Герої пустинних горизонтів - Сторінка 19

Адже в цій поїздці бахразець був помічником —Фрімена — і тому англієць з прихильністю сприйняв його похвалу.

Фрімен простяг довгі ноги в піжамних штанах та са-мовдоволено провів по обличчю довгими тонкими пальцями Він знову пригадав молодого Гордона — надто поривчастого та кмітливого, щоб викликати довір'я надто незрозумілого, щоб передбачати його вчинки, надто збудливого, щоб його зачіпати.

— Дивно, — вголос міркував Фрімен, — що ми за всі ці роки життя в Аравії ще ні разу не зустрілися. Може, я його зараз побачу. Мені, власне, слід було б спробувати витягти його з цієї каші, яку він сам заварив. А що, як мені це вдасться?

— Це було б щастям для нього, — промовив Мустафа. — Тут, на півночі, у прикордонній місцевості, його всюди підстерігатиме небезпека. Знайдуться люди, які почнуть розшукувати його в пустині, щоб убити й одержати за це урядову винагороду.

— Але ж винагорода призначається за спіймання, а не за вбивство Гордона.

— Кажуть, що вбити Гордона — це єдиний спосіб піймати його, містер Фрімен. І майте на увазі — багато хто з самих кочовиків охоче вб'є вашого друга.

— Бідолаха, — з почуттям промовив Фрімен. — Він, мабуть, так глибоко загрузнув, що йому нічого не залишається, як тільки опускатися ще глибше. Що ж, я постараюся витягти його, поки не пізно. Англійський уряд тепер ладен все забути і ні про що не згадувати, якщо він залишить Аравію. Я це запропоную Гордону, і, може, з вашою допомогою мені вдасться забрати його звідси...

— Це нелегко буде зробити. У нього багато ворогів. А серед прикордонних арабів — чимало ворогів кривавих...

— Боже, що ви кажете! Кривава помста?

— Так, — через одноманітність інтонацій і повільну та старанну вимову англійських фраз усе, що говорив Мустафа, було позбавлено будь-якого емоціонального забарвлення.— Я й сам вважаю його своїм кривавим ворогом,— додав він таким самим рівним, невиразним тоном.

— Ви!

— Так. Лише кілька місяців тому Гордон з загоном кочовиків зробив наскок на наш бахразький пост біля кордону з Іраком і вбив мого брата і племінника.

— Власноручно?

— Я гадаю, що власноручно, містер Фрімен. Вони були вбиті під час наскоку, і Гордон був серед нападників. В нашій країні, як ви знаєте, цього вже досить, щоб вважати людину своїм кривавим ворогом.

— Так, я це добре знаю. Святий боже!— Фрімена надзвичайно вразило те, що він почув; йому навіть не хотілося вірити в це — особливо тепер, коли стояла така тиха, спокійна ніч і коли все це йому розповідав Мустафа — людина, лагідність якої досі не викликала ніякого сумніву. — Що ж, Мустафа, — жартівливо промовив він, — сподіваюсь, що ви пощадите Гордона, коли він потрапить у ваші руки.

— Я не відчуваю симпатії до містера Гордона, — спокійно відповів Мустафа. — І я сподіваюсь, що нам не доведеться зустрітися з ним...

Мустафа обмежився цією ввічливою фразою, так і не

договоривши її до кінця, наче він не знав, що робитиме, коли зустріч все ж таки відбудеться. А Фрімен тимчасом думав, як сміховинно звучать міркування Мустафи про криваву помсту. Ще один прояв, ще одне свідоцтво поголовного божевілля арабів! А проте в тому, що він почув, нічого особливого не було — просто англійці схильні вбачаги безумство в кожній події, що відбувається в пустині, і відповідно ставляться до цієї події. Таким чином вони ніколи не збагнуть рушійних сил кочового життя. В усякому разі як англієць він, Фрімен, не хотів, щоб кого-небудь вбивали — будь то араб, чи, тим паче, англієць.

