Іфігенія в Авліді - Сторінка 6
- Евріпід -
[329]
КЛІТЕМНЕСТРА
Звісно, натовп — річ страшна!
АХІЛЛ
Захищу тебе одначе.
КЛІТЕМНЕСТРА
Сам-один — від багатьох?
АХІЛЛ
Глянь он: слуги мою зброю піднесли…
КЛІТЕМНЕСТРА
Щасти тобі!
АХІЛЛ
Пощастить!
КЛІТЕМНЕСТРА
Мою дитину смерть жахлива омине?
АХІЛЛ
Все зроблю, щоб оминула.
КЛІТЕМНЕСТРА
Хто по доню йде сюди?
АХІЛЛ
Йде багато. А вестиме — Одіссей.
КЛІТЕМНЕСТРА
Сісіфа син?
АХІЛЛ
Так.
КЛІТЕМНЕСТРА
Чи сам хотів, чи військо віддало наказ йому?
АХІЛЛ
1360] Напросився — та й обрали…
КЛІТЕМНЕСТРА
Щоб невинну кров пролить…
АХІЛЛ
Усмирю-таки зухвальця!
КЛІТЕМНЕСТРА
Візьме доню силоміць? [330]
АХІЛЛ
За волосся золотаве.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що ж мені робить тоді?
АХІЛЛ
Обійми свою дитину.
КЛІТЕМНЕСТРА
Не віддам її під ніж!..
АХІЛЛ
Можуть силою відняти…
ІФІГЕНІЯ
Мамо, ти й мені дозволь
Слово мовити. На батька непотрібно живиш ти
В серці гнів: що невідхильне — неможливо відхилить.
А що муж цей нам сприяє — похвали достойний він.
Поміркуй однак, чи варто — не зарадимо ж біді! —
Нам його сварити з військом, небезпеці піддавать?
1370] Тож послухай, люба нене, що мені на ум прийшло:
Я наважилась померти. І робити це берусь
Благородно, щоб на мене й тінь найменша не лягла.
Зваж зі мною — і побачиш: гарне рішення моє.
Нині дивиться на мене вся Еллада, бо лиш я
Можу з місця зрушить судна й повалити Іліон,
Щоб не смів надалі варвар посягати на жінок
Із щасливої Еллади, щоб довіку не забув
Покарання за Єлену, що Паріс у нас відняв!
Ось за що життя оддам я; моя слава у віках
1380] Не прив'яне, бо ж Елладі волю, честь вернула я.
Та скажи, чи маю право так тремтіти над життям:
Ти й Елладі, не собі лиш, привела на світ мене.
Врешті, скільки щитоносців, скільки тисяч веслярів
Піднялось, коли вітчизна чорну кривду понесла!
Всі готові в лютій січі полягти за рідний край.
Я ж одна з жалю до себе все звела б їм нанівець?
То яка тут справедливість? Оправдання тут яке?
Та й чи варто ради жінки проти війська всього йти
Цьому воїну? Чи варто власним важити життям?
1390] Муж один таки цінніший, ніж сто тисяч нас, жінок.
Захотіла ж Артеміда мого тіла, то хіба,
Смертна, — діві несмертельній я пішла б наперекір?
Та нізащо! Тож Елладі віддаю своє життя!
Жертву склавши — всі на Трою. Буде пам'ятник мені —
Прах її: і шлюб мій в ньому, й діти, й слава у віках.
Еллін варваром хай править, а не варвар — елліном:
Той у рабстві народився, еллін — до свободи звик. [331]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Високий дух твій, діво. Завзялась, однак,
На тебе доля заодно з богинею.
АХІЛЛ
1400] Незмірним щастям, доню Агамемнона,
Вважав би я — жоною наректи тебе!
Не знаю, чи тобою, чи Елладою
Пишатись більше! Батьківщини-матері
Достойна твоя мова: проти вищих сил
Не йдеш — обрала необхідне й корисне.
Що більше приглядаюсь до чеснот твоїх,
То більш горю бажанням одружитися.
Подумай: я хотів би врятувать тебе,
В свій дім узяти. Бо, клянусь Фетідою,
1410] Страждатиму, якщо не відіб'ю мечем
Тебе в данайців! Смерть-бо — верх нещасть усіх.
