Хто ще хоче перепроситися? - Сторінка 2

Щоб там не було, але це самозасудження за події минулого є справжньою насмішкою, бо ж чи мусять політики аж так багато на себе брати? Чи повинна екзистенційна модель суб'єктивності охоплювати структуру прав людини? Я удавала, що мені смішно, слухаючи в Сан-Франциско як католицький єпископ вибачався перед тими, кого в дитинстві скривдили ченці та черниці. Думка про Блера який казав, що він шкодує, і таким чином позбавлявся незручних ускладнень пов'язаних з колоніальним минулим Ірландії, також змусило мене пирхнути. І хотіла б я струснути Папу, хоч який він кволий, коли він казав, що прощає та просить всепрощення — у Бога — за дві тисячі років гріхів церкви проти жінок.

Важливо те, що в католицизмі, за дотримання всіх умов ритуалу, грішнику, котрий розкаюється в гріхах, що він в них зізнався, гріхи відпускаються та скасовуються. В протестантизмі, навпаки, гріха не можна позбутися лише простим щирим розкаянням, або навіть наступним актом спокутування. Це може пояснити різницю між вибаченнями Папи, та значенням вибачення в США та англіканській Британії — що є, до речі, батьківщиною ринку страхування, як засобу отримання доходу.

Серед багатьох гірких подій минулого та сьогодення, за які вимагають вибачення жертви, що їх пережили, або їхні нащадки, є низка дуже серйозних, значних питань історичного минулого. В Австралії уряд відмовляється вибачатися перед аборигенами за пригнічення за часів колоніалізму, проте вибачився перед представниками так званого "вкраденого покоління", тими, кого малими дітьми насильно забрали у рідних і підселили в сім'ї білих. В Японії, мобілізовані за часів Другої світової війни "жінки для затишку", не прийняли запропоноване їм умовне вибачення11. Найпекучішою зараз є кампанія в Америці, яка закликає вибачитися за рабство. Це питання ледь не зірвало конференцію ООН в Дурбані в 2001 році, коли Британія, єдина з країн Європейського Союзу, відмовилася вибачатися і наполягала замість цього — чого зрештою і домоглася — на рішучій заяві про розкаяння та відмову від відшкодування.

Боязнь можливих наслідків прилюдного вибачення — вимоги репарацій, грошового відшкодування за принципом страхового позову — це найочевидніша причина для офіційного небажання вибачатися. Але існують і інші причини.

Отже мій перший епізод — "Прометей закутий" Есхіла. Трагедія починається тим, що Влада й Сила брутально зв'язують і приковують до скелі героїчного Титана; він знаходить виправдання своїм діям, які збудили гнів богів проти нього; його образа прибирає форму пристрасного звинувачення Зевса та "новітніх божеств" Олімпу і такого ж палкого самовиправдання свого вчинку — викрадення вогню та інших подвигів, якими він кинув виклик богам. Трагічне, споконвічне втілення людських героїчних страждань, він не підкориться чужій волі й не зречеться зробленого. Океан, бог моря, виринаючи із безодні провалля, що реве навколо скелі на якій Прометей бореться з путами, докоряє йому, кажучи:

Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,

Що слово — лікар гніву найлютішого?12

Але Прометей дотримується свого розуміння правоти і не дає лагідної відповіді. Замість цього він плекає думки про помсту. В цей момент на сцену вривається Іо, одна з багатьох молодих жінок, що мали нещастя потрапити на очі Зевсу. Його дружина обернула Іо на телицю, і тепер вона без спочинку біжить, бо її постійно жалить ґедзь. Іо мчить щодуху і зойкає, коли ґедзь жалить її; Прометей впізнає Іо і, відповідно до ролі пророка, того, хто бачить наперед, каже їй, що може передбачити її майбутню долю, проте хор перебиває його і пропонує вислухати історію Іо з її власних вуст. Прометей погоджується і каже:

Тож радісно і плакать, і жалітися

На долю перед тими, хто вчуваючи

Жалі твої, сльозами й сам умиється.

Іо розповідає: вона описує бажання Зевса, божественні накази, що їм вона та її батьки підкорялися, і жахливе покарання, що, як наслідок, впало на неї.

Вона є однією з числених жертв грецьких трагедій і міфів, що розповідає про "божественні гріхи", як в Метаморфозах назвав їх Овідій. Вона лише одна з юрби дівчат та німф зґвалтованих олімпійцями і приречених потім за це осквернення на жахливі покарання, іноді на вигнання, на статус парії, на перетворення на тварину, рослину, або на жителя водойми. Калісто стає ведмедицею після того, як завагітніла від Зевса; на Лєто нападають селяни, які забороняють їй обмитися після пологів водою з їхнього джерела. Як на мене, вони стали прототипом усіх тих жінок з клунками, що безладно тікали дорогами Європи, Азії та Африки. Проте дивним, несподіваним і важливим є той факт, що ці героїні стародавньої міфології розповідають про свої страждання і що вони відіграють визначну роль в уявному минулому людства — вони є засновниками культури.

Іо завершує свідчення про власне становище словами:

Ти чув усе. Та в біді жаліючи,

Мене словами не втішай облудними, —

Нещиру мову слухать — то найгірший біль.

