Хрестоносці - Сторінка 33

Від борів він уже відмовився, а йдеться йому про сина... Знаєте!.. Але не буде так, як він хоче!..

Тимчасом абат заспокоївся і сказав:

— Я бачив молодого Вілька, як він пив з Чтаном у кшеснянській корчмі. Вони не впізнали нас у темряві і все балакали про Ягенку.

Тут він звернувся до Збишка:

— І про тебе.

— А чого вони від мене хотіли?

— Вони від тебе нічого не хотіли, тільки не подобається їм, що є поблизу Згожелиць третій. Тоді Чтан каже до Вілька: "От я йому видублю шкуру, то він не буде такий гарний". А Вільк відповідає: "Може, він нас злякається, а як ні, то я йому вмить маслаки поламаю!" А потім почали запевняти один одного, що ти їх злякаєшся.

Почувши це, Мацько глянув на Зиха, а Зих на Мацька, й обличчя їм стали хитрі й радісні. Ніхто з них не був певний, чи абат справді чув таку розмову, чи вигадав її тільки для того, щоб під'юджити Збишка; зате вони обидва, а особливо Мацько, який добре знав Збишка, зрозуміли, що не було на світі кращого способу наблизити Збишка до Ягенки.

А абат, немов навмисне, додав:

— І, правду кажучи, вони таки хоробрі хлопці!.. Збишко нічим не виявив, що це його обходить, тільки почав розпитувати Зиха якимось не своїм голосом:

Завтра неділя?

Неділя.

Ви поїдете до костьолу на месу?

Атож!..

Куди? В Кшесню?

Туди найближче. Куди ж нам ще їхати?

Ну, то й гаразд!

XVI

Наздогнавши Зиха і Ягенку, що їхали в Кшесню разом з абатом та його кліриками, Збишко приєднався до них,— йому хотілось довести абатові, що він не боїться ні Вілька з Бжозової, ні Чтана з Рогова й не думає від них ховатись, його в першу мить знову здивувала врода Ягенки, бо хоч він бачив її не раз і в Згожелицях, і в Богданці гарно вбрану для гостей, але ніколи —так пишно, як тепер прибралась до костьолу. На ній була з червоного сукна накидка, підбита горностаями, червоні рукавички, на голові — вишитий золотом каптурик, з-під якого на плечі спускалися дві коси. Вона тепер сиділа на коні не по-чоловічому, а на високому сідлі з бильцями й ослінчиком під ноги, що ледве виглядали з-під довгої, викладеної рівними зборками спідниці. Зихові, який дозволяв дівчині ходити вдома в кожусі і ялових чоботях, йшлося про те, щоб біля костьолу кожен бачив, що приїхала не дочка якогось там сірого влодики або сверцялки, а панна з багатого рицарського роду. Для цього її коня вели два підлітки, одягнені в вузькі штани й широкі куртки з буфами, що їх носили звичайно пажі. Позаду їхало четверо слуг, а з ними абатові клірики з мечами та лютнями, на пасах. Збишко зачудувався всім цим видовищем, особливо Ягенкою, що схожа була на картинку, та абатом, який в пурпуровому одязі з широчезними рукавами здавався йому якимсь мандрівним князем. Найскромніше одягнений був Зих, який дбав про показність для інших, а для себе —тільки про веселощі та співи.

Порівнявшись, вони їхали вчотирьох у ряд: абат, Ягенка, Збишко і Зих. Абат спочатку наказав своїм шпільманам співати духовних пісень, потім, наслухавшись, почав розмовляти із Збитком, який з усмішкою поглядав на його здоровенний меч, не менший за дворучний німецький,

Бачу,— сказав поважно абат,— що тебе дивує мій меч; то знай же, що синоди дозволяють духовним особам брати з собою в дорогу не тільки мечі, а навіть балісти й катапульти,— а ми ж зараз у дорозі. До того ж, коли найсвятіший отець забороняв ксьондзам носити мечі й пурпурові шати, то напевне мав на увазі людей низького стану, бо шляхтича бог створив для зброї, і хто захотів би її відібрати, той порушив би його одвічну волю.

