Худий - Сторінка 3

Вона ж…

– Та він зовсім мене не мучить, Норо, – квапливо заперечила Дороті. – Він… єдина людина у світі, на яку я можу покластися.

Я згадав, що Нора не винила своє віскі, тому вийшов до спальні й зробив це за неї. Повернувшись, я побачив, що Нора примостилася на бильці крісла, в якому сиділа Дороті, і обіймає дівчину. Дороті хлюпала носом, а Пора промовляла:

– Нік зовсім не роздратувався. Він тебе любить. – Вона скинула на мене очі. – Правда, ти не роздратувався, Ніку?

– Ні, просто схвилювався. – Я сів на диван. – Звідки в тебе зброя, Дороті?

– Я виміняла у чоловіка… Я ж уже казала.

– У якого чоловіка?

– Та я ж казала! У чоловіка в барі.

– Виміняла на браслет?

– Начебто так… але погляньте: схоже, не віддала йому браслета.

– Я це помітив.

Нора поплескала дівчину по плечу.

– Звичайно, ти просто забула віддати.

– Коли офіціант принесе каву і бутерброди, я заплачу йому, щоб він тут посидів. Не бажаю залишатися наодинці з двома…

Нора люто глипнула на мене і прошепотіла до дівчини:

– Не звертай уваги. Він цілий вечір не в гуморі.

– Він думає, – пролопотіла Дороті, – що я дурна п'яна малолітка.

Нора знову поплескала її по плечу.

– А навіщо тобі знадобився пістолет? – поцікавився я.

Дорогі напружилась і вирячила мутні очі.

– Захищатися від нього, – прошепотіла вона збуджено, – якби він надумав чіплятись. Я боялася цього, бо була п'яна. Ось у чім річ. А потім перелякалась свого вчинку і прийшла до вас.

– Ти кажеш про батька? – спитала Нора якомога байдужіше.

Дороті заперечливо похитала головою.

– Мій батько – Клайд Уайнент. А я маю на увазі вітчима. – Вона сховала обличчя на грудях у Нори.

– Ох, – зітхнула співчутливо Нора, – бідолашна дитина! – Вона значуще подивилась на мене.

– Давайте вип'ємо, – запропонував я.

– Я не хочу, – знову насупилась Нора. – Дороті, мабуть, теж не треба.

– Треба, треба. Замість снотворного. – Я налив Дороті велику дозу шотландського віскі й простежив, щоб вона випила. Алкоголь подіяв чудово: коли принесли каву з бутербродами, дівчина вже купила.

– Тепер задоволеним? – уїла Нора.

– Цілком. Давай-но покладемо її в ліжко, а тоді поїмо.

Я переніс дівчину до спальні й допоміг Норі її роздягнути.

У Дороті було худеньке дитяче тільце.

Ми знову повернулися до столу. Я витяг з кишені пістолет і уважно розглянув: стара, геть обшарпана пукавка з двома патронами – один у патроннику, другий в барабані.

– Що ти з ним робитимеш? – поцікавилась Нора.

– Нічого, поки не з'ясую, чи не з цієї пушки вколошкали Джулію Вулф. Калібр співпадає – 32-й.

– Але вона каже…

– Що виміняла пістолет у якогось чоловіка в барі на браслет. Я чув.

Нора нахилилась до мене, очі її спалахнули:

– Чи не думаєш ти, що вона взяла зброю у вітчима?

– Саме так, – погодився я, але трохи переграв.

– Ах ти, стара грецька воша! – обурилась Нора. – Нічого ти не знаєш. Але чомусь не віриш дівчині.

– Послухай, люба, завтра я куплю тобі цілу купу детективів, а зараз не обтяжуй свою маленьку голівку загадками. З розповіді Дороті ясно єдине: вона боялася, що Йоргенсен, дочекавшись її, почне чіплятися, а вона під чаркою не зможе дати йому відсічі.

– А як же її мати?!

– О, то особлива родина. Ти можеш…

На порозі вітальні з'явилася Дороті Уайнент у задовгій для неї нічній сорочці. Похитуючись і мружачись від світла, вона промимрила:

– Можна, я побуду трохи з вами? Мені страшно одній.

– Ну, звичайно!

