Хліб по воді - Сторінка 36

Помсти, кінець кінцем, за вбитого сина й намагання скласти потім усю вину на мене...

Нарешті Хейзен підвів голову і люто глипнув на неї.

— Це ти розбестила його, зробила з нього виродка, ти розважала. в нашому домі його приятелів-гомиків! Ти знала, що він коловся героїном і хтозна-чим іще, і ти давала йому гроші на наркотики...

— А ти зробив усе, щоб він відчув себе нікчемою! Ти не спромігся прищепити йому свої славні риси промислового магната! — заперечила місіс Хейзен. Тепер слова вилітали з її рота, мов скалки битого скла.— Це ти спустошив його, і через тебе він зрозумів, що нікому немає діла до того, живе він на світі чи ні.

Стренд намагався сховатись у власній шкаралупі, зробитися невидимим, примусити себе нічого не чути й не розуміти. Він подивився на Леслі. Вона плакала, обличчя в неї було спотворене. "Вдруге за один вечір сльози",— мимоволі подумав Аллен. Це все, про що він був здатний подумати.

Раптом місіс Хейзен заговорила діловим тоном:

— Отже, якщо ти чинитимеш перешкоди розлученню, якщо в тебе не вистачить великодушності вдовольнити вимоги своєї дружини, даю тобі слово: я опублікую весь список твоїх коханок, отих дуреп: мадам Аркур, секретарок, пухкеньких дружин наших друзів, яким ти щедро допомагав у справах і в житті, завійних актрис, що втішали тебе й допомагали забути холодні обійми дружини. Гадаю, багатьом буде цікаво побачити їхні прізвища на газетних шпальтах!

— Ти відьма! — прошепотів Хейзен.

— Коли й так, то відьмою мене зробив ти. І я не прощу тобі й цього. Отож повернімося до майнового списку,— майже весело сказала місіс Хейзен.— Будинок у Нью-Йорку можеш залишити собі. То справжній склеп, і я ненавиділа його завжди, з першого дня. Його часто навідував святий дух твого любого татуся. Зате я беру собі будинок у Хємп-тоні з усім, що в ньому.

:— Я в тому будинку виріс,— промовив Хейзен.

— Я докладу всіх зусиль, щоб забути про це, коли переїду туди і спробую знову зробити той. дім оселею для своїх дочок, — сказала місіс Хейзен. — І, сподіваюся, вам, містере і місіс Стренд, та вашому виводкові, до якого мій чоловік, здається, досить по-дивному прив'язався, не завдасть багато клопоту знайти час і забратися звідти разом зі своїми манатками до мого приїзду. Ви відчули смак до розкішного життя. Сподіваюся, це не відбило у вас охоти до життя скромнішого, до якого вам доведеться тепер повернутись. Я люблю сама вибирати собі гостей-паразитів, таких, чиї смаки і звички збігаються з моїми. Я не захоплююся гітаристами, спортсменками, молодими жінками, які відверто живуть з чоловіками, не бувши з ними одруженими, і я не в захваті від художниць-аматорок та нікчемних шкільних учителів, що принаджують своїми юними дочками старого маразматика!

— Годі! — сказав Стренд, подумавши: "Господи, хтось же та надсилає цій відьмі щоденні звіти!" — Ви бридка, огидна жінка, і ми йдемо звідси. Мені байдуже — кричіть, нехай вас чують хоч на Лонг-Айленді! Ходімо, Леслі. І ви, Ліндо, теж, гадаю, досить наслухались;

— Та вже ж, кинула Лінда, підводячись разом з Леслі.

Коли місіс Хейзен заговорила про їхню сім'ю, Леслі перестала плакати, і Аллен побачив, що вона розлютилася. Та для нього було цілковитою несподіванкою, коли дружина обернулась і зненацька щосили вдарила місіс Хейзен по обличчю.

— Леслі! — закричав Аллен. — Припини!

