Гра Ендера - Сторінка 4

Не треба вводити себе в оману, що вони дуже раділи тобі. Однак твої батьки — виняток. Обоє відреклися від релігії (твоя мати походила з мормонів), але їхні переконання амбівалентні. Ти розумієш значення слова "амбівалентні"?

— І нашим і вашим.

— Вони соромляться того, що походять із багатодітних родин, приховують це. І настільки, що твоя мати заперечує, що народилася у штаті Юта, щоб уникнути якихось підозр. Твій батько зрікся свого польського походження, тому що поляки досі нескорена нація, через що до них запроваджено міжнародні санкції. Отже, ти бачиш, що означає для них мати третю дитину, навіть дозволену офіційно. Це перекреслює все, що вони намагалися робити.

— Я розумію це.

— Справа ще складніша. Твій батько називав тебе іменем святого, навіть більше — усіх вас трьох він, щойно ви опинялися вдома після народження, власноручно охрестив, незважаючи на заперечення вашої матері. Вони сварилися через це щоразу. Вона не заперечувала власне хрещення, а не сприймала саме католицького обряду. Їм не вдалося цілковито забути свою релігію. Ти став їхньою гордістю: і закон вдалося обійти, і третю дитину мати. Але водночас ти нагадуєш їм те, що їм забракло сміливості переступити закон і відстояти своє право народжувати ще. А також ти для них символ публічного осуду, бо постійно зводиш нанівець усі їхні зусилля стати покірними, як усі члени суспільства.

— Звідки вам це відомо?

— Ми стежили через монітори за твоїм братом і сестрою. Ти й гадки не маєш, наскільки ці прилади чутливі. Ми підключалися безпосередньо до твого мозку, і чули все, що ти чув, навіть те, до чого ти не прислухався або чого не розумів. А ми все розуміли.

— То мої батьки мене і люблять, і водночас не люблять?

— Вони люблять тебе. Питання в тому, чи потрібен ти їм поруч. Твоя присутність у цьому домі додає постійного клопоту. Ти — причина напруження. Тепер зрозуміло?

— Я не той, хто створює напруження.

— Не твої вчинки, Ендере, а саме твоє існування. Брат ненавидить тебе за те, що ти уособлюєш його провал. Для твоїх батьків ти живе нагадування їхнього минулого, якого вони прагнуть позбавитися.

— Валентина мене любить.

— Усім серцем. Щиро й безумовно. Вона віддана тобі, а ти її обожнюєш. Це буде нелегко, я попереджав.

— Що на мене очікує?

— Важка праця, навчання. Як і тут, у школі, лише з поглибленим вивченням математики та інформатики. Воєнна історія, стратегія й тактика. А головне — Бійцівська кімната.

— А що там?

— Військові ігри. Усі хлопці розподілені на армії. День у день в стані невагомості точаться бої. Ніхто нікому не завдає болю, лише перемагають і програють. Кожен починає з простого солдата, виконує накази. Старші хлопці й офіцери відповідають за ваше тренування, вони ведуть вас у бій. Більше я тобі розповісти не можу. Це схоже на "жучар і астронавтів", однак із застосуванням справжньої зброї, з товаришами, котрі б'ються пліч-о-пліч із тобою, а твоє майбутнє й майбутнє всього людства залежатиме від того, наскільки добре ти вчився, наскільки вправно б'єшся. Це важкий шлях, і у тебе не буде нормального дитинства. Хоча з твоїм розумом і тавром третяка тобі все одно не світить нормальне дитинство.

— Там лише хлопці?

— Кілька дівчат. Їм складніше витримати випробування. Багато століть еволюція працювала супроти них. Жодна з них не буде такою, як Валентина, зовсім. Але, Ендере, в тебе там будуть брати.

— Такі, як Пітер?

— Пітер не підійшов саме через ті якості, за які ти його ненавидиш.

— Я його не ненавиджу. Просто…

— Його боїшся. Знаєш, Пітер не такий уже й поганий. З-поміж усіх, за ким ми довго спостерігали, він був кращим. Ми прагнули, щоби твої батьки народили дівчинку (власне, вони самі мали такий намір), бо сподівалися, що вона стане Пітером, але добрішим. Вона виявилася надто доброю. Тоді ми замовили тебе.

— Половина від Пітера, половина від Валентини.

— Якщо все зробити правильно.

— Я такий?

— Схоже, що так. Наші тести надійні, але вони не дають повної картини. Щиро кажучи, вони безпорадні, коли йдеться про конкретну справу. Та краще мати їх, аніж нічого.

Графф нахилився й узяв руки Ендера у свої.

— Ендере Віггін, якби мовилося про вибір кращого, щасливішого майбутнього для тебе, я порадив би тобі залишатися вдома. Живи тут, підростай, будь щасливий. Трапляються й гірші речі, аніж бути третяком, складніші, ніж коли твій старший брат ще не вирішив, залишитися йому людиною чи стати шакалом. Бійцівська школа — теж не найлегший варіант. Але ти нам потрібен. Сьогодні жучари можуть здаватися цілком безпечними, Ендере, але минулого разу вони мало не знищили нас. І це ще не все. Вони напали зненацька, були незчисленні й озброєні до зубів. І врятувало людство лише те, що флотом керував неперевершений полководець, найкращий з усіх. Можеш назвати це долею, чи Божою волею, або чортовим везінням — у нас був Мазер Ракхем. Але тепер його немає, Ендере. Ми зібрали все, що здатні були зробити. Створили флот, порівняно з яким той наш флот виглядає дітлахами, що бавляться в басейні. Ми маємо деяку нову зброю на додачу. Та цього мало, бо за вісімдесят років, що минули від попередньої війни, жучари також не гаяли часу. Нам потрібні нові люди, до того ж якнайшвидше. Може, ти працюватимеш, може, не працюватимеш на нас — це ще невідомо. Цілком імовірно, що ти не витримаєш навантаження й зламаєшся, можливо, це навіть зруйнує тобі життя. І ти проклянеш мене за те, що я прийшов до тебе сьогодні. Та поки є шанс, що людство виживе завдяки твоїй присутності на флоті, а жучари дадуть нам спокій назавжди. Я запрошую тебе. Ходімо зі мною.

