Хлопчики з бантиками - Сторінка 10

Отже, ділове запитання: хто згоден працювати на тачках? Хто хоче копати землю? Чи бути лісорубом?

На що, на що, а на таке не сподівалися юнги: флот і раптом ці професії. Колона но поворухнулася. Щедровський був явно засмучений.

— Товариші,— говорив він,— щось я не зовсім розумію ваш настрій. Школа Юнг сама по собі не збудується. Адже вас ніхто за комір сюди не тяг. Ви прийшли самі, з доброї волі, і це покладає на всіх юнг особливі обов'язки.

Перед строєм з'явився дядько'з рівною бородою, тримаючи за поясом гостру сокиру. Це був місцевий виконроб-робо-тяга, і небазкання юнг радо схопитися за тачку він розцінив як злісне хуліганство. Виконроб втрутився в промову комісара.

— Та що ви цій шнані байки розповідаєте, товаришу начальник? Вони Ж сюди бешкетувати приїхали. Самі злодійчуки — по очах бачу. Лупцювати б їх щопонеділка, щоб у вівторок ще всипать...

Юнги дружно зареготали, а Щедровський посуворішав. Якщо вам здається, що флот годуватиме й одягатиме Дармоїдів, то ви глибоко помилилися. Не такий тепер час, з вами тут нянькалися... Старшини, починайте!

Старшини були новенькі: напевне, вопи вже давненько нудьгували в Савватьєві, чекаючи на прибуття юнг, і зараз раді були показати службову старанність. Ні, вони не були делікатні.

— Ви в землекопи,— відходь убік. Друга група — підете рубати ліс. Третя — кру-гом! Рвати мох і сортувати клоччя. Четверта — відставити! Що за вигляд у вас?

З'ясувалося: Школи Юнг як такої взагалі не існує. Є лише оця колишня в'язниця, що дала притулок юнгам за своїми гратами. В лісі будиночок санчастини. В колишньому готелі для богомольців розташувалося начальство. І все. Школи ж і житла — нема... Флот повертався іншим боком — не парадним ходом кораблів у кільватері, не шелестом вимпелів над головою. Флот пропонував лопату й тачку як перепустку в морський світ!

Савка потрапив до групи юнг, яка набивала матраци водоростями. Підлягали вони старшині Росомасі — франту й скептику років тридцяти. Він завів юнг далі в ліс і там прочитав нудну лекцію, про те, що за вісім років служби він і не таким роги звертав. А потім показав на Огурцова:

— Ти не кров в молоком, от і будь за старшого...

У просвіті могутніх сосон відкрилося море. Це була Соснова губа, в гирлі якої виднілися будиночки рибальського колгоспу. Вздовж берега, обіймаючи старовинне каміння, обвішуючи стовбури дерев, квасились завали морської капусти. Юнги пхали в матраци сухіші водорості.

— От спати лафа буде! М'якіше, ніж на сіні.

— І пахне... А чим пахне?

— Йодом. З такої капусти йод випалюють.

— А японці їдять її. Може, й мені покуштувати? Дехто скуштував. Пон;увавши, випльовували.

— Задарма давай — не треба! Сосиски смачніші... Савка так і не зрозумів, у чому полягають його обов'язки

старшого. Разом з усіма сумлінно ніс на загривку важкий матрац, на якому спатиме хтось інший. Одного разу, коли він скинув ношу, щоб перепочити, біля нього вмостився зі своїм матрацем ще якийсь юнга. Здається, той, що вчора запитував у комісара, чи не час йому у відпустку.

— Давай тікати звідси,— цілком серйозно запропонував він Савці.— Все цікаве нам уже показали, а далі нічого хорошого не передбачається. Бачиш, ішачимо...

Савка" навідріз відмовився тікати.

— Хіба тобі не хочеться додому? — здивувався юнга.