Місіс Хейзен сиділа нерухомо, навіть не схопилася за щоку руками, так ніби чекала цього удару і тепер тішилася, що дочекалась,

— Расселе, — мовив Стренд, — якщо хочете почути мою пораду, то, гадаю, вам слід скористатися з люб'язної пропозиції вашої дружини: хай накладе на себе руки.

— Вам це так не минеться,— спокійно проказала місіс Хейзен. — Обом. Він вас знищить своєю доброчинністю. Бо тільки-но ви спіткнетесь, як він од вас одвернеться, викине вас разом з вашими мріями та .надіями й навіть не озирнеться. Запам'ятайте мої слова, ви, нерозумні, жадібні людці! Ваше свято скоро скінчиться! — Вона підставила Хейзенові келиха й додала: — Мені здається, любий, я б випила ще.

А Стренд з жінками обіруч уже рушили через принишклу залу до виходу.

То був довгий-предовгий шлях.

Розділ другий

Леслі йшла скуто, наче задерев'яніла. Фарба під очима в неї потекла, але вираз обличчя був холодний, удавано спокійний. Коли вони почали підійматися сходами до себе нагору, Лінда спіткнулась, і Стренд підхопив її під руку. Вона вся тремтіла. Обличчя в неї зробилося бліде, а легкі рум'янці на щоках тепер здавалися маленькими ранками. Коли вони дійшли до дверей їхнього номера, Алленові спало на думку, що залишати Лінду на цілу ніч саму не можна.

— Побудьте трохи з нами, — лагідно запропонував він. — Нам усім треба випити.

Лінда заціпеніло кивнула головою.

З номера Аллен замовив по телефону пляшку віскі та льоду. Він не знав, як Лінді, але їм з; Леслі досі не доводилося пити з розпачу. Лінда впала у крісло, мов підтята, так ніби кістки в неї раптом роз-м'якли. Руки її на бильцях крісла здригалися. Леслі пішла до ванної.

— Піду поправлю зіпсований вечіркою вигляд,-—сказала вона.

— Яка страшна жінка! — промовила Лінда тремтячим голосом. — А я ж ставилась до неї як до подруги! Я розуміла, як жахливо було їй після синової...— Вона піднесла до очей мереживну хусточку.— Щоразу, як приїздила сюди, я навідувала її в Парижі й запрошувала до себе в Мужен. А оті брудні звинувачення! — обурено вигукнула вона. — Нічого такого між мною і Расселом не було! Святий боже, я ж не така! Аллене, скажіть, ви хоч на мить повірили?

— Та звісно ж, ні! — не зовсім щиро запевнив Стренд.

— А бідолашна мадам Аркур! — провадила Лінда. — Може, запросити її сюди і...

— Навряд чи їй хочеться когось із нас бачити, — відповів Стренд. — Принаймні тепер.

— Ви ж не думаєте, що я поділяю хоч одну з думок Кетрін про Рассела та друзів, яких він до себе запрошував, не думаєте, Аллене?— В її голосі звучали благальні нотки,— Я б не пережила, якби ви подумали...

— Ліндо, — сказав Аллен, підходячи до неї і беручи її за руки, — послухайте мене. Я вважаю, що ви одна з найпорядніших жінок, яких я зустрічав у своєму житті.

— Дякую! — прошепотіла Лінда.

— Не беріть цього так близько до серця. В жінки порушена психіка. Ні одна людина при здоровому глузді не повірить жодному її слову.

— Вона ніколи не була доброю дружиною, — промовила Лінда. — Вона перетворила його життя на пекло. Не знаю, як він стільки її терпів! Вона постійно його діймала. У неї не язик, а бритва. Бувало, на вечірках, коли хто-небудь питав його про ту чи ту справу, — ви ж бо знаєте, Рассел весь у справах, він узагалі нарозхват, до нього приходять за порадою найзначніші люди в країні, бізнесмени й урядовці, — отож коли він пояснював кому-небудь якісь юридичні тонкощі, вона завжди відверто з нього насміхалась і казала: "Годі тобі набридати гостям! Вони й так знають, що ти найбільший зух у своєму ділі". Зух! І це про такого чоловіка, як Рассел! Звісно, їй треба поспівчувати. Втратити отак сина й бачити, що діється з дочками... Але ж усякому терпцю настає край. Якось у їхньому домі був на вечері сенатор, дуже поважна людина, але, як на місіс Хейзен, він належав не до тієї партії, і вона йому кинула: "Дурень ви, та й годі!" Просто у вічі! Це коли він заявив, що голосуватиме за законопроект, якого вона не схвалювала. Тепер скажіть: як чоловікові жити з такою? І незважаючи на все це, хай там що вона каже, а покинула вона його, а не він її;

