Хлопчики з бантиками - Сторінка 17

Більший хід. Дати хід (якщо машина корабля на стопі). За Міжнародним Зводом означає: "Зайнятий вантажем вибухових речовин"...

Тут юнги не витримали.

— Чого це ви? — здивувався Фокін. ■— І оце все треба запам'ятати?

— Тихо! — гримнув Фокін.— Я занять з вами ще й не починав. Я лише познайомився з вами сьогодні і бачу, що вас треба ганяти й ганяти. Чого злякалися? Та ви й самі не помітите, як усі оці сигнали застрягнуть у ваших головах так, що й обценьками їх звідти не витягнеш...

Він заспокоївся, сів за стіл і лагідно всміхнувся. Юнги стали просити, щоб старшина розповів який-небудь випадок.

— Коли човен пробує баласт "на підйом", перший па місток вискакує командир, а за ним сигнальник! Лише після них комендори біжать до гармат. З цього ви можете зробити висновок, як цінується па флоті сигнальник! Служба, щоправда, клопітна й сльотава. Ми не висихаємо! Зате багато

м0 Ми завжди присутні при найскладніших рішсшшх командування, забезпечуючи зв'язок і спостереження. Нема таємниці, що заховалася б від нашого зору. Горизонт, ш> ітря та вода — ось три сфери, в яких владарює око й слух Сигнальника. В морі не можна упускати навіть найменшої ібницї. іподі раптом бачиш затонуле дерево — колода, що пливе сторчма. Не соромся доповісти: з правого борту, пеленг сорок — перископ підводного човна! Хай зайвий раз оголосять тривогу, зате пе станеться трагічної помилки. Тим більше, що ворог хитрий і лінзи свого перископа іноді маскує саме таким чином...

_ Ну, а кумедне в морі трапляється? — запитав Поскочін.

Фокін і на це відповів серйозно:

— Одного разу я дуже сміявся, коли нам чемодан попався. Пливе собі та й пливе. У відкритому океані, де жодної душі. З хорошої шкіри чемодан. З ручкою. Як і годиться. Плнве в океані сам-самісінький у своїх чемоданних справах. Доповідаю командирові, що по пеленгу такому-то бачу чемодан, а сам ледве па ногах тримаюся від сміху... Якось і Гітлера зустрів. Якраз на моїй вахті це було. Великий портрет фюрера, рама дубова, вся в позолоті. Також сторчма плив, як ота колода. І, як усяке сміття, не тонув...

— І ви його не потопили?

— Ще б чого не вистачало... зв'язуватись. Продзвенів дзвінок. Фокін підвівся, зібрав свої прапори.

— Сигнальна справа проста — обходимося без логарифмів. Треба лише старатися, Я ще подивлюся, якої ви заспіваєте, коли вам почнуть читати електронавігаційні інструменти!

Перерва. Юнгн повибігли на вулицю, в повітрі замелькали сніжки. Савці зустрівся Мазгут Назипов.

— Ну, як у вас? А ми як студенти: індукція, частоти, синусоїди...

— Нас теж електротехнікою лякають.

Здибнєв міцною сніжкою влучив Савці в обличчя.

Боляче? — запитав він, підходячи.— Я ненавмисне. Ну, як, бублик свій вже почали вивчати? Як він у вас крутиться?

— До бублика ще не доїхали. Поки що... по сигналах. А нас на першому занятті з корабельним набором

ознайомлювали: кіль, шпангоути, бімси, стрингери, пілерси, відсіки, люки, горловини й лази. Зараз друге заняття буде: лаки, фарби, емалі й щітки.

"— У маляри готують? — усміхнувся Мазгут,

—— Комусь треба й кораблі фарбувати,— не Журився Здибнєв.— А за бойовим розкладом, я вже довідався, боцмани торпедних катерів сидять по самісінькі вуха в турелі й палять по ворогу з спареної установки... Хто на торпедних катерах найчастіше гине? Боцмани! Хто заміщає командира якщо його вбито? Ті самі боцмани...