Дороті згорнулася калачиком за моєю спиною на дивані, а Нора пішла пошукати, чим її накрити.

6

Ми саме снідали втрьох, коли прийшли Йоргенсени. Нора поклала телефонну трубку і вийшла зі спальні, приховуючи хвилювання.

– Приїхала твоя мати, – повідомила вона Дороті. – Чекає внизу. Я запросила її піднятися.

– Чорт! – просичала Дороті. – Краще б я їй не дзвонила.

– Не помешкання, а крізний двір, – зауважив я.

– Він так зовсім не думає, – поплескала Нора дівчину по плечу.

У двері подзвонили, і я пішов відчиняти. Вісім років аж ніяк не змінили Мімі, навпаки, вона ще більше розквітла і стала привабливішою. Вища зростом за дочку, вона мала білявіше, ніж у Дороті, волосся. Посміхаючись, Мімі простягнула мені обидві руки.

– З різдвом! Дуже рада тебе побачити після стількох років. Познайомся, це мій чоловік. – Кріс. А це містер Чарлз.

– Я також дуже радий, Мімі, – проказав я, потискаючи руку Йоргенсену. Він був років на п'ять молодший за дружину, високий, худий, смаглявий, вбраний з голочки й пещений, із вкритим лаком волоссям та напомадженими вусами. Вигнувши спину, він промуркотів:

– Добридень, містере Чарлз.

В його голосі відчувалася німецька вимова, долоня була вузька і міцна.

Ми зайшли до вітальні. Після церемонії знайомства Мімі вибачилась перед Порою за вторгнення:

– Перепрошую, але мені так хотілося знову зустрітися з вашим чоловіком. До того ж відомо: щоб витягти звідкілясь моє кошеня, треба хапати її за барки. – Вона посміхнулась до Дороті. – Ти б перевдягнулася, кицю.

Киця прогарчала з повним ротом їжі, мовляв, не розумів, чому це вона мусить стирчати цілий день у тітки Аліси, хай навіть і на різдво.

– Гілберт, напевне, не збирається туди йти.

Мімі зазначила, що Аста гарненька собака, і поцікавилась, чи я не знаю, де може бути її колишній чоловік.

– Ні.

Продовжуючи бавитися із собакою, вона докинула:

– Він справді таки божевільний, бо лише несповна розуму може зникнути в такий момент. Нічого дивного, що поліція спершу запідозрила його.

– А тепер кого вона підозрює? – поцікавився я.

Мімі скинула на мене очі.

– Ти що, не читав газет?

– Ні.

– Убивця такий собі Мореллі. Гангстер. Колишній коханець небіжчиці.

– Його схопили?

– Ще ні, але він її вбив. Мені треба розшукати Клайда. Від Маколея ніякої допомоги. Він запевняє, що йому невідомо, де Клайд, але ж це просто кумедно. Він довірений Клайда в усіх питаннях, і я певна – має з ним зв'язок. Як ти гадаєш, чи можна вірити Маколею?

– Він адвокат Клайда. Не бачу причин, щоб він тобі відкрився.

– І я такої ж думки. – Вона посунулась на дивані. – Сядь-но! В мене тисяча запитань до тебе.

– Може, спершу щось вип'ємо?

– Тільки не яєчний лікер. Мене від нього нудить.

Коли я повернувся з комірчини, Нора з Йоргенсеном змагалися у знанні французької, Дороті удавано порпалася в тарілці, а Мімі знову бавилася із собакою. Я роздав напої і примостився поруч з Мімі.

– В тебе чудова дружина, – зазначила вона.

– Я її кохаю.

– Зізнайся мені, Ніку, Клайд, на твою думку, справді божевільний? Тобто чи може він внаслідок своєї схибленості щось викинути?

– Звідкіля мені те знати?

– Я хвилююся за дітей, – пояснила вона. – Особисто в мене до нього претензій нема – вони всі були вирішені під час розлучення, – а ось у дітей можуть виникнути. Ми зараз на безгрошів'ї, й мене турбує майбутнє дітей. Якщо він хворий, то може розтринькати геть усе і лишити дітей без цента. Скажи, що мені робити?

– Ти хочеш запроторити його до божевільні?

