Хлопчик Мотл - Сторінка 6

А як ні — нехай вона сама помре або, крий боже, мене поховає!..

— Нехай заприсягнеться, що більше навіть не заглядатиме до мене в сад! — вимагає фельдшериха своїм чоловічим голосом без крапельки жалю до сироти.

— Щоб мені руки відсохли! Щоб мені очі повилазили! — кажу я і йду з мамою додому. Вислуховую її напучування, ридання і сам теж голосно плачу.

— Скажи мені тільки, що з тебе буде? — запитує мене мама, вмиваючись сльозами, і скаржиться на мене моєму братові Елі. Мій брат Еля довідується про історію з яблуками і блідне на виду. Мабуть, від гніву. Мама помічає його обурення і боїться, що він мене битиме. Вона каже по секрету, щоб він мене не бив, бо я сирота.

— Хто його чіпає? — каже мій брат Еля.— Я б хотів тільки знати, що з нього буде? Що буде з нього?!!

Так каже мій брат Еля, скрегоче зубами і дивиться на мене, жде, щоб я йому сказав, що буде з мене? Хіба я знаю, що буде з мене? Може, ви знаєте, що з мене буде?

IV. МІЙ БРАТ ЕЛЯ ОДРУЖУЄТЬСЯ 1

Поздоровте нас! Знаєте? Мій брат Еля одружується.

— Лишенько, що робиться! Ходором іде все місто. Цілий світ не тямиться!

Так каже наша сусідка товста Песя. Вона запевняє, що буде розкішне весілля. Такого весілля, каже вона, вже давно не було у нашому місті!

З якої причини? Тільки через жалощі. Тому що мати — вдова, а наречений — сирота. А трохи таки з пошани до нас. Батько, мир йому, залишив по собі добру пам'ять! За життя чомусь не чути було, щоб хто-небудь часто говорив про нього. Тепер, після смерті, кантора Пейсю звеличують і підносять до небес. Просто страх! Я чую, що люди кажуть моїй мамі. Вони їй кажуть, що сват, чорти його не візьмуть, може взяти на себе всі витрати, та ще й доплатити при цьому. Йому не слід забувати, кажуть вони, що він бере в зяті сина кантора Пейсі!

Мій брат Еля слухає це все. Він червоніє, гладить собі борідку як дорослий, як мужчина. Він уже мужчина. Оце тільки недавно в нього почала висипатися борідка. Певно, це у нього почалося від куріння цигарок. Відколи батько помер, він почав курити. Попервах він мучився, часто закашлювався, тепер він уже затягується і може пускати дим носом. Велике диво! Гадаєте, що я цього не вмію? Вся біда в тому, що нема тютюну! То я курю папір, курю солому, курю казна-що. Дізнався про це мій брат Еля, і дав він мені бобу. Йому можна, а мені зась! Через те тільки, що мені ще немає повних дев'яти років, то чим я винний? Я йому дав слово, присягнувся над біблією, що годі, більше не куритиму. Як ви гадаєте, довго я додержував слова? Скажіть на бога, хто не курить за теперішніх часів?

2

— Скоро кінець світу!

Так каже Песя, наша сусідка. Вона прийшла від свата червона як рак. Некрасива історія. Сват довідався, що наречений (мій брат Еля) без годинника. Годинник був добрячий, справжній срібний годинник. Його купив сват у подарунок нареченому. Де подівся годинник? Еля, крий боже, не програв його в карти, тільки продав його, а гроші витратив на лікарів і на ліки.

— Він хотів врятувати батька, хіба можна його за це корити?

Так доводила Песя. Проте сват проста людина. Він допитується, яке відношення має чужий батько до його годинника? Хіба він зобов'язаний утримувати своїми годинниками чужих батьків? Годинник перетворився у нього вже на "годинники", а батько — на "батьків"! Песя каже, що з свинячого хвоста шапки не справиш... То вона має на думці нашого свата. Він проста душа. Пекар він, пече бублики і зветься Йона-бублейник.

