Хлопчик Мотл - Сторінка 35

Другого дня він уже шив. Сказати по правді, жалюгідне було це шиття. Але добре, що хоч так.

А от Пиня навіть і цього не міг досягти. Не тому, що лінувався. Воронь боже! Пиня піде навіть тачки з камінням тягати, аби тільки заробляти. Лихо в тому, що він короткозорий і все робить похапцем. Його теж посадили до машини, як мого брата Елю. Йому теж дали прострочити рештки матерії. Та з Пинею скоїлось нещастя. Тут це зветься "ексіденц". Наш товариш Пиня, хапаючись, зачепив овій піджак і пришив лівий рукав до матерії. Щастя, що не руку.

Ой і сміялися ж з нього! Цілий гурт Кравчуків узяв його на глум! "Грінгорн" прозвали вони його. Грінгорн — це "зелений". А "зеленим" прозивається той, хто нещодавно прибув до Америки і ще не знає, в які двері ткнутися. Грінгорн —— це образа, це гірше ніж злодій... Але це все було б, як каже Бруха, ще півлиха. Трапилось... Ось послухайте далі.

4

Саме в тій майстерні, де мій брат Еля працював на машині, а наш товариш Пиня теж навчався шити, перебував наш старий знайомий і Пинин ворог — гайсинський кравець.

Якщо пам'ятаєте, ми разом з гайсинським кравцем їхали на одному пароплаві — "Принці Альберті". Ви, мабуть, не забули й того, що гайсинський кравець був з нашим товаришем Пинею на ножах. Та от судилося так, що Пиня зустрівся з ним в одному цеху. Та ще як зустрівся! Гайсинський кравець був там великою персоною. Він не простий кравець, а закройщик. Він кроїть, а кравці шиють. Та йому цього мало. Він каже, що недовго буде морочитися з цим ділом і сподівається незабаром стати "дезейнером". Це вже дуже велике цабе. Дезейнером називається той, хто робить фасони. Дезейнер заробляє п'ятдесят доларів на тиждень, і сімдесят п'ять, і навіть усі сто.

Коли людині щастить, вона не знає, звідки це береться! Як каже Бруха:

— Одному бог дає все, а другому нічого...

5

Коли Пиня ввійшов у цех, він зустрівся з гайсинським кравцем. Той глянув на Пиню крізь окуляри, простяг йому руку і вигукнув:

— Хеллоу, лендсмен. Ай ду ю ду?

Це означає: "Доброго здоров'я, землячеі Як ся маєте?"

Дивиться на нього, не впізнаючи, наш товариш Пиня своїми короткозорими очима: "Хто такий цей блазень?" Лише коли той назвав йому пароплав "Принц Альберт", Пиня згадав, хто це такий. І йому, каже він, завмерло серце в грудях! Здається, що такого зробив йому гайсинський кравець? Але він не може, каже Пиня, бачити цю пику. Коли б навіть йому сказали, що зароблятиме тут тисячу доларів за годину, він у цій майстерні і на хвилину не залишиться! А тут ще той "ексіденц" з пришитим рукавом.

6

Словом, Пиня вже не хоче бути краівцем. Він іде в іншу майстерню і наймається в прасувальники. Власне, поки що тільки в помічники. Коли добре навчиться, тоді піде все вгору і вгору... До чого він дійде?

— Не можна цього знати наперед,— каже Пиня.— Ніхто не знає, кому завтра поталанить. Ні Карнегі, ні Ван-дербільдт, ні Рокфеллер не знали, що вони з часом будуть тим, чим вони є зараз.

Тим часом Пиня ще добре поневіряється. І все через його звичку робити все похапцем. А до того ще його поганий зір. Він щодня приходить додому попечений.

Одного разу він повернувся додому з покаліченим носом. В чім річ? Він на роботі обпік собі носа. Як зустрілася праска з його носом? Пиня каже, що його ніс не ждав, поки праска наблизиться до нього. Ніс не полінувався і сам пішов до праски.

