Груповий портрет з дамою - Сторінка 18

Лені згодилася, що в подружньому житті без ліжка часом годі обійтися. Тільки з Ергардом вона не хотіла з першого ж таки разу йти в ліжко. Вона твердо вирішила поїхати у Фленсбург, але потім відклала поїздку на травень — отже, її побачення з Ергардом лишилось утопією, якій стала на заваді війна. Чи, може, воно таки здійснилося? Ніхто не знає.

Пора від квітня сорокового до червня сорок першого року, за словами всіх свідків, членів і не членів родини Груйтенів, заслуговує тільки одного означення: похмура. Лені весь час була в поганому настрої, знов замкнулася в собі й навіть утратила апетит. її перестала тішити їзда в машині, подорожі літаком (вона тричі літала з батьком і Лоттою Гойзер у Берлін). Лише раз на тиждень вона сідала за кермо і їхала за кілька кілометрів до сестри Рахелі. Часом вона лишалася там досить довго; про її розмови з Рахеллю не вдалося нічого довідатись, навіть від Б. Г. Т.: з травня 1941 року Рахель більше не приходила до букіністичної книгарні, а йому — мабуть, через інертність чи брак уяви — не спало на думку хоч раз навідати її самому.

Величезний монастирський сад улітку, восени і взимку сорокового й сорок першого року. Молода, вісімнадцятирічна дівчина, що й досі ходить тільки в чорному. Єдиним виявом діяльності її органів зовнішньої секреції є складний продукт: сльози. А що за кілька тижнів прийшло також повідомлення про смерть Вільгельма Гойзера, Лоттиного чоловіка, тих, що плакали, стало ще більше — долучився старий Гойзер, його дружина (тоді ще жива), Лотта і її п'ятирічний син Вернер; чи менший син Курт, який перебував ще в материній утробі, теж плакав, ми так і не з'ясували.

Авт. не може подавати тут свої міркування про сльози і вважає себе за некомпетентного в цій справі, тому по інформацію про утворення сліз, про їхній хімічний і фізичний склад нам краще буде звернутися до якогось довідника. Семитомний енциклопедичний словник одного не дуже солідного видавництва, 1966 року видання, дає про сльози таку довідку:

"Сльози (латин. Іасгітае) — рідина, яку виділяють сльозові залози; змочує конюнктивальний мішок ока, оберігає його (мабуть, око.— Прим, авт.) від висихання і змиває з нього невеликі сторонні тіла; стікає у внутрішній куточок ока і звідти через сльозово-носовий канал. Від подразнення (запалення, сторонні тіла) чи від психічного збудження виділення сльозової рідини збільшується (плач)". Про плач читаємо в тому самому словнику таке: "Плач, як і сміх (див. сміх) — форма вияву кризи, тобто суму, зворушення, гніву чи втіхи; психологічно (наголошення не авт.) — спроба душевного від-пруження. Супроводжується виділенням сліз, схлипуванням і конвульсивним здриганням; пов'язаний з діяльністю вегетативної нервової системи і стовбура мозку. Мимовільний П. і безпричинні потуги на П. спостерігаємо при депресивному стані, маніакально-депресивних захворюваннях і розсіяному склерозі".

Часом би в тих, хто, можливо, зацікавиться цим викладом сухих фактів, з'явився рефлекс, до якого відсилає нас текст, і вони захотіли б знайти пояснення цьому рефлексові, то, щоб їм не довелося купувати словника чи принаймні зайвий раз гортати його, наведемо тут відповідну статтю:

"Сміх з погляду антропологічного (всі, й подальші також, наголошення — не авт.) — вияв фізичного резонансу на психічні зрушення у кризових ситуаціях (див. плач). З погляду філософського — вияв переконаності у високій цінності свого існування: сміх мудреця, усмішка Будди, Мони Лізи.

З погляду психологічного — мімічний вияв радості, реакція на жарт і на гумор. Як дитячий, зверхній, іронічний, щирий, полегшений, розпачливий, сердитий, кокетливий, сміх віддає всі відтінки настрою і вдачі. З погляду патологічного — форма захворювань нервових шляхів: неконтрольований, мимовільний сміх при психозах, сардонічний сміх з гримасами на обличчі, істеричний сміх конвульсивного характеру. З соціального погляду сміх діє заразливо (підсвідоме перетворення сприйнятого образу в порух)".

Оскільки нам тепер доведеться вступити в більш-менш емоційну і неминуче трагічну фазу, мабуть, краще буде мати напоготові ширше коло таких визначень. На жаль, ми не виявили в словнику статті щастя, зате натрапили на слово блаженство, про яке там сказано, що це "найвищий вияв цілковитого і тривалого задоволення життєвих бажань; те, в чому людина шукає такого задоволення і до чого, природно, весь час прагне, залежить від її вибору, який, у свою чергу, випливає з її способу життя; за християнським ученням справжнім блаженством є тільки вічне блаженство. Вічне блаженство — стан, коли людина, позбувшись усіх прикрощів і провин, відчуває, що досягла ідеального щастя, яке триватиме завжди; всі релігії вважають цей стан за чуттєву мету світової історії. В католицькому вченні — спершу Б. Бога в безмежному обширі його сутності, а потім блаженство людини (і ангелів) у єднанні з Богом через даровану їй як милість участь у його радісному бутті, що починається вже в земному житті як любов до Господа (побожність) і закінчується у вічному блаженстві як воскресіння з мертвих і есхатологічне повстання з небуття всього реального світу. За протестантськими уявленнями — цілковита єдність із божою волею, яка і є справжнім призначенням людини, її благом і спасінням".

