Герої пустинних горизонтів - Сторінка 41

І оскільки людство — це насамперед маса, він мусить рушити до самого горна його і зробити спробу відшукати там який-небудь ідеал, яку-небудь Справу, яке-небудь керівництво до самовідданого подвигу — він мусить стати Одіссеєм розуму.

Була й інша причина, що тягла Гордона на північ: там, в чорних обіймах Ланкашіра, він хотів відшукати втрачену дружбу — найдовшу дружбу в своєму житті. Колись, крім рук матері, він знав ще чиїсь ніжні руки.

— Наша Тесе в Уестленді, — сказала йому якось мати.

ще задовго до того, як він зібрався у свою подорож. — І бог знає, нащо їй було забиратися в це місто.

Його здивувало те, що вона знає, де живе Тесе, і мати відчула його здивування.

— В Тесе завжди було щось таке, що вабило мене до неї, — пояснила вона, таємничо й лукаво посміхнувшись до сина. — Може, через те, що між вами була така єдність поглядів і почуттів.

Гордон посміхнувся в душі з невідання матері: саме різниця в почуттях та протилежність поглядів і порушила вісім років тому їх юнацьку, чисту близькість. Гордон тоді вдо-вольнявся чутливою прив'язаністю, що поєднувала їх одвер-ті, юні душі; це не було кохання, власне, це було кохання без кохання, кохання без плотської пристрасті. Але чорноволоса, голубоока Тесе, з її поривчастою і палкою жадобою до насолоди потребувала чогось більш самозабутнього, ніж цнотлива духовна близькість.

— Ти боїшся мене. А я цього терпіти не можу! Заспокойся: я не буду їсти тебе, — кинула вона йому гнівно після сварки через якусь дрібничку. Гордон вже давно забув яку.

Він ще й зараз міг чути ці слова й посміхатися їм, бо, власне, після цього гнівного спалаху, після цієї вимоги пристрасті вони й розлучились. Згодом вони досить легко помирилися — в листуванні, яке тривало дуже недовго, бо їх листам бракувало того самого подиху життя й взаємності, що й послужило причиною їхньої незлагоди. А час, величезна відстань і світова війна обірвали їхні дальші намагання вдихнути пристрасть в юнацьку дружбу.

Але зараз він був дорослішим і, мабуть, "самозабутні-шим" — і йому хотілося довідатись, що збереглося з минулого. Мати вгадала його думки:

— Тесе і зараз найчистіша й найщиріша дівчина в світі, — сказала вона, — тільки страшенно вразлива, І не збагну я ніяк, нащо їй було забиратися в якісь жахливі ланка-шірські нетрі.

РОЗДІЛ XV

Чому вона обрала ці нетрі? Цю чорну кам'яну безвихідь ланкашірської заводської вулиці? Навіть тепер, після восьми років розлуки, Гордон міг би назвати безліч причин, з яких це місце не підходило для життєрадісної Тесе. Очевидно, своїм вибором вона свідомо переслідувала якусь мету — якщо не припустити, звичайно, що вона втратила найкращі риси своєї вдачі...

Уестленд боягузливо тулився поміж більших міст — до нього тягли свої довгі, невблаганні руки Болтон, Престон і Блекбурн. Закопчені, бруковані, горбисті вулиці, вдавлені в землю сірі будинки, сентиментальні реформістські церковки на перехрестях... Життя не видно — воно причаїлося, заховалося всередині будинків, заводів, шахт, у темних закутках похмурих вулиць.

Гордон відшукав вулицю, де живе Тесе. Домовласниця з підозрою оглянула його і, вказавши на одні з дверей, відповіла:

— Там, нагорі. Якщо вона вдома. Оті чисті двері Гордон піднявся двома маршами вимитих дерев'яних

сходів і опинився на площадці перед трьома дверима. Він вибрав найчистіші — здавалося, для чистоти їх навіть поскребли— і постукав. Ніхто не відповів, і він гукнув:

— Тесе, ти вдома?