ІФІГЕНІЯ
Скажу відверто: я гадаю, досить вже
Змагань та крові через Тіндареєву
Дочку. Ні сам, мій друже, не клади життя
За мене, ані других убивать не смій.
Дозволь за батьківщину заступитися.
АХІЛЛ
Ну що додать до слів тих, гідних подиву?
Високим духом твої груди повняться.
Якщо це правда, хто б її замовчував?
1420] Та, може, в мить останню передумаєш?
То пам'ятай: на вітер не пускаю слів —
З оружним людом буду при жертовнику,
Не з тим, щоб боронити, — перешкодити
Тобі померти, тільки-но до слів моїх
Ти звернешся, при горлі ніж побачивши;
Загинуть легковажно, знай, не дам тобі.
Рушаю із загоном до жертовника
Богині, й там на тебе, діво, ждатиму.
(Відходить із загоном воїнів).
ІФІГЕНІЯ
Чому безмовно сльози рониш, матінко?
КЛІТЕМНЕСТРА
1430] Не без причини, доню, туга серце рве.
ІФІГЕНІЯ
Мене схилить не пробуй… Обіцяй лишень…
КЛІТЕМНЕСТРА
Кажи, дитино. Не відмовлю — сповню все… [332]
ІФІГЕНІЯ
Свого волосся по мені не зрізуй ти,
Ані ходи у темнім — жалібницею…
КЛІТЕМНЕСТРА
Що мовиш, доню?.. Чи тебе я втратила?..
ІФІГЕНІЯ
О ні! Моїм іменням будеш вславлена!
КЛІТЕМНЕСТРА
То що? Тужить не маю за життям твоїм?
ІФІГЕНІЯ
Нітрохи. Не в могилу ж доню кластимеш.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що кажеш ти? Чи вмерти — не в могилу йти?
ІФІГЕНІЯ
1440] Вівтар богині за могилу матиму…
КЛІТЕМНЕСТРА
Прекрасно мовиш, доню. Покорюсь тобі.
ІФІГЕНІЯ
Елладу порятую — щастя звідаю.
КЛІТЕМНЕСТРА
А як же твої сестри? Що ж я їм скажу?..
ІФІГЕНІЯ
Й вони нехай не носять, нене, темного.
КЛІТЕМНЕСТРА
Щось передати їм од твого імені?
ІФІГЕНІЯ
Вітай їх. А з Ореста — муж хай виросте.
КЛІТЕМНЕСТРА
Востаннє брата бачиш. Обніми ж його!
ІФІГЕНІЯ
Мій любий!.. Як умів, так помагав мені.
КЛІТЕМНЕСТРА
А як велиш нам, доню, жити в Аргосі?
ІФІ ГЕНІЯ
1150] На мого батька, свого мужа, зла не май. [333]
КЛІТЕМНЕСТРА
Багато через тебе настраждається!..
ІФІГЕНІЯ
Мене він проти волі — для Еллади вбив.
КЛІТЕМНЕСТРА
Та підступом, Атрея рід ославивши.
ІФІГЕНІЯ
А хто, поки потягне за волосся жрець,
Мене вестиме?
КЛІТЕМНЕСТРА
Я…
ІФІГЕНІЯ
О ні! Не слід тобі!..
КЛІТЕМНЕСТРА
За одяг твій вхопившись…
ІФІГЕНІЯ
Нене, тут лишись:
Так буде краще для обох нас, вір мені!..
На луг священний з батькових прислужників
Хай поведе хтось — там на мене вістря жде.
КЛІТЕМНЕСТРА
1460] відходиш, доню?..
ІФІГЕНІЯ
Так. І не повернуся.
КЛІТЕМНЕСТРА
Покинеш матір?..
ІФІГЕНІЯ
Мимоволі скривджену…
КЛІТЕМНЕСТРА
Стривай! Не залишай нас!..
ІФІГЕНІЯ
Ні, не треба сліз!
А ви святковим співом, діви, смерть мою
Вітайте; Артеміду, доню Зевсову,
Вславляйте. Люд побожно хай вуста зімкне.
