Голомоза співачка - Сторінка 2

Я — служниця. Сьогодні по обіді я дуже гарно відпочила. Я ходила в кіно з одним чоловіком і дивилася фільм про жінок. Потім ми зайшли до кафе, випили коньяку, молока і почитали газету.

МІСІС СМІТ. Сподіваюся, сьогодні по обіді ви гарно відпочили, сходили в кіно з одним чоловіком, подивилися фільм про жінок, зайшли до кафе, де випили коньяку й молока?

МІСТЕР СМІТ. За газету забула!

МЕРІ. Містер і місіс Мартін, ваші гості, прийшли і стоять за дверима. Чекають на мене. Самі вони не наважуються зайти. Ви їх запрошували на вечерю.

МІСІС СМІТ. Так, так. Ми на них чекаємо. І ми вже зголодніли. Якби вони не

прийшли, ми б сіли обідати і без них. Цілий день ані ріски в роті не мали. Як ви могли так довго десь вештатись!

МЕРІ. Але ж ви самі дозволили мені піти.

МІСТЕР СМІТ. Воно у нас якось несамохіть вийшло.

МЕРІ (заходиться сміхом, потім ридає, нарешті всміхається). А я купила собі нічну вазу.

МІСІС СМІТ. Моя люба Мері, відчиніть, будь ласка, двері і запросіть містера й місіс Мартін до кімнати. А нам треба мерщій перевдягнутися.

Містер і місіс Сміти виходять за праву кулісу. Мері відчиняє ліві двері, через які заходять містер і місіс Мартіни.

ЯВА З

Мері та подружжя Мартін.

МЕРІ. Де це ви так забарилися? Це — неввічливо. Треба приходити вчасно.

Вам ясно? Ну добре, сідайте вже, якщо прийшли, отут-о і чекайте.

Вона виходить.

ЯВА 4

Ті самі, але без Мері.

Містер і місіс Мартін мовчки сідають обличчям одне до одного. Ніяково усміхаються.

МІСТЕР МАРТІН (подальший діалог слід вимовляти немов казання, монотонно, співучо-протяжно, не акцентуючи жодної фрази чи слова)1. Пробачте, пані, якщо я не помиляюся, ми з вами десь зустрічалися.

МІСІС МАРТІН. І мені, пане, теж здається, що ваше обличчя мені знайоме.

МІСТЕР МАРТІН. А чи, бува, не в Манчестері я міг вас бачити?

МІСІС МАРТІН. Цілком можливо. Я сама родом із міста Манчестера! Але в мене така дірява голова, пане. Я щось ніяк не пригадую, там я вас колись бачила, чи не там.

МІСТЕР МАРТІН. Боже праведний! Чудасія та й годі! Я, пані, теж із Манчестера.

МІСІС МАРТІН. Чудасія!

МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі! Я, пані... скоро буде приблизно п'ять тижнів, як я, пані, поїхав геть із Манчестера.

МІСІС МАРТІН. Чудасія! Який дивовижний збіг! Я, пане, теж поїхала звідти приблизно п'ять тижнів тому.

МІСТЕР МАРТІН. Я, пані, їхав поїздом, котрий вирушив о пів на дев'яту і дістався Лондона за чверть до п'ятої.

МІСІС МАРТІН. Чудасія! Це ж треба! Усе так збігається! Я, пане, їхала тим самим поїздом, що й ви.

МІСТЕР МАРТІН. О боже, чудасія, та й годі! Може, я саме там вас побачив?

МІСІС МАРТІН. Все може бути, не виключено, цілком ймовірно, та, зрештою, чом би й ні! Але я, хоч убий, не пригадую ©ас, пане!

МІСТЕР МАРТІН. Я, пані, їхав у вагоні другого класу. В Англії вже немає вагонів другого класу, але я й далі ними їжджу.

МІСІС МАРТІН. Ви тільки гляньте, як дивно, яка чудасія і, разом з тим, який збіг! Я, пане, теж їхала другим класом.

МІСТЕР МАРТІН. Чудасія, та й годі! Може ми з вами, ласкава пані, й зустрілися в тому другому класі!

МІСІС МАРТІН. А знаєте, може бути, це зовсім не виключено. Але в мене гака дірява голова, люб'язний пане.

МІСТЕР МАРТІН. Моє місце, пані, було у шостому купе восьмого вагона!

