Голомоза співачка - Сторінка 3

Саме так.

ЯВА 7

Ті самі й подружжя Смітів. З правого боку заходять місіс і містер Сміти, вбрані так само, як і напередодні.

МІСІС СМІТ. Добрий вечір, любі друзі! Даруйте, що змусили вас так довго чекати. Ми думали, що слід віддати вам належне, і як тільки збагнули, що ви зволили зробити нам честь і прийти на гостину, не повідомивши про цей факт зарані, то, ні миті не гаючи, поспішили вдягнутися у своє святкове вбрання.

МІСТЕР СМІТ (розлючено). Ми за весь день ані крихти в роті не мали. Чотири години чекали. Де це вас так забарило?

Місіс і містер Сміти сідають навпроти гостей. Після кожної подальшої репліки 6't годинник Інтенсивність удару залежить від змісту мовленого. Подружжя Мартінів, особливо жінка, присоромлене і пригнічене. Через це їм важко розпочати розмову і слова, особливо на початку, здаються такими недоладними. Розмові передує довга мовчанка. Кожна з фраз супроводжується паузою. Репліки відбивають атмосферу загальної непевності і сумнівів.

МІСТЕР СМІТ. Гм.

Пауза.

МІСІС СМІТ. Гм, гм.

Пауза.

МІСІС МАРТІН. Гм, гм, гм.

Пауза.

МІСТЕР МАРТІН. Гм, гм, гм, гм.

Пауза.

МІСІС МАРТІН. Ні, ну серйозно.

Пауза.

МІСТЕР МАРТІН. Ми всі застудилися.

Пауза.

МІСТЕР СМІТ. Тим часом не холодно.

Пауза.

МІСІС СМІТ. І протягу немає.

Пауза.

МІСТЕР МАРТІН. Ні, на щастя.

Пауза.

МІСТЕР СМІТ. Гай-гай, гай-гай.

Пауза.

МІСТЕР МАРТІН. Вам щось болить?

Пауза.

МІСІС СМІТ. Ні, це він ротом.

Пауза.

МІСІС МАРТІН. У такому віці, хіба ж це годиться?

Пауза.

МІСТЕР СМІТ. Серцю не накажеш.

Пауза.

МІСТЕР МАРТІН. Свята правда.

Пауза.

МІСІС СМІТ. Так люди кажуть.

Пауза.

МІСІС МАРТІН. Люди кажуть так, а розуміти слід навспак.

Пауза.

МІСТЕР СМІТ. А істина — посередині.

Пауза.

МІСТЕР МАРТІН. Це справедливо.

Пауза.

МІСІС СМІТ (звертається до подружжя Мартінів). Ви так багато подорожуєте, скрізь бували, а от розкажіть нам що-небудь цікаве.

МІСТЕР МАРТІН (до своєї дружини). Розкажи, серденько, що ти сьогодні бачила?

МІСІС МАРТІН. Не буду нічого казати, однаково не повірять. МІСТЕР СМІТ. Ми повіримо кожному вашому слову. МІСІС СМІТ. Думати так, значить нас ображати.

МІСТЕР МАРТІН (до своєї дружини). Так думати, серденько, значить ображати господарів.

МІСІС МАРТІН (приязно). Так от, сьогодні я бачила дещо надзвичайне. Щось таке неймовірне.

МІСТЕР МАРТІН. Та розказуй вже, люба.

МІСТЕР СМІТ. Так, розважте нас.

МІСІС СМІТ. Ну, нарешті.

МІСІС МАРТІН. Так от, іду я сьогодні на базар по городину, а вона з кожним днем дорожчає...

МІСІС СМІТ. Це добром не закінчиться!

МІСТЕР СМІТ. Не перебивай, люба, це так неввічливо.

МІСІС МАРТІН. І бачу, як на розі навпроти кав'ярні один пристойно вбраний добродій, років під п'ятдесят, не більше, який... МІСТЕР СМІТ. Хто, який? МІСІС СМІТ. Хто який?

МІСТЕР СМІТ (до своєї дружини). Ну чого б я перебивав? Ге, люба? МІСІС СМІТ. Голубе мій, а хто перший урвав її своїм дебільним питанням? Хто?

МІСТЕР МАРТІН. Ша! (До своєї дружини.) Так що ж він робив там, добродій цей?

МІСІС МАРТІН. Ви не повірите, скажете, я вигадую,— а він став на коліно й зігнувся.

МІСТЕР МАРТІН, МІСТЕР СМІТ, МІСІС СМІТ. Як так! Ой! Та ви що! МІСІС МАРТІН. Так, зігнувся. МІСТЕР СМІТ. Не може бути.

МІСІС МАРТІН. Таки зігнувся. Я підійшла до нього, глип! —а він... МІСТЕР МАРТІН. Ну?

