Голос неба - Сторінка 34

Вони ще були мені потрібні. Що більша була енергія, то менш точна локалізація вибуху. Хоча чотири спроби ще не давали можливості статистичного опрацювання, ця залежність впадала в око. За потужності десь понад мікротонну (ми вже без застережень оперували одиницями виміру ядерної балістики) розкид дорівнював половині відстані від цілі до місця, де заряд було детоновано. Досить було ще трьох, щонайбільше, чотирьох, спроб, щоб це уточнити, щоб остаточно довести непридатність Трексу як зброї. Але я в цьому вже не сумнівався, бо відразу ж надзвичайно докладно згадав усі попередні результати й мою суперечку з прихильниками феноменалістичної концепції. Переді мною постало навдивовижу просте співвідношення, яке й окреслювало всю проблему; воно було звичайним перенесенням на ефект Трексу індетерміністичної засади: що більша енергія, то менша точність її концентрації; а що енергія менша, то точніше можна сконцентрувати ефект. При кілометровій відстані ефект можна було сконцентрувати на цілі завбільшки з квадратний метр, підриваючи тільки купку атомів; отже, не було ніякої руйнівної сили, ніякого знищення, нічого.

Піднявши очі на Дональда, я зрозумів, що він теж усе це знає. Нам досить було кількох слів. Була ще одна заковика: подальші дослідження, із збільшеною на порядок енергією, необхідні для остаточного вирішення долі Трексу, наражали б експериментаторів на небезпеку через невизначеність місця вивільнення енергії, його цілковиту непередбачуваність. Потрібен був якийсь спеціальний полігон десь у пустелі і апаратура, керована з великої відстані. Дональд і про це вже подумав. Ми перемовилися кількома словами, стоячи під голою, запорошеною лампочкою. Макхілл за весь час не обмовився й словом. Мені здалося, що він не так вражений і приголомшений, як розчарований, але, може, я несправедливий до нього.

Ми ще раз усе докладно обговорили, у мене в голові так проясніло, що я відразу накреслив схему співвідношення, навіть з екстраполяцією на потужніші заряди, порядку кілотонни, а потім — на результати, одержані раніше. Все збігалося до третього знаку після коми. Дональд глянув певної хвилини на годинник. Було близько п'ятої. Він повернув головний вимикач, відключивши струм від усіх агрегатів, і ми разом вийшли з лабораторії. Надворі вже розвиднилося. Повітря було холодне й прозоре, мов кришталь. Макхілл пішов, а ми ще стояли перед входом до готелю у неймовірній тиші й пустці, такій мертвій, немов крім нас не було більш нікого живого; подумавши про це, я здригнувся, — але то вже був тільки звернений у минуле душевний порух. Мені хотілося сказати Дональдові такі слова, які рішуче підвели б під усім риску, передали б мою полегкість, радість, та раптом я зауважив, що, власне, їх не відчуваю. Я був спустошений, страшенно вичерпаний, байдужий, ніби нічого вже не могло й не повинно було статися. Не знаю, чи відчував і він те саме. Хоча ми, як правило, цього не робили, на цей раз ми потисли один одному руки й розійшлися. Якщо хтось завдав комусь удару ножем, а вістря ковзнуло по непомітно прихованому панциру, то в тому, що людина залишилася живою, ніякої заслуги напасника нема.

XV

Ми вирішили представити історію ефекту "Трекс" на Науковій Раді тільки через три дні, бо потрібен був деякий час, щоб як слід систематизувати результати й написати детальніші протоколи спостережень, а також збільшити окремі фотознімки. Але вже наступного дня опівдні я пішов до Айвора. Він вислухав моє повідомлення на диво спокійно; я недооцінював його витримку. Найбільше його зачепило, що свою таємницю ми приховували від нього до кінця. Я довго говорив з ним на цю тему; ми опинилися в ситуації, протилежній тій, яка склалася відразу після мого прибуття до селища, — тоді він, як міг, намагався пояснити, чому мене обминали й не залучили до Проекту раніше. Однак тепер ішлося про незрівнянно важливіші речі.

Я намагався підсолодити пілюлю усіма можливими аргументами; Белойн супроводжував їх мугиканням. Він іще довго був на мене трохи ображений, і це зрозуміло, хоча кінець кінцем начебто й визнав, що ми повелися правильно. Тим часом Дональд так само приватним чином попередив Ділла, отож єдиним, хто про все довідався лише на засіданні, був Вільгельм Іні. Хоч як я не терпів його, проте змушений був віддати належне його витримці, бо, слухаючи Дональдову доповідь, він і оком не змигнув. Я спостерігав за ним увесь час. Цей чоловік народився політиком, хоч, може, й не дипломатом, бо дипломат не повинен бути занадто злопам'ятним, а Іні, майже точно через рік після того засідання, коли Проект уже припинив своє існування, через посередництво третьої особи — одного журналіста — передав пресі купу відомостей, серед яких на чільному місці фігурувала наша з Дональдом акція, відповідним чином висвітлена й прокоментована. Коли б не він, ця справа взагалі не з'явилася б у тому сенсаційному вигляді, який змусив різних високопоставлених осіб, зокрема Раша й Макмагона,захищати мене й Дональда.

