Хлопчик Мотл - Сторінка 41

А інколи долар з кводером...

— Оце і все? — вигукує Мотл Великий погордливо.— Я сам-один заробляю три долари на тиждень. Як ім'я цього джентльмена? — показує пальцем Мотл на мого товариша.

Я кажу, що він зветься Мендл. Мотл розреготався і каже, що Мендл —-це фе! Яке смішне ймення —-Мендл!

— А як же йому зватися? — запитую в нього.

Мотл на мить замислився і каже, що йому краще прозиватися Мейк, а не Мендл. Мейк — то краще.

— А як же тебе звуть?

— Мекс,— каже він.

— Якщо так,—— кажу,— то я теж мушу називатися Мекс, адже ж і я Мотл.

— Авжеж, ти Мекс,— каже він і прощається з нами обома: — Гуд бай, Мекс! Гуд бай, Мейк!

Ми умовляємось, що в найближчу неділю зустрінемось біля кіно. Обмінюємось адресами, і кожен іде своєю дорогою.

З

У неділю по обіді я і мій товариш Мейк, який нещодавно ще звався Мендл, йдемо в кіно побачити велику кінозірку Чарлі Чапліна. Мій брат Еля і наш товариш Пиня йдуть теж з нами. Весь час вони розмовляють про Чарлі Чапліна. Яка то велика людина, скільки він одержує платні, і що він єврей. Але оскільки ці двоє ніколи не можуть досягти одностайної думки,— що каже один, другий каже наперекір,— мій брат Еля запитує:

— Чим цей Чарлі Чаплін такий великий?

Пиня відповідає йому, що тисячу доларів на тиждень платять неабикому...

Еля запитує, звідки він це знає. Він лічив його гроші? Пиня відповідає, що читав про це в газетах.

— А звідки відомо, що Чарлі Чаплін єврей?

Пиня відповідає, що і про це написано в газетах. Тоді знову запитує Еля:

— Звідки це все газети знають? Хіба вони були на його обрізанні?

— Газети,— відповідає йому Пиня,— знають геть усе. Вони навіть знають, що Чарлі Чаплін німий з народження. Що він не може ні писати, ані читати, і що його батько був п'яницею, і що сам він був клоуном у цирку.

Еля все це вислуховує і каже байдужим голосом:

— А може, це все брехня?

Пиня запалюється гнівом і каже про мого брата, що він нудна людина. Я згодний з Пинею. Хоч Еля доводиться мені рідним братом, але він дуже нудний. Що правда, то правда.

4

Щойно ми підійшли до каси, де продають квитки, як почули голос:

— Привіт, Мекс! Як ся маєш, Мейк?

То був Мотл Великий, ім'я якого тепер вже не Мотл, а Мекс.

— Не купуйте квитків,— каже нам Мекс.— Я вас частую сьогодні...

Він витягає з кишені півдолара, кидає його дівчині, що сидить перед віконцем, і наказує дати нам три квитки на гальорку.

— Хто цей неборак? — запитує у нас Еля.

Ми відповідаємо, хто це такий. Еля оглядає його з голови до ніг і запитує, чому той не вітається з ним:

— Чи ти вже став таким великим паном в Америці, що тобі не личить вимовити хоч одне єврейське слово?

Мотл Великий, який зветься тут Мекс, не відповідає ні слова. Але ось почувся голос з-за дверей, немовби хтось з вулиці проказав:

— Йолоп!

Ми всі повертаємо обличчя до дверей і нікого не бачимо. Украй здивовані оглядаємо один одного. Еля кинувся до дверей, за ним Пиня — нікого немає за дверима. Вони дивляться на стелю, оглядають усі куточки — жодної живої душі. Хто б це міг бути? Мотл, який уже тепер зветься Мекс, бере нас, мене і мого товариша Мендла, чи то пак Мейка, за руки, і ми всі троє здираємося на гальорку. Там він розкриває перед нами секрет, що це він, Мекс, черевомовленням сказав оте слово "йолоп". І він на сходах повторює це знову. На нас нападає такий регіт, що ми ледве могли всидіти, стежачи за фокусами Чарлі Чапліна.