Коші нести пора вже і крупи сипнуть
В огонь жертовний. Час моєму батькові
Вівтар направо обійти: дочка його
Несе рятунок переможний еллінам. [334]
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ІФІГЕНІЯ
1470] Ведіть же мене, переможницю
Іліона, Фрігії!
Пишні вінки, плетениці несіть сюди —
Ось вам волосся русяве моє,
Ось жертовна водиця!
Танцюйте круг святині
Артеміди-владарки,
Артеміду славлячи,
Всеблаженну! Треба жертви — рада я
Змити кров'ю власною
1480] Знак лихий пророцтва!
Нене, володарко-мати, не ллю вже
Сліз над нещастям твоїм,
Бо принизила б жертву сльоза.
Гей же, діви, гей!
Вславляйте Артеміду
З Халкіди, що по той бік
Моря, де судна стоять незрушно
Через мене на безвітрі
У вузині авлідській.
1490] Прощай, пеласгів земле,
І ви, Мікени рідні!..
ХОР
Персея місто згадуєш,
Трудом кіклопів зведене?
ІФІГЕНІЯ
Елладі на славу зростили мене,
Тому й на смерть одважно йду.
ХОР
Тебе не вкриє забуття.
ІФІГЕНІЯ
Та гей же! Гей!
Любе серцю світло дня
І сяйво Зевса! Інше мене
1500] Жде життя, інша доля суджена!
Миле сонце, прощавай!..
ХОР
Погляньте, гей!
Іде переможниця
Іліона й Фрігії!
Чоло — в віночку; ось-ось його
Зросить вода очисна, жертовна. [335]
Богині грізної вівтар
Ось-ось дівоча кров заллє,
Як тільки в біле тіло ніж устромиться.
1510] Ждуть тебе долоні батька —
На рану хвилею хлюпнуть
Рясною. Прагне збройний люд —
Щоб на Трою шлях одкривсь.
Доню Зевсову ясну,
Артеміду, закликаймо,
Нехай щасливе кораблям дасть плавання.
Володарко, що жертвами втішаєшся
Людськими, в край фрігійський шли
Військо еллінів морське
1520] Ген до підступного Іліона!
Хай владар Агамемнон оружжям
Пишний здобуде вінець Елладі,
Нехай і своє чоло
Сяєвом слави впов'є навіки!
Іфігенія відходить.
ЕКСОД
Входить вісник.
О дочко Тіндарея, на порозі стань,
Щоб ти могла почути, що казатиму.
КЛІТЕМНЕСТРА
На голос твій із дому, бачиш, вийшла я
Й тремчу всім тілом, нещаслива, з остраху:
Ану ж од тебе вчую про нове якесь,
1530] Ще більше горе!..
ВІСНИК
Про твою дочку скажу
Річ дивну, неймовірну, небувалу ще.
КЛІТЕМНЕСТРА
Розповідай же! Все, як є, не гаючись!
ВІСНИК
Лиш слухай — все почуєш, о володарко.
Почну спочатку. Тільки б не забув чого,
Хвилюючись; язик щоб не заплутався.
Лиш підійшли ми, ведучи доньку твою,
До гаю Артеміди, де луги цвітуть,
Де списники ахейці вже зібралися,
Туди й аргів'ян юрби стали поспіхом
1540] Спливатись. А володар, тільки вгледівши,
Як діва, його доня, в гай на смерть іде, [336]
Аж застогнав од болю; відвернувшися,
Полою потай сльози утирати став.
А донька, підійшовши до отця свого,
"О батьку, — мовить, — ось я, біля тебе вже,
Й своє життя охоче, без жалю віддам
За батьківщину любу, за Елладу всю.
Ведіть мене і вбийте при жертовнику,
Бо так сама богиня й ворожба велить.
1550] Ну, а потому — хай щастить вам, воїни,
Звитяжцями у край свій повернутися!
І ще: мене ніхто хай не торкається:
Сама підставлю шию — мовчки, сміливо".
Таке сказала. Люд німів, дивуючись
Тій силі духу, тій одвазі дівчини.
Талфібій — бо ж на ньому цей обов'язок, —
Посеред війська ставши, всім мовчать велів.