Як це сталося? Виявляється, Пиня шукав щось на столі, але, маючи поганий зір, нахилився до стола і наштовхнувся кінчиком носа прямо на розпечену праску.

— Невдаха коли навіть упаде в сніг, то й там наткнеться на камінь...

Думаю, що коли я вам і не скажу, чиї це слова, ви самі здогадаєтесь, що це сказала Бруха. їй за словом у кишеню не лізти!

Бруха незадоволена. Мама теж. Тайбл теж. Ви бачили коли-небудь, щоб жінки були задоволені? Вони оплакують нас, чоловіків, що ми змушені так тяжко працювати в Америці, щоб "робити долари". Це ж не жарт — працювати в майстернії О пів на сьому ранку вже треба бути на роботі. Годину забирав поїздка туди. А щось перекусити треба? А помолитись і поготів! Тепер підрахуйте, коли нам доводиться вставати? А спізнитись не можна навіть і на хвилинку. Бо коли спізнюєтесь, вам вираховують за кожних п'ять хвилин — півдня роботи. Як довідуються — спізнилися ви чи ні? На те й Америка. В Америці кожна майстерня має такого годинника. Коли приходите на роботу, ви насамперед підходите до годинника і натискуєте його. Тут він називається "клок". Слово "клок", каже мій брат Еля, походить від єврейського слова "глок" Дзвін дзвонить, каже Еля, і годинник теж дзвонить. Але тільки стінний годинник. Маєте доказ: кишеньковий годинник не дзвонить і зветься тут "ватч".

— Чому "ватч"? — запитую Елю.

— А як йому зватися?

— Ватчик.

— Чому "ватчик"? — запитує мене Еля.

— Тому що це годинничок. Так само як "бой" означає хлопець, а хлопчик — "бойчик"... А зовсім маленьке хлопча — "бойча"...

Еля сердиться і каже мені, що я навчився в нашого товариша Пині казати все наперекір. Щастя, що Пині немає при цьому. Був би Пиня, вони б засперечалися про слово "ватч" так, як вони сперечалися про слово "брек-фіш" — сніданок.

Еля сказав, що сніданок називається "брек-фіш" тому, що на "брек-фіш" їдять рибу або оселедці2.

— Якщо оселедці, чому ж не кажуть "брекгерінг"? 3 — спитав Пиня.

— Дурна твоя голова! — відповів Еля.— А оселедець хіба не риба?

Пиня почуває, що він битий, і каже:

1 Глок — дзвін (євр.).

2 Ф і ш — риба (євр.).

8 Г е р і н г — оселедець (евр.).

— Знаєш що, спитаймо в американського єврея! Вони не лінуються, зупиняють поголеного єврея посеред вулиці (це було в суботу) і запитують у нього:

— Вибачте, ви давно вже в Америці?

— Тридцять років,— відповідає той.— А що таке?

— Ми хочемо,— кажуть вони,— щоб ви пояснили нам, чому це у вас називають сніданок "брек-фіш"?

— Хто вам сказав, що сніданок — це "брек-фіш"?

— А як же?

— Брекфест! Брекфест! Брекфест! — кричить їм єврей тричі просто в обличчя і додає: — Зелені дикуни...

8

Боюсь, що в цій майстерні ми довго не вдержимось. Мій брат Еля каже, що робітникам допікає "форман". Кожна майстерня має формана — старшого наглядача. І не одного, кожен поверх має свого формана. На тому поверсі, де працює Еля, форман — великий катюга й душогуб. Він сам був колись кравцем, але вибився в люди і став фор-маном. Робітники кажуть, що він гірший від "боса". "Бос" — це староєврейське слово і походить від слова "ба-лабос" К Так каже Еля, а Пиня мусить промовчати, бо в староєврейській мові Еля більш компетентний. Все-таки канторів син...

Але вернімось до формана. В майстерні поширилась чутка, що форман пересуває стрілки годинника. Коли б ви не прийшли, ви спізнюєтесь. Що ви скажете про такого пройдисвіта?..

