Герої пустельних обріїв - Сторінка 69

Це велика різниця.

Але питання про різницю між мораллю вільного вибору і мораллю необхідності так і не було вирішене, тому що не дуже цікавило співрозмовниць. Вони продовжували свій шлях, і тривала пауза з неминучістю привела до відновлення розмови про Гордона — вигнанця, як ніби ця розмова і не переривався.

— Мені здається, у Неда взагалі немає більше батьківщини, — сумно сказала Тесс.

— Тим гірше для нього, якщо так. Біда в тому, Тессі, що Нед прагне знайти якесь особливе, генеральне рішення людських проблем, яке може запобігти катастрофі, що нависла над людством, і в ім'я якого не шкода віддати все, в тому числі і власне життя.

— Що ж, це благородне прагнення! — гаряче заступилася Тесс.

— Безперечно. — Місіс Гордон здавалася все більш стурбованою. – Але у нього з'являється схильність до небезпечних узагальнень, і ми повинні бути насторожі. Всього лише кілька днів тому він завів зі мною розмову про Фукса — того злощасного німця, якого судили за передачу секретних відомостей росіянам. Наскільки я розумію, Нед бачить в Фуксі людину, яка спробувала вирішити основну з основних проблем. На думку Неда, людина повинна ясно уявити собі, що потрібно для користі справи, що відповідає його цілям і ідеалам, і тоді вже самовіддано віддатися служінню цій справі, не рахуючись ні з національними, ні з будь-якими іншими почуттями.

Боюся, що саме так він і збирається вчинити.

Тесс знала ставлення Гордона до Фукса. І вона раптом подумала про те, що саме з такими думками про необхідність морального вибору відправився він в Лондон, щоб зустрітися з американцем і з росіянином, яких обрав для цієї мети обов'язковий Везубі. І їй стало страшно, як би, зіткнувшись з цими двома крайностями, він не вдарився в одну або в іншу. А повний тривоги голос матері (так схожий на голос самого Гордона — виразний, обурений, наполегливий і в той же час холодний) продовжував застерігати.

— І ще я боюся, Тесс, — говорила вона, — що ця гра в Прометея може завести Неда занадто далеко, що в своїх пошуках героїчних звершень він зробить якусь непоправну дурницю. Я твердо знаю: якщо він не спуститься з олімпійських висот, — того, що він шукає, йому не знайти. Джек ближче його до істини. Нед занадто багато честолюбства вкладає в ці пошуки. Постарайтеся переконати його бути скромніше, більш поміркованим у своїх прагненнях. Інакше ...

Тесс вгадала всю силу передчуттів і побоювань, що затаїлась за рівним, виразним звучанням цього голосу. Тим страшніше були слова матері, чим вони спокійніше вимовлялися. Своєю навмисно недоговореною фразою вона хотіла сказати, що її син близький до кризи, до трагедії, до якогось страшного вибуху зсередини. І вона застережливо вказувала на те, що вчинок Фукса для нього не урок зради, але приклад справедливого вибору і самовідданого служіння ідеї.

Ця картина приреченості Гордона потрясла Тесс; їй стало страшно, немов і її життя невідворотно наближалася до того ж. У ній піднялося обурення проти нього за те, що він підстроїв їй цю пастку, і знову вона відчула, що потрібно бігти. Але бігти вона не могла — не вистачало сил.

М'який дотик до її плеча повернув її до дійсності.

— Ви зовсім як Нед, — сказала їй місіс Гордон. — Теж літаєте десь далеко.

Тесс засміялася, всім своїм єством відчувши реальність теплого сіренького дня, єдину, якій можна було вірити. — Вам би треба завести собаку, — оголосила вона; і, купуючи покладені за нормою яйця і масло, вони все ще продовжували цю розмову про собак.

Джек показав Тесс своє підприємство: ряди розумних машин, що вишикувалися обдумано і чинно в потоках зеленуватого світла, що ллється зі стелі.

— Чому у вас не працюють жінки? — запитала вона.

— Тому що є досить чоловіків, — відповів він, знизавши плечима.

Вона зрозуміла, що означає цей жест. Джек не хотів звільняти своїх робітників, хоча їм майже нічого було робити. Браун, Ендруз, Джексон, Алістер. У будинку знали всі ці імена, але володарів їх бачили рідко, хіба коли вони котили на своїх велосипедах по доріжці, яка, огинаючи ставок, виводила до шосе.

Джек провів Тесс до свого кабінету — кімнату з зеленувато-оливковими стінами, в якій стояв характерний затхлий запах давно порожнього приміщення. Служитель приніс дві чашки чаю з заводського буфета. Джек зачинив за ним двері і, повернувшись до Тесс, запитав: — Що поробляє Нед?

— Він ці дні чимось зайнятий в Лондоні, — сказала вона; їй не хотілося говорити про навіжені надії Гордона навіть Джеку. — Я сама добре не знаю, в чому справа, тільки це щось дуже для нього важливе. – Але вона не витримала: — У нього нова ідея — вибір між Америкою і Росією.

Джек взяв калібромір, що лежав на столі і став крутити його в пальцях. З цікавістю розглядаючи його з усіх боків, він раптом сказав: — Тессі! Ви нікого іншого не любили за всі ці роки, коли Неда не було в Англії?

Питання було поставлене як би між іншим і в той же час з усією простодушністю, властивою Джеку, а тому не здалося безцеремонним. Тесс мимоволі посміхнулася, їй навіть захотілося сміятися в пориві материнської поблажливості.

— Я не свята, — сказала вона, сама здивувавшись цієї несподіваної легкості тону. — Були чоловіки, які мені подобалися; особливо один.

— Хто він був?

— Ніхто. Інженер — як Мур, як Сміт.

