Герої пустинних горизонтів - Сторінка 43

її бліде, спокійне обличчя, губи, розтулені в ледве помітній посмішці, яскраві очі й маленьке, норовливе тіло стали вже надто близькими, надто значними для Гордона, і він боявся, що наступного разу вже не зможе втекти. Він хотів був поїхати, сказав їй, що в нього неспокійно на душі, що він мусить рушати далі...

Але Тесе настійливо заперечила:

— Ні. Я хочу, щоб ти ще хоч трохи побув тут,— і додала лукаво, визивно: — Ти повинен залишитися тут, щоб побачити цю глушину. І я хочу, щоб ти залишився. .

Отже, він залишився, насамперед тому, що ніколи не був здатний утекти від своїх душевних страхів. Почувши, що він не поїде, Тесе потиснула йому руки, — радісно, начебто мимохідь, — і сказала, що познайомить його з деякими сторонами свого життя — хоч їм і бракує елемента фаталістичності, властивого його минулому.

— Змилуйся наді мною, Тесе! — заблагав він. Але вона не звернула уваги на його мольбу і повела Гордона в місто.

Тесе працювала в похмурому закутку міста, в конторі, на дверях якої була вивіска з написом: "Бюро порад громадянам". Прочитавши цей напис, Гордон посміявся з Тесе так само, як вона вчора сміялася з його солдатського одягу.

— Які поради може давати бідним і злим робітникам чарівна випускниця Кембріджа? Нащо це все?

Гордон, не розуміючи, розглядав вікно її Бюро, шар свіжого вапна на стінах і нетерпляче чекав, доки вона одімкне подряпані двері. Всередині було маленьке, пристойне, старомодне приміщення.

Його насмішкувата зневага нітрохи не збентежила Тесе, і вона докладно пояснила Гордону, що такі Бюро порад існують в кожному графстві —їх утримують уряд і місцеві власті, а благодійні організації, які колись претендували на виконання функцій громадських порадників, ставляться до них з толерантністю. "Громадяни,— казала Тесе,— повинні знати про свої права. Більш того, вони потребують допомоги в справі користування своїми правами. Існує також ряд інших видів юридичних послуг для громадян". Тесе назвала всі, ніби вони становили її непорушний обов'язок. Ці послуги могли цікавити тільки бідноту і стосувалися деяких практичних питань складного сучасного життя. Тесе перелічувала їх з похмурою насолодою знавця, і Гордон не утримався, щоб не познущатися з неї:

— А чи не робить тебе це заняття чимсь на зразок вівчарки. Тесе? Чи не придушуєш ти доброго старого робітника своїми дбайливими материнськими послугами? Чи потребує він справді твоєї допомоги?

— Чи потребує ділок допомоги юриста? — запально спитала вона.

— Пхе! Юрист! Та що ти тямиш в юриспруденції?

— Все! — нескромно відповіла Тесе. — Я вже знаю більше, ніж будь-який суддя в графстві про всякі юридичні виверти щодо законів про орендну плату й квар-тиронаймання. Я знаю кожний пункт і кожний статут, за якими можна захищати наше життя...

— О боже! Ти стала крутієм! — вигукнув він. — І все, що ти робиш, це марно, марно, марно! Переводиш життя, копаючись в законах!

— Не верзи дурниці,— відповіла вона.— Я не копаюся в законах. Як добрий юрист, я навчилася використовувати закон проти..,

— Проти чого? — спитав він, бо вона запнулася. Тесе знизала плечима — начебто вона повинна була

говорити далі, але не могла.

— То що ж ти тоді робиш тут?— Він переніс свою огиду на убогу кімнатку, жалюгідний комфорт пічки, просиджені стільці, рипучі мостини, на скудне ранкове світло, що ледве пробивалося сюди.— Якщо твоя Справа — це боротьба проти капіталізму, то ти повинна бути де-небудь на барикадах.

— О, господи! Де?

— Будь-де. А яка ж рація в тому, щоб допомагати робітникам у справах, пов'язаних з додержуванням закону і тим самим стверджувати капіталізм? Який у цьому сенс? Чому ти не робиш навпаки — чому не підриваєш закони, щоб створити для робітників зовсім важкі, нестерпні умови? Чи не було б таке більш на руку твоїй Справі, ніж оце...— він вихопив у неї з руки пічний совок і підняв його — начебто він був символом діяльності Тесе.

— О, боже, боже, — промовила вона, — ну як я можу спростовувати такий ідіотський підхід? — Вона відняла в Гордона совок і з поблажливою повчальністю сказала:— Існують ширші шляхи до дії, ніж проста хогіка, Нед-ді; і кращі справи, за які слід боротися, ніж голий розум.

Але Гордон не хотів слухати повчання.

— Ти непослідовна,— промовив він.— Ти лагодиш те саме, що ламаєш.

Тесе обережно повісила совок на гачок.

— Дивись, не забрудни сорочки, — промовила вона і потім заговорила:—Немає нічого непослідовного в Справі, яка вихоплює й видряпує для людини все, що можна, з ганебного сучасного і водночас з усіх сил намагається змести це сучасне в ім'я чогось кращого.— Вона трусонула чорним волоссям, немов скидаючи з нього лавровий вінок.— Ох, і наговорила я! Та все це просто, Недді. Ну, що б ми були за люди, якби накликали злигодні й нещастя на свої власні голови, як засіб полегшення свого життя?

На його обличчі з'явився вираз здивування.

— Одверто кажучи, я вважав, що це лежить в основі вашої справи: провокувати саботаж і класові зіткнення — навіть за рахунок людей, за яких ви боретесь.

— Ти мислиш, як неук і дурень!— обурено вигукнула вона.

