Голос неба - Сторінка 15

Вона проголошує, що коли одна людина викопає яму об'ємом в 1 м3 за десять годин, то сто тисяч копачів викопають таку ж яму за частку секунди. Зрозуміло, що цей натовп землекопів порозбиває собі голови лопатами, перш ніж вхопить першу грудку землі; так само й наші нещасні "гуми" переважно сварилися або з нами, або між собою замість "ефективно працювати".

Проте Пентагон увірував у прямо пропорційну залежність між капіталовкладеннями у Проект і наслідками його роботи, й на це не було ніякої ради. На саму лише думку про те, що наші опікуни впевнені — з проблемою, якої не розв'язати п'ятьом фахівцям, безперечно впораються п'ять тисяч, — волосся дерлося догори. Бідолашні наші "гуми" перебували у стані психологічної напруженості й закомплексованості, оскільки вони були, по суті, приречені на повне безробіття, хоч і завуальоване різними способами, і коли я прибув до Проекту, Белойн признався мені віч-на-віч, що його найбільша (але нездійсненна!) мрія — позбутися цього вченого баласту. Та про це не могло бути й мови з дуже простої причини: хто вже увійшов до складу співробітників Проекту, не міг просто собі вийти з нього, бо це загрожувало "розгерметизацією" або витоком секретної інформації у широкий світ, який на той час ні про що й гадки не мав.

Тож Белойн мусив бути генієм дипломатії і тактовності, й навіть вигадував час від часу для "гумів" якісь заняття чи, власне, заміну занять; дотепи на їхню адресу не смішили його, а лютили, бо знову роз'ятрювали загоєні вже рани, — так було, наприклад, коли у "скриньці ідей" виявили пропозицію перевести психологів і психоаналітиків у службовому порядку з посад дослідників зоряного листа на посади лікарів для тих, хто не може прочитати цей лист і через те потерпає від стресів.

Вашінгтонські радники ставили Белойнові палиці в колеса також і тим, що час від часу хапалися за нову ідею, — наприклад, дуже довго й настирливо домагалися організації великих змішаних засідань згідно з популярною засадою "brainstorming" , яка полягає в тому, що розум самотнього мислителя, котрий напружено розмірковує над проблемою, замінюється всіма наявними силами, що хором, колективно "міркують уголос" на задану тему. Белойн у свою чергу випробував різні тактичні ходи — "пасивні", "наступальні" й "активні" — всупереч подібним "добрим порадам".

Оскільки силою обставин я тяжію до партії "фізів", мене вважатимуть упередженим, але повинен сказати, що з самого початку будь-яка упередженість була мені чужа. Відразу після прибуття до Проекту я взявся студіювати мовознавство, бо вважав це за необхідне, й невдовзі страшенно здивувався, переконавшись, що стосовно найосновніших і найелементарніших понять у цій начебто такій точній, математизованій і "офізичненій" науці немає й сліду одностайності. Скажімо, найбільші авторитети не можуть дійти згоди в основному, фундаментальному питанні — що таке, власне, морфеми і фонеми.

Коли я цілком поважно запитував у відповідних осіб, як вони можуть працювати за подібного стану речей, мої наївні запитання сприйнято було за продиктовані злостивістю кпини. Адже я потрапив — хоча й не усвідомлював цього спочатку — між молотом і ковадлом, думав, що дрова треба рубати, не замислюючись над тим, які при цьому тріски летять, і лише мої зичливці — такі, як Раппопорт і Ділл, приватним чином утаємничили мене у складну психосоціологію співіснування "фізів" і "гумів" (іноді її називали "холодною війною").

Проте я мушу зазначити — не все, що робили "гуми", було непотрібне; так, наприклад, цікавими були теоретичні праці змішаної групи Уейна й Трекслера, присвячені теорії "скінченних автоматів із самоусвідомленням", тобто здатних до "повної аутодескрипції". А взагалі, чимало цінних праць народилось у середовищі "гумів", з тим лише уточненням, що зв'язок цих праць із "зоряним листом" був або дуже слабкий, або його й зовсім не було. Я про все це кажу не для того, щоб якось принизити "гумів", а для того, щоб показати, який великий і складний механізм запущено було в дію на Землі з нагоди Першого Контакту і скільки той механізм мав клопоту з самим собою, із власними деталями, що безперечно не сприяло досягненню ним головної мети.

Не дуже сприятливі — з погляду, так би мовити, "тілесного" комфорту — були й наші побутові умови. У селищі майже зовсім не було автомобілів, бо прокладені колись дороги позаносило піском: зате діяло мініатюрне метро, збудоване ще для обслуговування атомного полігону. Усі будівлі стояли на величезних бетонних опорах, — сірі й важкі коробки з опуклими боками, а під ними, на бетоні порожніх стоянок, гуляв тільки гарячий вітер; у цьому тісному просторі він дув потужно, як із доменної печі, переганяючи хмари отого жахливого червонястого, незвично дрібного піску, який проникав усюди, досить було тільки вийти з герметичних приміщень. Навіть басейн містився під землею, інакше в ньому було б неможливо плавати.