— А де він тепер?

— Це був одружений чоловік.

Джек підняв на неї здивований погляд і тут же почервонів, бачачи, що її насмішило його здивування.

— Про що ви зараз подумали, Джек? — запитала вона, сяючи посмішкою.

Він почервонів ще сильніше, але не приховав дивної думки, що прийшла йому в голову. — Я подумав про те, як ви далекі від життєвої вульгарності, Тессі. Всякі дурниці, властиві людям, для вас ніби не існують.

— Чому ви так думаєте?

Питання спантеличило його. — Тому що ви схожі на Неда. Дивишся на вас — і здається, що вас ніщо не бентежить, ніщо не турбує.

— По-вашому, Неда ніщо не турбує?

— В області почуття — так. Тут для нього, по-моєму, виключені помилки.

— І нерозсудливості? — лукаво запитала вона.

Він мовчки, серйозно кивнув головою і відклав убік калібромір.

— Не про те, власне, мова. Мене цікавить інше — як вам вдалося досягти такого чудового, повного взаєморозуміння? Звичайно, обидва ви — люди неабиякі; може бути, цим і пояснюється ваше ... ваша ...

— Любов, кохання? — підказала вона, бачачи, що він мнеться, не наважуючись вимовити слово, що довершує його думку.

— Так. Любов, кохання! — Він глянув їй в обличчя, і від того, що слово було вимовлено, воно раптом здалося надто живою, дуже трепетною істотою для його незатишного, холодного кабінету.

— Любов — чудне слово, Джек. І мені здається, це не те слово. Не підходить воно якось ні до Неда, ні до мене.

— Занадто невиразне? — спробував він підказати.

Вона намагалася знайти свій епітет, але ніяк не могла. — Занадто ... занадто певне. Занадто просте, легке, неймовірно легке. Вона знала, що він чекає чогось більшого, щось суттєво важливе він хотів почути від неї.

— Знаєте, Тессі, ви і Нед — єдині дві людини на світі, яких я по-справжньому люблю. — Він опустив очі. — Я не знаю інших людей, які б так чудово зуміли знайти себе і своє місце. Нед — з його діяльною натурою, з його безкорисливим служінням арабам, з його глибокою вірою в можливість робити благородну і потрібну справу. І ви — з вашою мужньою готовністю врукопашну битися проти бідності та злиднів! Ви обоє так багато чого досягли, прагнучи до поставленої мети.

— Помиляєтеся, Джек, — сказала вона, кладучи ноги в бувалих туфлях на край залізного ящика, щоб надати всієї розмові недбалий, байдужий тон, — Ми обидва зазнали дуже багато невдач, прагнучи до поставленої мети.

— Ні, ні, Тессі! Тільки не ви! У чому ж ви потерпіли невдачу?

— У всьому. У собі самої, в своїй роботі, в своїх переконаннях, в своєму впливі на Неда. За сотню і інших речей. Навіть, — вона сказала це різко, але сумно, як ніби підкоряючись потребі висловитися, — навіть у відносинах з рідними.

Маленька і тендітна, вона здавалася ще меншою, сидячи у великому дерев'яному кріслі і упираючись руками в підлокітники, немов зі страху зісковзнути з нього. Це була поза настороженого вичікування, в якій відчувалося, як стрімкий буде кидок вперед, як тільки проясниться горизонт.

— З рідними? — Він досить знав про її рідних, і ці слова пробудили в ньому здивовану цікавість.

— Саме так. Перш за все мені взагалі не потрібно було їхати з дому, — сказала вона.

— Як можна так говорити! — вигукнув Джек, щиро обурений. — Хіба, отримавши освіту, ви тим самим не здобули перемогу над бідністю?

— Краще б я залишалася в трущобах Глазго: більше придбала б, менше втратила.

— Чого? — недовірливо запитав він.

— Самої себе.

— Ви хочете сентиментальничати, Тессі.

— Анітрохи.

Вона говорила з упевненістю, і йому було ніяково оскаржувати її власне уявлення про себе.

— А Нед?

— Не приймайте занадто серйозно мої слова, Джеку. Принаймні в тому, що стосується Неда.

Але він наполягав: — Ви, значить, вважаєте, що в Аравії він зазнав невдачі?

— Ні. О ні. Там він був у своїй стихії.

— Тоді — тут? Тут, так? Але чому ж, Тессі? — Це було більше, ніж просте прохання про роз'яснення, і Тесс довелося взятися за те, що вона собі раз назавжди заборонила: розтлумачувати Гордона його рідним.

— Нед просто не знає, з чим має справу, — коротко спробувала вона визначити. Не спускаючи з неї уважного погляду, Джек підпер рукою своє кругле підборіддя. — Не знає?

— Ну от хоча б ... — почала вона, але її нерішуча спроба задовольнятись безпристрасним судженням стороннього спостерігача не вдалася, тому що очі Джека, маленькі і блискучі, як намистини, вимагали, щоб в судження про Неда вона вклала душу. — ... хоча б те, що він бачить зрушення, які відбуваються в усьому світі, навіть тут, в Англії, але сприймає все це як свою особисту кризу; йому здається, що це він, він сам стоїть на краю прірви і повинен перескочити через неї без будь-чиєї допомоги. Подолати перешкоду силою власного розуму.

— І, по-вашому, він не в силах впоратися з цим?

Вона повела плечима, як би відмахуючись від його наполегливості, що тепер уже дратує. — Так, не в силах, — сказала вона з непотрібною різкістю, і від цього її слова зазвучали як звинувачення. — Не в силах, тому що він не розуміє, не віддає собі звіту в тому, що світ не може більше існувати таким, як він є, і тільки в цьому причина сум'яття, що охопило світ.