Гра в бісер - Сторінка 5

Отже, коли Гра перейшла з музичних семінарів на математичні (цей перехід у Франції та Англії відбувся, мабуть, ще швидше, ніж у Німеччині), то була вже така розвинута, що особливими знаками й скороченнями могла відтворювати математичні процеси; майстри, розвиваючи далі ті знаки й скорочення, послуговувалися в своїй грі абстрактними формулами, виконували один перед одним ряди розв'язань і варіантів рівнянь із своїх дисциплін. Ця математичноастрономічна гра формулами вимагала великої уважності, пильності й зосередженості, серед математиків уже тоді репутація доброго гравця в бісер важила дуже багато — не менше, ніж репутація доброго математика.

Майже всі науки в різний час переймали Гру й наслідували її, тобто застосовували її в своїй сфері, що особливо засвідчено в класичній філології і в логіці. Аналітичний розгляд музичних значень призвів до того, що музичні фрази вдалося вкласти у фізичноматематичні формули. Трохи згодом за цим методом почала працювати й філологія, позначаючи мовні структури так само, як фізика позначає процеси, що відбуваються в природі, потім на цей шлях стали й образотворчі мистецтва, де архітектура давно вже була тісно пов'язана з математикою. Серед отриманих таким чином абстрактних формул виявлялися все нові взаємозв'язки, аналогії і відповідності. Кожна наука пристосовувала до своїх потреб Гру в бісер, створювала для цієї мети свою мову Гри, що складалася з формул, скорочень і різних варіантів їхніх комбінацій, серед еліти інтелектуальної молоді була популярна Гра рядами й діалогами формул. Гра була не тільки вправою і не тільки відпочинком, а й згустком почуття дисципліни духу. Особливо відзначилися в Грі математики своєю аскетичною і воднораз спортивною віртуозністю та суворістю форми; вони мали від Гри велике задоволення, що неабияк допомагало їм уже тоді твердо відмовитись від світових насолод і прагнень. Гра в бісер мала велике значення для остаточного подолання фейлетону і для відродження чистої втіхи від гранично точних вправ інтелекту, якій ми завдячуємо виникнення нової дисципліни духу, суворої, як у ченців. Світ перемінився. Духовне життя доби фейлетону можна порівняти з виродженою рослиною, що змарнувала всі свої соки на гіпертрофований ріст, а наступні спроби виправити становище — зі спробою зрізати ту рослину при самому корені. Юнаки, що хотіли тепер присвятити себе інтелектуальним студіям, розуміли вже ці студії не як збирання вершечків по вищих учбових закладах, де відомі й велемовні, але позбавлені давнього авторитету професори годували їх рештками того, що колись називалось вищою освітою; тепер їм доводилося вчитись так само завзято, як колись інженерам у політехнічних школах, а може, й ще завзятіше, ще методичніше, їм треба було підійматися стрімкою дорогою знань, треба було вичистити й вигострити свою думку на математичних дисциплінах і на схоластичних вправах за Арістотелем, а крім того, навчитися цілком відмовлятись від усіх тих благ, що раніше були такі бажані для багатьох поколінь учених: від швидкого й легкого заробітку, від слави й громадської шани, від хвали в газетах, від шлюбів з дочками банкірів і фабрикантів, від розніженості й розкошів. Письменники з високими тиражами, Нобелівськими преміями й чудовими віллами за містом, славетні лікарі, обвішані орденами, зі служниками в лівреях, академіки з багатими дружинами й розкішними салонами, хіміки з посадами в радах нагляду промислових підприємств, філософи, що володіли фабриками фейлетону й читали запальні лекції в переповнених залах, збираючи оплески й букети, — всі ці постаті зникли і більше не з'являлися в нашому житті. Щоправда, й нині ще є чимало здібних юнаків, які заздрять цим людям і хотіли б їх наслідувати, проте шлях до громадського визнання, багатства, слави й розкошів веде тепер не через аудиторії, семінари й докторські дисертації: інтелектуальні професії пережили глибокий занепад, збанкрутували в очах світу, зате знов здобули покутнофанатичну відданість духові. Тим талантам, що більше прагнули блиску й добробуту, довелось відвернутися від набридлої їм духовності й шукати фаху, який міг їм забезпечити сите життя й високі заробітки.

Ми б дуже далеко зайшли, коли б почали докладно змальовувати, яким чином дух після свого очищення домігся визнання і в державному житті. Досвід швидко показав, що досить було кільком поколінням виявити своє зледащіння й несумлінність у духовній сфері, як це зразу ж завдало дуже відчутної шкоди й практичному життю, дедалі рідше почала траплятися справжня майстерність і почуття відповідальності у всіх інтелектуальних професіях, і в технічних також, тому плекання духу в державі й серед народу, особливо всю систему освіти, поступово монополізувала духовна еліта — ще й тепер майже в усіх країнах Європи освіта, якщо тільки вона не лишилася під контролем римської церкви, перебуває в руках тих анонімних орденів, що набирають своїх членів з духовної еліти. І хоч би як часом дратувала громадську думку суворість і так звана пиха цієї касти, хоч би як окремі особи бунтували проти неї, її становище й досі непохитне, не тільки завдяки її чистоті й відмові від будьяких благ і переваг, крім духовних, а й тому, що всі давно знають чи принаймні здогадуються: така сувора школа необхідна для того, щоб цивілізація існувала далі. Всі знають чи принаймні здогадуються: якщо думка не буде чистою і гострою, якщо дух перестануть шанувати, то незабаром і кораблі та автомобілі зіб'ються з свого шляху, логарифмічна лінійка інженера та бухгалтерія банку й біржі втратять своє значення, свій авторитет і почнеться хаос. А проте минуло чимало часу, поки здобула визнання думка, що й техніка, промисловість, торгівля тощо, які становлять зовнішній бік цивілізації, повинні мати спільні засади духовної моралі й чесності.