5

Відколи я живу на світі, я ще не бачив такого коміка, як оцей Мотл Великий, чи то пак Мекс. Здається, не треба мати більшого фокусника, ніж Чарлі Чаплін, а Мекс копіює його з усіма подробицями. Вийшовши з театру, Мекс наклеїв собі коротенькі чорні вусики, як у Чарлі Чапліна, зсунув набік капелюх, як Чарлі Чаплін, викрутив ноги, як Чарлі Чаплін. І оця хода, оці вихиляси і помахування ціпочком — як дві краплі води Чарлі Чаплін! Мій товариш Мендл, чи то пак Мейк, не міг стриматися. Він кинувся цілувати Мекса. І всі люди, що стояли коло театру, показували пальцями:

— Ось іде другий Чарлі Чаплін.

Можете собі уявити, що навіть така похмура людина, як мій брат Еля, хапався за боки від реготу. Мій брат Еля, проте, не довго сміявся. За одну мить сміх його зник.

У чім річ? Річ у тому, що раптом почувся голос, неначе з-під землі чи з льоху:

— Йолоп!

В

Всі нахилилися, заглядали у підвал, повз який ми проходили. Всі прислухалися. Мекс теж прислухався разом з усіма, неначе він сам нічого не розумів. І раптом почувся голос уже не знизу, а згори, ніби десь з даху:

— Йо-лоп!..

Спершу Еля, а потім усі задерли голови догори, дивлячись на дах. Мекс теж дивився туди. І це було дуже кумедно. Я і мій товариш Мейк, знаючи, звідки походить цей голос, не могли стриматись і разом вибухнули реготом.

7

Це вже обурило мого брата Елю. Якби то було не в Нью-Йорку на вулиці, я б уже дістав кілька лунких ляпасів в обидві щоки. Мої вуха теж були б у небезпеці. Але оскільки це було в Нью-Йорку, на вулиці, Еля обмежився тим, що добре вилаяв нас обох — мене і мого товариша Мейка. А потім почав нам читати мораль. Він показав нам на Мотла Великого, тобто на Мекса.

— Беріть приклад з вашого товариша,— милив нам чуба Еля.— Парубок, як і ви, а чому він не сміється?

— Йо-лоп! — почувся знову голос за плечима Елі. Еля повернувся назад. На нього дивлячись, повернувся

і наш товариш Пиня. І ми всі слідом за ним. Мекс теж повернувся назад. Я і Мейк мало не луснули від реготу.

8

— В Америці говорить каміння,— таку думку висловив наш товариш Пиня. Він тільки хотів би знати, кого це називають "йолопом"!

— Того, хто питає,— озвався мій брат Еля.

Але як здивувався він, коли з-під землі раптом почувся глухий голос:

— Ви помиляєтесь, реб Еля! Тому що ви самі і є йо-лоп!

Відтоді мій брат Еля більше не ходить до кінематографа і не хоче слухати про Чарлі Чапліна.

XVII. МИ ЗБИРАЄМОСЯ РОЗШИРИТИ БІЗНЕС

І

В Америці не люблять стояти на одному місці. В Америці просуваються вперед, тобто зростають, стають з дня на день більшими... Бізнес, який ми робили на нашому рундуку, не давав змоги прогодувати цілу родину, нівроку, з семи чоловік. То ми почали шукати більший бізнес. Уже не рундук, а таки цілу крамницю. В Америці не треба довго шукати. Треба тільки заглядати, як я вам уже розповідав, у газети. Там ви знаходите те, що вашому серцю до вподоби. Аж до пташиного молока. Погано тільки, що за добрий бізнес доводиться багато платити. Головне — це фірма. За фірму треба часом більше заплатити, ніж за крам. Маєте доказ. Навіть наш рундучок, який нам давав ледве десять доларів на тиждень, ми продали за добрі гроші тільки тому, що це фірма. Якийсь "зелений" купив його у нас. Він навіть не допитувався, скільки ми заробляємо. Йому досить було побачити, що сім душ крутяться коло одного рундука і заробляють на прожиття. Отже — це добрий бізнес...

