Герої пустинних горизонтів - Сторінка 21

— А що ж нам розводити? Адже це — єдина зисковна культура. Ми змушені вирощувати тільки те, що можемо збувати — інакше нам немає рації обробляти землю. А бавовну всі купують. Точніше кажучи, її купує Англія, і від неї залежить основна галузь нашого сільського господарства. Англії потрібна бавовна — от ми її і розводимо і одержуємо прибутки. А бавовна виснажує землю, викидає на вулицю половину селян, перетворює їх на бродяг. І нічого тут не поробиш... Піти звідси, дати волоцюгам та революціонерам захопити країну, я не можу.

Генералу Мартіну раптом жаль стало цього жирного, задишливого чоловіка, який потрапив у безвихідь так само як і його країна (як, власне, і весь світ).

— Я не наполягаю на тому, щоб ви вивели в пустиню всю свою армію, — спокійно сказав він Азмі-паші. — Я пропоную послати туди лише одну бригаду легіонерів.

— Де мені взяти ту бригаду?!—вигукнув Азмі.— Хіба я можу послабити свої кращі війська на цілу бригаду?

— Тоді візьміть людей з яких-небудь інших частин.

— З яких? Я прошу Омар-бея та короля дати мені ще солдатів, а вони й слухати не хочуть — їм, бач, солдати потрібні для патрулювання вулиць та охорони палацу — для поліцейської служби! Аххх! Якщо вам потрібні війська для аеродрому, генерале, їдьте до Омара та короля.

— Я й поїду до них! — сказав генерал, намагаючись заспокоїти пашу. — Але я попереджаю вас, Азмі, до весни ви повинні виступити проти Гаміда. Якщо ви не зробите цього, і він безперешкодно наблизиться до цих місць. Повстання охопить вже не тільки пустиню, а й весь кордон, все Поріччя, все, все!

Азмі обурено підняв руки:

— Роздобудьте мені солдатів, генерале, і я завтра ж направлю їх у пустиню!

— Гаразд, ви їх одержите! Однак, кінець кінцем повинна ж тут бути якась взаємність! Хіба для цього мій уряд надсилає вам зброю та спорядження, щоб ви сиділи в цих прирічкових болотах та виглядали, доки селяни знімуть Повстання? Треба щось робити з пустинею, Азмі, ! не гаяти часу. Азмі зітхнув.

— Це у ваших руках, генерале.

— Ні, Азмі, у ваших!

Солдат-легіонер, постукавши, відчинив двері і щось сказав паші. Той кивнув і помахом руки наказав солдатові вийти.

— Забудьмо зараз про всі ці справи, генерале,— промовив паша, прагнучи покласти край їхній суперечці. Він підвівся і надів окуляри від сонця. Потім вигукнув щось, і в кімнату увійшли три офіцери, які почали знімати з стінок рушниці.

— Ходімте, підстрелимо парочку жирних качок.— Азмі засміявся і, взявши генерала за лікоть, повів його до дверей. Тому не лишалося нічого іншого, як підкоритися.

Генерал не захоплювався полюванням, але він був добрим стрільцем, і до того ж тепер, перед від'їздом, йому хотілося якось загладити неприємне враження від їхньої розмови. Він пройшов з Азмі повз ряд бахразьких офіцерів та гвардійців у голубих плащах і кашкетах, які салютували на англійський лад, і ад'ютанти з поклонами посадовили його в машину. Азмі звелів одному з офіцерів залишитися—його місце зайняв генерал—і вони вирушили в путь. Дві машини з гвардійцями їхали попереду, відкритий автомобіль з бундючними офіцерами і ще один з легіонерами — позаду них.

— Увага! — промовив Азмі і натиснув кнопку. Брезентовий дах американської штабної мяшини згорнувся назад, великі вікна опустилися вниз.— Тепер обережніше!— Азмі підняв якийсь важіль, і його сидіння повернулося разом з ним. — Ось так!

Тепер генерал і Азмі сиділи, вірніш напівстояли, спинами один до одного. їхня машина в'їжджала в штучне спорудження з очерету та глини — бліндаж для стріляння качок.

— Бачили? — промовив Азмі в дитячому захваті. — Ніякої мороки, га? Навіть рухатися не треба.

Генералові сунули в руки рушницю — заряджену та зведену; але він уже відчував огиду до всієї цієї королівської потіхи.

— Тепер нам залишається лише одне — ждати! — блаженно сказав Азмі.

РОЗДІЛ VII

Цілковита невдача переговорів з вождями прикордонних племен не тільки не збентежила Гордона, а навіть підохотила його, і він сказав Сміту, що вирішив захопити аеродром без допомоги Таліба та отих інших немічних і дурних дідуганів.

— Обійдуся без їхньої жалюгідної допомоги!

— Але як?—УСміті заговорила його невсипуща тверезість.—3 десятьма охоронцями? З двома броньовиками?

— Ні. ні. З ними! — презирливо кинув Гордон, вказуючи на слабкі вогники, розкидані внизу. Це були вогнища, які розклали двадцять бродяг, що приєдналися до загону Гордона в пустині, або були прислані сюди Ва-улем, диким поетом.

Тепер вони всі отаборилися в Ваді Джаммар, величезній розколині вулканічного походження, що відділяла червону Джаммарську пустиню від відрогів Камрських гір. Розколина була скеляста, печериста і вузька на дні — така вузька, що нальотчики та бахразькі патрулі майже ніколи не заїжджали у Ваді, побоюючись потрапити в пастку. Обидва кінці розколини легко можна було блокувати. Ці обставини й привабили Гордона — не тільки тому, що острах ворогів перед Ваді Джаммар був йому на руку, а й тому, що ця розколина була доброю фортецею для невеликого війська, яке могло легко розсіятися і сховатися серед скель. У вибоїнах скель було вдосталь води від зимових дощів.