Дзвінок на урок очистив подвір'я, всі кинулись до класів. Було приємно після метушні в снігу розкрити чистий зошит вмокнути новеньке перо в чорнильницю. Савка відчував радість, що знову навчається: блокада вибила його зі шкільної колії, і рік він пропустив. На зошиті він акуратно вивів: "Навігація. Курс лейтенанта Зайцева. Юнга С. Огурцов". Подумав і донисав: "Хто візьме зошит й не спитає — хай сам на себе нарікає".

Ігор Московський зайняв позицію біля дверей.

— Іде! — визирнув він у коридор.— Увага... встати!

. Увійшов чепурний лейтенант Зайцев, кинув на стіл класний журнал. Московський відрапортував йому, що всі юнги до занять готові.

■— У чому я твердо переконаний,— відповів Зайцев.

Заповнюючи журнал, лейтенант розмовляв сам з собою.

■— "Науки юношей питают, отраду старцам подают"... Як далі? Ага, згадав! "В счастливой жизни украшают, а в несчастьях от чего-то берегут..." Отже,— сказав він, відсунувши журнал,—■ я читатиму вам навігацію, метеорологію та астрономію в тих обсягах, що необхідні для служіння на почесній ннвї морського мистецтва.

За вікнами класу — безлюдна білість озера.

Вогненно-руда голова Фінікіна мимохіть привертала до себе увагу, і Зайцев звернувся до нього з запитанням:

— Ось скажи на совість — що таке метр?

■— Метр,— це коли.., коли сто сантиметрів.

— Слабо! — відповів Зайцев.— Юнга повинен знати, що метр є однією сорокамільйонною частиною Паризького меридіана. Навігація — найдавніша наука в світі про кораблеводіння, і починається вона з пізнаний земної кулі. В широкому розумінні завдання навігації — провести корабель безпечним шляхом, наприклад, з точки А до точки Б. На навігатора в дорозі чатує небезпека — течії, урагани, мілини, айсберги, рифи й... кораблі ворога! Сучаспнй штурман — це інженер, який прокладає найточніший курс кораблю і вміє будь-якої миті визначити його місце в морі. Визначити по видимих орієнтирах. По глибинах. По зірках. Навіть по кольору й солоності води! Стерновий не лише веде кора-

"ель — він безпосередній помічник штурмана. І повинен ро-уміти ту роботу, яку його начальник виконує. Стерновий мусить уміти вести гідро— і метсоспостереження. На нього покладена й почесна служба часу, точність і заведення корабельних годинників...

Юнги мимоволі глянули на такий годинник, що висів V класі. Звикнути до нього важко. Циферблат розбитий на дввдцл'іь чотири поділки, а око юнги ще не відвикло від берегового ладу. Коли годинна стрілка спрямовапа вниз, здається, що зараз шоста година вечора. Насправді ж настав полудень.

Зайцев енергійно розмалював дошку кресленнями. Спочатку все дуже просто — широта, довгота, виведення координат, ділення горизонту на градуси, мїнути й секунди.

._ Все зрозуміло? — запитував лейтенант від дошки.

— Все! — хором відповіли юнги.

Дошка витерта начисто. Вона покривається повою сіткою. Почалася гола арифметика, без усяких там іксів і ігреків — на радість юнгам.

— Морська миля,— розмірковував уголос Зайцев,— є довжина однієї мїнути дуги земного меридіана. В нашій країні вона дорівнює тисячі восьмистам п'ятдесяти двом метрам. Точніше — ще н тридцять сантиметрів. Такої самої довжини й вузол, яким на флоті вимірюють рух корабля. Вони рівнозначні. Але миля означає відстань, а вузол — швидкість. Не можна сказати: "Ми йшли зі швидкістю десять вузлів на годину". Ця фраза архібезграмотна, бо саме слово "вузол" означає відстань, пройдену кораблем за годину. Моряки кажуть,— "Даємо (або робимо) десять вуглів". Оце правильно! Морська миля поділяється на кабельтови. В милі Іїх десять. В кожному по сто вісімдесят два метри. Плюс Іще три сантиметри, але ця дрібниця майже не враховується...