МІСІС МАРТІН. Зав'язував шнурівку на черевику, бо вона теліпалася. УСІ ВТРЬОХ. Це — фантастика!

МІСТЕР СМІТ. Якби це мені хтось інший сказав — нізащо не повірив би!

МІСТЕР МАРТІН. А чому б і ні? Тут походиш містом, ще не такі дива побачиш. Взяти, приміром, мене. Сьогодні в метро я на власні очі бачив добродія, що сидів собі на лаві і спокійнісінько читав газету.

МІСІС СМІТ. Дивак якийсь!

МІСТЕР СМІТ. Може, це був той самий!

Чути, як дзвонять у двері. МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить.

МІСІС СМІТ. Мабуть, хтось прийшов. Піду подивлюся. (Виходить, відчиняє двері, зачиняє їх, повертається.) Нікого немає.

Знову сідає.

МІСТЕР МАРТІН. А ось вам іще один приклад...

Чути дзвоник.

МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить.

МІСІС СМІТ. Мабуть, хтось прийшов. Піду подивлюся. (Виходить, відчиняє двері, повертається). Нікого немає.

Сідає на своє місце.

МІСТЕР МАРТІН (забув, що він не вдома). Гик! МІСІС МАРТІН. Ти збирався навести другий приклад. МІСТЕР МАРТІН. Так, так.

Ще один дзвоник у двері. МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить. МІСІС СМІТ. Я більше не піду.

МІСТЕР СМІТ. Так, але мусить же там хтось бути!

МІСІС СМІТ. Коли я вийшла вперше, там не було нікого. Вийшла вдруге, дивлюся — нікого. З чого ж ти взяв, що зараз там хтось має бути? МІСТЕР СМІТ. Тому що хтось же дзвонив! МІСІС МАРТІН. Це ще не причина.

МІСТЕР МАРТІН. Ні? Коли ми чуємо дзвоник, це означає, що хтось стоїть за дверима і дзвонить, щоб йому відчинили.

МІСІС МАРТІН. Не завжди. Щойно ви бачили протилежне!

МІСТЕР МАРТІН. Але здебільшого відбувається саме так.

МІСТЕР СМІТ. Коли я йду до когось, то я завжди дзвоню у двері. Гадаю, що всі так роблять. Тобто, якщо ми чуємо дзвоник, значить хтось прийшов.

МІСІС СМІТ. Теоретично це так. Але в дійсності усе навпаки. І щойно ти сам пересвідчився.

МІСІС МАРТІН. Ваша жінка має рацію.

МІСТЕР МАРТІН. От уже ці жінки! Як стануть одна за одну, гарматою їх не зіб'єш.

МІСІС СМІТ. Ну добре вже. Піду подивлюся. Щоб тільки ти не казав, ніби я вперта. Сам побачиш, що там нікого немає. (Вона виходить, відчиняє двері, знову зачиняє.) Ну що, переконався? Нікого.

Вона повертається на своє місце. От уже ці чоловіки! Такого тобі наговорять, що й класти нікуди!

У двері знову дзвонять.

МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить. Прийшов, видно, хтось.

МІСІС СМІТ (втрачає терпець). Не примушуй мене відчиняти двері. Ти ж сам бачив, що з цього виходить. Досвід підказує нам, що коли у двері дзвонять, значить там нікого немає.

МІСІС МАРТІН. Ніколи.

МІСТЕР МАРТІН. Не конче.

МІСТЕР СМІТ. Це — хибний висновок. Як правило, коли у двері дзвонять, там хтось є.

МІСІС СМІТ. Щоб він коли визнав свою провину!

МІСІС МАРТІН. Мій — такий самий впертюх.

МІСТЕР СМІТ. Там хтось є.

МІСТЕР МАРТІН. Цілком може бути.

МІСІС СМІТ (до свого чоловіка). Не може.

МІСТЕР СМІТ. Може.

МІСІС СМІТ. А я тобі кажу, ні. В усякому разі, не зачіпай мене більше з цими дурницями. Хочеш побачити, сам іди! МІСТЕР СМІТ. І піду.

Місіс Сміт знизує плечима. Місіс Мартін хитає головою.

МІСТЕР СМІТ (відчиняє двері.) О! How do you do1! (Позирає на вкрай здивованих місіс Сміт та подружжя Мартінів.) Це — Головпожежник!

ЯВА 8

Ті самі й Головпожежник.

ГОЛОВПОЖЕЖНИК (на якому, звичайно, нова уніформа й велетенський лискучий шолом). Добридень шановному товариству. (Гості й господарі все ще збентежені. Місіс Сміт сердито відвертається і не відповідає на привітання.) Доброго дня, місіс Сміт. Ви, здається, на щось погнівані?

МІСІС СМІТ. Ой!

