Хрестоносці - Сторінка 49

Один з них навіть жартома був гукнув йому на дорогу, щоб він узяв хоч якунебудь залізяку, бо інакше німці дадуть йому духу, але чех, боячись, щоб рицарі тимчасом не переїхали границі, як стояв, скочив на коня лише в кожусі й поскакав за ними. Ці свідчення розвіяли всякий сумнів князя щодо того, хто міг бути вбивцею де Фурсі, і викликав у нього таке роздратування й гнів, що в першу хвилину він хотів вислати за хрестоносцями погоню, аби одіслати їх закованих у ланцюги великому магістрові, для покарання. Потім він зміркував, що погоня вже однак не змогла б догнати рицарів, і сказав:

— Все-таки я надішлю листа до магістра, щоб він знав, що вони тут виробляють. Погані справи тепер в Ордені. Колись у них був суворий послух, а тепер кожен комтур робить, що йому заманеться.

Князь трохи помовчав, а потім знову звернувся до придворних:

Одного я не можу збагнути — нащо вони вбили гостя. І якби цей слуга поїхав не беззбройним, я міг би запідозрити його.

Еге,— сказав ксьондз Вишонек,— нащо б зброєносцеві вбивати рицаря, якого він перед цим ніколи не бачив, а по-друге, хоч би у нього й була зброя, то як же він міг напасти на п'ятьох рицарів і їх збройну обслугу?

Це правда,— сказав князь. — Мабуть, цей гість у чомусь їм противився або, може, не хотів брехати так, як їм треба було, бо я ще тут помітив, як вони підморгували йому, аби сказав, що Юранд напав перший.

А Мрокота з Моцажева промовив:

Хвацький цей чех, коли викрутив руку тому псові Данфельду.

Казав, ніби чув, як у німця хруснули кістки,— відповів князь.— Коли згадати, як він у бору розвалив турові голову, то можна повірити, що так воно й було! Видно, і пан, і слуга — хлопці хоч куди. Якби не Збишко, був би тур кинувся на коней. І лотарінжець, і він багато зробили для врятування княгині...

Певно, що хлопець хоч куди,— повторив ксьондз Вишонек.— От і тепер ледве дихає, а за Юранда оступився і тих викликав... Отакого Юрандові зятя й треба.

Щось Юранд у Кракові інакше думав, але тепер, мабуть, не буде противитись,— сказав князь.

Бог дасть, все буде гаразд,— озвалася княгиня, яка тільки що увійшла й почула кінець розмови.— Не може тепер Юранд противитись, аби тільки господь повернув Збишкові здоров'я. Ну, і від нас йому має бути нагорода.

Найкраща нагорода для нього буде Дануся, і я так думаю, що він її таки дістане, бо коли вже жіноцтво на чомусь наполяже, то проти нього й сам Юранд нічого не вдіє.

— А хіба я не по-справедливості наполягаю? — запитала княгиня.—Якби Збишко був легковажний, тоді я нічого й не казала б, але другого такого вірного й на світі нема. І дівчина теж. На крок від нього не одходить, по лиці гладить, а він до неї болісно усміхається. Я сама часом аж заплачу! Правду кажу!.. Такому коханню варто помогти, бо й матір божа з радістю дивиться на людське щастя.

Як буде божа воля,— сказав князь,—то буде й щастя. А коли казати правду, то йому через ту дівчину мало голови не зітнули, а тепер от тур його потовк.

Не кажи, що "через неї"! — швидко вигукнула княгиня.— Бо не хто інший як Дануська його в Кракові врятувала.

Це правда. Але якби не вона, то Збишко не напав би на Ліхтенштейна, щоб здерти у нього з голови пір'я, та й за Лорша так охоче голови не підставив би. А щодо нагороди, то я вже сказав, що вона належить їм обом, і в Цеханові я про це подумаю.

Нічого Збишко так не хотів би, як рицарського паса й золотих острог.

Князь добродушно усміхнувся й відповів:

— То нехай же дівчина їх йому занесе, а коли він одужає, тоді ми потурбуємось, щоб усе було зроблено згідно з звичаєм. Нехай одразу занесе йому, бо несподівана радість — найкращі ліки!

