Гордубал - Сторінка 11

Та нічого, вона й сама те побачить, злість у неї пройде, й вона засміється: "Ну й нездара ж ти в мене, Юраю: ні прибрати, ні зварити не вмієш. Але що хотіти від чоловіка!"

А якось він побачив її: вернувся по щось у двір, а вона стоїть на дверях. Наче тінь. Під очима підкови, лоб протнула прямовисна зморшка. Гордубал відвернувся: "Я нічого, душко, я тебе не видів". І вона щезла, мов тінь.

А вночі, коли Гордубал залізе в солому, йому чути, як тихенько відчиняються десь двері Це Полана виходить на подвір'я й довго стоїть, як закам'яніла. А Юрай — руки під головою — дивиться в темряву, й серце в нього ціпеніє.

Корови, коні, Гафія, кури, свині, поле, квіти — боже, скільки тієї роботи на одні руки! Але найважче вдавати з себе спокійного, щоб людські язики не плескали, ніби в Гордубалів щось не гаразд. У Юрая є заміжня сестра, вона допомогла б, обід зварила би, але ні, красненько дякую, ліпше не треба. Сусідка киває через пліт: "Присилайте, Гордубал, до мене Гафію через день, я подбаю про неї".— "Дякую, сусідко, красненько дякую, але не турбуйтесь; Полана лиш трохи занемогла й лежить, але я з радістю її підміню". Чого ви всі за мною пасете?.. Зустрів Герича — бачу по ньому: хоче зі мною привітатися. Йди собі, я тебе не знаю. А Гафія й досі боїться мене; дивиться й оком не змигне — видно, їй бракує Штефана. Нічого не вдієш, дитинко моя, але люди таке плескали... їм рота не закриєш.

• Корови, коні, кукурудза, поросята, а потім ще саж

• VI

• юз

• по

1

Waiter — офіціант (англ.).

2

Ice-cream — морозиво (англ.).

3

Hallo, boy!—Гей, хлопче! (Англ.)

4

* Damn! — Чорт забирай! (Англ.)

5

J о b — робота (англ.).

6

Miner — шахтар (англ.).

7

Seven — ciM (англ.).

8

Bank — банк (англ).

9

Yes, sir — так, пане (англ.).

10

Foreman — старший (англ.).

11

Lawyer — адвокат (англ.).

12

О к е у — гаразд (англ.).

13

Advance — аванс (англ.).

14

You are a swine — ви свиня (англ.).

15

Train — поїзд (англ.).

16

You bet — будьте певні (англ.).

17

Well, sir — добре, сер (англ.).

18

Employment — робота (англ.).

19

Lork out — букв, зачиняти двері перед кимось? тут — закриття капіталістом підприємства і звільнення з роботи робітників.

20

Pit — шахта (англ.).

21

Leave — звільнення (англ.).

22

Factory — фабрика (англ,).

23

N о, sir. Can't write, sir — Hi, cep. Я не вмію писати, сер (англ.).

24

Shut up, sir — Мовчіть, сер (англ.).

25

No, thank you — Hi, дякую (англ.).

26

Lower deck — нижня палуба (англ.).

27

Nigger — негр (англ.).

28

Hall о, you niggers! — Гей, ви, негри! (Англ.)

29

Railing — поруччя (англ.).

30

Mine — шахта (англ.).

31

Teddy-bear — плюшевий ведмедик (англ.).

32

Handbag — сумочка (англ.).

33

Flachlight — кишеньковий ліхтарик (англ.).

34

Suitcase — валіза (англ.).

35

F е 1 і х the cat — кіт Фелікс — герой американських коміксів (англ.).

36

All right — правильно (англ.).

37

Advertisement — реклама (англ.).

38

С а г — автомобіль (англ.).

39

Однак то ще не все. Юрай знає, що йому ще належить зробити. Коли хтось вертається з Америки, він повинен показатись у корчмі, привітатися з сусідами й почастувати їх горілкою. Аби кожний побачив, що не з порожніми кишенями й не з ганьбою повернувся Гордубал. "Гей, корчмарю! Кожному по чарці, та швидше, ти що, не знаєш Гордубала, майнера з Америки? Най по всьому селу рознесеться: "Знаєте, хто повернувся? Ходімо подивимось на Гордубала. Жінко, а подай-но мені гуню та крисаню..."