Оскільки Лені і всі приналежні до неї знали не лише блаженство, а й страждання, то ми неминуче станемо ще й перед таким психологічно-біологічним виявом людських емоцій, а тому, щоб бути у всеозброєнні, швиденько заглянемо у словник на це слово. Немає потреби цитувати всю статтю, наведемо з неї тільки найголовніше: "Ступінь відчуття страждання в кожної людини інший, насамперед тому, що, крім фізичного страждання, є ще й психічне. Виступаючи разом, ці дві форми утворюють суб'єктивне страждання. Людина страждає тим дужче, чим більші життєві блага вона втрачає і чим вразливіша її натура".

Тепер ми маємо напоготові докладні пояснення сліз, плачу, сміху, блаженства і страждання, і в подальшій розповіді нам не доведеться довго описувати всі зміни настрою дійових осіб; коли виникне така потреба, досить буде послатися на визначення зі словника, задля зручності й ощадності скориставшись відповідним скороченням. А що "Сльози", "Сміх" і "Страждання" починаються з тієї самої літери, ми змушені будемо й скорочення цих трьох назв якось урізноманітнити, отже, сльози позначатимемо як С. І, сміх як С. II і страждання як С. III.

Оскільки С. І, С. II і С. III бувають тільки в кризових ситуаціях, то, може, доречно буде поздоровити тут усіх тих, хто пройшов життя без жодних криз і кризових ситуацій, хто ніколи не проливав С. І, не знав, що таке С. III, ні за ким не тужив і розважно утримувався від будь-якого С. II. Добре тому, в кого кон'юнктивальний мішок ніколи не виконував своєї функції, очі сухими поминули всі життєві небезпеки і сльозовий канал лишився невживаний. Добре й тому, хто твердо контролює стовбур свого мозку, ніколи не втрачає певності у своєму високому покликанні і сміється чи усміхається тільки з свідомості своєї мудрості! Слава Будді й Моні Лізі, непохитно переконаним у високій цінності свого існування!

Одне можемо сказати твердо: усі Груйтени й Гойзери, а з ними й Марія ван Дорн, що стояла близько до обох родин, утратили, якщо вірити словникові, досить великі блага. З Лені діялося щось страшне: вона схудла, плакала так, що навіть чужі люди називали її ревою, її пишні коси не те щоб порідшали, але зблякли, і навіть дивовижний Маріїн куховарський хист, її багатющий вибір юшок, які вона, правда, готувала щоразу з С. І на очах, і найсвіжіші булочки не могли вернути Лені апетиту. На знімках із тих часів — їх зробив так, щоб Лені не помітила, один службовець із фірми її батька й потім віддав Марії — бачимо Лені змарнілою, блідою від С. III, геть знесиленою від С. III й С. І, анітрохи не схильною до С. II. Може, Лотта Гойзер не зовсім має рацію, запевняючи, що Лені поводилась не так, як справжня вдова? Може, вона все-таки була вдовою в якомусь глибшому, невідомому Лотті розумінні, і вдовою не тільки платонічною? В кожному разі, суб'єктивне С. III Лені було дуже велике. Не менше було воно і в інших. її батько вже не тільки впадав у задуму, а став сумний, похмурий і (за свідченням тих, хто мав із ним справу) "до всього збайдужів". Старий Гойзер так само був зломлений, і Лотта (за її власними словами) теж "давно стала не та, що колись". Пані Груйтен уже цілими днями не виходила зі своєї спальні, "лише час від часу з'їдала кілька ложок юшки та півскибки підсушеного хліба" (М. в. Д.) і поволі хилилась до смерті. Але фірма не тільки процвітала, а навіть ще й розширилася; більш-менш імовірне пояснення цьому дає старий Гойзер: "Підприємство було так добре організоване й налагоджене, а інспектори, плановики й будівельники, які працювали в Губерта, були такі віддані, що все робилося мовби само собою, за інерцією, принаймні того року, коли Губерт зовсім розладнався, і я також. А головне, то була пора ветеранів — їх тим часом набралося вже кілька сотень, і вони взяли підприємство у свої руки!"

Було б надто неделікатно брати інформацію саме в Лотти Гойзер про один невисвітлений період у житті старшого Груйтена; на жаль, довелося відмовитись від її влучних і на диво точних свідчень.

Якщо говорити по-сучасному, то після цих подій вона добрий рік, з квітня сорокового десь по червень сорок першого, була його "постійною супутницею". Можливо, він також був її постійним супутником, бо обоє вони потребували розради, якої, врешті, так і не знайшли.

Вони подорожували разом, вагітна вдова і пригнічений горем батько, що навіть не прочитав паперів про лихо, яке спіткало його сина й небожа, тільки попросив Лотту й Гоф-гау коротко переказати зміст тих паперів; він їздив від будови до будови, від готелю до готелю, начебто в справах, але ніде навіть не заглядав у креслення, в бухгалтерські книги, в документи чи на будівельні майданчики, лише час від часу мурмотів про себе: "С... я хотів на Німеччину". Він їздив поїздом або машиною, часто літав літаком, розпещував з горя п'ятирічного Вернера Гойзера,— тепер це тридця-тип'ятирічний добродій, що живе в шикарному помешканні з модерними меблями, захоплюється Енді Ворголом і ладен "лікті собі кусати", що надто пізно почав купувати його, аматор поп-арту й сексу і власник лотерейної контори; він добре пам'ятає довгі прогулянки на пляжах Схефенінга, Мер-ле-Бена й Булоні; пам'ятає, що "дідусь Груйтен" тиснув комусь руки, а Лотта плакала; пам'ятає будівельні майданчики, вантажників, робітників у "чудному вбранні" (мабуть, вязнів.— Авт.).