Почувши це, княгиня обняла князя в присутності придворних і кілька разів поцілувала в руку, а він, усе ще усміхаючись, сказав:

— Бачите... Ну, добре діло спало тобі на думку! Виходить, дух святий приділив якусь крихту розуму й жінкам! Клич же зараз дівчину.

— Данусько! Данусько! — гукнула княгиня.

За хвилину в дверях бічної кімнати показалася Дануся з червоними від безсоння очима і з близнюкамигорнятами, повними паруючої каші, якою ксьондз Вишонек обкладав поламані кості Збишка і яку варила одна літня придворна жінка.

— Іди-но сюди, сирітко! — сказав князь Януш. — Постав близнюки й підійди.

Вона наблизилась трохи несміливо, бо завжди ніяковіла перед князем. А він ласкаво пригорнув її, погладив по обличчю і сказав:

— Що, дівчино, спіткало тебе лихо, га?

Та ще й яке! — відповіла Дануся.

І, маючи смуток в серці, а сльози напоготові, вона одразу почала плакати, але тихенько, щоб не образити князя; а він знову спитав:

Чого ж ти плачеш?

Бо Збишко хворий,—відповіла, прикладаючи кулачки до очей.

Не бійся, нічого з ним не станеться. Правда, отче Вишонеку?

Божа воля така, що йому ближче до шлюбу, ніж до труни,— відповів добрий ксьондз Вишонек.

А князь сказав:

Зажди-но! Зараз я дам йому ліки, від яких йому полегшає або він і зовсім одужає.

Бальзам хрестоносці прислали? — вигукнула Дануся, однімаючи від очей руки.

Тим, що пришлють хрестоносці, краще змасти собаку, а не молодого рицаря, якого ти любиш. Я тобі дам щось інше. Побіжіть котра-небудь до комори та принесіть мені остроги й паса.

Коли їх принесли, князь сказав Данусі:

— Бери, неси Збишкові і скажи йому, що віднині він пасований. Якщо помре, то стане перед богом як miles cinctus, а як ні, то закінчимо обряд в Цеханові або в Варшаві.

Почувши це, Дануся насамперед вклонилась князеві в ноги, потім вхопила в одну руку рицарські ознаки, а в другу близнюки з кашею і побігла до кімнати, в якій лежав Збишко. Щоб побачити їхню радість, княгиня пішла за нею.

Збишко був тяжко хворий, але, побачивши Данусю, повернув до неї бліде від болю обличчя й запитав:

— А чех, моя ягідко, повернувся?

— Що там чех! — відповіла дівчина.— Я принесла тобі кращу новину. Князь пасував тебе рицарем і ось що тобі послав.

Сказавши це, вона поклала перед ним пас і золоті остроги. Бліде Збиткове обличчя спалахнуло радістю і здивуванням; він глянув на Данусю, потім на ознаки, далі приплющив очі й почав повторювати:

— Як же це він міг мене пасувати рицарем?

А коли в ту мить увійшла княгиня, Збишко трохи підвівся на ліктях, став їй дякувати й перепрошувати, що не може вклонитися їй в ноги, бо враз догадався, що саме їй має завдячувати своїм щастям. Але вона сказала йому лежати спокійно і власними руками допомогла Данусі знов покласти його голову на подушку, Тимчасом зайшов князь, а з ним ксьондз Вишонек, Мрокота й кілька інших, придворних. Князь Януш здалека дав знак рукою, щоб Збишко не ворушився, потім сів коло ліжка і сказав:

— Бачите! Люди не повинні дивуватися, що за мужні й доблесні вчинки буває нагорода, бо коли б доброчесність залишалась без заплати, то й несправедливість людська ходила б по світі безкарно. А тому що ти не шкодував життя й ціною свого здоров'я позбавив нас тяжкого горя, дозволяємо тобі підперізуватись рицарським пасом і віднині ходити в сяйві честі і слави. — Милостивий пане,— відповів Збишко,— я б і десять разів не пошкодував життя...