– Ні-і, – заперечила вона нешвидко. – Але поговорити з ним бажаю. – Вона схопила мене за руку. – Ти можеш його розшукати.

Я похитав головою.

– Невже ти не допоможеш мені, Ніку? Ми ж були друзями. – Її великі блакитні очі дивилися ніжно і благально.

Дороті з підозрою стежила за нами з-за столу.

– Боже мій, Мімі, – відказав я, – та в Нью-Йорку тисяча детективів. Найми будь-кого. А Я цим уже не займаюся.

– Знаю, але… А що, Доррі вчора була дуже п'яна?

– Може, я сам був під чаркою, – мені вона видалась нормальною.

– Ти не вважаєш, що вона стала гарнесенькою лялечкою?

– Я завжди був такої думки.

Вона замислилась на хвилю, а тоді попередила:

– Вона ще зовсім дитина, Ніку.

– Ти про що?

Мімі вишкірилась.

– То ти йдеш одягатися, Доррі?

Дороті похмуро повторила, що не розуміє, чому це мусить гайнувати цілий день у тітки Аліси.

– Місіс Чарлз така люб'язна, – обернувся Йоргенсен до дружини, – що пропонує нам замість…

– Так, – підхопила Нора. – Чому б вам не залишитись? У нас збереться невелике товариство. Не обіцяю, що буде щось незвичайне, але… – Вона махнула рукою зі склянкою.

– Я б з радістю, – відповіла Мімі, – та боюся, що Аліса…

– А ти вибачся перед нею по телефону, – запропонував Йоргенсен.

– Давай я подзвоню, – озвалася Дороті.

Мімі кивнула.

– Будь з нею лагідна.

Дороті рушила до спальні. Всі якось відразу повеселішали. Нора перехопила мій погляд і радісно підморгнула, я моргнув їй у відповідь тим охочіше, що помітив, як Мімі стежить за мною.

– Ти б ліпше послав нас під три чорти, правда? – спитала Мімі.

– Звісна річ.

– В кожному жарті… Ти ж бо був палким поклонником бідної Джулії.

– "Бідна Джулія" – в твоїх устах це звучить глумливо. Вона справді мені подобалась.

Мімі знову схопила мене за руку.

– Вона зруйнувала наше з Клайдом життя. Природно, що я її ненавиділа… тоді… Але це було давно. Коли я пішла до неї в п'ятницю, то не відчувала вже люті. Особливо, коли побачила її мертвою. Така молода. Просто жах! Байдуже, як я до неї ставилась раніше, тепер тільки можу жаліти. Саме це я і мала на увазі, сказавши "бідна Джулія".

– Мені невідомо, що у тебе насправді на думці, – зауважив я. – Що у кожного з вас на думці.

– У кожного з нас? – перепитала вона. – Хіба Доррі була…

Дороті вийшла зі спальні.

– Я з нею домовилась, – повідомила вона, цмокнула матір у губи й сіла поруч.

Мімі витягла пудреницю й, зазирнувши в дзеркальце, чи не розмазалася помада, спитала:

– Вона не образилась?

– Ні, я її умовила. Що треба зробити для того, щоб випити?

– Треба підійти до столика в комірчині, на якому стоять пляшки, – пояснив я, – цеберко з льодом, і налити.

– Ти надто багато п'єш, – зауважила Мімі.

– Менше за Ніка. – Дороті рушила до комірчини.

– Ох, ці дітоньки! – похитала головою Мімі. – Виходить, ти був у захопленні від Джулії Вулф?

– Вам теж налити, Ніку? – голосно спитала Дороті.

– Будь ласка! – відгукнувся я, а тоді повернувся до Мімі:– Вона мені подобалась.

– Ну ти й слизький! – пробурмотіла вона. – Невже вона тобі подобалася, скажімо, більше за мене?

– Ти про ті кілька згаяних нами вечорів?

Мімі щиро розреготалась.

– Іншої відповіді я й не чекала. – Вона обернулася до Дороті, яка несла склянки. – Треба буде купити тобі такий блакитнуватий халатик, люба. Він дуже тобі пасує.

Я взяв у Дороті свою склянку і сказав, що піду перевдягатись.

7

Нора з Дороті були в спальні, коли я вийшов з ванної.