Хліб по воді - Сторінка 33

Елінор теж зауважила, що гріх відмовлятися від дарунків, які підносить йому ласкава доля в образі Рассела Хейзена. "Жінки, — думав Аллен,— приймають добродіяння куди невимушеніше, ніж ми, чоловіки". Отож погодився він знехотя, але тепер, провівши тиждень у Парижі, поволі прогулюючись по вулицях, назви яких були знайомі йому ще змалку, з книжок, сидячи в кафе на тротуарі й неквапом переглядаючи "Фігаро" та "Монд", радий, що не зовсім забув після коледжу французьку, Аллен був вдячний Леслі, яка змусила його прийняти Хейзенове запрошення.

Зрештою, його не тримала в Америці ніяка невідкладна справа. До нього навідався містер Бебкок; як і казав Хейзен, він виявився приємним, сором'язливим, досить непоказним чоловічком. Розмова була тактовно коротка,, і, коли містер Бебкок пояснив, у чому полягатимуть обов'язки Стренда, той з полегкістю зрозумів: після стількох років викладання історії йому немає потреби готуватися до наступних уроків. Леслі побувала в Данберрі й подивилася на будинок, де вони житимуть,— він здався їй досить пристойним. їм треба було купити машину — їздити до міста, але Хейзен наполіг, щоб вони взяли його старий фургончик, і містер Кетлі навчив Леслі водити його. Леслі виявилася нервовим водієм, але іспити склала з першого разу і тепер мала посвідчення.

Завдяки своїй галереї та становищу в суспільстві Лінда знала, як вона сама висловлювалася, "купу всякої всячини" про французів і порадила Стрендам під час цього першого короткого приїзду краще подивитися, що французи надбали й зібрали протягом сторіч, ніж знайомитися з ними самими та їхнім сучасним життям. Послухавшись цієї мудрої поради, Аллен із Леслі майже весь час були самі, уникаючи незручностей двомовного спілкування. Отож, як сказала Лінда, вони уникли розчарування, порівнюючи те, що французи надбали, з тим, чим вони тепер стали.

Доктор Колдуелл застерігав, щоб Аллен не перевтомлювався, і тому він ходив не на всі екскурсії. Лікар його не похвалив би, якби він намагався витримати всі невтомні походи Леслі та Лінди Робертс по музеях, галереях та соборах. Аллен швидко звик до приємного й зручного розпорядку, майже щодня залишаючись сам. Він допізна спав у чудово вмебльованій великій кімнаті, прокидався і снідав з Леслі. А коли вона йшла на зустріч із Ліндою Робертс, Аллен лягав і спав ще годинку-дві. Потім голився, приймав ванну і знічевя блукав по місту, заглядаючи до вітрин на вулиці Сент-Оноре або на вулиці Миру, захоплювався розкішними вітринами магазинів, хоч і не мав ніякого бажання що-небудь купити. Іноді він зустрічався з Леслі та Ліндою в бістро за ленчем, на диво байдуже вислуховував їхні захоплені розповіді про шедеври, які побачили вони вранці, потім ішов до готелю відпочити,— не поспішаючи, даючи Парижу повирувати трохи без нього,— щоб згодом умоститися з газетами за столиком десь у кафе на свіжому повітрі, зачаровано слухати звуки мови, яку ледве розумів, то почитуючи, то з легкою усмішкою милуючись живими картинами на тротуарі, без похоті споглядаючи гарненьких жінок та дівчат, зацікавлено роздивляючись японських туристів, що, як і він, приїхали до Парижа ненадовго.

Хейзен з'являвся дуже рідко. Майже щодня він літав до різних міст — Відня, Мадріда, Цюріха, Мюнхена, Брюсселя,— намагаючись розплутати, як він висловлювався, багатонаціональний хаос.

— Без мене ви не знудьгуєтеся" —сказав він Стрендові.— Лінда знає Париж краще, ніж більшість французів, і досвідченішого гіда вам не знайти.