— А щоб ви провалилися крізь землю і там пекли свої бублики! *

Так каже йому Песя, мабуть, жартома. А може, й серйозно? Я не розумію, як можна лежати під землею і пекти бублики: хто їх там купуватиме?..

Він багатий, наш сват. Песя твердить, що він дука! Вона й каже йому у вічі, що якби вона мала половину його багатства, вона б з ним не породичалася. Вона ненавидить свиней. Він змушений промовчати, бо коли хто попадеться їй на язик, то найкраще мовчати. Він уже згоден простити нареченому, що той продав годинника, аби тільки покласти цьому край. Проте Песя каже, що вона не може простити. Вона хоче, щоб сват купив нареченому нового годинника. Не личить, каже вона, щоб наречений ішов до шлюбу без годинника. А він одно допитується, яке відношення має вона до його нареченого? А вона каже, що має велике відношення. Через те що наречений — син кантора Пейсі, а він, бублейник Йона,— і багатій, і свиня. Йому це допікає до печінки, він грюкає дверима й каже:

— Нехай воно в пекло провалиться!

— Провалитися в пекло,— відповідає йому Пейся,— вам перевага — на те ви й пекар!..

Мати страшенно боїться, може, не доведи господи, він відмовиться од весілля. Але Песя каже, що мама може спати спокійно: сироті не відмовляють. Як на вашу думку, хто переміг? Ми! Сват купив нареченому (моєму братові Елі) нового годинника, теж срібного. Ще кращого за попереднього. Сват сам приніс його нареченому. Ой, якби я мав такий годинник! Що, гадаєте, було б? Насамперед я б вийняв з нього тельбухи і дошпортався суті, чому годинник ходить. А потім? Потім я вже знаю, що було б. Мати віншує сватові, щоб той збагатів і купував золоті годинники. Сват із свого боку віншує їй, щоб вона дожила оженити мізинка. Це він мене має на увазі. Я залюбки ладен хоч би й сьогодні, аби годинник. Мати гладить мене по голові і каже, що ще багато води спливе, а тим часом очі у неї зволожуються. Я не розумію, чому повинно спливти стільки води, поки я візьму шлюб, і чому треба при цьому плакати?

Плакати у неї буденна справа. Вона плаче обов'язково щодня. Це для неї те саме, що для вас, наприклад, молитися чи їсти. Кравець приніс нареченому вбрання, що його замовив сват,— вона плаче. Песя спекла медівник до

З Шолом-Алейхем, т. 4

33

весілля — треба плакати. Завтра мій брат Еля стане до шлюбу — знову сльози! Не розумію, звідки береться у людини стільки сліз?..

З

Трапляється часом день — рай земний! Надворі напів-осінь і погода напівосіння. Сонце не пече так, щоб упрівали і хотілося купатися. Воно гріє, пестить і цілує, як мати. Небо по-суботньому чисто вмите. Все надворі радіє, що мій брат Еля одружується.

Сьогодні в містечку базарний день. Якщо базар, я мушу там бути. Я страшенно люблю базар. Євреї бігають туди-сюди, як отруєні пацюки, галасують, чубляться, смикають селян за поли, умлівають, так вони хочуть щось вторгувати — просто театр з ними! А селяни мають час; вони посуваються спроквола, шапки насунувши на лоба, розглядають, мацають, чухаються, торгуються, хочуть купити дешевше. Селянки — у дивних очіпках з широкими розкритими пазухами, видно груди. Часом трапляється, що стара бабуся купує свічку для церкви і засовує її в очіпок, а молоді гультяї знічев'я, щоб розважитись, тихенько засвічують свічку. Всі дивляться на бабусю і регочуть. Вона не знає, чого це регочуть, і починає страшенно лаятись. Регочуть ще дужче. Часом починається бійка. Кажу вам, не треба ніякого театру.

