. Тесс почервоніла від досади, а Гордон переможно розсміявся.

— Відмінна думка! — крикнув він місіс Кру і додав у вигляді пояснення, спеціально для Тесс: — Боадицея одна вартувала двох чоловіків, тому що вона була жінка!

Місіс Кру в знак згоди енергійно загриміла чайником.

Гордон вирішив, що це прізвисько, що несподівано прийшло йому в голову і справді вдале. На відміну від Жанни д'Арк, яка просто стала рупором стандартного фанатизму, Боадицея захопила владу завдяки тому, що голова у неї добре працювала, а рука вміла міцно тримати меч. Вона здолала всіх суперників-чоловіків, в тому числі і власного чоловіка, перевершивши їх мужністю, винахідливістю і спритністю розуму. У місіс Кру безумовно знову відродилася королева древніх бриттів. Вона була створена для барикад, ця жінка.

Після обіду за прасування взялася Тесс, і Гордону чомусь приємно було дивитися, як вона водить праскою по білизні — у неї це виходило більш жіночно, хоч і з меншою вправністю. Місіс Кру між тим зайнялася рахунковими книгами якогось громадського комітету: ляскала палітурками, розграфляла сторінки, щось підраховувала і записувала. Кру читав, із задоволенням димів смердючою трубкою і час від часу передавав Гордону якусь книгу, безмовно пропонуючи його увазі то вірш Вільяма Моріса, то абзац з Коббета, Уїтмена або Філдінга, то статтю допотопного американського еволюціоніста. І Гордон, читаючи, відчував духоту цієї маленької кімнати, заставленої корисними, але незграбними речами. Він вдихав різноманітні домашні запахи — від вологих випарів, що піднімалися з-під праски Тесс, до слабкого аромату підсмажених грінок, який постійно стояв в будинку. Від вугілля в каміні йшов чад, від трубки містера Кру теж. Ну і нехай, думав Гордон, піддаючись заколисуючої дії домашнього затишку, блаженному відчуттю, ще не зазнаному ним жодного разу в житті.

Молодші дівчатка вже лягли спати, всмак навозившись з Гордоном. До нього завжди охоче йшли небоязкі діти, і він сам любив бавитися з ними, хоч його і дратував той ледь вловимий кислуватий запах, який завжди виходить від дітей, навіть самих чистеньких і охайних.