— Гаразд, забудемо про Гордона,— заспокійливо сказав він. — Нас перш за все цікавить зараз Таліб.

— У Таліба теж руки в крові.

— Звісно. Проте, можливо, що коли ми надамо йому та ного нещасному народові яку-небудь матеріальну допомогу, джаммарці перестануть думати про підтримку заколотників. От, якби нам пощастило домовитись з диким Та-лібом так само легко, як і з бідолахою Юнісом! Тоді кордони будуть врятовані. Я навіть не сумніваюся, що це нам вдасться. Біда тільки, що ми ніяк не можемо наздогнати Таліба.

— Однак, нам треба бути обачними, — поспішно зауважив Мустафа, бо Фрімен засовався у своєму спальному мішку, ніби хотів негайно схопитися і рушити в погоню за Галібом.—За нами стежать. Люди Гаміда, певно, дізналися, що ми шукаємо Таліба, і небезпечно проявляти зайвий поспіх.

— Так, ви маєте рацію, — покірливо погодився Фрімен і затих. — Та й взагалі це Повстання надто розпорошене і навряд чи можливе його дальше наростання. Одне діло — пустиня, де пересування військ утруднене. А тут, біля кордонів, повстанці швидко скрутять собі в'язи. Мені щось не віриться, що Гамід зможе протипоставити яку-небудь серйозну силу легіонам Азмі-паші. До того ж, я не думаю, щоб він був добрим стратегом. Вам доводилося зустрічатись з принцем, Мустафа?

— Так, сер. Я прожив рік в його столиці в пустині.

— Але з самим принцем ви знайомі?

— Я був маленьким бахразьким чиновником, а він — принцем кочовиків—дуже гордим, дуже благородним і не менш жорстоким, бо міг не вагаючись сам відрубати руку злодію на базарній площі. Час від часу він таке робив.

7. Д. Олдрілл

97

— Оскільки я розумію, у кочовиків це вважається правосуддям.

— Можливо. Але така міра покарання вважається тепер варварською. Бахразький уряд запровадив суди та суддів — і правосуддя мусить бути зосереджене в їхніх руках. Але Гамід не зважав ні на що — він часто бувало з'являвся до тюрми і особисто визволяв своїх прибічників, засуджених за який-небудь злочин. Ми нічого не могли зробити з ним. Дуже рішучий юнак, дуже сильний, дуже спокійний і надто жорстокий.

— Шкода, що я тільки зараз потрапив у ці пустині, — зітхнув Фрімен. — Тут завжди було цікавіше, ніж в Іраку або Трансіорданії. Та нічого — я надолужу те, що упустив. А до Гаміда постараюся потрапити якомога скоріше—можливо, Гордон допоможе мені в цьому.

— Про одне ви мусите добре пам'ятати, містер Фрімен, — лагідно промовив Мустафа, — тут, у пустині, кожну людину, що розмовляє по-англійськи або має англійську зовнішність, можуть помилково визнати за Гордона. Тому будьте обережні і дивіться, щоб його вороги не напали на вас.

— Хо-хо, це навіть надає певного присмаку нашій поїздці! — гучно розсміявся Фрімен.

А втім, якщо англійська мова служила прикметою Гордона, то це ускладнювало справу, бо Фрімен не збирався весь час розмовляти по-арабськи. Як сказав Мустафа, він досконало володів арабською мовою, але англійська була його рідною, і він віддавав їй перевагу в розмовах з арабами, які розуміли її—подібно до огрядного Мустафи. Звичайно, Фрімен відчував професіональний інтерес до арабської мови і любив розмовляти нею, але тепер, цілком опанувавши її, він не вважав за потрібне весь час ламати язик та кривити рота над вимовою арабських слів. Щож-до "англійської зовнішності", то, на думку Фрімена, міняти її було б просто смішно. Він носив арабський бурнус, а під ним, не криючись, чисті короткі штани хакі, коски, ко-ричньові туфлі та сорочку хакі. Він мав безперечно англійський вигляд.

