Гіркий сміх - Сторінка 23

Ну й, звичайно, мав сорочку, черевики й кальсони, як усі чоловіки.

– І носив плащ?

– Ну, то був не зовсім плащ. Така тонка чорна шматина з нейлону, чи що. А в чім річ?

Вона запитально глянула на Нордіна.

– Бачите, панно Русен, є підозра, що він помер.

– Помер? Ніссе? Але чому… чому ви кажете, що є підозра? Звідки ви знаєте, що він помер?

Ульф Нордін витяг хусточку й витер. шию. В ресторані було дуже гаряче, і він відчував, що в нього сорочка липне до тіла.

– Річ у тім, що в нас у морзі лежить один чоловік, якого ми не можемо впізнати. Є підстави вважати, що то Нільс Ерік Єрансон.

– Чого б це він мав померти? – недовірливо спитала Білява Малін.

– Він був одним із пасажирів того автобуса, про який ви, напевне, читали. Кулі влучили в голову, і він, мабуть, відразу помер. Оскільки ви єдина із знайомих Єрансона, яку нам пощастило знайти, ми були б дуже вдячні, якби ви прийшли в морг й глянули, чи то справді він.

Білява Малін перелякано витріщила очі на Нордіна:

– Я? В морг? Та нізащо в світі!

У середу, о дев'ятій годині ранку, Нордін і Білява Малін вийшли з таксі перед Інститутом судової медицини на Томтебудавегеи. Мартін Бек уже хвилин з п'ятнадцять чекав на них, і вони разом зайшли до моргу.

Брезкле, бліде обличчя Білявої Малін було підфарбоване недбало, а біляве волосся зачесане не так старанно, як учора ввечері.

Нордінові довелося чекати в коридорі, поки вона збиралася. Коли врешті вони вийшли на вулицю, Нордін переконався, що в тьмяному світлі ресторану вона має кращий вигляд, ніж у ранковій імлі.

Працівники моргу були попереджені, і начальник зразу ж провів Нордіна й Біляву Малін до морозильника.

На розбите обличчя небіжчика накинули хустку, але так, щоб волосся було видно. Білява Малін схопила Нордіна за руку й прошепотіла:

– Хай йому біс!

Нордін поклав руку на її широку спину й підвів її ближче.

– Добре придивіться, – мовив він тихим голосом. – Придивіться й скажіть, чи ви впізнаєте його.

Білява Малін затулила рота долонею і втупила очі в голе тіло.

– А що з його обличчям? Можна глянути на нього?

– Краще не дивіться, – сказав Мартін Бек. – Ви й так повинні його впізнати.

Білява Малін кивнула головою. Потім відняла руку від рота і ще раз кивнула.

– Так, – мовила вона, – це Ніссе. Отой шрам і… так, це він.

– Дякуємо, панно Русен, – сказав Мартін Бек. – А тепер запрошуємо вас на каву до поліційної дільниці.

Білява Малін сиділа бліда в таксі поруч з Нордіном і тільки час від часу мурмотіла.

– Хай йому біс, як страшно.

Мартін Бек і Ульф Нордін заходилися пригощати її кавою з булочками, а за хвилину до них приєдналися Кольберг, Меландер і Ренн.

Білява Малін швидко заспокоїлась – видно, не тільки завдяки частуванню, а й тій увазі, яку до неї виявляли. Вона радо відповідала на запитання, а виходячи, потиснула всім руки й сказала:

– Дякую, я ніколи не сподівалася, що ляг… що поліцейські можуть бути такими хвацькими хлопцями.

Коли двері за нею зачинилися, вони хвилину міркували над цим компліментом, потім Кольберг сказав:

– Ну, хвацькі хлопці, зробимо підсумок?

Підсумок був такий:

Нільс Ерік Єрансон, 38 або 39 років.

З 1965 року чи ще довше без постійного місця праці.

З березня по серпень 1967 року жив разом з Магдаленою Русен (Білявою Малін), Стокгольм, Арбетаргатан, 3.

Далі до початку жовтня мешкав у Сюне Б'єрка на Седері.

Де мешкав останні тижні перед смертю, невідомо.