Але більше він не міг нічого сказати — і через хвилювання, і через те, що княгиня затулила йому рота рукою, бо ксьондз Вишонек заборонив йому розмовляти; А князь говорив далі:

Я гадаю, що ти знаєш рицарські обов'язки і з честю носитимеш ці ознаки. Поки твого життя, мусиш служити нашому спасителеві й боротися з дияволом. Ти мусиш бути вірний земному помазаникові, уникати несправедливої війни і боронити безвинних від утисків, в чому хай поможе тобі бог і його святі муки!

Амінь! — сказав ксьондз Вишонек.

Князь устав, перехрестив Збишка й наостанці додав:

— А як видужаєш, то приїжджай просто до Цеханова, куди я викличу і Юранда.

XXV

Через три дні приїхала послана хрестоносцями жінка з герцинським бальзамом, а разом з нею прибув капітан лучників із Щитна з листом, підписаним братами та скріпленим печаттю Данфельда, в якому хрестоносці закликали в свідки небо й землю за ті кривди, що спіткали їх у Мазовії, і під загрозою божої помсти вимагали кари за вбивство "улюбленого товариша і гостя". До скарги Данфельд додав ще й листа від себе особисто, в якому смиренно, а разом з тим погрозливо допоминався винагороди за вчинене йому тяжке каліцтво та смертної кари чехові. Князь перед очима капітана порвав листа, кинув йому під ноги і сказав:

Магістр прислав сюди отих псявір, щоб задобрити мене, а вони розгнівили. Перекажи ж їм від мене, що вони самі вбили свого гостя та ще хотіли вбити й слугу-чеха. Про все це я напишу магістрові і додам: коли він хоче, щоб в разі війни з краківським королем я Залишався осторонь, то нехай вибирає інших послів.

Милостивий пане,— відповів капітан,— чи тільки таку відповідь мушу я переказати могутнім і побожним братам?

Якщо цього мало; то можеш додати, що я вважаю їх за псявір, а не за справжніх рицарів.

На цьому прийом і закінчився. Капітан поїхав, бо того ж дня і князь виїхав до Цеханова. Залишилася тільки "сестра" з бальзамом, якого недовірливий ксьондз Вишонек не хотів уживати, тим більше, що хворий минулої ночі спав добре, і хоча він прокинувся вранці слабосилим, але вже без гарячки. Коли князь виїхав, сестра зараз же послала одного з слуг назад у Щитно нібито за новими ліками — "яйцями василіска", які, вона казала, повертають силу навіть конаючим, а сама стала тинятись по кімнатах, тиха, покірна, з одною сухою рукою, одягнена хоч і в світську, але пошиту на чернечий кшталт одежу, з чотками й невеличкою прочанською тиквою при поясі. Добре розмовляючи польською мовою, вона з великою уважністю розпитувала слуг про Збишка й Данусю, якій принагідно подарувала ієріхонську троянду, а другого дня, коли Збишко спав, а дівчина сиділа в їдальні, вона підійшла до неї і сказала:

— Хай вас бог благословить, панянко. Цієї ночі, після молитви, мені приснилося, що в сніговій заметілі до вас ішло два рицарі, але один дійшов першим і обвинув вас білим плащем, а другий сказав: "Бачу тільки сніг, а її нема", і вернувся назад.

Дануся, якій хотілося спати, одразу з цікавістю розплющила свої голубі очі й спитала:

— А що це означає?

— Це означає, що вас доб'ється той, хто найбільше любить.

— Збишко! — відповіла дівчина,

— Не знаю, бо обличчя його не бачила, бачила тільки білий плащ, а потім одразу прокинулась, бо господь Ісус щоночі насилає на мене біль в ногах, а руку мені й зовсім одібрало.

— Чому ж вам не допоміг той бальзам?

— Не поможе мені, панянко, й бальзам, бо то кара за мій тяжкий гріх, а як хочете знати, то розкажу.

Дануся кивнула головою, що хоче знати, і сестра стала розказувати:

— Є в Ордені й служки, і жінки, які хоч і не дають обітниць і навіть можуть виходити заміж, проте з наказу братів повинні виконувати всілякі доручення Ордену.