У двері постукали, і Стренд відчинив; Офіціант приніс віскі. Аллен налив чистого віскі у три склянки й одну подав Лінді. Вона гаряч-; ково, одним ковтком відразу випила половину.

— Я вам так скажу,— вела Лінда далі .— Я не звинувачую його за мадам Аркур чи там за будь-кого. Зрештою, Рассел завжди був дуже обережний. Хай він там що робив, ніхто про те нічого не знав. Я була просто ошелешена, коли він з'явився з мадам Аркур. Мабуть, у нього вже урвався терпець. Та навіть за цей короткий час вона припала мені до вподоби. їй-богу, таки дуже сподобалась! Така мила, уважна.— Лінда допила віскі, простягла склянку, і Стренд знову наповнив її. — Щиро кажучи, я була рада за Рассела. Я ще ніколи не бачила його таким веселим.

Стренд почув із ванної сміх і здивовано обернувся. Хихотячи, до кімнати ввійшла Леслі. Обличчя у неї вже було підмальоване.

— Чого ти смієшся? — спитав Аллен, намагаючись не показати, іцо сердитий на дружину. Лінда була в такому стані, що сміятись при ній здавалось йому бездушністю.

— Я саме згадала про те, як ляснула ту жінку,сказала Леслі, не перестаючи хихотіти. То була одна з найприємніших хвилин у— моєму

житті. Я навіть зламала об неї нігтя. Навіть не думала, що лясну її. Це сталося мимоволі. Так мимоволі, що просто чудо!.. О, віскі! Це якраз те, чим можна чудово завершити вечір. Сьогодні я маю право напитись, як на святі. Я покладаюсь на тебе, Аллене! Ти донесеш мене до ліжка цілою. Я знала, що в Європі буде цікаво, але чи могла я припустити, що буде так цікаво! — Вона піднесла склянку.— За мій ніготь! За художниць-аматорок, за нікчемних шкільних вчителів та за їхні виводки! Мені починають подобатися вечірки в аристократів. їй-богу. Вони такі вишукані!

— З тобою все гаразд?— стривожено запитав Аллен.

— Цілком!—безтурботно відказала Леслі.— Такий вечір вартий цілого літа!

Задзеленчав телефон, і Стренд узяв трубку. Дзвонив Хейзен.

— Аллене,— сказав він,— я хотів би поговорити з вами, якщо ви не проти. Ви можете прийти до мене в номер? Тільки самі, будь ласка. З жінками все гаразд?

— Здається, так. П'ють віскі.

— Я їх не осуджую. Сам би випив, коли б не боявся, що роз'ятриться виразка, якщо вона вже не роз'ятрилась.

Уперше Стренд почув, що в Хейзена виразка. Цього вечора він узагалі дізнався багато чого нового.

— Зараз я прийду, — сказав Аллен.— Залиште мені трохи віскі,— звернувся він до Леслі та Лінди.

— Мої вітання тому молодцеві!—кинула Леслі. Тон у неї був неприязний. — Ми ждатимемо тут наступних повідомлень із фронту бойових дій!

"Сьогодні я відкрив дещо нове і в своїй дружині, — думав Стренд, простуючи коридором до Хейзенового номера. — Затятість, про яку я досі й не здогадувався. Це дуже корисно перед лицем потрясінь, що їх нам готує життя". І все ж Аллен не був певен, що ця риса в характері дружини йому подобається.

Двері в Хейзена були прочинені, і Стренд, постукавши, ввійшов.