Наркоман, курив, жував і вводив собі у вену кожний наркотик, який йому щастило роздобути.

Можливо, також торгував ними.

Мав венеричну хворобу.

Востаннє Магдалена Русен бачила його 3 або 4 листопада перед рестораном Дамберга.

Він був у тому самому костюмі й плащі, що й 13 листопада.

Як правило, завжди мав гроші.

XXIII

З усіх, хто займався справою вбивства в автобусі, Нордін перший чогось домігся, що при бажанні можна було назвати позитивним наслідком. Але йавіть тут думки поділилися.

– Ну гаразд, – сказав Гунвальд Ларсон, – тепер ви знаєте прізвище того типа. А що далі?

– Так, так, – задумливо мовив Меландер.

– Що ти там мурмочеш?

– Той Єрансон ні на чому не попався. А все ж мені здається, що я пам'ятаю це прізвище.

– Невже?

– Воно виринало у зв'язку з якимось слідством.

– Ти хочеш сказати, що колись допитував його?

– Ні, цього б я не забув. Я ніколи не розмовляв з ним і навіть не бачив його. Але десь зустрічав ім'я і прізвище Нільс Ерік Єрансон.

Меландер пахкав люлькою і неуважно дивився перед собою.

Гунвальд Ларсон вимахував перед обличчям своїми ручиськами. Він не терпів нікотину, і тютюновий дим його дратував.

– Мене дужче цікавить та свиня Ассарсон, – сказав він.

– Я згадаю, – мовив Меландер.

– Ще б пак. Якщо раніше не вмреш від раку легень. – Гунвальд. Ларсон підвівся й пішов до Мартіна Бека.

– Звідки той Ассарсон брав гроші? – запитав він.

– Не знаю.

– Що робить його фірма?

– Імпортує всілякі речі. Мабуть, такі, які вигідно імпортувати. Від підйомних кранів до штучних різдвяних ялинок.

– Штучних ялинок?

– Так, на них тепер великий попит. На, жаль.

– Я вирішив з'ясувати, скільки ті панове та їхня фірма платили останніми роками податку.

– І що?

– Приблизно третину того, що мусимо викладати я чи ти. А коли я згадую, який вигляд має квартира вдови Ассарсона, то…

– То що?

– То мені страшенно кортить наслати на них ревізію.

– А чим ти будеш мотивувати своє бажання?

– Не знаю.

Мартін Бек здвигнув плечима. Гунвальд Ларсон рушив до дверей, але на порозі спинився і сказав:

– Той Ассарсон був добрий лис. І його братик, напевне, не кращий.

Відразу по тому в дверях з'явився Кольберг. Він був якийсь стомлений, очі в нього почервоніли.

– Що ти тепер робиш? – запитав Мартін Бек.

– Оце сидів і слухав записи Стенстремових розмов із Біргерсоном. З тим, що вбив свою дружину. Цілу ніч слухав.

– І що?

– Нічого. Абсолютно нічого. Коли я чогось не пропустив.

– Завжди можна щось пропустити.

– Дуже втішне зауваження, – мовив Кольберг і зачинив двері.

Мартін Бек поклав лікті на стіл і підпер руками голову.

Була вже п'ятниця, восьме грудня. Минуло двадцять п'ять діб, а слідство стояло на місці. Навіть були певні ознаки, що воно розсипалося. Кожен міцно чіплявся за свою соломинку.

Меландер згадував, де й коли він чув прізвище Нільс Ерік Єрансон.

Гунвальд Ларсон міркував, як брати Ассарсони заробляли гроші.

Кольберга цікавило, як психічно ненормальний убивця своєї дружини Біргерсон міг подіяти на Стенстрема.

Нордін пробував знайти якийсь зв'язок між Єрансоном, убивством в автобусі і гаражем у Гегерстені.

Ек так поглибив свої технічні знання про червоний двоповерховий автобус, що практично з ним можна було говорити тільки про циркуляцію струму й положення змивачів на вікнах.

Монсон перейняв непевну теорію Гунвальда Ларсона, що Мухамед Буссі мав грати основну роль у тій справі, тому що був алжірцем, і систематично допитував цілу арабську колонію в Стокгольмі.