Калхант же, з піхов гостре лезо вийнявши,
У кіш його занурив озолочений
1560] І дівчині віночок на чоло наклав.
Ахілл, той кошик взявши і водиці дзбан,
Оббіг вівтар богині, так благаючи:
"О Діво, доню Зевса, славна ловами,
О ти, що в небо місяць нам викочуєш,
Прийми цю жертву, що тобі складаємо,
Ахейське військо й Агамемнон, вождь його, —
Красуні кров, що бризне з шиї білої,
А нам безпечно морем попливти дозволь
І списом Трою зруйнувать укріплену!"
1570] Вожді й все військо в землю зір потупили.
А жрець, меча вхопивши, помолившися,
До шиї приглядався, де б ударити.
Й мене взяло за серце, в землю очі я
Потупив також. Тут і чудо трапилось:
Як меч ударив — це виразно кожен чув,
Ніхто ж не бачив, де упала дівчина.
І жрець, і люд весь мимоволі скрикнули,
Неждане диво, кимсь із неба послане,
Уздрівши, бо й очам своїм не вірили:
1580] На місці жертви билась лань, конаючи, —
Розкішна, величава; з рани кров лилась,
По вівтарі, багряна, розпливаючись.
Тоді Калхант озвався гучно, радісно:
"О верховоди війська всеахейського!
Ви бачите цю жертву, що Мисливиця
На свій вівтар поклала, — пишну лань гірську?
Бере її богиня замість дівчини,
Щоб на жертовник не лилася кров людська.
До Іліона, жертвою вдоволена,
1590] Скерує нам вітрила мірним подувом.
На судна ж, мореплавці! Вище голови! [337]
Настала, врешті, днина, що дозволить нам,
З тіснин Авліди глибодонних рушивши,
Егейських вод роздолля переплинути".
Як лиш огонь Гефестів лань дотла спалив,
Одмовив жрець молитву, щоб повернення
Було щасливим… Я ж від Агамемнона
Прийшов, щоб ти про чудо те дізналася,
Про славу, що в Елладі гомонітиме
1600] Віками.
КЛІТЕМНЕСТРА
Звісно, натовп — річ страшна!
АХІЛЛ
Захищу тебе одначе.
КЛІТЕМНЕСТРА
Сам-один — від багатьох?
АХІЛЛ
Глянь он: слуги мою зброю піднесли…
КЛІТЕМНЕСТРА
Щасти тобі!
АХІЛЛ
Пощастить!
КЛІТЕМНЕСТРА
Мою дитину смерть жахлива омине?
АХІЛЛ
Все зроблю, щоб оминула.
КЛІТЕМНЕСТРА
Хто по доню йде сюди?
АХІЛЛ
Йде багато. А вестиме — Одіссей.
КЛІТЕМНЕСТРА
Сісіфа син?
АХІЛЛ
Так.
КЛІТЕМНЕСТРА
Чи сам хотів, чи військо віддало наказ йому?
АХІЛЛ
1360] Напросився — та й обрали…
КЛІТЕМНЕСТРА
Щоб невинну кров пролить…
АХІЛЛ
Усмирю-таки зухвальця!
КЛІТЕМНЕСТРА
Візьме доню силоміць? [330]
АХІЛЛ
За волосся золотаве.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що ж мені робить тоді?
АХІЛЛ
Обійми свою дитину.
КЛІТЕМНЕСТРА
Не віддам її під ніж!..
АХІЛЛ
Можуть силою відняти…
ІФІГЕНІЯ
Мамо, ти й мені дозволь
Слово мовити. На батька непотрібно живиш ти
В серці гнів: що невідхильне — неможливо відхилить.
А що муж цей нам сприяє — похвали достойний він.
Поміркуй однак, чи варто — не зарадимо ж біді! —
Нам його сварити з військом, небезпеці піддавать?
1370] Тож послухай, люба нене, що мені на ум прийшло:
Я наважилась померти. І робити це берусь
Благородно, щоб на мене й тінь найменша не лягла.
Зваж зі мною — і побачиш: гарне рішення моє.