МІСІС МАРТІН. Чудасія! Моє місце теж було у шостому купе восьмого вагона, шановний пане!

МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі! Який дивний збіг! Може, шановна пані, ми з вами у шостому купе й зустрілися?

МІСІС МАРТІН. Може бути. Але в мене така дірява голова, любий пане!

МІСТЕР МАРТІН. Чесно кажучи, люба пані,.в мене також голова дірява, але цілком можливо, що ми з вами помітили одне одного саме там, і, як гарненько подумати, то таке припущення здається мені цілком слушним!

МІСІС МАРТІН. А й справді так. Так, пане!

МІСТЕР МАРТІН. Чудасія, та й годі! Я сидів на третьому місці, біля вікна, люба пані.

МІСІС МАРТІН. Боже праведний, ну чудасія, все це так дивно. А я сиділа на шостому місці, біля вікна, саме навпроти вас, любий пане.

МІСТЕР МАРТІН. Боже праведний, чудасія та й годі, і як все збігається! Тож виявляється, люба пані, що ми сиділи одне проти одного! Очевидно, що саме там ми й мали зустрітися!

МІСІС МАРТІН. Чудасія! Це все може бути, але в мене, пане, така дірява голова!

МІСТЕР МАРТІН. Чесно кажучи, люба пані, в мене також голова дірява. Одначе, цілком може бути, що ми з вами бачилися саме там.

МІСІС МАРТІН. Це правда, але я, пане, в цьому зовсім не впевнена.

МІСТЕР МАРТІН. А чи не ви, люба пані, були тією жінкою, яка попрохала мене поставити її валізу на полицю, а тоді подякувала і дозволила палити в купе?

МІСІС МАРТІН. Звичайно, пане, то напевне була я, хто ж іще! От чудасія, так чудасія! Який дивний збіг!

МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі! Як дивно, що так все збігається! Тобто виходить, що саме тоді ми з вами, пані, і познайомилися?

МІСІС МАРТІН. От чудасія, і як все збігається! А знаєте, любий пане, все може бути! Однак я, здається, всього того не пам'ятаю.

МІСТЕР МАРТІН. Я теж не пригадую.

Вони на мить замовкають. Двічі б'є годинник, відтак ще один раз.

МІСТЕР МАРТІН. Відколи я перебрався до Лондона, я оселився на вулиці Бромфілд, люба пані.

МІСІС МАРТІН. Яка чудасія, як дивно! Я теж, любий пане, відколи приїхала до Лондона, мешкаю на вулиці Бромфілд.

МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі, це, значить, виходить, що ми, люба пані, могли познайомитися на вулиці Бромфілд.

МІСІС МАРТІН. От чудасія, як дивно! Та, зрештою, це можливо. Але в мене така голова дірява, любий пане.

МІСТЕР МАРТІН. Я мешкаю в дев'ятнадцятому номері, люба пані.

МІСІС МАРТІН. От чудасія, і я мешкаю у дев'ятнадцятому номері, любий пане.

МІСТЕР МАРТІН. Значить, виходить, виходить, значить, значить, виходить, виходить, що ми одне одного бачили саме в цьому будинку, люба пані?

МІСІС МАРТІН. Цілком може бути, але в мене така дірява голова, любий пане.

МІСТЕР МАРТІН. Моє помешкання — номер вісім, на шостому поверсі, люба пані.

МІСІС МАРТІН. От чудасія. Боже, як дивно, і як все збігається! Я теж живу у помешканні номер вісім, на шостому поверсі, любий пане!

МІСТЕР МАРТІН (задумливо). Чудасія та й годі, ну що ти скажеш, от чудасія, і як все збігається! Розумієте, в мене у спальні стоїть ліжко. Воно застелене зеленою пуховою ковдрою. Спальня ця, разом із ліжком, вкритим зеленою пуховою ковдрою, розташована в кінці коридора, між бібліотекою і вбиральнею, люба пані.

МІСІС МАРТІН. Як все збігається, боже, який дивовижний збіг! У моїй спальні також стоїть ліжко, вкрите зеленою пуховою ковдрою, і ця спальня також розташована між бібліотекою і вбиральнею, любий пане!

