Гостина старої дами - Сторінка 11

На сцені, де звичайно показують своє мистецтво і де дає гостинні виступи кальберштадтський театр, збираються чоловіки. За давньою традицією, як щойно пояснив бургомістр. Жінки сидять у залі — це також традиція. Урочистий настрій, надзвичайне напруження, приїхали оператори з кінохроніки, мої колеги з телевізії, репортери з цілого світу, а ось бургомістр починає промову.

РЕПОРТЕР іде з мікрофоном до БУРГОМІСТРА, він стоїть посеред сцени, а коло нього півколом чоловіки з Ґюллену.

БУРГОМІСТР: Вітаю вас, громадяни Ґюллену. Починаю збори. До вашої уваги одне єдине. Маю честь оголосити, що пані Клер Цаханасян, донька нашого видатного городянина архітектора Ґотфріда Вешера, має намір подарувати нам один мільярд. Гомін серед журналістів.

БУРГОМІСТР: П'ятсот мільйонів містові, п'ятсот мільйонів поділити на кожного мешканця.

Тиша.

РАДІОРЕПОРТЕР (здавленим голосом): Дорогі слухачі! Колосальна сенсація. Фонд, що одним помахом робить з мешканців міста заможних людей і тим самим стає одним із найбільших соціальних експериментів нашої епохи. Громада теж приголомшена. Мертва тиша. Хвилювання на всіх обличчях.

БУРГОМІСТР: Надаю слово вчителеві.

РАДІОРЕПОРТЕР наближається з мікрофоном до ВЧИТЕЛЯ.

УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці. Ми повинні усвідомити, що пані Клер Цаханасян цим дарунком бажає домогтись певних наслідків. Яких саме? Невже вона хоче ощасливити нас грошима, обсипати золотом, поставити на ноги фабрику Ваґнера, пансіон

"Місце-на-сонці", Бокмана? Ви знаєте, що воно не так. Пані Клер Цаханасян планує щось важливіше. Вона хоче за свій мільярд справедливості, тільки справедливості. Вона хоче, щоб наша громада перетворилася в справедливу. Ця вимога нас вражає. Хіба ми не були справедливою громадою?

ПЕРШИЙ: Ніколи не були!

ДРУГИЙ: Ми потурали злочинові!

ТРЕТІЙ: Несправедливому присудові.

ЧЕТВЕРТИЙ: Кривоприсязі.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Негідникові!

ІНШІ ГОЛОСИ: Щира правда!

УЧИТЕЛЬ: Громадяни Ґюллену! Це гірка дійсність: ми потурали несправедливості. Я цілком визнаю матеріальну потугу, яку нам дає мільярд. Я зовсім не затуляю очей на те, що саме убогість породила стільки лиха й гіркоти, але все ж таки: йдеться не про гроші, (гучніоплески) йдеться не про добробут і безтурботне життя, не про розкіш, ідеться про те, чи ми хочемо здійснити справедливість, і не тільки її, але й усі ті ідеали, задля яких жили і за які боролися наші предки і задля яких загинули ті, що являють собою найбільшу вартість Західного світу. (Гучні оплески). Воля стає під загрозою, коли ми забуваємо про любов до ближнього, не виконуємо заповіді боронити немічних, коли не шануємо подружжя, коли обдурюємо суд, а молоду матір штовхаємо в біду. (Обурені вигуки). В ім'я Господа Бога нам треба поважно, якнайповажніше ставитись до своїх ідеалів. (Гучні оплески). Багатство має тільки тоді сенс, коли з нього постає багатство на ласку: але тільки той буде уласкавлений, хто голодний на ласку. Чи ви відчуваєте той голод, ґюлленці, той голод духу, а не тільки звичайний голод тіла? Це питання я вам ставлю як ректор гімназії. Тільки як ви не здатні стерпіти зло, тільки як ви просто більше не годні жити в світі несправедливості, можете прийняти мільярд пані Цаханасян і виконати умову, пов'язану з цим фондом. Прошу, ґюлленці, мати це на увазі.

Бурхливі оплески.

РАДІОРЕПОРТЕР: Ви чуєте оплески, пані і панове. Я зворушений. Промова ректора довела моральну велич, яку ми нині, на жаль, не так часто надибаємо. Відважно вказано на всякі хиби, на несправедливість, що трапляється в кожній громаді, всюди, де живуть люди.

БУРГОМІСТР: Альфреде Іллю...

РАДІОРЕПОРТЕР: Знову бере слово бурґомістр.

БУРГОМІСТР: Альфреде Іллю, я мушу поставити вам

кілька питань.

ПОЛІЦАЙ штовхає ІЛЛЯ. Той підводиться, РАДІОРЕПОРТЕР підходить до нього з мікрофоном.