Але Сміт вважав за небезпечне жити і ховатися на піщаному дні між двома височенними стінами, бо побоювався літаків.

Гордон знизав плечима.

— Жоден бахразець не наважиться .тепер заглянути сюди. Щоб замкнути нас, Азмі-паші треба було б кинути сюди половину свого легіону, а ми помітили б його наближення за кілька днів раніше. Адже Таліб завжди переховується тут після своїх наскоків. Ви кажете, літаки? Треба тільки ховатися в печерах, і бахразькі льотчики нічого не помітять. Вони й не "хочуть нічого помічати. Надто багато мороки та роботи. Тут ми все підготуємо і звідси почнемо наступ.

— З цими волоцюгами? — повторив Сміт. В його голосі було не менше презирства, ніж у голосі Гордона.

— Авжеж, з волоцюгами! — Гордон змушений був проказати це крізь зціплені зуби, бо щілину наскрізь продував холодний вітер, який ніс пісок і крижаними дотиками заморожував тіло.— Продажність якогось там вождя не перешкодить мені. Під три чорти Таліба і всіх інппг'! Треба буде, я захоплю аеродром із стадом ослів, але доведу, на що здатний Гамід, на що здатні переконання, які керують мною! Ведіть мені кого завгодно—аби з рушницею, Сміті, і я створю своє власне кочівницьке воїнство!

— З цією покиддю ви не дуже й розвоюєтесь, — сказав Сміт. — Я вперше бачу в пустині такий злиденний і голодний набрід. Вони не слухатимуть вас.

— Ого, ще й як слухатимуть, коли не схочуть, щоб я вигнав їх звідси! Вони в мене швидко розбуркаються! Я прийматиму в свій табір найжалюгідніших та найзлиден-ніших волоцюг, яким тільки можна прищепити повагу до нашої Справи! Сподіваюсь, що й Ва-уль пришле мені воїнів з Джаммару. Крім того, я пошлю юного Фагда до камрів, і він приведе сюди своїх невдоволених одноплемінників. І я захоплю аеродром без Таліба, без шейхів, без кочових племен, навіть без згадки про нашу Справу — без будь-чого — тільки з оцими ось затурканими людцями. Я зроблю з них воїнів. Я вдихну вогонь і кров в їхнє убозтво!

— А чим ви будете їх годувати?

Гордон засміявся — запитання Сміта було гідним завершальним акордом до його натхненних звірянь!

— Зробимо кілька наскоків на Поріччя, устромимо ніж у товсте пузо Азмі! Тут, у Ваді, буде наш штаб і склад зброї, тут ми будемо збирати сили і готуватися до нападу. До речі, звідси ми можемо також прогулятись до аеродрому і подивитись, з якого боку до нього краще підсту-пйтися.

Гордон відчував, що його охопив палкий, шалений порив і що тепер успіх його задуму залежить цілком від його власної волі, яка мусить бути надлюдською, бо звичайна воля нездатна буде вдихнути життя в цей несподіваний плід його фантазії — армію, спроможну оволодіти аеродромом. Поки що цю армію навіть" не було з кого створювати—бо волоцюги, що зібралися у Ваді, нічого не були варті. Навіть з слухняною, організованою силою, яку могли поставити Таліб і Юніс, надія захопити аеродром було 6 мало здійсненною. Що ж тоді казати про цих людців!

Але іншого виходу не було — і тому він повинен салЗ, покликавши всю свою волю, створити з них армію, яка вирушить до аеродрому з єдиним прагненням у серці — будь-що перемогти! Так, нарешті, він поєднає філософію з ділом, і це повинне забезпечити йому успіх!

І справді, початок був успішним — хоч воля Гордона була тут ні при чому. Юний Фаг'д повернувся з загоном юних і диких башибузуків-камрів; Ва-уль теж щодня присилав людей. Під начальством Гордона опинилося тридцять, потім сорок, а згодом і п'ятдесят голодних кочовиків. Вони корилися йому, але це було підкорення фізичній силі. В якийсь критичний момент йому довелося застрілити одного араба за те, що той, напівзбожеволівши, підбурював десять інших напасти на нього і на Сміта і відібрати в них бурнуси, ковдри та інші пожитки, які вони тримали в броньовиках і печерах. Коли б не супутники Гордона, коли б не всім відома кровожерливість Бекра, коли б не спритне шпигунство хлопчиків та байдужа підтримка Алі,— хто-зна скільки б ще могло статися подібних випадків. Одне життя було недорогою ціною за зміцнення влади, однак, необхідність заплатити ним прикро вразила Гордона, бо не насильством сподівався він утвердити свій авторитет. Фактично його сподівання не справдилися — і це було поразкою. Араби підкорилися його силі, а він хотів запалити їх своїми ідеями, бо знав, що тільки ідея може привести кочовика до перемоги. Гордон не зумів вдихнути запал у душі цих волоцюг — і це був справжній провал.

Однак, тепер Гордон не міг повернути назад, і оскільки йому не вдалося поєднати свою філософію з практикою, він вирішив здійснити хоча б практичну сторону своїх планів, і тому одного дня вирушив разом із Смітом (на двох з двадцяти украдених ними верблюдів), щоб подивитися, які практичні проблеми виникали перед ними у зв'язку з планованим нападом на аеродром.

Аеродром являв собою обведений колючим дротом і вкритий галькою клапоть пустині, де було розташовано чотири глинобитних будинки, з півдюжини ангарів для літаків і два підземних склади з пальним, біля яких валялися чоркі бочки з-під бензину.

Гордон і Сміт об'їхали аеродром навкруги, і ніхто не звернув на них уваги.