А наш товариш Пиня розповідає про свою майстерню ще гірші речі. їхній форман не дозволяє робітникам заглянути в газету. Читати газету під час роботи — життям ризикуєш! А про куріння — годі й казати! Навіть словом не можна перекинутись. В майстерні така тиша, каже він, що, якби не гуркіт машин, було б чути, як муха пролітає! І ще одна приємність у них в майстерні. Праски там гріють гасом. Тут кажуть не гас, а "гез", але воно смердить так само, як у нас гас. Але не можна казати "гас". Треба казати "гез". Все навпаки. Якби у нас вдома це звалося "гез", то тут напевне казали б "гас".

1 Балабос — хазяїн (старовер.).

Словом, чад від прасок так паморочить голови, що робітпики падають непритомні і мусять припиняти роботу, їм за це вираховують з платні. Коли одержуєш тижневий заробіток, в ньому утворюється велика діра. То ви запізнилися на п'ять хвилин — штраф півдня. То ви впали непритомні — цілий день пропав.

Ні, не можна більше терпіти. Доведеться страйкувати.

X. МИ СТРАЙКУЄМО! 1

Мені здається, нема нічого кращого на світі, ніж страйк! Це схоже на те, наприклад, коли вчишся у вчителя, що дуже лупцює, і в нього забирають дітей та шукають їм іншого. А тим часом не ходиш до школи.

Мій брат Еля і наш товариш Пиня перестали ходити в майстерню. Наша квартира набрала зовсім іншого вигляду, відколи вони страйкують. То ми бачилися тільки один раз на тиждень — у неділю. Бо, як я вже вам розповідав, коли працюєш в майстерні, треба вставати вдосвіта, щоб, боронь боже, не спізнитись. А коли вони вертались додому, я вже спав. Чому? Тому, що вони працювали над-нормово, тобто навіть після того, коли всі інші робітники йшли додому. Не тому, що їх змушували працювати. Просто вони хотіли більше заробити. Ну, а те, що під час виплати їм вираховували дні,— чим вони винні?

— Уявімо собі, що на нас напали розбійники...— казав мій брат Еля.

— Уяви собі, що ти йолоп! — каже йому моя братова Бруха.

Коли б, каже, вона працювала в майстерні, то не дозволила б, щоб їй плювали в лице. Вона каже, що в неї всі формани і всі боси харкали б кров'ю! Можете їй повірити. Бруха не бреше!

Зате як вона зловтішалася, коли всі майстерні оголосили страйк, себто всі кравці з усього Нью-Йорка покинули праски й ножиці і — гуд бай!

Леле, що тоді робилося! Удома, і на вулиці, і в "холлах"! "Холл" — це зал або театр. Збираються туди всі кравці з усього Нью-Йорка на мітинг і говорять, говорять, говорять. Ви наслухаєтесь там таких слів, яких ніколи не чули: "дженерал страйк", "юніон", "організовано", "сорок вісім годин", "вищу платню", "краще поводження", "ске-би", "штрейкбрехери", "пікети"... і тому подібні слова, яких ви не розумієте. Мій товариш Мендл каже, що він їх розуміє, але пояснити мені не може.

— Виростеш,— каже він,— то сам зрозумієш.

Можливо. Тим часом я придивляюсь до того, як люди гарячкують, і руки мені сверблять: так і хочеться їх усіх змалювати олівцем на папері. Намалювати кожного окремо — який у нього вигляд, що він робить, як стоїть і як розмовляє.

з

Наприклад, візьміть мого брата Елю. Він сам слова не скаже, а тільки підходить до кожної купки і встромляє туди носа або нашорошує вуха. При цьому він гризе нігті і дуже хвилюється. Просто насолода дивитись на мого брата, спостерігати, як він притакує головою кожному, що б той не казав. Еля з кожним згоджується. Ось підійшов до нього кравець з ґулею на голові з лівого боку. Кравець взяв його за лацкан, трусить його і доводить, що даремно зняли весь цей тарарам.