Зайцев подобався юнгам. Йому пасувало стояти біля дошки, на складному тлі паралелей, що обіймали планету, та меридіанів, що прямували до полюсів.

Земна куля зникла з дошки. Замість неї розквітла пишна квітка румбів.

— Завтра перейдемо до курсів та пеленгування. А поки Що замалюйте в зошитах ось цю румбову картушку. Можете забути своє ім'я, але назви усіх тридцяти двох румбів ви повинні пам'ятати навіть уночі, якщо вас раптом розбудять. Іут не треба бути великим мудрецем, а необхідно просто-напросто запам'ятати за ходом годинникової стрілки: норд, норд-мінь-ост, норд-норд-ост, норд-ост-міпь-норд, порд-ост і

Найдужче прів пад румбами Фінікін:

— Зачекайте! Я ж росіянин, а тут усе по-іпоземному; Зайцеву таке ставлення до справи не сподобалося.

— Якщо ти росіянин, тобі не накажуть тримати курс на два личаки праворуч від сопця! Будь ласка,— раптом заявив він,— навмисне для тебе перекладаю назви румбіві північ, стрик півночі до опівнічника, між північчю опівнічник, стрик опівнічника до півночі і, нарешті, опівнічник тобто норд-ост. Боюсь, що наші назви складніші від год, лапдськик... Добре китайцям — у ник усього вісім румбів, щоб не мучитись. Але ти ж не китаєць.

— Однаково пе зрозумію,— стояв на своєму Фінікін,--я не винен, що в мене кауанок слабий і не варить слів іноземних.

Зайцев — чудовий педагог! — навіть образився:

— Але ж тут не школа-семнрічка і твоїх батьків до завуча не потягнуть. Якщо казанок слабий, то тебе випровадять у госнвзвод — будеш там гнилу картоплю розгрібати..,

Ігор Московський штовхнув Фінішна під бік ліктемі

— Присягу давав? Давав. Тоді сиди й мовчи.

— А до чого тут присяга? — засопів Фінікін.

— А до того, що в ній є слова: "Клянусь добросовісно вивчати військову справу"... А коли так —■ тепер зубри!

Задзвонив дзвінок. Лейтенант підвівся.

— Це Поки що ази... Коли вам почнуть читати електро* навігаційні інструменти, отоді покрекчете!

Що за звір такий — ті інструменти, якими їх лякають?

У полудень повели обідати. Було морозяно.

— Ать-два! Ать-два! — командував Росомаха, який був у гуморі.— Задерти носи вгору! Не соромся ніжку підняти вище...

З-за дрімучого лісу вже вчувалися запахи від камбуза.

— Знову суп гороховий,— точно визначив Джек Баранов. І всі разом заскімлили, ніби їх образили. Артюхов сказав:

— З жнру казитесь, я бачу. Коли б голодні були, то раділи б, Що горох та шпоно щодня молотимо.

— Правильно! — підтримав його маленький Поскочін.— Не розумію, чому ви боїтеся гороху. В давнину на Русі горохова страва була обов'язковою у щоденному раціоні вої-ігів-витязів. Бо горох зміцнює м'язи для бою, додає людині сили і мужності...

Над кашею Савка Огурцов замислився про свою подальшу долю. Він уже твердо вирішив, що служити треба обо-

90 ,

'спково на есмінцях. На цих стрімких, як гончаки, корао-

— на них до речі, починав служити й батько Савки — лях, •

масдаьником. ^^^^ не вибрав> Балтика, звичайно, ближче

до рідної домівки, але...

Тут старшина Росомаха постукав йому ложкою.

_5 Огурцов! Я можу зачекати. Рота також зачекає. Навіть війна згодна тебе зачекати. Але каша тебе ніяк ие чекатиме.

Після ситного обіду на юнг завжди нападала сонливість.