Як міг переконатися читач, коли ми й завинили у чомусь, то це у непослідовності, бо наша секретна праця так чи інакше мала в кінцевому рахунку потрапити до офіційного механізму Проекту. Але її було представлено як "ліву роботу", дуже шкідливу, з ницими намірами зашкодити Проекту, бо ми, замість звернутися одразу до компетентних фахівців (тобто до армійських ядерних балістиків), вовтузились як кустарі у малих масштабах, даючи тим самим "протилежній стороні" шанс обігнати нас і створити для нас смертельну загрозу.

Я забігаю так далеко вперед, щоб показати, що Іні не був таким невинним, як це здавалося на перший погляд. Єдине, що він дозволив собі під час того знаменного засідання, — це кілька поглядів з-під окулярів у бік Белойна, якого він напевно підозрював у спільній з нами конспірації; і хоча ми намагалися так сформулювати свій попередній звіт, щоб таємність наших робіт видавалася продиктованою вимогами методики і невпевненістю в успіхові (ясна річ, під "успіхом" ми розуміли те, чого найбільше боялися), ці пояснення ані на хвилину не ввели Іні в оману.

Потім почалася дискусія, під час якої Ділл досить несподівано зауважив, що реалізація Трексу могла б принести світові мир, а не загибель, бо скасувала б доктрину EW (early warning — завчасного попередження), побудовану на тому, що між запуском міжконтинентальних ракет та їхньою появою на екранах радарів у вищих точках орбітального польоту існує часовий інтервал. Зброя, що вражає із швидкістю світла на відстані діаметру земної кулі, не припускає можливості "завчасного попередження"; обидва ворожі табори опиняються у становищі суперників, кожен з яких тримає в руці револьвер, приставлений до скроні другого. І це, цілком можливо, зумовило б загальне роззброєння. Але Дональд заперечив йому, що подібна шокова терапія могла б скінчитися й зовсім інакше.

Белойн тим часом відчув спрямовану на нього підозріливість Іні, й розпочався отой невідворотний розпад Ради, якої склеїти чи залатати не вдалося аж до кінця існування Проекту. Іні відтоді перестав удавати, що він є тільки кимось на кшталт нейтрального посланця чи спостерігача Пентагону; це виявлялося в різний спосіб, але завжди в неприємний для нас. Наприклад, приїзд армійських фахівців — ядерщиків і балістиків, — який розпочався через двадцять чотири години після цього засідання, нагадував уже операцію по захопленню ворожої території (вертольотів налетіло як сарани) , коли нарешті Іні повідомив про це телефоном Белойнові. Водночас було відкладено обіцяний приїзд представників Контрпроекту. Я був цілковито впевнений у тому, що ядерщики армії, яких я ніколи не вважав за вчених у будь-якому розумінні цього слова, тільки підтвердять наші результати дослідами у масштабах полігону, але спосіб, у який з наших рук вихопили всі дані, забрали апаратуру, фотоплівку, протоколи, позбавив мене решток ілюзій, якщо я взагалі колись їх мав.

Дональд, якого ледве терпіли у його власній лабораторії, зніс усе це по-філософськи і навіть пояснив мені, що інакше й бути не могло, а якби й могло, то це було б лише збереженням тонкого нальоту умовностей, на які не слід зважати. Що такі дії є логічним наслідком становища у світі і т. д. У певному розумінні він мав слушність, однак того добродія, який прийшов до мене вранці (я ще лежав у ліжку) і попросив дати йому мої обрахунки, я спитав — чи має він ордер на обшук і чи прийшов мене заарештувати. Це трохи його спантеличило, і я міг принаймні почистити зуби, поголитися і вдягтись, поки він чекав на мене в коридорі. Природно, все це пояснювалося відчуттям цілковитої безпорадності. Я лише повторював собі, що, власне, маю тішитися, бо який би був мій душевний стан, коли б довелося вручати йому обрахунки, що віщували б finis terrarum .

Ми, наче сонні мухи, повзали по селищу, а тим часом армія вивалювала з неба свої, здавалося, нескінченні загони й матеріальні ресурси: ця операція напевно не була зімпровізована в останню мить — її мали підготувати давно, визначивши в загальних рисах, адже не було відомо, чого можна сподіватися від Проекту. Трьох тижнів їм вистачило, щоб розпочати необхідну серію мікротонних вибухів; мене зовсім не здивувало, що нас навіть не поінформували про результати, ми дізналися про них завдяки витокам інформації через нижчий технічний персонал, який спілкувався з нашими людьми. Зрештою, за сприятливого вітру вибухи чути було в усьому селищі. Їхня дуже незначна у вимірах балістики потужність зумовила те, що радіоактивних опадів майже не було і якихось спеціальних запобіжних заходів не вживалося. Ніхто вже до нас ні по що не звертався, нас ігнорували, наче нас взагалі не було. Раппопорт пояснював — це тому, що ми з Дональдом порушили правила гри. Можливо. Іні зникав кудись на цілі дні, з надзвуковою швидкістю курсуючи між Вашінгтоном, селищем і полігоном.

На початку грудня, коли почалися бурі, апаратуру в пустелі розібрали, запакували, одного дня чотирнадцятитонні гелікоптери-крани, пасажирські і всі інші вертольоти піднялися в повітря, і так само несподівано і вправно, як і прибула, армія залишила нас, забираючи з собою кільканадцять осіб з науково-технічного персоналу, вражених радіоактивністю в останній зі спроб, під час якої, — коли вірити пліткам, що дійшли до мене, — було підірвано заряд з тротиловим еквівалентом в одну кілотонну.

Потім, наче з нас, як у казці про сплячу красуню, було знято чари, всі ми досить жваво заворушилися, і за короткий час відбулося багато подій.