— Тоді заперечуй мені,— весело промовив він і почав поратися в ящиках з картотекою, удаючи дрібного чинушу"— розкажи мені, як ти в цій конторі готуєш соціальну революцію?

— Ти гнилий анархіст,— кинула Тесе і підняла жалюзі, на знак того, що Бюро відкрито для порад.

Вона зупинилася на дверях, дивлячись крізь туман на синюваті зграйки маленьких школярів, які з тупотом проносилися повз контору до школи.

— Не думай, Недді,— промовила вона, опустивши розслаблені пальці на фарфорову двірну ручку,— що моя дотепність, лукавість і мила дратівливість такі вже безневинні. Лоску в мене аж надто багато, це так, але щодо моєї відданості, поглядів, переконань, то я належу до тієї ж вулиці, що й ці хлопчаки, які біжать зараз до школи. Власне, чим далі позад мене залишалися ці вулиці в моєму житті, Недді, тим більш я розуміла, що єдині люди, яких я розумію, люблю і яким довіряю — це люди, з середовища яких я вийшла, люди безодні. І я зберігала і зберігаю відданість їм.

Тесе повернулася до кімнати і побачила зніяковіле обличчя Гордона. Вона засміялася й, торкнувшись пальцями його губ, сказала:

— Ах, не засмучуйся так!

Він мовчав, і Тесе з ласкавою лукавістю спитала:

— Може, ти хочеш, щоб я виклала всю філософію і всю історію цього?

— Ні! Ні!— він кинувся до дверей.— Я знаю все, все про вашу політекономію та історію. Боже! Хіба ж не залишив я інше чудисько "народної політики" у Гаміда?— Гордон уже був за дверима.— Тесе!—крикнув він, як вуличний хлопчак, що викликає іншого на бійку.— Виходь сюди, на простір. Виходь. Я більше не можу розмовляти з тобою в твоєму жалюгідному тісному лігві.

Тесе простила Гордону його вразливість, однак, залишивши Бюро на помічника, вона повела його знайомитися з іншими сторонами свого життя, і від цього Гордон вже не зумів відмовитися. Тесе водила його по заводах, майстернях і навіть по тісних вологих підвалах, де ремісники виготовляли стільці, якими славиться це місто. На її вимогу, вони відвідали також інші не показні, але важливі місця, в яких проходить життя робітників: школи, закусочні, церковні й профспілкові приміщення і нескінченні закутки в величезних нетряних будинках. Гордон протестував проти всього. Він казав, що відчуває себе жорстоким туристом, якому показують жалюгідний накип людської безглуздості й нікчемності. Але Тесе глузувала з нього, кажучи, що він намагається втекти.

— Втекти — від чого?—спитав він.—Чому б це мені хотілося втекти?

— Не прикидайся наївним. Легше жити, коли не помічаєш усього цього.

Це ходіння страшенно пригнітило Гордона, бо все місто стало тепер в його очах найпохмурішим завершенням машинного прогресу. А втім, присутність Тесе трохи заспокоювала його: її легка, граціозна постать рухалася серед усіх цих страхіть, як у близькій, рідній стихії. Ніщо не вражало її; ніщо не було для неї надто похмурим або незвичайним. І разом з тим, до чого б вона не торкалася— до людини, машини або речі — в її дотику не було нерішучої слабкості Вона нагадувала Гордону механіка корабля, який перевіряє машинний відділ, — в її знайомстві з усім відчувалася впевненість, навіть любов; і її свіже, холодне обличчя, чорні, з вилиском, кучері і різкий, грубуватий гумор олюднювали світ, від якого без неї він би втік світ за очі.

— І тебе ніщо з цього не вражає!—сказав він їй із скаргою в голосі.— Не викликає огиди!

— Ні, це вражає мене щодня,— безстрасно відповіла вона.— І кожного дня викликає огиду. Але я не можу плакати, лежачи в себе самої в ногах... І в усякому разі, тут я знаходжу більше життя, надій і любові, ніж в "мертвотному блаженстві" Кембріджа, як ти його називав. І тут я щаслива.

З ними словами вона завела його в текстильну фабрику. На фабриці перед очима Гордона розгорнулася картина, яка найяскравіше за все відтворювала його уявлення про машинну жорстокість людини. Гордон надивився досить страхіть сьогодні, але те, що він побачив, переступивши поріг першого цеху, перевершило все. Він був приголомшений оглушливим ревом ткацьких верстатів, деренчливим гуркотом безлічі човників, вологою, пекельною, нестерпною жарою, від якої повітря здавалося хворобливим й несправдешнім при світлі флуоресцентних ламп. Бачачи, як з шаленою швидкістю верстати поглинають бавовну, Гордон відчував, що в нього паморочи-ться голова; його проймав фізичний страх, коли він йшов вузькими проходами між гримучих механічних звірів, ледзе ухиляючись від їх шалено літаючих лап — старих човників, які, здавалося, кидалися на нього, щоб розідрати йому груди. А Тесе ступала серед машин, як спритна кішка, перемовляючись по дорозі з огрядними любками-ткаля-ми. Побачивши бліде, злякане обличчя Гордона, вона врятувала його — кивнула, поманила пальцем і завела до мотального цеху. Тут безліч веретен розмотували нескінченні нитки, немов створюючи відчутні на дотик геометричні перспективи — матеріалізовані абстрактні лі-лінії, що їх витягували ряди жінок, які, здавалося, загубилися в створеному ними самими плетиві.

Гордон здригнувся. Тесе засміялася і знов виручила його, завівши до цеху, де старі, високі верстати виготовляли розкішні килими спокійного традіційного візерунку.

— Вони зараз стали рідкісними,— пояснила Тесе.