Хлопчик Мотл - Сторінка 34

Жінки, каже він, хмають стільки ж розуму, що й діти. А Пиня, каже він, поривається туди йому, Елі, на злість. Однак це кінчилося тим, що Еля одного разу в неділю теж пішов з нами. Відтоді він не проминає жодної неділі і ходить до кінематографа. Ми всі ходимо туди: молоді й старі, малі й дорослі. Навіть Песя, Мойше і наші свати — геть-чисто всі. Тільки мама не ходить.

— Мій чоловік,— каже вона,— лежатиме в могилі, а я ходитиму по тіятрах. Не діждуть цього мої вороги!..

2

Нам живеться непогано у наших сусідів. Зовсім таки непогано. Але то не діло довго засиджуватися в гостях. Треба подумати про майбутнє, пошукати, чим зайнятися. В Америці кожен повинен заробляти. Так каже мій брат Еля. Він ходить засмучений більш за всіх. Щодня приходить він до нас від свого свата пекаря Йони і сідає з мамою поговорити про майбутнє. Бруха теж сідає біля них. І наш товариш Пиня теж тут. Він, Пиня, має безліч планів та проектів. Але всі його плани нічого не варті. Тобто вони дуже добрі, але не подобаються моєму братові Елі. А якщо подобаються Елі, не до вподоби Брусі.

Пині, наприклад, спало на думку, щоб він, Еля, Бруха і Тайбл зробилися кравцями, тобто навчились шити на хмашині. Але Бруха каже, що не варто було задля такої гарної професії кидати домівку і важити життям на морі. Велике щастя — обернутися на старості літ на кравців. Еля відповідає їй на це, що не знає, що краще,— продавати книші на Есекс-стріті чи шити на машині. Бруха спалахує, сповнюється люті за те, що Еля дорікає їй книшами, і натякає йому, що коли б не книші її тата на Есекс-стріті, ми б усі попухли з голоду...

з

Нашого товариша Пиню я люблю тільки за його мову. Коли він розпалиться, його насолода слухати. Вислухавши доводи всіх, він підхоплюється з місця, розмахує обома руками і виступає з такою промовою. Я пам'ятаю кожне слово. Ось що Пиня сказав:

— О! Ви темні дикі люди! Ви по вуха погрузли в старому побуті і звичках містечка. Але в Америці усе не так! Усі мільйонери та мільярдери в Америці замолоду працювали тяжко, голови не підводячи. Хто в майстерні, а хто на вулиці. Спитайте Рокфеллера, Карнегі, Моргана, Ван-дербільдта, ким вони були колись? Чи не підмітали вони вулиці? Чи не продавали газети? Чи не чистили чужі черевики за нікель? Чи от візьміть, приміром, автомобільного короля містера Форда — спитайте у нього, чи не був він колись шофером, візником? Або ж візьміть зовсім великих людей, наприклад, таких, як Вашінгтон, Лінкольн, Рузвельт,— хіба вони народилися великими людьми, президентами? Чи навіть теперішній президент Вільсон, хай не ображається,— хіба він не був простим учителем?..

4

Цього мій брат Еля вже не може стерпіти. Він перебиває нашого товариша Пиню:

— Е, Пиню, ти вже варнякаєш казна-що! Ти не забувай, що тепер Вільсон цар...

Але Пиня висміяв мого брата Елю:

— Ха-ха-ха! Цар! Який цар? Де там цар? Немає в Америці ніяких царів. Це вільна країна, демократичеська!..

— Менше з тим, коли не цар, то президент. Яка тут різниця? — виправдовується Еля.

Але Пиня відрубує:

— То велика різниця. Від президента до царя така ж відстань, як від неба до землі! Цар це спадково, а президента обирають. Коли схочемо — Вільсон президент ще на чотири роки, а не схочемо — він знову вчитель. А це ти знаєш, що через кілька років я теж можу стати президентом?

— Ти? Президентом?

— Я — президентом!..