РАДІОРЕПОРТЕР: А ось голос чоловіка, на пропозицію якого створено фонд Цаханасян, голос Альфреда Ілля, давного, ще з молодих років приятеля шановної добродійки. Альфред Ілль, бадьорий чоловік приблизно сімдесяти років, правдивий ґюлленець давнього гарту. Звичайно, зворушений, сповнений вдячності і тихого вдоволення.

БУРГОМІСТР: Нам через вас запропоновано фонд, Альфреде Іллю. Чи ви свідомі цього?

ІЛЛЬ щось тихо каже.

РАДІОРЕПОРТЕР: Говоріть голосніше, дорогий дідуню, щоб наші слухачки і слухачі також щось зрозуміли.

ІЛЛЬ: Так.

БУРГОМІСТР: Чи ви будете поважати нашу ухвалу в справі прийняття чи відхилення фонду Клер Цаханасян? ІЛЛЬ: Я поважатиму її.

БУРГОМІСТР: Чи хто хоче поставити Альфредові Іллеві якесь питання?

Мовчання.

БУРГОМІСТР: Чи хто бажає зробити яке зауваження щодо фонду пані Цаханасян?

Мовчання. БУРГОМІСТР: Ви, панотче?

Мовчання. БУРГОМІСТР: Ви, міський лікарю?

Мовчання.

БУРГОМІСТР: Ви, вахмістре?

Мовчання.

БУРГОМІСТР: Ви, політична опозиціє?

Мовчання.

БУРГОМІСТР: Я починаю голосування.

Тиша. Тільки шуркіт кінокамер і спалахи магнієвих ламп.

БУРГОМІСТР: Хто з чистим серцем хоче доконати справедливості, хай піднесе руку.

Всі, крім ІЛЛЯ, підносять руки.

РАДІОРЕПОРТЕР: Зосереджена тиша в театральній залі. Суцільне море піднесених рук, наче могутня присяга змагатися за кращий, справедливіший світ. Тільки старий чоловік сидить непорушно, опанований радістю. Його мета досягнена, фонд створено, завдяки його щедрій приятельці з юнацьких років.

БУРГОМІСТР: Фонд Клер Цаханасян прийнято. Одноголосно. Не задля грошей.

ГРОМАДА: Не задля грошей,

БУРГОМІСТР: А задля справедливості.

ГРОМАДА: А задля справедливості.

БУРГОМІСТР: І через муки сумління.

ГРОМАДА: І через муки сумління.

БУРГОМІСТР: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між

нами гніздиться злочинство. ГРОМАДА: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між

нами гніздиться злочинство. БУРГОМІСТР: Яке ми повинні викорчувати. ГРОМАДА: Яке ми повинні викорчувати.

БУРГОМІСТР: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам.

ГРОМАДА: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам.

БУРГОМІСТР: І нашій найбільшій святині.

ГРОМАДА: І нашій найбільшій святині.

ІЛЛЬ (скрикує): О Боже!

Всі стоять з урочисто піднесеними руками, але камера кінохроніки зіпсувалася.

ОПЕРАТОР: Шкода, пане бургомістре. Освітлення відмовило. Прошу ще раз проголосувати. БУРГОМІСТР: Ще раз? ОПЕРАТОР: Для кінохроніки. БУРГОМІСТР: Ну, звичайно! ОПЕРАТОР: 3 рефлекторами все гаразд? ГОЛОС: Гаразд. ОПЕРАТОР: Ану, давайте! БУРГОМІСТР прибирає позу.

БУРГОМІСТР: Хто з чистим серцем хоче доконати справедливості, хай піднесе руку.

Всі підносять руки.

БУРГОМІСТР: Фонд Клер Цаханасян прийнято.

Одногосно. Не задля грошей. ГРОМАДА: Не задля грошей. БУРГОМІСТР: Тільки задля справедливості. ГРОМАДА: Тільки задля справедливості. БУРГОМІСТР: І через муки сумління. ГРОМАДА: І через муки сумління.

БУРГОМІСТР: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між

нами гніздиться злочинство. ГРОМАДА: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між

нами гніздиться злочинство. БУРГОМІСТР: Яке ми повинні викорчувати. ГРОМАДА: Яке ми повинні викорчувати. БУРГОМІСТР: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам. ГРОМАДА: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам. БУРГОМІСТР: І нашій найбільшій святині. ГРОМАДА: І нашій найбільшій святині.

Мовчання.

ОПЕРАТОР (тихо): Іллю! Ну?

Мовчання.

ОПЕРАТОР (розчаровано): Як ні то ні. Шкода, що радісний вигук "О Боже!" не вийшов; він був особливо зворушливий.