Відповіді знову не було, але, пам'ятаючи, що Тесс (так само, як і він) ненавидить замикати або зачиняти що-не-будь, Гордон повернув ручку й увійшов. В кімнаті було темно — він тільки розгледів вікно, заклеєне ромбіками кольорового паперу. Світло зназовні майже не проникало, і Гордон увімкнув електричну лампочку. В кімнаті були тільки диван та книжки, а всім іншим вона нагадувала голу й охайну спальню в шкільному грутожитку. Гордон вимикнув світло, поспішно розчинив вікно й, спершись ліктями на підвіконня, почав дивитися на сіру дорогу, яка сягала під залізничний міст і вливалася в далечині в брудне, бездонне марево обрію. Гордон більше не дивився назад, у кімнату. Він чекав повернення тієї, чий образ зберігав у пам'яті.

В пам'яті... Гордон і не намагався переконати себе, ніби пам'ять про неї була однаково яскравою на протязі восьми років. Так було тільки спочатку. А згодом, у пустині, образ Тесе з'являвся в його уяві лише тоді, коли йому було особливо тяжко або коли почуття самотності ставало нестерпним.

Пам'ять про Тесс жила в ньому на межі між почуттєвістю і раціоналістичністю. Відмовляючись в дійсності від задоволення своєї хтивості, він водночас віддався більш глибоким таїнствам почуттєвих бур, роблячи з нею в своїй уяві все недозволенне...

Знайомство їх почалося з того, що Грейс привела Тесе додому, жалісливим шепотом благаючи всіх бути обережними з гостею. Як пояснювала сестра, Тесе була дивною дівчиною. Вона народилася й виросла на одній з закопчених вулиць Глазго і спромоглася поступити до Кембрідж-ського університету тільки завдяки непереборному бажанню вирватися з своєї верстви, виявивши при цьому неабиякі розумові здібності й силу волі. А тепер, домігшись свого, вона мучиться від протиріччя між закоренілою поверховістю бідної людини і напруженою допитливістю розвиненого інтелекту. Вона така розгублена, гака безпорадна І І вона потребує чиєїсь доброзичливої руки, яка б ввела її в краще товариство. Такою було Тесе в зображенні сестри.

Але Гордон одразу ж відчув, що Тесе наділена прямо протилежними рисами вдачі, і швидко подружився з нею, очарований її жвавим, гострим розумом, її природженою кмітливістю, її безтурботною — майже грубою — чесністю. Гордон не бачив в ній ніякої розгубленості або забитості, навпаки, вона була свавільна і самовпевнена. Вона мала яскравоголубі очі (такі ж, як у Гордона)—надто яскраві на її матовому обличчі; і в сплутаних кучерях її чорного волосся, в обрисі її білого-білого носа, в рум'янці, що ледве помітно проступав на її впертих вилицях — у всьому її маленькому натхненному обличчі відчувалася чудна вищість самовладання над палким темпераментом.

Таким був її образ в пам'яті Гордона.

Але коли, задихавшись, з'явилася сама Тесе, жива, реальна Тесе. — Гордон побачив, що вона яскравіша, нестриманіша і в вилиску чорних кучерів і в глибині голубих, чудових очей.

— Я знала, що це ти!— вигукувала вона в задиханому, бурхливому захваті.— Я побачила тебе у вікні. Очам не повірила. Засумнівалася. Не думала і не гадала, що ти приїдеш. Але це ти! Ти!

Тесе увімкнула світло — так, це була її кімната! Сміючись, вона затулила обличчя руками і знову вимкнула світло. Але за цю мить він побачив її і зрозумів, що його спогадам про неї бракувало подиху життя, м'якого сяйва, юного рум'янця. її тонкі пальці опинилися в його руках, вона сміялася з його чудернацького солдатського вигляду і питала, чи це його мотоцикл, вказуючи за вікно, не знати в який простір.