Я бачив мазовецького князя Генрика, який виступав на турнірах,— відповів Збишко.

Не за те його треба ганити, що виступав на турнірах,—відповів абат, підіймаючи вгору пальця — а за те, що оженився, і до того ж нещасливо, бо fornicariamі bibulam узяв mulierem, котра, кажуть, замолоду Bacchum adarabat а до того ще й adultera була, аз цього не могло вийти нічого доброго.

Тут він зупинив коня і став повчати ще з більшою поважністю:

Хто має женитися й вибирати uxoreт , той дивитись повинен, щоб була богобоязна, доброзвичайна, хазяйновита і охайна,— все це, крім отців церкви, радить також один поганський мудрець Сенека. А як же ти вгадаєш, чи добрий вибір зробив, коли не знаєш гнізда, з якого береш собі довічну подругу життя? Бо другий мудрець господній каже: Pomus поп cadit absque arbore... Курча таке, як і квочка, яка мати, така й дочка... А тому, грішний чоловіче, научайся, що жінку треба шукати не далеко від дому, а близько, бо як візьмеш злу та норовисту, то не раз від неї наплачешся, як плакав той філософ, коли йому сварлива жінка aquam sordidam на голову спересердя вилила.

Іп saecula saeculorum, amen! — в один голос гукнули мандрівні клірики, які завжди так відповідали абатові, не турбуючись про те, до речі ця відповідь, чи не до речі.

Всі зосереджено слухали абата, дивуючись з його красномовства та глибокого знання священного письма. А він, здавалося, звертався не тільки до Збишка, а головним чином до Зиха і Ягенки, немов їх спеціально хотів навернути на путь істини. Проте Ягенка зрозуміла, в чому річ, і уважно поглядала з-під довгих вій на хлопця, який нахмурив брови й похилив голову, ніби глибоко обмірковував те, що чув.

За хвилину всі рушили далі, але їхали вже мовчки; а коли показалася Кшесня, абат лапнув за пас, повернув його так, щоб зручно було вхопити за руків'я меч, і сказав:

А старий Вільк з Бжозової, мабуть, з добрим почтом приїде.

Напевне, — підтвердив Зих,— але слуги щось там казали, ніби він захворів.

Один з моїх кліриків чув, що він має напасти на нас після меси коло корчми.

Не зробить він цього без попередження, та ще після святої меси.

Нехай же його бог оброзумить. Я війни ні з ким

не хочу і покірно терплю кривди.

Він оглянувся на своїх шпільманів і сказав:

— Не витягати з піхов мечів і пам'ятати, що ми слуги

божі, а коли ті почнуть першими, тоді лупіть їх!

Збишко їхав поруч з Ягенкою і розпитував її про

справи, які його головним чином цікавили.

— Чтана і молодого Вілька ми напевне застанемо в Кшесні;— сказав він.— Ти покажеш мені їх здалека, щоб я знав, які вони.

— Добре, Збишку,— відповіла Ягенка.

— Перед месою і після неї вони, напевне, з тобою зустрічаються. Що вони тоді роблять?

— Слугують мені, як уміють.

Не будуть вони сьогодні слугувати, розумієш? Вона знов покірно відповіла:

— Добре, Збитку!

Дальшу розмову їм перебив стукіт дерев'яних калатал, бо в Кшесні не було ще дзвонів. За хвилину вони доїхали до костьолу. З юрби, що чекала меси, одразу виступили наперед молодий Вільк і Чтан з Рогова, але Збишко випередив їх — перш ніж вони добігли, він скочив з коня і, схопивши попід боки Ягенку, зсадив її з сідла, потім узяв її за руку і, виклично поглядаючи на них, повів у костьол:

Напривході в костьол Вілька і Чтана ждало нове розчарування. Вони обидва поспішили до кропильниці і, вмочивши в ній руки, простягнули їх до дівчини. Але те саме зробив і Збишко. Ягенка доторкнулась до його пальців, потім перехрестилась і разом з ним увійшла в костьол. Тоді не тільки молодий Вільк, але і Чтан з Рогова, хоч і мав убогий розум, збагнув, що все це було зроблено навмисне, і обох їх пойняв такий дикий гнів, що їм аж волосся почало їжачитись під понтликами. Проте в них залишилося стільки самовладання, що вони побоялись кари божої за свій гнів і не пішли в костьол. Натомість Вільк одскочив від кропильниці й помчав, як шалений, цвинтарем поміж деревами, сам не знаючи куди. Чтан летів за ним, також не розуміючи, нащо він це робить.