Нині дивиться на мене вся Еллада, бо лиш я
Можу з місця зрушить судна й повалити Іліон,
Щоб не смів надалі варвар посягати на жінок
Із щасливої Еллади, щоб довіку не забув
Покарання за Єлену, що Паріс у нас відняв!
Ось за що життя оддам я; моя слава у віках
1380] Не прив'яне, бо ж Елладі волю, честь вернула я.
Та скажи, чи маю право так тремтіти над життям:
Ти й Елладі, не собі лиш, привела на світ мене.
Врешті, скільки щитоносців, скільки тисяч веслярів
Піднялось, коли вітчизна чорну кривду понесла!
Всі готові в лютій січі полягти за рідний край.
Я ж одна з жалю до себе все звела б їм нанівець?
То яка тут справедливість? Оправдання тут яке?
Та й чи варто ради жінки проти війська всього йти
Цьому воїну? Чи варто власним важити життям?
1390] Муж один таки цінніший, ніж сто тисяч нас, жінок.
Захотіла ж Артеміда мого тіла, то хіба,
Смертна, — діві несмертельній я пішла б наперекір?
Та нізащо! Тож Елладі віддаю своє життя!
Жертву склавши — всі на Трою. Буде пам'ятник мені —
Прах її: і шлюб мій в ньому, й діти, й слава у віках.
Еллін варваром хай править, а не варвар — елліном:
Той у рабстві народився, еллін — до свободи звик. [331]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Високий дух твій, діво. Завзялась, однак,
На тебе доля заодно з богинею.
АХІЛЛ
1400] Незмірним щастям, доню Агамемнона,
Вважав би я — жоною наректи тебе!
Не знаю, чи тобою, чи Елладою
Пишатись більше! Батьківщини-матері
Достойна твоя мова: проти вищих сил
Не йдеш — обрала необхідне й корисне.
Що більше приглядаюсь до чеснот твоїх,
То більш горю бажанням одружитися.
Подумай: я хотів би врятувать тебе,
В свій дім узяти. Бо, клянусь Фетідою,
1410] Страждатиму, якщо не відіб'ю мечем
Тебе в данайців! Смерть-бо — верх нещасть усіх.
ІФІГЕНІЯ
Скажу відверто: я гадаю, досить вже
Змагань та крові через Тіндареєву
Дочку. Ні сам, мій друже, не клади життя
За мене, ані других убивать не смій.
Дозволь за батьківщину заступитися.
АХІЛЛ
Ну що додать до слів тих, гідних подиву?
Високим духом твої груди повняться.
Якщо це правда, хто б її замовчував?
1420] Та, може, в мить останню передумаєш?
То пам'ятай: на вітер не пускаю слів —
З оружним людом буду при жертовнику,
Не з тим, щоб боронити, — перешкодити
Тобі померти, тільки-но до слів моїх
Ти звернешся, при горлі ніж побачивши;
Загинуть легковажно, знай, не дам тобі.
Рушаю із загоном до жертовника
Богині, й там на тебе, діво, ждатиму.
(Відходить із загоном воїнів).
ІФІГЕНІЯ
Чому безмовно сльози рониш, матінко?
КЛІТЕМНЕСТРА
1430] Не без причини, доню, туга серце рве.
ІФІГЕНІЯ
Мене схилить не пробуй… Обіцяй лишень…
КЛІТЕМНЕСТРА
Кажи, дитино. Не відмовлю — сповню все… [332]
ІФІГЕНІЯ
Свого волосся по мені не зрізуй ти,
Ані ходи у темнім — жалібницею…
КЛІТЕМНЕСТРА
Що мовиш, доню?.. Чи тебе я втратила?..
ІФІГЕНІЯ
О ні! Моїм іменням будеш вславлена!
КЛІТЕМНЕСТРА
То що? Тужить не маю за життям твоїм?
ІФІГЕНІЯ
Нітрохи. Не в могилу ж доню кластимеш.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що кажеш ти? Чи вмерти — не в могилу йти?
ІФІГЕНІЯ
1440] Вівтар богині за могилу матиму…
КЛІТЕМНЕСТРА
Прекрасно мовиш, доню. Покорюсь тобі.
