Хлопчики з бантиками - Сторінка 20

Вигрібся!

— Ставлю чотири,— каже Плакідов,— Юнга Поскочін... Гнітюче мовчання класу стернових.

— Нема Поскочіна? Черговий!

— Єсть черговий,— підводиться з місця Фініків.

— Чому відсутній юнга Поскочін?

— В роті прибирає. Він до занять не допущений. У свого ж товариша банку вишневого...

Ігор Московський різко смикає Фінікїна за поділ голландки, примушуючи його перервати гнівний прокурорський виступ.

— Тоді,— говорить Плакідов,— вам, Фінікін, доведеться відповісти замість відсутнього Поскочіна. Для початку оха-

нам процеси, що відбуваються під час роботи гвинта правого кроку, і явище відкидного струменя. Доведеться похудожникувати, тому йдіть до дошки.

Фінікін бере крейду, але до малювання йому далеко. Ну, гвинт...— говорить він.

— Так. Гвннт! — охоче підтверджує Плакідов, крокуючи

по класу.

— Він працює...

— Так. Працює.

— Ну, він правого кроку. Крутиться в цей бік...

_ В який "цей"? — обурюється Плакідов, який тим часом опинився аж у кутку класу.— Флотська мова точна! Уявіть себе спостерігачем роботи гвинта правого кроку... Що ви помічаєте?

Фінікін, набурмосившись, мовчить.

— Виходить, нічого не помічаєте... Ні завихрень, ні сил реакції? — Плакідов невдоволений.— Про що ви думаєте?

— Забув...— зізнається Фінікін.

— Сідайте. Для розвитку пам'яті ставлю вам двійку.

— Не встиг,— виправдовувався Фінікін.— Перенервував учора.

Плакідов ІІЄ визнає таких пояснень.

— Які можуть бути в юнгн причини для нервування? Може, ви батьк© родини, вас обсіли діти? Нагодовані, взуті, одягнені...

Інженер-капітан 3-го рангу розвішує по стінах схеми й технічні креслення, які вечорами малює сам — уміло й добротно. Відчувається велика любов Плакідова до справи, і клас мимохіть напружується, коли він береться за указку. Зараз на всіх, хто погано розбирається в фізиці, горохом посиплються всякі там вектори всмоктуючих струменів...

— Отже,— починає Плакідов.— ви стоїте на містку біля штурвала. Положення стерна нульове. Тобто, говорячи поморському, стерно в діаметральній площині. У вас на кораблі гвинт правого кроку. Дали "середній уперед". У який бік попливе ваш корабель?

Прямо! — хором повідомляють юнги.

— Чому?-

— Бо стерно стоїть прямо... на нулі!

— Ох, небезпечна помилка,— прицмокує Плакідов.— якщо стерно стоїть прямо й дано хід гвинту правого кроку, то корма вашого корабля буде закинута також праворуч. "НІГ1С' Корабля КРУ™ рвонеться вліво. Відбудеться розворот ' п Ятаку", дуже небезпечний у тісняві гавані. Зрозуміло?

Тепер розглянемо загадкові процеси, що відбуваються цЬ кілем корабля.

Плакідов виводить юнг у море. На змінник швидкостях вони ведуть кораблі. Під ними обертаються гвинти правого й лівого кроку. На есмінцях по два гвинти. На крейсерах по три. На лінкорах до п'яти. Виникає дикий хаос сильних водяних струменів. З повного вперед машини реверсують на повний назад. За сорок хвилин уроку юнги часто терпіли яїорстокі катастрофи. їхні корми закидає на сусідні кораблі. Вони внннї в жахливих аваріях. Зустріч з небезпечною інерцією закінчується тим, що кораблі таранять причали й сталеві бивні форштевнів з тріском розкидають по воді просмолені колоди...

— Тепер ви розумієте,— закінчує лекцію Плакідов,— наскільки безтурботне було ваше шиття раніше. Адже вам здавалося, що стерновий на містку — ніби оперетковий герой. Сказали йому "праворуч" — він крутнув штурвал праворуч. Сказали "вліво", будь ласка, нема проблем, ліворуч. Але керування кораблем — це наука, що грунтується на знаннях, окомірі, досвіді — і на ризику! Бувають дикі випадки, коли стерно до краю повернуте вправо, але корабель пливе вліво...

