Хліб по воді - Сторінка 80

Ми запровадили розбій і наклепництво в стінах Організації Об'єднаних Націй, цього форуму, що розташувався на території Сполучених Штатів. Я — так званий експерт із питань міжнародного права—відверто заявляю вам, панове: насправді ніякого міжнародного права не існує. А тепер дякую за увагу, й вибачте, що я не зможу побути до кінця цієї цікавої дискусії. У мене призначено зустріч в іншому місці.

Хейзен привітно, майже весело кивнув головою решті чоловіків за столом, які сиділи, мов скам'янілі, встав і вийшов.

Стренд простяг руку й вимкнув телевізор. Він сидів, ошелешено втупившись у чистий екран. Адже він щойно став свідком неймовірної події.

Потім підвівся й підійшов до невеликого письмового столу біля вікна. Він не прихопив із собою зошита, в якому час від часу робив записи, тож узяв із шухляди кілька чистих аркушів і почав писати.

"Я сиджу сам-один на першому поверсі в істхемптонському будинку. Щойно я бачив по телевізору, як чоловік сам себе знищив. Цей чоловік—Рассел Хейзен. Тим, що можна назвати не інакше, як прощальна промова, він попрощався зі своєю кар'єрою. Чому він так учинив, я не знаю, але він викрив себе, свій фах, закони, за якими ми живемо і які збагатили його й принесли йому визнання. Я міг би пояснити його виступ хіба потьмаренням розуму, але такого потьмарення йому не простять. Відколи ми познайомилися, я знав, що його вдача має темний бік — безмежний цинізм щодо людських мотивів і вчинків, який проявлявся в нападах чорної меланхолії, що бувала в нього навіть у хвилини радості. Та я навіть не підозрював, що Хейзен страждає від свого цинізму такою мірою і не завжди здатен утримати його в собі. Як далеко він тепер зайде, передбачити важко..."

Несподівано Стренд відчув страшну втому й навіть писати уже не міг. Він згорнув руки на аркуші паперу, поклав на них голову й умить заснув.

Прокинувся він раптово. Він не знав, скільки проспав. У замку клацнув ключ, двері відчинились і відразу зачинились. Він підвівся й увійшов до вітальні саме в ту мить, коли там з'явився Хейзен.

Стренд мовчки дивився, як Хейзен, усміхнувшись до нього, енергійно затупотів ногами, збиваючи з черевиків сніг. Він виглядав так, як завжди,— спокійний, здоровий. Вираз на обличчі Стренда змусив Хейзена спохмурніти.

— У вас дивний вигляд, Аллене,— сказав він.— Що сталося?

— Я бачив телепередачу.

— А, це, — недбало відмахнувся Хейзен. — Мені здалося, що тих нудних панів варто дещо розвеселити. Знаєте, сам я одержав величезне задоволення. І зняв вагу з душі, про що мріяв уже дуже давно.

— Ви розумієте, що зробили сьогодні із собою, Рассел?

— Про мене не турбуйтеся. Та й хто в наші дні приймає телебачення всерйоз? Ніхто. І давайте більше не будемо розмовляти на цю тему, будь ласка. Все це тільки наводить нудьгу. — Він підійшов до Стренда, поклав йому руку на плече, дружньо струснув. — Я сподівався, що ви ще не спите. Дуже хотілося поговорити хоч із кимсь, хто не є адвокатом. — Він зняв пальто, потім капелюх, кинув їх на крісло. — Яка моторошна видалася ніч! Вести машину, коли валить сніг, — це вам не жарт.

Стренд злегка потряс головою, немов намагався звільнитися від думок, що тривожили його. Він почував, що збентежений, не впевнений у собі. Хейзен, незважаючи на все, перебував у відмінному настрої. Так що, можливо, він, Стренд, перебільшив значення передачі?.. Адже він так рідко дивився телевізор і, цілком імовірно, переоцінив вплив передачі на глядачів, а також саму можливість, що подібний виступ може зламати людині життя. Може, він був не правий, так переживаючи за друга? Якщо вже самого Хейзену, схоже, не страшать наслідки виступу, може, і йому не варто висловлювати побоювання? Треба змінити тему.

— Ви самі вели машину? — запитав він.

Хейзен кивнув: ,

— Відпустив шофера на вечір. До нього приїхала наречена, от і вирішив посприяти розвитку любовних відносин. А де наші дами?

— Розбрелися по своїх кімнатах. Вирішили сьогодні лягти раніше.

Хейзен оглянув його допитливим поглядом:

— У них усе в порядку?

— Так, все добре, — відповів Стренд.

— Леслі сказала мені, що Елеонора повернулася в Джорджію. Взагалі все це жахливо, не чи правда?

— Дивовижно, — підхопив Стренд. — Цей Джанеллі поводиться як закінчений дурень.

— Ну, зате в мужності йому не відмовиш. І це викликає в мене повагу.

— Особисто в мене це викликає інші почуття...—сухо помітив Стренд.

— Я подзвонив тамтешньому шефові поліції й сказав, щоб він поставив свою людину охороняти їхній будинок. І ще дав зрозуміти, що, якщо з дітлахами щось трапиться, я просто спущу з його шкіру.

— Сподіваюся, це допоможе.

— Просто впевнений, — похмуро відповів Хейзен. — А тепер мені терміново необхідно випити. Приєднаєтеся?

— Із задоволенням, — відповів Стренд і став спостерігав за тим, як Хейзен наповнив два келехи віскі з содовою. Вони віднесли напої до каміна й сіли один проти одного в великі шкіряні крісла. Хейзен випив великий ковток і задоволено зітхнув.

— М-М...— промурмотав він, — саме те що треба!