Більшість із нас, однак, незважаючи на нестерпну спеку, воліли ходити від будинку до будинку по вулиці, а не користуватися підземним транспортом, бо наше кротяче життя давалося взнаки ще й тому, що під землею майже на кожному кроці ми подибували сліди минулого. Наприклад, величезні оранжеві літери SS (на них мені, пригадується, скаржився Раппопорт), які світилися навіть удень; вони вказували, куди бігти до сховища, й означали "Supershelter", а може, "Special Shelter" , вже не пам'ятаю. Не тільки у підземеллях, а й у наших робочих приміщеннях горіли світлові табло з написами "Emergency Exit", "Absorption Shield", а на бетонних щитах, перед входом до будинків, то тут, то там виведено було "Blast Loading" і цифри, що вказували, якої сили лобовий удар вибухової хвилі може витримати ця споруда. На поворотах коридорів, на сходових майданчиках стояли великі яскраво-червоні вогнегасники, а вже лічильників Гейгера під руками було скільки завгодно.

Так само і в готелі — усі легкі перегородки, стінки, скляні шиби, що правили за ширми в холлі, були позначені великими яскравими написами, які повідомляли: перебувати під час випробувань у даному місці, не розрахованому на дію ударної хвилі, небезпечно. І, нарешті, на вулицях ще залишалося кілька величезних вказівних стрілок — вони, наче "memento" , нагадували, в якому напрямку поширюється ударна хвиля і які в цьому місці складові її відбиття. Загальне враження створювалося таке, ніби ви перебуваєте у горезвісному пункті "нуль" і небо над вашою головою щохвилини може розчахнутися від термоядерного вибуху. З часом замалювали небагато цих написів. Я запитував, чому не ліквідовано їх усіх, у відповідь мені усміхалися й казали, що усунуто чимало табличок, аварійних сирен, лічильників Гейгера, балонів з киснем, а того, що залишилося, селищна адміністрація просила не зачіпати.

У мене, як у "свіжої людини", був загострений зір, і оті рудименти атомної передісторії селища прикро вражали мене, втім, до певного часу, бо згодом, занурившись у проблематику листа, я так само, як усі, перестав їх помічати.

Спершу умови життя у Проекті здавалися мені нестерпними, — я маю на увазі не тільки кліматично-географічні. Якби Гротіус сказав мені ще в Гемпшірі, що я їду туди, де кожна ванна кімната і кожний телефон прослуховуються, якби я міг хоча б здалеку побачити Вільгельма Іні, я не лише теоретично зрозумів би, а й відчув, що усі наші свободи можуть зникнути в ту ж хвилину, коли ми виконаємо своє завдання, — і тоді, хтозна, чи дав би я так легко свою згоду на приїзд. Проте, діючи поступово й терпляче, навіть конклав можна довести До людожерства. Адже механізм психічної адаптації невблаганний.

Коли б хтось сказав пані Кюрі, що через п'ятдесят років досліджувана нею радіоактивність обернеться кілотоннами ядерної вибухівки і "оверкіллом" , вона, може, не наважилася б працювати далі і вже напевно назавжди втратила б спокій після пережитого від такого пророцтва потрясіння. А ми до всього призвичаїлися, і людей, які обчислюють кілотрупи і мегажертви, ніхто не вважає божевільними. Наша здатність пристосовуватись, погоджуватись з усім — одна з найбільших загроз існуванню людства. Істоти, що мають досконалу пластичність у пристосуванні, не можуть мати при цьому сталих моральних засад.

V

Німування Космосу — славнозвісне Silentium Universi, успішно заглушуване гуркотом локальних воєн середини століття, більшість астрофізиків вважає за незаперечний факт, оскільки наполегливі прослуховування радіохвиль не дали наслідків, починаючи від проекту Озма аж по багаторічні дослідження австралійців.

Упродовж усього цього часу над проблемою, крім астрофізиків, працювали й інші фахівці, що винайшли Логлан і Лінкос та низку інших штучних мов як засіб налагодження міжзоряного зв'язку. Було зроблено чимало винаходів, таких, як пересилання з метою економії телевізійного зображення замість тексту. З часом праці з теорії і методології космічного контакту утворили цілу бібліотеку. Стало достеменно відомо, що повинна робити цивілізація, яка прагне встановити зв'язок з іншими. Спочатку — посилати у широкому діапазоні частот ритмічні позивні, — вони засвідчили б, передусім, своє штучне походження, а потім — частотами — вказали б, де, у яких кіло— чи мегациклах слід шукати саму передачу. Вона має розпочатися з систематичного викладу граматики, синтаксису, лексики і т. ін., — то були справжні savoir vivre , правила, укладені для всього Космосу і обов'язкові скрізь, аж до найвіддаленішої туманності.

Однак невідомий відправник зробив фатальний fauxpas , бо прислав лист без будь-якого вступу, без граматики й словника, — величезний лист, зафіксований на кілометровій реєстраційній стрічці. Першою моєю думкою, коли я довідався про це, було: або лист призначався не нам і ми чисто випадково опинилися на лінії зв'язку між двома цивілізаціями-співрозмовницями, або ж він призначений усім цивілізаціям, які переступили певний "поріг знань" і здатні не лише відшукати сигнал — хоча зробити це важко, — а й розшифрувати його значення. Якщо прийом сигналу був випадковим, проблеми "недотримання правил" взагалі не існувало. Згідно з другою можливістю, ця проблема набирала нового, глибшого змісту: космічна інформація, як я собі уявляв, була надійно забезпечена від розшифрування небажаними адресатами.

Нам дуже добре відомо, що, не знаючи ані елементів коду, ані синтаксису й лексики, не можна розшифрувати повідомлення інакше, ніж методом спроб і помилок із застосуванням частотного відсіву, причому успіху можна чекати і два століття, і два мільйони років, і цілу вічність.