На той час Грі в бісер бракувало одного: універсальності, здатності ширяти над факультетами. Астрономи, елліністи, латиністи, схоласти, музикознавці грали в інтелектуально досконалі ігри, але кожен факультет мав свою гру, кожна дисципліна і її відгалуження мали свою мову і свою систему правил. Минуло півсторіччя, поки була зроблена перша спроба подолати ці межі. Затримка ця відбулася швидше з моральних, аніж з формальних і технічних причин: засоби для подолання тих меж уже знайшлися б, але сувора мораль відродженої духовності викликала пуританський страх перед витребеньками, перед змішуванням дисциплін і категорій, глибокий і виправданий страх перед поверненням до гріха пустопорожніх забавок і фейлетонізму.

І ось праця однієї людини мало не з першого кроку привела Гру в бісер до усвідомлення своїх можливостей, а водночас і на поріг універсальності, і знов Гра завдячувала цей поступ своїм зв'язкам з музикою. Один швейцарський музикознавець і заразом фанатичний прихильник математики надав Грі нового напрямку, а тим самим і показав їй шлях до найвищого розквіту. Тепер уже неможливо дізнатися, яке було його громадянське ім'я: на той час культ особи в духовній сфері відмер, і він увійшов в історію як Lusor (або: Joculator) Basiliensis.[10] Хоч його винахід, як і кожний винахід, був лише його особистим досягненням і осяянням, але появу його зумовили не тільки приватні потреби і спонуки — він мав куди сильніші імпульси. На той час серед людей духу всюди жило палке прагнення знайти засоби вислову для нових здобутків людської думки, вони тяглися до філософії, до синтезу, цілковите зосередження на своїй дисципліні, яке раніше вважали за щастя, вже не задовольняло їх, то тут, то там якийсь учений проламував мури спеціальної науки і пробував вийти до загального, багато хто мріяв про новий алфавіт, про нову мову знаків, якою можна було б закріплювати й передавати один одному новий інтелектуальний досвід. Особливо переконливим свідченням цього прямування була праця одного паризького вченого тих часів під назвою "Китайська пересторога". Автор цього твору, якого чимало його сучасників вважало своєрідним ДонКіхотом, — зрештою, в своїй галузі, китайській філології, він був визначним ученим, — перераховував небезпеки, що чигають на культуру й науку, навіть найдисциплінованішу, коли вона не захоче створити міжнародну мову знаків, яка, немов давні китайські ієрогліфи, дозволяла б, не сплутуючи крил особистій уяві й винахідливості, графічно віддавати найскладніший зміст і рівночасно була б зрозуміла всім ученим світу. Найважливіший крок до здійснення цієї вимоги зробив Joculator Basiliensis. Він заклав для Гри в бісер підвалини нової мови, а саме: мови знаків і формул, у якій математика й музика грали однакову роль і яка давала змогу поєднувати астрономічні й музичні символи, зводити математику й музику, так би мовити, до спільного знаменника. І хоч розвиток любої нашому серцю Гри на цьому аж ніяк не закінчився, проте основу для всього того, що сталося пізніше в її історії, заклав уже той базельський анонім.

Відтоді Гра в бісер, що колись була професійною розвагою то математиків, то філологів, то музикантів, почала дедалі більше приваблювати до себе всіх справжніх інтелектуалів. До неї звернулися багато стародавніх академій, масонських лож і особливо прадавнє Братство мандрівників на Схід. Кілька католицьких орденів теж відчули в ній нове духовне віяння і захопилися нею; зокрема в деяких бенедиктинських абатствах Грі віддавали стільки часу й уваги, що вже тоді постало питання, яке не раз поставало й пізніше: чи Церква й Курія мають терпіти й підтримувати Гру, чи заборонити її.

Після подвигу базельця Гра почала дуже швидко розвиватися й нарешті стала тим, чим є й досі: втіленням духовного й естетичного ідеалу, високим культом, містичною єдністю розпорошених членів universitas litterarum. У нашому житті вона взяла на себе частково роль мистецтва, а частково роль абстрактної філософії, і, наприклад, за часів Плінія Цігенгальса їй ще часто давали й іншу назву, що походила з поетичної лексики фейлетонної доби й означала заповітну мету не одного чутливого до майбутнього інтелекту, а саме: її називали "магічним театром".

Хоч Гра в бісер від часу свого виникнення з погляду техніки й кількості охопленого матеріалу безмежно розрослася, а з погляду інтелектуальних вимог до гравців обернулась у високе мистецтво й складну науку, за життя базельця їй усетаки бракувало дечого істотного.