Сам Мартін Бек міркував тільки про Стенстрема – що він робив в автобусі, чи, бува, не стежив за кимось і чи не той, за ким він стежив, застрілив його. Цей шлях не здавався переконливим. Бо ж як досвідчений поліцейський міг допустити, щоб його застрілив той, за ким він стежив? Та ще й в автобусі?

Ренн не міг відірватися від думки про те, що сказав Шверін у лікарні за кілька секунд до смерті.

Саме цієї п'ятниці після обіду він розмовляв з експертом із Шведського радіо, який спробував проаналізувати запис на стрічці. Він згаяв на це багато часу, але, видно, мав якісь наслідки.

– Дуже скупий матеріал для аналізу, – сказав він. – А проте я зробив певні висновки. Хочете почути їх?

– Так, – відповів Ренн.

Він переклав трубку в ліву руку і присунув до себе записник.

– Ви самі норландець, правда ж?

– Так.

– А втім, вас цікавлять не питання, а відповіді. Найперше я спробував вилучити зі стрічки всі побічні звуки, шум і таке інше.

Ренн чекав, приготувавшись записувати.

– Щодо відповіді на перше запитання, про те, хто стріляв, то тут вирізняються п'ять приголосних: "д", "н", "р", "к" і "с".

– Так, – мовив Ренн.

– При докладнішому аналізі чути певні голосні й дифтонги після приголосних. Наприклад, "о" чи "и" між "д" і "н".

– "Донркс", – сказав Ренн.

– Атож, для невправного вуха відповідь звучить десь так, – мовив експерт. – Далі, після "к" перед "с" нібито чути ледь помітний дифтонг "ай".

– "Донркайс"? – запитав Ренн.

– Щось схоже, хоч "ай" не дуже чітке. – Експерт на мить замовк, а потім задумливо додав: – Той чоловік був у дуже тяжкому стані, так?

– Так.

– І, мабуть, відчував страшний біль?

– Можливо, – відповів Ренн.

– Ну, то можна пояснити, чому він сказав "ай", – з полегкістю мовив експерт.

Ренн кивнув головою. Він то записував, то чухав ручкою кінчик носа і слухав.

– Тепер я майже певний, що ці звуки утворюють ціле речення, а не одне слово.

– І як звучить те речення? – запитав Ренн націлившись ручкою, щоб писати далі.

– Важко сказати. Справді, важко. Наприклад: "Дегенерат, ай, якийсь" абощо.

– "Дегенерат, ай, якийсь"? – здивувався Ренн.

– Це, звичайно, тільки припущення. Ну, а щодо другої відповіді…

– "Якалсон"?

– Вам здається, що воно звучить так? Цікаво? А в мене склалося інше враження. Я вчув двоє слів, перше – "Як", а друге – "Альсон".

– І що це означає?

– Ну, можна припустити, що друге слово означає якесь прізвище, Альсон або, ще ймовірніше, Ольсон.

– "Як Альсон" чи "Як Ольсон"?

– Саме так. Ви теж вимовляєте "л" твердо. Може, він розмовляв тією самою говіркою. – Експерт знов трохи помовчав, а тоді додав: – Навряд, щоб хтось звався "Як Альсон" чи "Як Ольсон", правда ж?

– Так, – відповів Ренн.

– У мене все. Я, звичайно, пошлю вам письмовий висновок разом з текстом. Але я подумав собі, що краще подзвонити, може, вам треба знати його швидше.

– Дякую, – сказав Ренн.

Він поклав трубку й задумався над своїми нотатками. Зваживши все, він вирішив не доповідати начальству про. ці наслідки, принаймні поки вони були в такій стадії.

Хоч годинник показував тільки третю, було вже зовсім темно, коли Кольберг добрався до Лонггольмен. Він змерз, втомився, а атмосфера в'язниці також не додавала йому радості. Кімната побачень була гола, вбога, негостинна, і Кольберг понуро ходив від стіни до стіни, чекаючи на того, з ким мав зустрітися. В'язня на прізвище Біргерсон, який убив свою дружину, обстежували в клініці судової медицини.