МІСТЕР МАРТІН. Як це все дивно, цікаво і неймовірно! Виходить, пані, що ми з вами живемо в одній кімнаті й спимо, люба пані, в одному ліжку. То, може, там ми з вами і познайомилися!

МІСІС МАРТІН. От чудасія, і як все збігається! Може бути, що саме там ми й познайомилися, можливо, що й навіть минулої ночі. Але в мене, пане, така голова дірява!

МІСТЕР МАРТІН. Я маю донечку, вона живе зі мною, люба пані. їй оце два роки, білява така, одне око в неї біле, а друге — червоне. Вона така гарна, а звати її Аліса, люба пані.

МІСІС МАРТІН. Як дивно все збігається! Я також маю дочку двох років, одне око в неї біле, а друге — червоне, вона дуже гарна і звати її також Аліса, любий пане.

МІСТЕР МАРТІН (тим самим монотонним, співучо-протяжним голосом). Чудасія та й годі! Це ж треба, щоб так все збігалося! Дивина! Може, вона, люба пані, одна й та сама, що в вас, що у мене?

МІСІС МАРТІН. От чудасія! Все може бути, любий пане.

Вони досить довго мовчать... Годинник б'є двадцять дев'ять разів. Містер Мартін, добре подумавши, підводиться і повільно рухається у бік місіс Мартін, яка, ошелешена урочистістю ходи * містера Мартіна, й собі підводиться.

МІСТЕР МАРТІН (тим самим монотонним, співучим голосом). Так от, люба пані, гадаю, тепер не лишилося жодного сумніву, що ми з вами бачилися й раніше, і що ви доводитеся мені дружиною... Елізабет, ось я тебе і знайшов!

Місіс Мартін спроквола наближається до містера Мартіна. Не міняючи кам'яного виразу обличчя, вони обнімаються. Годинник сильно б'є один раз. Цей звук мусить бути настільки потужним, щоб усі глядачі здригнулися. Подружжя Мартінів, однак, його не почуло.

МІСІС МАРТІН. Дональд, це ти, my darling1?

Не рознімаючи обіймів, вони сідають в одне крісло й одразу засинають. Годинник б'є ще кілька разів. З'являється Мері. Вона прикладає палець до вуст, іде навшпиньки до середини кону, звертається

до глядачів.

ЯВА 5

Ті самі й Мері.

МЕРІ. Як бачите, Елізабет і Дональд переповнені щастям, і їм не до мене. Відкрию, однак, вам маленьку таємницю. Насправді, Елізабет — не Елізабет, а Дональд — не Дональд. Ось, будь ласка, й доказ. Дитина, про яку згадував Дональд, не є дочкою Елізабет. Малолітня дочка Дональда має одне біле й одне червоне око, так само, як і дочка Елізабет. Але в той час, як Дональдова дитина має біле око з правого боку і червоне — з лівого, дитина Елізабет має червоне — з правого, а біле — з лівого! Таким чином весь запроваджений Дональдом дедуктивний метод розпадається на друзки саме тоді, коли справа доходить до останньої перепони, яка, власне, й спростовує слушність його теорії. Незважаючи на унікальний, погодьтеся, збіг обставин, які попервах, здавалося б, свідчать на користь цієї теорії, Дональд та Елізабет, позаяк вони не є батьками однієї й тієї ж дитини, не є Дональдом та Елізабет. І дарма він гадає, що він є Дональд. Вона теж дарма собі думає, ніби вона Елізабет. Так само йому не слід вважати, що вона Елізабет, а їй, що він — Дональд. їх підло й підступно ошукано. Хто ж тоді справжній Дональд? І хто — справжня Елізабет? Кому вигідно збивати всіх з пантелику? Цього я не знаю. Не будемо забігати наперед. Нехай усе лишається на своїх місцях. (Ступає кілька кроків у бік дверей, обертається, каже до глядачів.) А моє справжнє ім'я — Шерлок Холмс. (Виходить).

ЯВА 6

Ті самі без Мері.

Годинник б'є стільки разів, скільки хоче. Через деякий час місіс і містер Мартіни рознімають

обійми і сідають на окремі стільці.

МІСТЕР МАРТІН. Серденько, darling, забудьмо все те, чого не було між нами. Тепер, коли ми зустрілися, докладемо всіх зусиль, щоб надалі не губитись, а жити, як і колись жили.

МІСІС МАРТІН.