Відколи знаю мого брата Елю, я ще ніколи не чув, щоб він так сміявся, як оце тепер. Мій брат Еля, це вам відомо, взагалі людина засмучена, похмура. Рідко коли він усміхнеться. А як і засміється, то теж кривлячи губи. Цього разу на нього напав такий сміх, що мама перелякалася за нього. Однак було ж таки чого сміятися. Треба тільки глянути на нашого товариша Пиню, як він тримає руки в кишенях вузьких штанів, що ледве обтягують ноги поверх нових великих американських черевиків; на його галстук, якого Тайбл щоразу йому поправляє, щоб висів акуратно, а він не слухається, хоч лусни; та на його твердий маленький американський капелюх, що не хоче триматися на місці, а головне — на його короткозорі очі та гачкуватий ніс, що зазирає в рота...

— Владико небесний! Оце буде колись президентом?! Спробуйте стриматись і не сміятися!

6

Насміявшися досхочу, мій брат Еля звертається до мами:

— Що ж, нас Пиня уже забезпечив. Ми всі підемо до майстерні і шитимемо спідниці на машині. А сам Пиня і поготів уже забезпечена людина — адже він, бог дасть, буде президентом. От тільки що робити з нашою малечею?

То він має на увазі мене і мого товариша Мендла. Він не може терпіти, що ми байдикуємо. Він страшенно гнівається, чого ми тиняємось на вулиці і граємо у м'яча чи в ґудзики. Одного разу він спробував взяти мене за вухо, але ви, мабуть, пам'ятаєте, що це йому боком вилізло? Якийсь гомила підніс йому кулак прямо під носа, щоб він знав, що в Америці дітей не можна бити.

— Якби ж то з вами був такий клопіт, як з дітьми! — озивається палітурник Мойше і цим натякає на те, що хоч ми і дуже гарні гості, але вже час самим щось робити, самим заробляти на шматок хліба.

А нам, гадаєте, приємно сидіти на чужих хлібах? Моя мама допомагає Песі на кухні. Вона пече, варить, пере білизну і прибирає. Жінка нашого товариша Пині Тайбл застеляє ліжка і підмітає кімнати. Сам Пиня допомагає палітурникові Мойше продавати на рундучку книжки. Хоч, правду кажучи, великої допомоги від Пині годі чекати. Бо Пиня як забачить книжки, то його не відірвеш. Він встромляє носа в книжку і забуває геть усе на світі. Це все ще було б півбіди, але він ще має звичку писати. Бог дав йому таке перо, з якого безперервно витікає чорнило. Папір тут дешевий — дешевший за дірку з бублика,— то він сидить і шкрябає.

— Ти вчишся писати? — запитує Еля.

Але Пиня не відповідає. Він складає написане і ховає далеко-далеко в бічні кишені піджака. Від цього Пиня має вигляд розпухлого.

8

Ми, я і мій товариш Мендл, теж не сидимо склавши руки. Поки підшукаємо собі роботу, ми допомагаємо Песи-ній галайстрі де тільки можна. Я допомагаю старшому хлопцеві Колоді, якого тепер звуть Семом, розносити картонні коробки. А мій товариш Мендл крутиться у бакалійній крамниці біля Велвла, який тепер зветься Віллі, або допомагає продавати газети Файтлу, який тепер зветься Філіпп. За нашу роботу ми не одержуємо ніякої платні, крім того, що вони в неділю беруть нас своїм коштом до театру, чи то пак до кінематографа. А коли ми виходимо з кінематографа, вони нас частують морозивом, яке тут їдять з двома шматочками бісквіта або запивають содовою водою. Потім ми робимо прогулянку до парку. А парків у Нью-Йорку безліч, і скрізь вас пускають даром, без квитків. Чудова країна — Америка! Куди хочу — туди йду, що хочу — те роблю.