— У мене нема дому. Ти —як хочеш, а для мене тепер

флот — дім рідний, він мені тато, він мені й мама. І кршцо не підбивай мене, бо комісарові скажу.

— Якщо накапаєш, я хлопців намовлю, влаштують тобі темну.

Савка взяв на плечі величезний матрац, удвічі більший від нього самого. Попер його далі на горбу, чіпляючись за гілки ялин. Коли пізно ввечері юнги ввалили останні матраци в Савватьєві, Росомаха перерахував свою групу. Одного не вистачало.

— Де поділася людина? — накинувся він на Савку.

У групі був відсутній той юнга, який підмовляв Савку втекти. Огурцов про це промовчав.

— Як його прізвище? — продовжував з'ясовувати Росомаха.

— Не знаю. Не запитував.

~г Який же ти до біса старший? — обурився Росомаха.— На флоті ти ким хочеш бути? Матрацом чи матросом?

Цим каламбуром неприємності для Савки поки що й закінчились...

Видали робу. Робочий одяг бонового флоту — штани і голландку із парусини. Темно-синю форму юнги тепер повинні були одягати лише в табельні дні — на свята країни або заступаючи в караул. Віднині ходити їм у робі й тільки в робі! Юнги зрозуміли, що в деяких книжках моряків малюють неправильно — чепурними, як на параді. Цупка й міцна роба — не для того, щоб франтити, а щоб трудитися. Новенька, вона обдирає тіло, ніби наждачний папір, але після того, як її кілька разів виперуть, вона м'якшає І до неї швидко ввикаєш. Черевики в юнг також відібрали, І замість них вони одержали зі складу величезні кирзові бутси. Ідеш у них лісом — звірі ховаються...

Щкола Юнг будувалася на голому місці й голими руками.

командування правильно вирішило: юнга повинен уміти робити все, і тому слова "я не вмію" не бралися до уваги. Якщо вже ти прийшов на флот, то будь ласкавий робити те, що тобі наказують. Не вистачало лопат і кирок, молотків і цвяхів, а сокири цінувалися на вагу золота. Юнги пальцями зішкрібали в лісі подушку моху, і під ним оголювалася земля — соковита, перевита корінням дерев, порізана прожилками черв'яків. Спеціальна команда юнг призвичаїлася корчувати пні — без трактора й навіть без рукавиць. Завдяки самому хлоп'ячому завзяттю витягалося з землі коріння, що пам'ятало перших новгородців. Через те, що ця робота була найважча, корчувальники одержували на камбузі н°

лиски каші. В землю, вивільнену від коріння й каменів, вдалися

гтЦІ МИ^ГІ*1 —------— — ~— —---7 —--^--Г,---Г—-----1

--"цзалися долати іпших юнг: ксшали глибокий котлован майбутнього кубрика. Кубрики будувалися з розрахун-

кові0 в них житиме по п'ятдесят чоловік. На жаль, кубрики будувалися як фронтові землянки.

Поступово в роботі виявилися нахили юнг. Один був май-стер-кенопатник, другий за тридцять ударів сокири звалював будь-яку сосну, третій умів запрягати коня, четвертий успадкував від дідуся ремесло пічника, а п'ятому, схильному до скульптури, подобалося місити глину і радів він безмежно, коли топтав її босими ногами в глибокій ямі. Робота набула смислу: не бувати тобі мокрим у морі, доки не спітнієш на березі!

Вже утворилася комсомольська організація, і до комсомольців вимоги ставилися суворі. Багато хлопців ще не були готові вступити до комсомолу за віком. До таких малих понав і Савка Огурцов.

Росомаха призначив його у бригаду "руйнівників". Це була така робота, від якої вночі кістки стогнали. Щоб в'язниця перестала бути в'язницею, треба було дати їй лад, а для початку видерти з вікон грати.

Двоє силачів засунули ломи між гратами й карнизом вікна, ніднатужились, але грати навіть і не крякнули.

— До чого ж добротно зроблено! — засумували юнги.