ІФІГЕНІЯ
Елладу порятую — щастя звідаю.
КЛІТЕМНЕСТРА
А як же твої сестри? Що ж я їм скажу?..
ІФІГЕНІЯ
Й вони нехай не носять, нене, темного.
КЛІТЕМНЕСТРА
Щось передати їм од твого імені?
ІФІГЕНІЯ
Вітай їх. А з Ореста — муж хай виросте.
КЛІТЕМНЕСТРА
Востаннє брата бачиш. Обніми ж його!
ІФІГЕНІЯ
Мій любий!.. Як умів, так помагав мені.
КЛІТЕМНЕСТРА
А як велиш нам, доню, жити в Аргосі?
ІФІ ГЕНІЯ
1150] На мого батька, свого мужа, зла не май. [333]
КЛІТЕМНЕСТРА
Багато через тебе настраждається!..
ІФІГЕНІЯ
Мене він проти волі — для Еллади вбив.
КЛІТЕМНЕСТРА
Та підступом, Атрея рід ославивши.
ІФІГЕНІЯ
А хто, поки потягне за волосся жрець,
Мене вестиме?
КЛІТЕМНЕСТРА
Я…
ІФІГЕНІЯ
О ні! Не слід тобі!..
КЛІТЕМНЕСТРА
За одяг твій вхопившись…
ІФІГЕНІЯ
Нене, тут лишись:
Так буде краще для обох нас, вір мені!..
На луг священний з батькових прислужників
Хай поведе хтось — там на мене вістря жде.
КЛІТЕМНЕСТРА
1460] відходиш, доню?..
ІФІГЕНІЯ
Так. І не повернуся.
КЛІТЕМНЕСТРА
Покинеш матір?..
ІФІГЕНІЯ
Мимоволі скривджену…
КЛІТЕМНЕСТРА
Стривай! Не залишай нас!..
ІФІГЕНІЯ
Ні, не треба сліз!
А ви святковим співом, діви, смерть мою
Вітайте; Артеміду, доню Зевсову,
Вславляйте. Люд побожно хай вуста зімкне.
Коші нести пора вже і крупи сипнуть
В огонь жертовний. Час моєму батькові
Вівтар направо обійти: дочка його
Несе рятунок переможний еллінам. [334]
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ІФІГЕНІЯ
1470] Ведіть же мене, переможницю
Іліона, Фрігії!
Пишні вінки, плетениці несіть сюди —
Ось вам волосся русяве моє,
Ось жертовна водиця!
Танцюйте круг святині
Артеміди-владарки,
Артеміду славлячи,
Всеблаженну! Треба жертви — рада я
Змити кров'ю власною
1480] Знак лихий пророцтва!
Нене, володарко-мати, не ллю вже
Сліз над нещастям твоїм,
Бо принизила б жертву сльоза.
Гей же, діви, гей!
Вславляйте Артеміду
З Халкіди, що по той бік
Моря, де судна стоять незрушно
Через мене на безвітрі
У вузині авлідській.
1490] Прощай, пеласгів земле,
І ви, Мікени рідні!..
ХОР
Персея місто згадуєш,
Трудом кіклопів зведене?
ІФІГЕНІЯ
Елладі на славу зростили мене,
Тому й на смерть одважно йду.
ХОР
Тебе не вкриє забуття.
ІФІГЕНІЯ
Та гей же! Гей!
Любе серцю світло дня
І сяйво Зевса! Інше мене
1500] Жде життя, інша доля суджена!
Миле сонце, прощавай!..
ХОР
Погляньте, гей!
Іде переможниця
Іліона й Фрігії!
Чоло — в віночку; ось-ось його
Зросить вода очисна, жертовна. [335]
Богині грізної вівтар
Ось-ось дівоча кров заллє,
Як тільки в біле тіло ніж устромиться.
1510] Ждуть тебе долоні батька —
На рану хвилею хлюпнуть
Рясною. Прагне збройний люд —
Щоб на Трою шлях одкривсь.
Доню Зевсову ясну,
Артеміду, закликаймо,
Нехай щасливе кораблям дасть плавання.
Володарко, що жертвами втішаєшся
Людськими, в край фрігійський шли
Військо еллінів морське
1520] Ген до підступного Іліона!