— Еге,— відповів Гордон. (А сам собі думав: "Вона все ще така ж маленька, лукава, надто бліда і пристрасно жадає чогось...")

Тесе сказала, що не може повірити, що в нього є мотоцикл, і спитала Гордона, як він купив цю машину, як навчився їздити на ній, як одержав права, як він спромігся благополучно дістатися нею сюди.

Мотоцикл і зблизив їх того вечора — вони помчали ним назустріч сутінкам, і на нерівностях шляху Тесе за ривалася обличчям в шкіряну куртку Гордона, а він відчував ласку в її дотиках. Гордон гнав машину, як божевільний — повз автобуси, повз охрові плями ліхтарів, вулицями, крізь липкий туман — до спалахів полум'я у вікнах якогось заводу, що стояв на відкритому пагорбі, за містом. Зупинившись біля церкви, вони зійшли з мотоцикла, який ще буркотів і здригався на холодному повітрі, і сіли на лавочці, щоб полюбуватися чорними громаддями навколишніх міст і ніччю, що оповила поля.

Вони розмовляли про все, що спадало на думку. Тесе просунула свою руку під його руку і сказала, що він, напевне, сміявся б, коли взнав, який неправдоподібний і штучний образ його вона створила в своїй уяві, коли Гордон перебував в Аравії, і тепер, коли він повернувся героєм в Англію. Вона сама гірко засміялася і проголосила, що він анітрошечки, аніскілечки не змінився. Як часто в ці роки вона потребувала його, як часто нею оволодівало бажання полинути куди завгодно, щоб хоч на мить побачитися з нимі Чи не шокує його це визнання?

— Житгя для мене весь час було світом, в якому і ти десь живеш!— щасливо сказала вона. Від цих слів обоє зніяковіли, і щоб перебороти це почуття, Тесе засипала Гордона безліччю запитань про його минуле, безперестан но цікавлячись: "Навіщо ти зробив це?" "А що ти зробив потім?" В цих запитаннях відчувалася жвава гра уяви і така напружена, нетерпляча зацікавленість, що Гордону доводилося раз у раз зупиняти її: "Зажди, зажди, зажди", коли він хотів розповісти якусь подробицю, що, на його думку, становила якийсь інтерес.

Вперше після восьми років він знову, у стислих, строй-них спогадах, пережив своє життя в Аравії. І очі Гордона брали меншу участь в його розповіді, ніж очі Тесе, бо він бачив, що вона гостріше за нього переживає його боротьбу, біль, втрату й поразку. Дивлячись в її очі, Гордон з новою силою відчув гіркоту свого вигнання.

— ...Був певний сенс у тому, що англійці вишпурнули мене з Аравії, Тесе. І клянуся, всупереч своїм сподіванням, я відчув після цього якесь фаталістичне полегшення. Як часто я гадав, з чим я залишуся, коли Повстання зазнає поразки або переможе! Ну і от — я залишився ні з чим. Ні з чим! Мені було боляче: все моє життя і всі переконання минули марно. І я не вірив у те, що попереду, в Англії, мені зоріє яка-небудь надія. Але, хоч як це дивно, в своєму острахові перед Англією я забув Аравію. Забув Аравію! І забув її легко, жахаючись майбутнього.

— А чому майбутнє викликало в тобі такий жах? — в її досі тихому голосі почулися нотки войовничості.

— О, воно здавалося мені безпросвітним і жалюгідним,— відповів Гордон.— Ти можеш уявити собі переляканого, розгубленого кочовика, який потрапив у Лондон після восьми років життя в пустині?..

— Ні!— вона засміялася з цього образу, але потім затремтіла, пригортаючись до нього.— Як ти зносив це, Нед? Що ти відчував}

— Я відчував себе пропащою людиною — з переламаним хребтом.

— Сердешний Недді!

— Але коли перший переляк минув, мені раптом полегшало.