БУРГОМІСТР: Представників преси, радіо й кінохроніки

запрошено на перекуску. В ресторан. Найкраще

вам буде вийти з театральної залі крізь двері

за сценою. Для жінок приготовлено чай у садку

"Золотого Апостола".

Представники преси, радіо і кінохроніки ідуть у глибину праворуч. Чоловіки непорушно стоять на сцені. ІЛЛЬ підводиться й хоче вийти.

ПОЛІЦАЙ: Лишайся!

Силоміць садовить ІЛЛЯ назад на лавку.

ІЛЛЬ: Ви хочете зробити це сьогодні ж?

ПОЛІЦАЙ: Певне.

ІЛЛЬ: Я гадав, що найкраще хай би це сталося в мене. ПОЛІЦАЙ: Це станеться тут. БУРГОМІСТР: Чи є ще хтось у залі?

ТРЕТІЙ і ЧЕТВЕРТИЙ заглядають униз.

ТРЕТІЙ: Нема нікого.

БУРГОМІСТР: На Галереї?

ЧЕТВЕРТИЙ: Порожньо.

БУРГОМІСТЕР: Замкніть двері, щоб ніхто більше не ввійшов.

Обидва сходять у залу.

ТРЕТІЙ: Замкнено.

ЧЕТВЕРТИЙ: Замкнено.

БУРГОМІСТР: Згасіть світло. Місяць світить у вікна галереї. Цього досить.

Сцена темніє. В тьмяному місячному світлі ледь можна

розрізнити людей.

БУРГОМІСТР: Зробіть коридор.

Гюлленці роблять коридор, на кінці якого стоїть ГІМНАСТ, тепер в елегантних білих штанах, з червоною хусткою на спортивній

сорочці.

БУРГОМІСТР: Панотче, прошу вас.

ПАРОХ поволі підходить до ІЛЛЯ, сідає коло нього.

ПАРОХ: Ну, Іллю, настала ваша тяжка година. ІЛЛЬ: Цигарку.

ПАРОХ: Цигарку, пане бургомістре. БУРГОМІСТР (тепло): Звичайно. Якнайкращу.

Він подає ПАРОХОВІ коробку, той простягає її ІЛЛЕВІ.

Ілль бере цигарку, ПОЛІЦАЙ дає йому вогню, ПАРОХ повертає

коробку БУРГОМІСТРОВІ.

ПАРОХ: Як казав уже пророк Амос.... ІЛЛЬ: Прошу, не треба.

Курить.

ПАРОХ: Ви не боїтесь? ІЛЛЬ: Уже не дуже.

Курить.

ПАРОХ (безпорадно): Я буду молитися за вас. ІЛЛЬ: Моліться за Ґюллен.

ІЛЛЬ курить, ПАРОХ поволі встає.

ПАРОХ: Хай нас помилує Господь. Поволі вертається до решти ґюлленців, що стоять двома лавами.

БУРГОМІСТР: Підведіться, Альфреде Іллю.

ІЛЛЬ вагається.

ПОЛІЦАЙ: Вставай, свиняко!

Тягне ІЛЛЯ вгору.

БУРГОМІСТР: Вахмістре, опануйте себе.

ПОЛІЦАЙ: Пробачте я не витримав.

БУРГОМІСТР: Ходіть, Альфреде Іллю.

ІЛЛЬ гасить цигарку і роздушує ногою. Потім поволі рушає серединою сцени, спиною до публіки.

БУРГОМІСТР: Ідіть коридором.

ІЛЛЬ вагається.

ПОЛІЦАЙ: Ну, гайда!

ІЛЛЬ поволі йде між двома рядами мовчазних чоловіків. На кінці проти нього виступає ГІМНАСТ. ІЛЛЬ пристає, обертається і бачить, як лави нещадно замикаються за ним. Він падає на коліна. Лави обертаються в беззвучний людський клубок, що поволі вклякає додолу. Тиша. З лівого боку, спереду, надходять

ГАЗЕТЯРІ. Ясніє.

ГАЗЕТЯР І: Що тут діється?

Людський клубок розсипається. Чоловіки мовчки збираються в глибині. Залишається тільки ЛІКАР, що стоїть навколішки перед трупом. На труп накинуто картатий обрус, такий як звичайно буває в заїздах. Лікар підводиться, відкладає стетоскоп.

ЛІКАР: Параліч серця.

БУРГОМІСТР: Смерть з радості.

ГАЗЕТЯР І: Смерть з радості.

ГАЗЕТЯР II: Життя пише найкращі історії.

ГАЗЕТЯР І: До праці.

ГАЗЕТЯРІ поспішають праворуч у глибину сцени. Зліва надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН, за нею МАЖОРДОМ.