МІСТЕР СМІТ. Розумієте, річ у тому, що жінка моя трошечки гонориста і свої помилки визнавати не любить.

МІСТЕР МАРТІН. Тут між містером і місіс Сміт відбулася маленька суперечка, пане Головпожежнику.

МІСІС СМІТ (до містера Мартіна). А це не ваше діло! (До містера Сміта.) Я прошу тебе не втягувати сторонніх у наші родинні чвари.

МІСТЕР СМІТ. Та годі вже, серденько, то все пусте. Головпожежник — наш добрий старий знайомий. Мати його до мене залицялася, а батька його я прекрасно знав. Він прохав, щоби я віддав за нього свою дочку, якщо вона в мене буде. Так, сердега, й помер, чекаючи.

МІСТЕР МАРТІН. У цьому немає ні вашої, ні його провини.

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. А про що тут у вас, власне, мова?

МІСІС СМІТ. Мій чоловік намагався...

МІСТЕР СМІТ. Я? Це ти намагалася.

МІСТЕР МАРТІН. Так, вона.

МІСІС МАРТІН. Ні, він.

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Не гарячкуйте. Розкажіть, як усе було, місіс Сміт. МІСІС СМІТ. Добре. Слухайте. Хоч як мені й ніяково про таке говорити, але розкажу щиру правду, бо всякий пожежник — це майже піп.

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Будь ласка.

МІСІС СМІТ. Суперечка виникла, бо чоловік мій твердив, буцімто коли дзвонять у двері, то там неодмінно хтось має бути. МІСТЕР МАРТІН. Припустимо.

МІСІС СМІТ. А я казала: якщо дзвонять у двері, то там нікого немає. МІСІС МАРТІН. Хоч як дивно це виглядає.

МІСІС СМІТ. Я довела своє, і не якимись надхмарними теоремами, а на практиці.

МІСТЕР СМІТ. Хто довів? А пожежник тоді звідки взявся? Він задзвонив, я відчинив, глип! — стоїть. МІСІС МАРТІН. Коли? МІСТЕР МАРТІН. Як коли? Щойно.

МІСІС СМІТ. Так, але він підійшов тільки після четвертого дзвоника. А четвертий вже не рахується.

МІСІС МАРТІН. Так. Ніколи. Тільки три перші.

МІСТЕР СМІТ. Пане Головпожежнику, дозвольте й мені задати вам кілька запитань.

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Дозволяю.

МІСТЕР СМІТ. Того разу, як я відчиняв двері й побачив вас, хто дзвонив, ви чи не ви?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Я.

МІСТЕР МАРТІН. Значить, ви за дверима стояли? Хотіли зайти? ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Цього я не заперечую.

МІСТЕР СМІТ (до своєї дружини, переможно). Бачиш? Так хто був правий? Як почуєш дзвоник, це значить, що хтось дзвонить. Ти ж не будеш твердити, що пан Головпожежник — це порожнє місце.

МІСІС СМІТ. Звичайно, ні. Я тобі повторюю, що мала на увазі лише перші три дзвоники, бо четвертий — не зараховується.

МІСІС МАРТІН. А коли в перший раз дзвонили, то це були ви?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Ні, не я.

МІСІС МАРТІН. Бачите? Дзвоник був, але там нікого не було.

МІСТЕР МАРТІН. Може, то хтось інший дзвонив?

МІСТЕР СМІТ. І довго ви стояли під дверима?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Сорок п'ять хвилин.

МІСТЕР СМІТ. І нікого не бачили?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Нікого. Я певен.

МІСІС МАРТІН. А другий дзвоник ви чули?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Так, і це знову був не я. І нікого більше там не було. МІСІС СМІТ. Ура! Я мала рацію.

МІСТЕР СМІТ (до своєї дружини). Не поспішай. (До Головпожежника.) А що ви робили під дверима?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Нічого. Стояв собі. Думав про різні речі.

МІСТЕР МАРТІН (до Головпожежника). А за третім разом... Це ж не ви дзвонили?

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Так, я.

МІСТЕР СМІТ. Але коли двері відчинили, то вас там не було. ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Не було, бо я заховався... щоб пожартувати. МІСІС СМІТ. Тут не до жартів, пане Головпожежнику. Справа занадто сумна.

МІСТЕР МАРТІН. Отже ми так і не вирішили: коли в двері дзвонять, є там хто чи немає?

МІСІС СМІТ. Ніколи немає. МІСТЕР СМІТ. Завжди хтось є.

ГОЛОВПОЖЕЖНИК. А я вас, знаєте, замирю. Бо обидві сторони трохи мають рацію, і ви, і ви. Коли в двері дзвонять, бувають випадки, що там хтось є, а бувають такі, що нікого.

МІСТЕР МАРТІН.