Плакідов бере під пахву журнал і указку. На прощання його сталевий перст вистукує по рудій маківці Фїнїкіпа:

— Ви не повинні мати ніяких турбот, окрім однієї: вчитися, вчитися і вчитися. А що НЇ? Ні-се-нїт-ни-ця!

У кубрику на них чекав засмучений Росомаха. Щиро кажучи, наскільки Колесник був веселий і відчайдушний, настільки характер Росомахи був уїдливий. Він прасував "через ганчірку свої кльоші, й від них здіймалася пара з запахом оцту. Нудним голосом Росомаха почав:

— Дати б вам прочухана всім! Тепер нам з цього поганого варення не вилізти — загруз у ньому весь клас, уже й начальство пронюхало.

— Ну то й що,— бадьорились юнги.— Ми розберемося, вирішимо по-товарнському.

— Ви по-товариському, а командування — як статут велить. Можуть вашого філософа і з флоту попросити. Він пе-повиолітній, його демобїлізовувати не будуть, а просто виженуть і гаплик!

Поскочін, геть засмучений, цілий день мив підлогу в землянках, рубав дрова, топив печі. Здається, він був готовий до найгіршого. Юнги співчували йому:

— Не сумуй! Ми тебе в біді не залишимо...

Відкриті комсомольські збори проводили в кубрику стер-нових. Запросили й тих юнг, які ще не були комсомольцями — роки не підійшли. Прийшов засніяїений З ніг до голови гцрдровський, з'явився й Кравцов.

— Випадок обурливий,— сказав замполіт.— Звичайно, апення — дурниця, важливий сам факт крадіжки. Поскочін

тільки-но починає служити і ВНЇЄ так зганьбив себе. Вам ві-"омо, щ0 подібне на флоті ие пробачається. Ми мусимо бути-принципові й суворі. Чортополох — геть з поля!

Росомаху попросили охарактеризувати Поскочїна.

_ Поганого за ним не велося. Я завжди вваяїав його

хорошим, дисциплінованим юнгою. Що з ним скоїлося, я й сам не розумію.

Поскочін, також не комсомолець (мало ще років), плакав і повторював одне й те саме:

— Як ви не розумієте? Просто солодкого захотілося... Кравцов твердо вдаряв ребром долоні по краю стола:

— Чи подумав ти спочатку про паскудність свого вчинку?

— Ні, не думав. Як побачив солодке, так мене й потягло.

Савка, переживаючи за Колю, підняв руку.

— Можна я?

Йому дали слово, і він сказав коротко, але гаряче:

— Я так думаю, що юнга Поскочін усвідомив усю ганебність свого вчинку, і надалі він так не робитиме.

— Ну, це ВНЇЄ розмова для дитячого садка,— заперечив Щедровський.— Якщо всі на флоті, скоївши провину, говоритимуть, що вони більше не будуть, то на що перетвориться служба? Треба міркувати серйозно.

Росомаха, кашлянувши в кулак, несміливо сказав:

— І справді, товариші, давайте серйозніше... Замполіт подивився на старших юнг:

— Хто з комсомольців хоче висловитись?

— Я!

Над столом підвівся комсорг ДНЇЄК Баранов. Він був гарний юнак. Широка голландка навипуск чудово пасувала його стрункій статурі, і навіть стрижка наголо не псувала його, як інших юнг, а здавалась особливою зачіскою.

— Давай! — сказав йому Кравцов.

— Моя думка особлива,— почав ДНЇЄК.— Вваяїаю, що Коля Поскочін вчинив з цим триклятим варенням правильно!

— Ч^було так несподівано, що спочатку Дяїека не зрозуміли. Вперто труснувши головою, він вів далі:

— Флот куркульських замашок не любить. Юнга Поскочін самовільно розкуркулив Фінікіна, але розкуркулив пра_ вйльно. Як еаведено на флоті? Твое — моє. А моє — твоє. Уявіть на хвилину, що ми зараз сидимо не в землянці, а у відсіку підводного човна. Завтра в цьому відсіку ми, можливо, задихнемося иа дні, то "невже ж ми ховатимемо один від одного якусь там банку варення?