Вони спинились аж в кутку біля паркана, де лежало велике каміння, приготовлене на підмурок дзвіниці, яку мали будувати в Кшесні. Тут Вільк, щоб зігнати злість, яка вирувала йому в грудях і підступала до горла, схопив одну каменюку й почав з усієї сили двигати її, а Чтан ухопився за неї й собі, і вони, шаленіючи від злості, покотили її через весь цвинтар до костьольних воріт.

Люди здивовано дивилися на них, гадаючи, що вони дали якусь обітницю і таким способом хочуть взяти участь в будівництві дзвіниці. Але ці зусилля трохи охолодили їх, вони обидва опам'яталися і стояли бліді та тільки важко сопли, запитливо поглядаючи один на одного.

Першим озвався Чтан з Рогова:

Ну, що? — спитав він.

А хіба що? — відповів Вільк.

Зараз на нього нападемо?

Як же ти на нього в костьолі нападеш?

Не в костьолі, а після меси.

Він із Зихом і з абатом. А ти ж пам'ятаєш, що сказав Зих: нехай тільки поб'ються, то обох із Згожелиць вижену. Якби не це, то я тобі давно вже ребра поламав би.

Або я тобі! — відповів Чтан, стискаючи свої здоровенні кулаки.

І очі їхні почали зловісно іскритись, проте вони зміркували, що згода потрібна їм зараз більше, ніж будьколи. Не раз уже вони бились, а після бійки завжди мирились, бо хоч їх і розділяла любов до Ягенки, але вони не могли жити один без одного і завжди нудьгували один за одним. А тепер у них з'явився спільний ворог, і вони обидва почували, що то ворог дуже небезпечний.

За хвилину Чтан спитав:

— Що ж нам робити? Хіба послати йому виклик у Богданець?

Вільк був розумніший, проте спочатку й він не знав, що робити. На щастя, йому допомогли калатала, які озвалися знову, сповіщаючи, що відправа починається. Він сказав:

— Що робити? Іти, в костьол, а потім буде, що бог дасть.

Чтан з Рогова зрадів з цієї розумної відповіді.

— Може, там Ісус Христос напоумить нас, — сказав він.

І благословить,— додав Вільк.

По справедливості.

Вільк і Чтан пішли в костьол і, побожно вислухавши відправу, підбадьорились. Вони не втратили самовладання навіть тоді, коли Ягенка після меси, виходячи з костьола, знову прийняла свячену воду з руки Збишка. На цвинтарі коло воріт Вільк і Чтан низько вклонилися Зихові, Ягенці й навіть абатові, хоч він і був ворогом старого Вілька з Бжозової. Правда, на Збишка вони поглядали спідлоба, але жодний з них навіть не муркнув, хоч серця їхні аж скавучали від болю, гніву та ревнощів, бо Ягенка ще ніколи не здавалась їм такою гарною, такою схожою на королівну. Аж коли пишний почет абата рушив від костьолу назад і коли вже здалека долинула весела пісня мандрівних кліриків, Чтан почав витирати піт з своїх зарослих щік і пирхати, як кінь. А Вільк промовив, скрегочучи зубами:

— До корчми! До корчми! Горе мені!..

Потім, згадавши, від чого їм полегшало, вони знову підхопили камінь і покотили його на старе місце.

Збишко в цей час їхав поруч з Ягенкою і слухав пісень абатових шпільманів, але, проїхавши з п'ять стадій, він раптом спинив коня і сказав:

Ага! Мав дати на месу за дядькове здоров'я і забув, я вернуся.

Не вертайся! — вигукнула Ягенка.— Пошлемо із Згожелиць.

Вернусь, а ви не чекайте мене.