— Останній раз, коли ми з вами от так сиділи і пили, раптом задзвонив телефон і ви зірвалися й помчали. Сподіваюся, цього разу вам все-таки вдасться допити своє віскі, перш ніж їхати кудись.

Хейзен розсміявся приємним низьким сміхом.

—Не збираюся підходити до телефону цілий тиждень. Хто б не подзвонив — папа римський, президент Сполучених Штатів, один з тих різношерстих адвокатів, що готові зараз розірвати мене на частини.

—Радий чути це. Ну а як взагалі просуваються справи?

—Так собі — Хейзен опустив очі й дивився в келих.— Війни поки ще ніхто не обявляв.

—Леслі казала, нібито ваша дружина погрожувала назвати її однієї з ваших коханок.

—Так вона готова погрожувати будь-якій жінці, з якою я просто здоровався протягом останніх тридцяти років. Накопала могил від Бостона до Марселя. Напевно, мені потрібно було попередити Леслі про такий поворот подій. Але я подумав, що вона відразу розповість вам і ви розхвилюєтесь.

—Тепер ми з нею дотримуємося нової політики,— сказав Стренд — Повна відкритість і відвертість у всьому.

— Досить небезпечний експеримент, — зауважив Хейзен і уважно покосився на Стренда. — Сподіваюся, ви ні на секунду не повірили...

— Ні на секунду, — не роздумуючи, відповів Стренд. І, дивлячись на цього владного, сильного й гарного чоловіка, раптом подумав: немає нічого дивного в тому, що будь-яка жінка, у тому числі і його дружина, може в нього закохатися. Держсекретар Ніксона Кіссинджер у відповідь на питання, чому він користується таким скаженим успіхом у жінок, писав, що влада служить для жінок найсильнішим збудником. Хейзену, безумовно, була властива ця аура влади, і за всіма стандартами він був для жінок куди більш привабливим, ніж .хворий і замкнутий вчитель-невдаха. Тільки щира любов здатна встояти перед подібною спокусою. Цікаво, подумав раптом він, що ж таке сказав або зробив Хейзен, щоб дати Леслі зрозуміти, що хоче її? Ні, мені краще цього не знати.

— На деякий час удалося заткнути дружині рот. Основним каменем спотикання став цей будинок, — сказав Хейзен. — Я погодився: нехай забирає що хоче, але на цей будинок у мене свої, особливі плани. Добре, там видно буде...— І він з жадністю допив віскіі. Потім встав, пішов до бару й налив собі ще. — До речі, ледве не забув, — сказав він, повернувшись до каміну, — дзвонив мій знайомий з Парижа, і я поговорив з ним про вас. Він сказав, що організувати все цілком можливо, з наступного вересня, коли в школі почнуться заняття. Учні й викладацький склад міняються там часто, люди то приїжджають, то їдуть. Обстановка приблизно така ж, як у середні століття, коли вчителі знай собі блукали по світі. Ще місяців пять у Данбері протриматися зможете?

— Я то зможу, але не цілком упевнений, що Леслі зможе.

— Гм......— Хейзен насупився.— У такому випадку, думаю, доведеться їй поки що поїхати одній. Питання всього в якихось декількох місяцях.

— Так, цілком можливо. Не турбуйтеся. Ми що-небудь придумаємо.

— Знаєте, Аллене, мене турбує всього одна річ. У тім, що стосується вас і Леслі, — вимовив Хейзен з такою щирістю й серйозністю, що Стренд раптом злякався.

— Що саме? — запитав він насторожено.

— Коли я дивлюбя на вас двох, то починаю усвідомлювати, як багато втратив у цьому житті. — Голос його звучав задумливо й сумно. — Це любов. Часом вона виражається в словах, часом — ні, але ця ниточка, цей непорушний звязок між вами увесь час відчувається. Ця залежність один від одного, ця безоглядна готовність підтримати.. .Я знавав багатьох жінок у своєму житті, багато хто мені дуже подобалися, догадуюся, що і я подобався ім. У мене було все — гроші, успіх, можливо, навіть свого роду слава. Я знавав і ще більш рідку в наші дні річ — подяку, нехай не завжди, але зрідка. Але мені не дано було довідатися нічого подібного, нічого, порівнянного з вашими відносинами. Точно в мені утворилася якась величезна діра, через яку безперестану дме вітер. І видуває все. Якщо повезе, ви вмрете в один день. Одночасно. От чорт...—Він сердито перемішав кубики льоду в келиху. — Що це на мене сьогодні найшло? Заговорив раптом про смерть... Напевно, усьому провиною погода. На всьому узбережжі сніг. Напевно ті люди, що замкнули свої будинки й закрили ставні, як тільки листки почали жовтіти, поступили мудро — Він залпом осушив келих, поставив його на столик і відсунув рішучим жестом

— Я стомився. — Хейзен провів великою долонею по скроні, піднявся з крісла.— Хочу зробити собі приємність. Лягти й спати, довго... Світло виключати не обовязково. Мені не подобається, коли будинок занурений у пітьму. — Він оглянувся. — А вітальню не завадило б пофарбувати заново. У більше світлі тони. Що ж, добраніч, мій друг. Спіть спокійно.

— Спокійної ночі, Рассел. І вам теж приємних снів.

Стренд проводжав його поглядом. Хейзен важкою ходою перетнув кімнату. Переступаючи поріг, спіткнувся, і Стренд подумав: мабуть, він чимало випив у Нью-Йорку, перед тим як виїхати в Хемптон. Хейзену ще повезло, що по дорозі його не зупинив поліцейський, інакше б довелося провести ніч за ґратами, а не у і теплій постелі. Потім він піднявся наверх і ввійшов у спальню, де спала Леслі — біляве волосся розметалися по подушці, поблискуючи під світлом лампи.