Найцікавіше — це кінний базар. Там купують і продають коней. Там ви можете побачити і коней, і циган, і батоги, і євреїв, і селян, і панів. Тарарам тут нелюдський — оглухнути можна. Цигани присягаються, євреї вдаряють по руках, пани ляскають батогами, а коні бігають туди-сюди, як стріла. Я люблю дивитися, як коні бігають, а лошат люблю і поготів! Я життя ладен віддати за лоша! І не тільки маленьких лошат люблю. Все, що маленьке: цуценят, кошенят. Знаєте, що я вам скажу? Навіть маленькі огірочки, картоплю молоденьку, цибульку, часничок — все, що маленьке, я люблю. Крім поросят. Свиней я не терплю, навіть коли вони маленькі... Повертаюсь до лошат. Коні мчать. Лошата біжать слідом за ними. Я біжу слідом за лошатами. Всі ми біжимо. Бігати я мастак. У мене легкі ноги. До того ще я босий і дуже легко вдягнений: сорочка, штанцята і ситцевий лапсер-

дак. Коли я біжу з гори і стрічний вітерець роздуває мій лапсердак, мені здається, що в мене крила і я лечу.

— Мотл! Господь з тобою! Зупинись на хвилинку! Так кричить до мене Песин чоловік, палітурник Мой-

ше. Він поспішає з базару додому з великою пакою картону. Боюся, щоб він, бува, не наплів на мене мамі, а тоді я матиму прочуханку від мого брата Елі. Я перестаю бігти, іду помалу, опустивши очі, наближаюсь до чоловіка нашої сусідки. Він кладе на землю паку картону, витирає піт полою і вичитує мені:

— Як не соромно хлопчикові-сиротині вештатись поміж циган і шалено мчати за всіма кіньми? Та ще в такий день! Адже скоро весілля твого брата, ти знаєш? Ходімо додому!

4

— Де ти був? Нещасна моя голова!

Так каже мені мама, сплеснувши руками, і оглядає мої подерті штанцята, скривавлені ноги та моє зашаріле спітніле обличчя. Дай боже здоров'я палітурникові Мойше. Він ні словечком не прохопився ні перед ким. Мати помила мене, надягла пару нових штанцят і кашкетика, купленого до весілля. Штанцята пошиті не знаю з якої матерії: коли їх поставити, вони стоять, а коли йдеш — то вони риплять. Дивні штанцята!

— Якщо ти порвеш і оці штанці, тоді я вже не знаю, що тобі купувати!

Так каже мама, і я згодний з нею. Отакі штанці не можуть подертися. Хіба що їх зламати. Кашкетик напрочуд гарний, і козирок чорний, блискучий. Коли він перестає блищати, плюєш на нього — і він знову набирає глянцю. Мати дивиться на мене і має втіху, а сльози котяться їй по зморщених щоках. їй дуже хочеться, щоб я відзначився на весіллі. Вона каже нареченому:

— Елю! Як ти гадаєш? Я не осоромлюся з ним? Він одягнений, нівроку, як принц.

Мій брат Еля оглядає мене, гладить борідку і дивиться мені на ноги. Я знаю, що означає цей його погляд. Він дивиться, що "принц" ходить босий... Мати теж розуміє його погляд, але удає, що нічого не помічає... Сама вона одягнена у дивну жовту сукню, якої я ніколи на ній не бачив. Сукня ця чудернацьки широка. Я міг би заприсягтися, що бачив її колись на нашій сусідці Песі. Зате у неї на голові шовкова хустка, зовсім нова, ще з усіма складками. Колір хустки важко описати. Можна сказати — біла, можна сказати — жовта, можна сказати — рожева. Це залежить від часу: удень вона світло-рожева, присмерком має жовтуватий вигляд, а вночі — зовсім біла. Раннім рано вона вимальовується зеленуватою, а часом, коли пильно вдивляюся, вона стає "антик-муре", точніше: світло-червонясто-синьо-темно-зелено-попелястою.

Сказати щось погане про неї не можна, бо це чудова хустка.