2

Рундук ми продали з усім крамом, з кошиками, з речами і навіть із заскленим ящиком-вітриною. Але секрет виготовлення содової води, різних сиропів і, головне, напою, що зветься сидр,— мій брат Еля не хотів розкрити ні за які гроші. Він сказав, що кожний виробляє те, що вміє і на чому розуміється.

Ось він виробляє навіть вино на пасху. Пасхальне вино мого брата Елі зажило слави в Америці. Не звертайте уваги на те, що він його виробляє перший рік. Усі наші знайомі, які щосуботи моляться з нами в нашій касрилівській синагозі, обіцяли нам, що вино на пасху вони братимуть тільки у нас. Наш товариш Пиня пустив чутку і роздзвонив по всьому Нью-Йорку, що мій брат Еля виробляє таке пасхальне вино, яке може пити сам президент. Роздзвонювати наш товариш Пиня мастак. Тут це зветься "реклама". Пиня каже, що на цьому стоїть Америка. Кожен купець може хвалити свій крам. Кожен робітник може рекламувати свою роботу. Нехай цілий світ знає, що мій напій кислий, як оцет, але я можу його рекламувати, що він солодкий, як цукор. Ви можете бути переконані, що моя робота не варта шеляга. Але я можу доводити, що вона варта мільйон. Це Америка — вільна країна.

З

Дуже роздзвонивши і розрекламувавши по всьому "Даун-тауні" пасхальне вино мого брата Елі, наш товариш Пиня покликав одного разу мого брата набік і так сказав йому:

— Послухай, Елю. Я розрекламував твоє пасхальне вино так, що краще не треба. Але гляди, щоб я не зазнав через тебе ганьби, бо ти можеш приготувати вино, яке матиме такий же смак, як твій напій у Касрилівці... Тож пам'ятай, що тут Америка і тут п'ють вино, а не квас.

Мій брат Еля образився і не хотів навіть розмовляти далі з Пинею. За нього Пині відповіла Бруха. Моя братова мов приском обсипала нашого товариша Пиню.

— Коли б хтось чужий стояв осторонь,— сказала йому Бруха,— і почув такі слова, він напевне подумав би, що в Америці самі багатії та аристократи, які не п'ють нічого іншого, крім вина й меду, і купаються в розкошах... Щоб мені стільки щасливих років, скільки кварт сирівцю та огіркового розсолу випивають тут щодня! Я сама на власні очі бачила одну багатійку з Гренд-стріт, яка замовила відро яблучного соку і сотню кислиць. І можеш мені повірити, що кислиці кращі та смачніші за тутешні апельсини і грейпфрути, які навіть не знаєш, як розрізати і чим їсти...

Я переказую не до кінця все, що Бруха тут наговорила. Бо Бруха як почне, то не так скоро замовкне. Пиня це знає не згірше за мене. Він насуває шайку на лоба і вислизає з кімнати. Це найкращий вихід. Я роблю те ж саме.

"Продається крамниця з п'яти кімнат, де торгують цукерками, сигаретами, канцелярським приладдям, газетами і тому подібним крамом. Дуже дешево. Добрі заробітки. Найкращі сусіди. А через те, що господар не одружений, він продає це діло терміново..."

Таке оголошення ми вичитали в газеті, і всі відчули, що це ніби спеціально для нас створений бізнес. І ми почали оглядати його. Перші пішли чоловіки, тобто мій брат Еля, наш товариш Пиня і ми вдвох: я і мій товариш Мендл, якого вже звуть Мейк. Нам цей бізнес сподобався. Потім ходили жінки: мама, моя братова Бруха і Тайбл. А їм не сподобався. Кожна з них знаходила якийсь інший недолік. Моя мама сказала, що їй буде дуже далеко до синагоги. Тобто на тій вулиці теж є синагога, але ж це чужа синагога. Не наша, касрилівська. Еля запитує в неї, хіба в цій синагозі не той самий єврейський бог, що в касрилів-ській? Мама відповідає, що бог той самий, але євреї інші.