— Що ж, покладусь на щастя, — сказав Фрімен Мустафі. А про себе пожартував: "Якщо вже Гордон не боїться мати вигляд англійця, то мені це можна й поготів!"

Але, на відміну від Гордона, Фрімен (як щирий англієць) не мав при собі ніякої зброї. Такий був його принцип.

— Гордон за те, щоб захопити аеродром, — сказав генерал Мартін Азмі-паші,—а Гамід хоче напасти на нафтопромисел. Перегородіть їм шлях у цих напрямках однією чи двома бригадами легіонерів, і ви спіймаєте обох. Це — єдиний вихід, Азмі.

Азмі-паша був маленький, гладкий, надміру поважний; він важко дихав і ніяк не погоджувався з Мартіном.

— Ні, генерале, — казав він. — Навіщо кочовикам нафтопромисел та аеродром? їжа — ось що їм потрібно. І' щоб здобути її, вони прийдуть сюди, у прирічкові місця.

Жирний палець Азмі-паші важко впав на карту, поповз по родючих прирічкових землях, що межували з Джаммарською пустинею, і зупинився на точці, якою була позначена його штаб-квартира, мабуть, на тому самому М*СЦІ. де зараз стояв його обідній стіл.

— Ні, ні! — запротестував генерал, нетерпляче змахнувши випещеними пальцями над блідокоричньовими розводами карти.— Племена воюють не за їжу!— Він з деяким презирством подивився на товстий живіт Азмі—немов^ йому спало на думку, що туди перемістився мозок паші.— Вони воюють за пустиню. Невже ви цього не розумієте?

Генерал не хотів виявляти дратівливість щодо Азмї, і він навіть з прикрістю подумав, що зараз надміру брутально говорив з ним; а втім, Азмі був військовою люднноюуі-особисті міркування не повинні були впливати на його* стра/-тегічні плани. І справді, що примушувало його сидіти тут, серед благодатних полів Поріччя і з жахом позирати на" безплідну пустиню, — немов чекаючи, що звідти з являться повстанці Гаміда? Адже це було* безглуздо—а з воєнного погляду навіть згубно. Чому ж Азмі вперто не бажав йти звідси?

Генерал знав чому — він змушений був визнати, ща причину слід шукати в особистих, нечесних мотивах самого паші. Не було ніякого сумніву, що пустиня анітрохи не цікавить Азмі. Як і всі інші міністри, паші та й сам король, він був великим і багатим землевласником, і йога єдиним клопотом були просторі, родючі порічкові угіддя. Штаб Азмі в цій болотистій місцевості містився в ного власному мисливському маєтку. Сама кімната, де вони те* пер перебували, була кімнатою для зброї, а не спеціальним військовим приміщенням. На стінах тут красувалися набиті чучела бекасів, ржанок, качок та гусей; зі стелі на дроті звисали фламінго та журавлі—і все це було таке висохле, що здавалося, сама смерть висіла під стелею — набита, але не обскубана. Кахельну підлогу вкривали шкіри газелей та двох-трьох левів, привезені пашею з Східної Африки.

— Ви нізащо не умовите Азмі рушити з Поріччя, — сказав Мартіну англійський посол напередодні від'їзду генерала з Бахразу. — Йому наказали сидіти там і король, і прем єр-міністр, і всі інші. Та й сам Азмі не хоче нікуди звідти йти! І не думайте, що він окопався там, бо боїться Гаміда. Ні, він просто знає, що коли він зніме з Поріччя хоча б одного солдата, в усій окрузі другого ж дня спалахне революція. Країна тріщить скрізь, Мартін, і нам слід було б вжити якихось заходів. Коли вже рятувати пустиню, так зробимо це самі — викличемо нашу авіацію, а буде потрібно — і війська.

Проте, на думку генерала Мартіна, пряме втручання •Британії могло спричинити тепер лише ускладнення.