Тиша в кубрику стернових. Тиша...

— Поскочін,— вів далі ДНЇЄК,— вчинив за законами святого морського братерства. Твоє, Фінікін, він узяв, як своє. Але якщо ти візьмеш у Поскочіна все, що забажаєш, він шкодувати не буде, в цьому я твердо переконаний.— Джек повернувся до Щедровського.

— Зрозумійте мене правильно. На чуже ми не зазіхаємо. Посилка прийшла не нам, І Фінікін має право розпорядитися нею, як хоче. Коли б він не такий Нїаднюга, взяв би дві банки варення, приніс би на снідання в камбуз і виставив би на стіл: ось вам, хлопці, смакуйте! Це було б чесніше й порядніше, ніж ховатися під стелею і— там, зігнувшись у три погибелі, насолоджуватися на самоті... Ми не захищаємо Поскочіна! Але мн засуджуємо й Фінікіна!

Ігор Московський сказав коротко:

— Поскочін завжди був хороший товариш, і з ним я пішов би в будь-яку заваруху, хоч і на загибель. А щодо товариша Фінікіна... Я ще б подумав, іти з ним чи пе йти.

Решта юнг погоджувалися:

— Правильно! Що там казати! Не у варенні суть, а щеб усе по-людськи було... Хіба можна так, як Фінікін?

Поскочін схлипнув, щасливий. Фінікін пробурмотів:

— Це не по суті! Варення ж моє з'їли... Факт! Щедровський наказав йому замовкнути:

— Не лізь зі своїм варенням. Тут питання значно складніше...

Здається, офіпери зрозуміли, в чому річ. І зрозуміли правильно. Ситуація розрядилася, і Кравцов лукаво підморгнув Поскочіну:

— Не плач! Флот не видасть — свиня не з'їсть...

Після відбою, коли погасили світло в кубрику, з висоти третього поверху довго чувся сумний передзвін. Це Фінікін у темряві сортував свої банки з варенням.

— Мене обчистили, і я ж винний залишився. Де ж справедливість?

Шамотню з банками припинив вигук Росомахи:

— Слухай! Тобі ще не набридло твоє солодке життя? Усе вщухло. Мир і спокій...

А о шостій ранку — морок огортав Соловки — від битого ляху вже виспівують задерикуваті горни: вставай, иобуд-Ніхто потім і словом пе дорікнув Колю Поскочіна за "ото житейське прогрішєння, зате слова Джека Баранова про морське братерство твердо закарбувалися в пам'яті кожного і вони, ці слова, багато що визначать в їхній долі... Юнги вчилися бути щедрими. Інакше не можна!

Коли закінчилися комсомольські збори, Савка яа вулиці біля землянок наздогнав Щедровського. _ А Огурцов! Що скажеш?

Савка розповів про свої турботи. Бабуси в Ленінграді, батько ще влітку пішов у морську піхоту, під Сталінград, і відтоді не пише.

— Нічого мені пе сигналить! — закінчив Савка свою розповідь.

— Наскільки я зрозумів, ти хочеш навести довідки про батька. Це нелегко. Якщо загинув — швидше надійде відповідь. А якщо пропав безвісти, тоді довго ждатимеш. Звідки батько призивався?

— Він не призивався. Служив на Північному флоті, у такому ж званні, як і ви... Був комісар.

— Ну, комісарів тепер нема. Гаразд,— сказав замполіт.— Зробимо запит, але на швидку відповідь не сподівайся. Сам знаєш, яка йде війна. Не до листування.

Щедровський глянув на годинник, потім па небо, по якому розпускався павиний хвіст північного сяйва. Шумів чорний ліс.

— Комісар Огурцов... Здається, я знав його. Так, зустрічалися якось на конференції.— Щедровський раптом зняв рукавицю й подав Савці теплу долоню.— Біжи до кубрика.