40

Штефан запрягає у воза коней.

— Добрий день, газдо! — гукає він.— Чи не хочете поглянути на луки?

Юрай трохи хмуриться: "Хіба я панський управитель, щоб їздити возом оглядати поля? А втім, робити дома все одно нема чого, нікуди навіть з косою вийти, то чому б не подивитися на Поланині маєтки?"

41

Vessel — бідон (англ.).

42

Cartridge — патрон (англ.).

43

Fight — бійка (англ).

Корови, коні, кукурудза, поросята, а потім ще саж вичистити і свиней напоїти. А тут треба прочистити рівчачок, щоб гноївка стікала. Гордубал береться до роботи й аж крекче, так старається; ніби для нього зараз нема нічого важливішого, крім сажа; почекай, Полано, ти аж здивуєшся, коли прийдеш сюди: саж — як світлиця. А тепер іще свіжої води принести..." — І Гордубал іде з цеберком до помпи.

На подвір'ї, на дишлі воза, сидить Манья, гойдає на колінах Гафію й щось їй розказує.

Юрай ставить цеберко на землю й, застромивши руки в кишені, йде просто до нього.

Манья однією рукою відстороняє Гафію, а другою сягає в кишеню; зіниці його звузилися, стали маленькі, мов зеренця кмину, і в його стиснутій руці щось стирчить, націлене Юраєві просто в живіт.

Гордубал посміхнувся: "Голубчику, я ще в Америці бачив, як стріляють з револьвера. Ось тобі!" — Він виймає з кишені складений ніж і кидає ним об землю.

Манья ховає руку назад у кишеню, не спускаючи очей із господаря.

Гордубал сперся рукою на воза й дивиться згори на наймита. "Що мені з тобою робити? — думає він.— О боже, що мені з ним робити?"

Гафія теж не знає, чим усе скінчиться, й здивовано переводить погляд з батька на Штефана, а зі Штефана на батька.

— Ну, Гафіє,— мимрить Гордубал,— ти рада, що до тебе знов прийшов Штефан?

Дівчинка — ні слова, тільки скошує очі на Манью.

Гордубіал нерішуче погладжує потилицю.

— Чого розсівся? — неквапливо мовить він.— Іди коней напій.

XVI

І — прямісінько до комори, стукає в двері:

— Отвори, Полано!

Двері відчиняються, й на поріг виходить Полана, бліда як тінь.

Гордубал сідає на скриню, спирається долонями на коліна, очі втуплює в землю.

— Вернувся Манья,— повідомляє він.

Полана — ні пари з уст, тільки часто-часто дихає.

— Тут ходили різні плітки,— мимрить Юрай.— Про тебе... й про нього. Через те я й відмовив йому.— Гордубал невдоволено сопе.— А він повернувся, чортяка! Так далі тривати не може!

— Чому? — швидко питає Полана.— Через ті дурні розмови?

Гордубал понуро киває головою.

— Через ті дурні розмови, Полано. Ми з тобою не в лісі живемо. Штефан — парубок, то хай сам захищає себе від злих людських язиків. Але ти... Ех, Полано, я ж усе-таки твій чоловік... бодай перед людьми. Так?

Полана стоїть мовчки, спершить на одвірок, бо ноги під нею підгинаються.

— Мені здається,— мурмоче Гордубал,— мені здається, що Гафія звикла до Штефана... Та й він такий лагідний з нею. І коні — їм теж не вистачає Маньї. Хоч він і жорстокий з ними, вони все одно звикли до нього.— Юрай підводить очі.— Що б ти сказала, Полано... якби ми... якби ми заручили Гафію зі Штефаном?

Подана вся аж стрепенулася.

— Але ж то... не можна,— злякано виривається в неї.

— Так, твоя правда, Гафія наша ще мала,— вголос міркує Гордубал.— Але заручити ще не значить віддати. За давніх часів, Подано, заручали навіть дітей у колисці.

— Але ж Штефан... Гафія на п'ятнадцять років молодша від нього,— протестує Подана.

Юрай киває головою.

— Які ти, душко, від мене. Буває. Але Манья не може більше залишатися в нас як чужа людина. Як Гафіїн наречений — інша річ: він вважатиметься мовби свій, жінку буде собі заробляти...