— У такому випадку,— розпорядився Росомаха,— на пас чекає начебто блатна робота: будемо грати ці пиляти. Я, звичайно, у в'язниці не сидів. Але читати доводилося, що грати перепилюють.

Перші грати впали, й у вікно зазирнула краса, вже нічим не спотворена. Незабаром довелося СавпД побувати в ролі водопровідника. Належало навести лад у гальюнах на першому й другому поверхах. Робота брудна й смердюча. Після цього настеляти підлогу вважалося чистоплюйством. "У праці не раз підтверджувалася російська приказка: очі бояться, а руки роблять. Це так: лише візьмися — робота закрутиться та й сам закрутишся в роботі.

Якось увечері перед юнгами виступив комісар Щедров-

— Товариші! Хочу повідомити вам радісну звістку: залишилося викопати чотири котловани, і можна буде закладати кубрики в землю. Своїми руками ви наближаєте день, коли зможете сісти за навчання. Поки що все йде добре,—

казав комісар.— Просто краще й не придумаєш. Однак, як це не сумно, і в нашій сім'ї не без виродка. Соромно візна-ся> але завівся у нас дезертир...

З штабу два моряки вивели юнгу, і Савка подумкн ойкнув: той, що кинув матрац у лісі, а сам кудись зник. Щедровський виставив утікача на загальний огляд.

— Ось, помилуйтеся! Затриманий катером морської прикордонної охорони на шлюпці, за три милі від берега. Недалеко втік. А взагалі перед вамц стоїть неук. Щоб плисти морем, треба мати знання. І дезертир повинен ще сказати спасибі тим прикордонникам, які його впіймали. Бо цей дурень царя небесного поплив на схід від Соловків, а там уже сильна течія понесла його в море. Так би й виперло його через Горло 1 туди, звідки нема вороття. А шлюпку,— вакїн-чив комісар,— він украв у колгоспних рибалок.

Утікач, похнюпивши голову, крутив у руках безкозирку.

— Я більше, не буду,—раптом сказав він.

— А тебе ніхто й не запитує, будеш ти чи не будеш Товариші, цей юнга присяги ще не приймав і суду військового трибуналу не підлягає. Ми вчинимо з ним, як велить нам совість.

Втікачеві наказали зняти форму. На шинель він поклав безкозирку — так обережно, ніби вінок на власну могилу. Дезертир залишився в самих брудних кальсонах.

Звідкись принесли піджачок, штанці, кепочку з шарфиком. Усе це, з допомогою конвоїрів, швидко натягли на дезертира. Отоді він і завив: голосно й страхітливо. Ало йому вручили документи, і Щедровський мовив:

— А тепер іди геть, щоб твого й духу тут не було... Серпень закінчився. Північне літо коротке, й на Соловки

прийшла осінь. Часто йшов дощ. Набрякла земля. Кубрики будувалися верст за дві від Савватьєва — між озерами Вапним, Утінкою і Заводним, у глухій лісовій хащі, де плигали иб .соснах білки, а тетеруки й куріпки ліниво вибігали з-під ніг. Савку послали на риття останнього котлована. Там, у глибокій ямі, залитій водою, він зустрів Джека Баранова. Спершись на лопату, Джек про щось напружено думав.

— Про що ти, Джек? — запитав його Савка. Баранов ледве прийшов до тями.

— Сьогодні ж перше вересня. Був би я вдома — пішов би до школи. Ох, і не любив же я її! — зізнався він щиро.— А тепер стою отут, їсти хочу, вже не першу добу прокидаюся від холоду і... Моя мрія,— закінчив Джек,— служити на підводних човнах. Тільки на підводних. Заради цього я тут!

І з люттю він увігнав лопату в грузьку й слизьку глину.

1 Горло — так моряки називають протоку, що виводить з Білого моря у відкритий океан.

тт ояд з ним став до роботи й Савка.