Хай владар Агамемнон оружжям
Пишний здобуде вінець Елладі,
Нехай і своє чоло
Сяєвом слави впов'є навіки!
Іфігенія відходить.
ЕКСОД
Входить вісник.
О дочко Тіндарея, на порозі стань,
Щоб ти могла почути, що казатиму.
КЛІТЕМНЕСТРА
На голос твій із дому, бачиш, вийшла я
Й тремчу всім тілом, нещаслива, з остраху:
Ану ж од тебе вчую про нове якесь,
1530] Ще більше горе!..
ВІСНИК
Про твою дочку скажу
Річ дивну, неймовірну, небувалу ще.
КЛІТЕМНЕСТРА
Розповідай же! Все, як є, не гаючись!
ВІСНИК
Лиш слухай — все почуєш, о володарко.
Почну спочатку. Тільки б не забув чого,
Хвилюючись; язик щоб не заплутався.
Лиш підійшли ми, ведучи доньку твою,
До гаю Артеміди, де луги цвітуть,
Де списники ахейці вже зібралися,
Туди й аргів'ян юрби стали поспіхом
1540] Спливатись. А володар, тільки вгледівши,
Як діва, його доня, в гай на смерть іде, [336]
Аж застогнав од болю; відвернувшися,
Полою потай сльози утирати став.
А донька, підійшовши до отця свого,
"О батьку, — мовить, — ось я, біля тебе вже,
Й своє життя охоче, без жалю віддам
За батьківщину любу, за Елладу всю.
Ведіть мене і вбийте при жертовнику,
Бо так сама богиня й ворожба велить.
1550] Ну, а потому — хай щастить вам, воїни,
Звитяжцями у край свій повернутися!
І ще: мене ніхто хай не торкається:
Сама підставлю шию — мовчки, сміливо".
Таке сказала. Люд німів, дивуючись
Тій силі духу, тій одвазі дівчини.
Талфібій — бо ж на ньому цей обов'язок, —
Посеред війська ставши, всім мовчать велів.
Калхант же, з піхов гостре лезо вийнявши,
У кіш його занурив озолочений
1560] І дівчині віночок на чоло наклав.
Ахілл, той кошик взявши і водиці дзбан,
Оббіг вівтар богині, так благаючи:
"О Діво, доню Зевса, славна ловами,
О ти, що в небо місяць нам викочуєш,
Прийми цю жертву, що тобі складаємо,
Ахейське військо й Агамемнон, вождь його, —
Красуні кров, що бризне з шиї білої,
А нам безпечно морем попливти дозволь
І списом Трою зруйнувать укріплену!"
1570] Вожді й все військо в землю зір потупили.
А жрець, меча вхопивши, помолившися,
До шиї приглядався, де б ударити.
Й мене взяло за серце, в землю очі я
Потупив також. Тут і чудо трапилось:
Як меч ударив — це виразно кожен чув,
Ніхто ж не бачив, де упала дівчина.
І жрець, і люд весь мимоволі скрикнули,
Неждане диво, кимсь із неба послане,
Уздрівши, бо й очам своїм не вірили:
1580] На місці жертви билась лань, конаючи, —
Розкішна, величава; з рани кров лилась,
По вівтарі, багряна, розпливаючись.
Тоді Калхант озвався гучно, радісно:
"О верховоди війська всеахейського!
Ви бачите цю жертву, що Мисливиця
На свій вівтар поклала, — пишну лань гірську?
Бере її богиня замість дівчини,
Щоб на жертовник не лилася кров людська.
До Іліона, жертвою вдоволена,
1590] Скерує нам вітрила мірним подувом.
На судна ж, мореплавці! Вище голови! [337]
Настала, врешті, днина, що дозволить нам,
З тіснин Авліди глибодонних рушивши,
Егейських вод роздолля переплинути".
Як лиш огонь Гефестів лань дотла спалив,
Одмовив жрець молитву, щоб повернення
Було щасливим… Я ж від Агамемнона
Прийшов, щоб ти про чудо те дізналася,
Про славу, що в Елладі гомонітиме
1600] Віками.