9

Якщо маю час, я заскакую до мого колишнього товариша Вашті, який зветься тепер Геррі. Але його хазяйка цим незадоволена. Вона помітила, що Ващті підсовує мені

та

"гасом ріжок або кілька родзинок чи мигдалю. Двох ласунів, каже вона, її рундучок не може видержати...

То я вже більш не ходжу до Вашті. Я чекаю, поки він прийде ввечері додому. Щоразу він приносить мені що-небудь у кишені поласувати. Помічає Бруха, що я щось жую, і розказує моєму братові Елі. Еля запитує, що я жую? Я відповідаю: "Чойнгом". Оте, що всі жують в Америці. А Бруха каже, що їй гидко дивитися на ту жуйку.

— А тобі не все одно? — дивується Еля.— Вважай, що то ремиґають корови...

Але Пиня не може спокійно слухати, коли американців порівнюють з коровами. Він каже:

— Ти береш народ, найперший, найбільший, найрозумніший і найвільніший народ у всьому світі і порівнюєш його, прости господи, з коровами! Скажи мені, будь ласка, що було б з нами, якби Колумбус, крий боже, не відкрив Америки?

— її відкрив би хтось інший! — відповідає просто і не замислюючись мій брат Еля.

Слава богу! Послухайте радісну новину — ми вже знайшли роботу. Більше нам уже не доведеться байдикувати і жити на чужих хлібах. Ми вже працюємо в майстерні. Тобто не я і не мій товариш Мендл. Нас не беруть. Ми ще надто юні. До майстерні ходять на роботу поки що двоє з нашої родини — мій брат Еля і наш товариш Пиня.

Що таке працювати в майстерні і як там працюють, я вам зараз розповім.

IX. МИ ПРАЦЮЄМО В МАЙСТЕРНІ 1

Як працюють у майстерні — не можу вам точно сказати. Я сам не знаю. Мене туди не пускають, бо я ще неповнолітній. Знаю тільки те, що чую від мого брата Елі і від нашого товариша Пині. Щовечора, повертаючись додому з майстерні, вони розказують дивовижні речі. Приходять вони змучені і голодні.

Сідаємо вечеряти. Тут це зветься "сапер". Бруха терпіти не може цього слова, як набожний єврей — свинину. Не може вона також слухати, коли кажуть "стакінгс". Ви ніколи не здогадаєтесь, що "стакінгс" — це... панчохи.

Або, приміром, як вам подобається слово "дішес"? Здається, каже Бруха, що "посуд" набагато краще. Або що може бути простіше від слова "ложки"? Ні, це їм не до смаку. По-їхньому ложка — це "спун". Недарма повторює Бруха приказку (вона має свої власні приказки): "Яка країна, така й мова..."

2

Мій брат Еля і наш товариш Пиня працюють у різних цехах. Один з них, вибачайте, кравець. Другий — прасувальник. Кравцеві не доводиться шити руками, він шиє на машині. Проте це теж треба вміти,— само по собі воно не шиється.

Звідки ж це взялося в мого брата Елі, коли наш тато, і наш дід, і наш прадід ніколи не були кравцями й машини ніколи у вічі не бачили? Ми походимо, каже мама, від самих канторів, рабинів і синагогальних служок. Тож погано! Але на те й Америка. В Америці нема такої роботи, яку б людина не могла виконувати. В Америці всього навчаються. Ось доказ — візьміть рабина. Адже бути рабином треба напевно вміти! Проте в Америці є рабини,— тут вони звуться "реверентами",— які вдома були м'ясниками. Мій брат Еля познайомився тут з одним реверентом, якого кличуть на обрізання. Дома він був кравцем, та до того ще жіночим!

— Хіба це можливо?.. — запитує в нього Еля.

— Америка! — відповідає той.

З

Як мій брат навчився шити, питаєте? А як жіночий кравець зробився рабином? Еля, бідолаха, таки добре намучився, поки навчився. Йому давали рештки матерії, щоб він прошивав їх машиною. Він пройшовся кілька разів туди й сюди, і все стало "ол райт".