Ендеру важко було зосередитися на полковнику Граффові. Ця людина видавалася йому дуже маленькою, настільки, що Ендер міг би легко схопити його пальчиками й покласти до кишені. Покинути все й вирушити туди, де дуже важко, немає Валентини, мами й тата…

Він згадав фільми про жучар, які кожному доводилося переглядати принаймні раз на рік. Знищення Китаю, Битва у Поясі Астероїдів — смерть, страждання й жахіття. І Мазер Ракхем із його вражаючими маневрами, котрий знищив ворожий флот, удвічі більший чисельно та ще й удвічі потужніший за вогневою міццю. Маленькі кораблі людства виглядали такими крихкими й ненадійними! Наче діти билися з дорослими. І наші перемогли.

— Я боюся, — тихо сказав Ендер. — Але я з вами піду.

— Скажи ще раз, — наполягав Графф.

— Хіба не для цього я народився? Якщо не піду, навіщо мені жити?

— Не так, — похитав головою Графф.

— Я не хочу йти, але піду.

Графф кивнув.

— Поки ти не сів зі мною в машину, ще можна змінити рішення. Після цього ти на службі Міжнародного флоту. Зрозумів?

Ендер кивнув.

— Добре. Розкажемо їм про це.

Мати розплакалася, батько міцно обійняв Ендера. Пітер потис йому руку й сказав:

— Ти малий щасливий хлоп.

Валентина поцілувала Ендера, її слізка крапнула йому на щоку.

Збиратися не було потреби — жодних особистих речей.

— У школі видадуть усе необхідне, від форми до ноутбука. Іграшки… там буде лише одна гра.

— До побачення, — попрощався Ендер із сім'єю.

Він потягнувся вгору, взяв полковника Граффа за руку й вийшов із ним за двері.

— Замочи там кількох жучар за мене! — вигукнув Пітер.

— Я люблю тебе, Ендрю! — схлипнула мати.

— Ми будемо писати тобі! — сказав батько.

Уже сівши до машини, він почув із коридору несподіваний пронизливий крик Валентини:

— Повертайся до мене! Я любитиму тебе завжди!

4. Старт

— З Ендером маємо дотримуватися рівноваги. Необхідно ізолювати його рівно настільки, щоби він зберіг творчі здібності, — інакше він пристосується до системи, і для нас буде втрачений назавжди. Водночас нам потрібно розвинути в ньому здатність вести інших за собою.

— Отримавши командування, він зуміє повести за собою.

— Це не так просто. Мазер Ракхем міг керувати своєю флотилією та перемогти. На той час, коли війна почнеться, мало не буде нікому, навіть генію. Занадто багато малюків. Він має бездоганно працювати з підлеглими.

— Нівроку. Йому доведеться бути мало того, що генієм, так ще й добреньким.

— Лишень не добреньким. Добренький віддасть нас на поталу жучарам.

— То ви хочете його ізолювати?

— Він буде повністю відокремлений від решти дітей ще до того, як ми долетимо до школи.

— У цьому навіть не сумніваюся. Я бачив, що він зробив із тим хлопчиком, Стілсоном. Ти везеш чудового малого.

— Ти не помиляєшся. Він таки чудовий. Не турбуйся, ми з цим хутко розберемося.

— Часом у мене складається враження, що тобі до вподоби ламати цих вундеркіндів.

— Це своєрідне мистецтво, яким я вельми добре володію. До вподоби? Гаразд, мені це любе. Бо коли я потім збираю їхні шматочки докупи, вони стають кращими.

— Ти — монстр.

— Дякую. Це означає, що мені дадуть підвищення?

— Лише медаль. Бюджет не гумовий.

Уважається, що невагомість призводить до втрати координації, особливо в дітей, бо в них слабше розвинена орієнтація у просторі. Та орієнтацію Ендер утратив ще до того, як полишив межі земного тяжіння. Ще до запуску човника.

У групі було ще дев'ятнадцять хлопчиків. Вони повистрибували з автобуса на ескалатор, перемовлялися й жартували, штовхалися й реготали. Ендер мовчав. Він помітив, що Графф та інші офіцери уважно спостерігають за ними. "Усе, що ми робимо, має значення, — зробив висновок Ендер. — Те, що вони сміються, а я не сміюся".

Він замислився, чи не варто йому поводитися так само, як інші. Але на думку не спадало нічого веселого, а їхні жарти були не смішними. Не розумів їхніх пустощів, йому було не до сміху. Він відчував страх, і це спонукало бути серйозним.

На нього натягнули форму — цільнокроєний комбінезон. Без ремінця на талії було незвично. У новому одязі Ендер почувався голим і водночас опецькуватим. Довкола працювали телекамери, схожі на тварин із витягнутими мордами, вони визирали з-за плечей зсутулених людей. Оператори пересувалися повільно, по-котячому, щоби камера не смикалася, а йшла м'яко. Ендер помітив, що також перейшов на м'яку ходу.

Хлопчик уявив себе на телебаченні, ніби він дає інтерв'ю. Ведучий питає: "Як ся маєте, пане Віггін?" — "Загалом непогано, лишень їсти дуже хочеться". — "Хочете їсти?" — "Саме так. Нам не дозволяють їсти дванадцять годин перед запуском". — "Ти диви, я не знав про це".