Крім усього іншого, Лінда Робертс знала, де в Парижі знайти найкращий ресторан з тих, що були відкриті і в серпні. Вперше, відколи йому сповнилося двадцять, Аллен помітив, що набирає вагу й лягає пізно, трохи сп'янілий від французького вина.

Хейзен запрошував поїхати з ними і Керолайн, але та несподівано, з невластивою їй серйозністю, заявила, що не може уривати тренувань з бігу. Щодня вона або працювала у невеликій ветеринарній лікарні, або годинами тренувалася з інструктором істхемптонської школи, вже значно поліпшивши свій час на сто ярдів і тепер освоюючи дистанцію в двісті двадцять.

— Я не можу дозволити собі полетіти,— відповіла Керолайн, коли їй сказали, що Хейзен запрошує і її.— Щоб побачити Європу, в мене попереду ще ціле життя, а цього літа я повинна довести свій час бодай до десяти з половиною секунд. У мене з голови не йде, як я виглядатиму в Арізоні, якщо виявлюся цілковитою нездарою і всі питатимуть: "Яке відношення має ця товста лошиця до бігу?"

Хейзен погодився з нею й запевнив Аллена, що Кетлі доглянуть її якнайкраще. Містер Кетлі зацікавився новим захопленням Керолайн і знайшов книжку про дієту для бігунів, за якою його дружина готувала для дівчини спеціальні страви.

Одне слово, Аллен цими днями жив у злагоді із собою й у свої п'ятдесят помірковано втішався радощами закордонних мандрів. І ось тепер, стоячи біля вікна у великій, освітленій надвечірнім сонцем кімнаті, він дивився в саме серце країни, яку завжди здалеку любив і в якій ніколи не сподівався побувати.

Того дня Хейзен прилетів з Мадріда досить рано і встиг забрати їх на вечерю до невеличкого першокласного ресторану з бургундською кухнею й відповідними винами. Хейзен мав святковий настрій і жартував з метрдотелем про те, як піднялися ціни в ресторані, відколи він тут був востаннє. Стренд не бачив меню, але за цифрами в карті вин здогадувався, що обід на чотирьох обійдеться їм доларів у двісті, а то й більше. Коли його поселили в розкішному номері готелю з вікнами на площу Згоди, Аллен спробував був обережно запротестувати — мовляв, з боку Хейзена це справжнісіньке марнотратство.

— Пусте, друже!—відповів тоді Хейзен.— Виховання смаку до розкошів — це частка виховання кожної інтелігентної людини. Це навчає, які непотрібні розкоші.

"Добре так казати людині, яка успадкувала будинок із шістнадцятьма спальнями!"—подумав Стренд.

Лінда Робертс, яка чула цю розмову, згодом сказала йому:

— Не заважайте йому почувати себе добрим Санта-Клаусом! Він дуже гнівається, коли хтось перешкоджає йому роздавати нам, селюкам, щедрі дари!

"Оцє нам,— подумав Стренд,— дипломатичний реверанс, властивий щирій вдачі Лінди Робертс". Із кожним днем його вдячність до цієї жінки зростала, бо він бачив, що вона віддає Леслі весь свій час, бачив, як сяяли в дружини очі, коли ввечері та поверталася з картинної галереї або із студії молодого художника, який, за словами Лінди, поза всяким сумнівом, стане у майбутньому знаменитістю.

— Якщо вже людина не може малювати тут,— казала Лінда, і захоплення Парижем затьмарювало її глибоко критичний погляд на Світ,— то вона не малюватиме ніде.

За шпигованою зеленню шинкою, антрекотами у вині й гарячим грушевим пирогом, Лінда заявила:

— Сорок пять разів перелітала я через океан, але цього разу мені сподобалося найбільше! — Вона піднесла келих і додала: — Тож випиймо за тих, кому ми завдячуємо цю втіху!