В голові в Полани починає потроху прояснюватися.

— І тоді він зможе зостатися в нас? — питає вона, вся напружившись, мов тятива лука.

— А певно, що зможе, чому б ні? Штефан житиме в нас як свій. Бо відтепер він буде нам не чужа людина, а зять. І ми нарешті заткаємо людям роти. Побачать, що... плескали всякі дурниці. Я роблю все заради тебе, Подано. А крім того... ну, мені все-таки здається, що він любить Гафію... та й на конях знається. До роботи не дуже охочий, то правда, але хіба з мозолів своїх рук хтось коли-небудь розбагатів?

Подана напружено думає, зморщивши лоба.

— А ти гадаєш, що Штефан захоче?

— Захоче, душко. В мене є гроші... значить, вони можуть дістатися йому. Ну скажи, прошу тебе, нащо вони мені? А Штефан захланний — луки хоче купити, коней, рівнини, скільки зір сягає... В нього аж очі засвітяться, коли він почує про таке, от побачиш! Буде жити в нас, як у бога за дверима, то чого йому ще хотіти?

Але Поланине обличчя знову стає непроникним.

— Як хочеш, Юраю. Але я йому нічого не буду казати..

Юрай підводиться.

— Я скажу сам. Не турбуйся. Я й з адвокатом пораджуся, що й до чого... Треба буде, гадаю, скласти якийсь там папір. Я й про те подбаю...

Гордубал не поспішає — мабуть, сподівається, що Подана ще щось скаже. Але Подана раптом захапалася-заметушилася:

— Ой, треба щось зварити на вечерю.

І Юрай, як звично, бреде за стодолу.

Манья везе газду до Рибарів — домовлятися з батьками. Вйо, вйо! І коні — голови догори, любо й глянути.

— Значиться, в тебе, Штефане,— замислено каже Гордубал,— один старший брат, один менший і сестра віддана. Гм, немало вас, немало. А правда, що в вас там довкола сама рівнина?

— Рівнина! — охоче відгукується Штефан, блиснувши зубами.— У нас переважно буйволів розводять і коней. Буйволи люблять мочар, газдо.

— Мочар, кажеш? — міркує Юрай.— А ти не міг би його висушити? Я бачив, так роблять в Америці.

— А для чого його висушувати? — сміється Штефан.— Землі, пане, в нас і так аж задосить. А мочара було би шкода — там лоза росте; в нас із неї взимі кошики плетуть. Замість дощок у нас теж лоза. Віз — плетений з лози, тини, хліви — все з лози. Он бачите, кошара стоїть?

Юраєві не подобається рівнина — ні кінця, ні краю їй не видно, але що поробиш!..

— А отець живий, кажеш?

— Живий. Ото здивується, як побачить, кого я привіз! — гордо й аж наче з якимсь молодецтвом вигукує Манья.— А от і Рибари, приїхали!

Штефан збиває капелюх на потилицю, ляскає батогом, і, наче якого барона, мчить Юрая селом просто до свого двору.

З хати виходить невисокий, але міцний парубчак.

— Гей, Дюло! — гукає йому Штефан.— Постав коней під шопу, дай їм оброку й води. Сюди, газдо!

Гордубал мимохіть оглядає обійстя: стодола розвалена, по двору бродять свині, булькочуть індики; в одвірку стирчить якесь величезне шило...

— Цим шилом, газдо, в нас плетуть кошики,— пояснює Штефан.— А нову стодолу будемо ставити навесні.

На порозі стоїть старий довговусий Манья.

— Привіз вам, тату, газду з Кривого,— якось урочисто повідомляє Штефан.— Хоче з вами про щось поговорити.

Старий Манья веде гостя до хати й насторожено чекає, що буде далі. Гордубал з гідністю сідає скраєчку на лаві, аби показати, як мовляв, щось не так, то він зі своїм і назад, і велить Штефанові:

— Ну, кажи, що й до чого.

Штефан щирить зуби й викладає велику новину: газда віддасть за нього свою одиначку Гафію, коли та стане на порі, і хоче про все з татом домовитись...

Гордубал киває головою: мовляв, так і є.

Старий Манья пожвавішав.

— Агов, Дюло, принеси-но нам горілки! Раді вас бачити в себе, Гордубал.