Тут Прометей із задоволенням розповідає їй про те, що чекає на неї в майбутньому і переводить

скорботну оповідь Іо на обіцянку помсти — каже, що серед її нащадків-греків буде більшість героїв дорійців, а через тринадцять поколінь народиться сам Геракл. Тож Іо, телиця, яку жене ґедзь, стає матір'ю-засновницею цивілізації. В своїй праці про мандри Іо, Юлія Кристєва розглядала її випадок як втілення екзистенційної непевності жінок. "Як відомо, — пише вона, — в Греції наречена вважалася чужоземкою, прохачем... Згідно з ритуалом весілля, до нареченої ставились не як до здобичі і не як до рабині, але як до "прохачки, яку беруть під захист домашнього вогнища і за руку вводять до нового житла".

В уявленні Есхіла, сама історія ґрунтується на особистих випробуваннях і стражданнях; його трагедія розповідає про чоловіка, який починає нову еру, про Прометея, який приносить на землю корисні дари — вогонь, знання — в той час як жінка, Іо, виконує роль біологічної матері роду. Користуючись мовою статевої полярності, Прометей кидає виклик жіночому хору коли виголошує:

Не думай, що, лякаючись Погрози Зевса, стану я, мов женщина,

Благать, кого ненавиджу, й ламатиму

Я руки по-жіночому, щоб змилувавсь

І увільнив з кайданів, — ні, не буде так.

Іо втілює цю приниженість, вона не має жодної влади, жодних прав, і коли ґедзь знову жалить її, вражена жахливим болем, вона зойком перебиває Прометея і виходить зі словами:

І язик мій у спраглих німіє устах, —

Каламутним годі здолати словам

Божевілля навальну хвилю.

Безладна мова, що вона її не в стані контролювати, організувати, у випадку Іо позначає крайній ступінь страждань через переслідування. Ці муки буде згадано зганьбленими в їхньому переконливому свідченні. Та вже саме це слово "зганьблений" звучить завершальною нотою всієї трагедії, коли падають небеса і підіймається океан, щоби поглинути все ще закутого Прометея.

Проте зганьблені, подібно до Іо, не бажають "нещирих слів" утіхи у відповідь на їхні щирі скорботні зойки. Але ця її з'ява — і з'яви подібних їй трагічних фігур — викликають у нас жаль і страх відповідно до знаменитого Аристотелевого визначення; змушує жаліти її, а через неї, становище подібних їй страждальців.

Зрозуміло, що в системі долі Давньої Греції просто неможливий перехід від відвертого співчуття до прилюдного вибачення. В наші часи, таке вибачення, як реакція на трагічну несправедливість, стало можливим, дякуючи тому, що ми все більше приділяємо уваги концепціям відповідальності і провини, які дають можливість виокремити характерні людські чинники і винуватців. Вибачення, цей секуляризований ритуал, вийшло з політики ідентичності та її складника, Іонічного аспекту жертовності. Політики, котрі в своїй діяльності згадують про жертв, можуть сягати далеко в минуле, але вони набули нової характерної риси.

Коли історія втілюється в об'єкті, що страждає, вона може загубитися — і саме цій гострій нерозв'язній проблемі присвячена моя робота, письмо, якому я віддаю свій час. З 1980-х років письменники, а особливо письменниці, відтворюють "книгу пам'яті" для того, щоб озвучити приглушені раніше теми. До відтворення втрачених історій та втрачених сюжетних ліній, пов'язаних з прикладами хоробрості та винахідливості, активно долучилися такі романістки як Тоні Морісон13 і Маргарет Етвуд. Вони залучили запаси "негативних невикористаних можливостей" для того, щоб пристрасно заглибитися в минуле. Американській поетці Адрієні Річ приписують створення терміну "перегляд" ("revisioning"), на означення ініціативи з переробки минулого, перегляду цінностей, праці проти шерсті усталених думок та усталених поглядів на певні періоди історії. Учасники кампанії за вибачення належать до цієї ж ініціативи і, починаючи з 1980-х, їхня популярність віддзеркалює несподіваний успіх дій прозаїків-прихильників перегляду. Причиною того, що на передньому краї цих подій опинилися жінки й художня проза, є те, що в історіях, що вони розповідали, відверто йшлося про страждання безіменних, маргінальних і зниклих людей, які містило в собі мовчазне, пригнічене і незаписане минуле. В романі Тоні Морісон "Джаз" історію розповідає чорношкірий персонаж: "Мені хотілось бути такою мовою, котра бажала би йому добра". Щодо вибачення, воно так само може діяти як мова, що бажає комусь добра.

Такі художні твори Морісон, як "Кохана" (Beloved), втілюють голоси безмовних і наближаються до детальної розповіді від першої особи, подібної до автобіографії Мері Прінс, першої жінки, котра написала про життя у рабстві. Морісон повертає лінзи історії навспак, щоб подивитися на Громадянську війну, проте не на генералів — переможців чи переможених, а на її наслідки для пересічних людей. За допомоги цього акта уявної ідентифікації, письменниця, залишаючись сама собою, йде назирцем за аболіціоністами, котрі підтримували історичних жінок на кшталт Мері Прінс, і збирає свідчення. Морісон примушує літературу працювати на свободу та справедливість.

Навколо звинувачень в несправедливості процвітає заснована на доброчесності індустрія. Сучасні політичні діячі, подібно пілігримам, що цілують рани розіп'ятого Христа, шукають можливості дістатися цих джерел співчуття. Ті ж, хто вибачається, тобто погоджується з існуванням провини, та визнають її, таким чином, докладають зусиль, щоб досягти такого ж стану піднесення і в результаті беруть участь у перетворенні таких дій на заслугу.