Усі з приємністю випили за себе.

Хейзен пив багато і за кавою розговорився, весело жартував.

— У мене є ідея!—сказав він.— До мого відльоту в Саудівську Аравію ще три дні. Пропоную використати їх якнайкраще, Леслі, ви були коли-небудь у долині Луари?

Далі Нью-Хейвена я не була,— відповіла Леслі, розпашіла від вина. Вона купила нову сукню, бо Лінда сказала, що молода жінка не може просто ходити собі по Парижу, вона повинна йому що-небудь показувати; і темно-бузкова сукня, яка щільно облягала тіло, дуже пасувала Леслі, а сміливий викот спереду показував її засмаглу в Хемгїто-ні, медового кольору шкіру та привабливі обриси грудей.

:— Це моя парадна форма,— сказала вона Алленові, коли надягла сукню.— Сподіваюся, ти не шокований?!

— Я зачарований! — віддано промовив Аллен, анітрохи не перебільшуючи.

— А чом би нам не замовити машину й не поїхати завтра вранці подивитися скаіеаих і випити Уои~огау21>— сказав Хейзен.— А якщо там і досі влаштовують історичні інсценівки, то наш друзяка Аллен дістане нагоду освіжити свої знання французької історії!

— У Шаионсо,— промовив Стренд, трохи хизуючись,— Катерина Медічі наказувала катувати на подвір'ї замку своїх бранців. Так вона розвіажала дам і панів, що приїздили до неї в гості.

— Кляті французи! — кивнув Хейзен.

— Але я читав, що тепер цього вже немає,— сказав Стренд.— Принаймні публіку в такий спосіб не розважають.

— Тепер вони це роблять заради грошей. Для американців. У бізнесі і в політиці. Але дайте їм років сто-двісті, і вони, мабуть, знову візьмуться за в'язнів,—сказав Хейзен.— Та в найближчі три дні вони навряд чи до цього дійдуть. Як ви гадаєте, ми будемо готові на десяту ранку?

— Расселе,— озвалась Лінда,— ви вже стільки наморочилися, що вам, мабуть, краще було б посидіти день-два на одному місці. Чом би нам це полетіти всім разом до Ніцци й не побути в моєму маєтку в Мужені? Я чула, там тепер чудова погода, і кращого саду, як о цій порі, не буває!

Хейзен спохмурнів.

— Ліндо,— сказав він несподівано різко,—Леслі й Аллен летіли за три тисячі миль не для того, щоб сидіти у якомусь бісовому саду! Вони зможуть сидіти в моєму саду скільки завгодно, коли повернуться. До того ж я на три дні відпустив своїх пілотів. їм треба відпочити.

—: До Ніцци завжди можна дістатися літаком французької авіакомпанії,— відповіла Лінда.— Як це робить решта людства. Та й долина Луари тепер забита туристами. Ми навряд чи знайдемо місце в готелі.

— Дозволь уже мені подбати про це,— сказав Хейзен, підвищуючи голос.

— Буде просто ганьба, якщо Леслі й Аллен полетять додому й не побачать мого кубельця в Мужені!— правила своєї Лінда.— Ці готелі їм уже, мабуть, обридли! А мені й поготів! У Франції є не тільки готелі!

— Буде ганьба, якщо вони полетять до Америки й не побачать Вердена, затоки Монт-Сен-Мішель, Руанського собору, печер у Ласко та мільйона інших місць!— голосно промовив Хейзен.— А в них усього два тижні. Господи, ох і вперта ж ти жінка, Ліндо!

— Леслі, Аллене!—обернулася до них Лінда.— А що виберете ви?

Леслі швидко глянула на чоловіка, шукаючи порятунку. Аллен волів би просто залишитися в Парижі й робити те, що досі робив. Але не можна було не зважити на роздратування в голосі Хейзена.

— Я певен,— тактовно промовив Аллен — що Леслі з радістю побувала б у вашому домі, Ліндо.