Іліада
- Гомер -
Гомер
Іліада
Переклад Бориса Тена
Όμήρου. Ίλιας
ПІСНЯ ПЕРША
МОРОВИЦЯ. ГНІВ
1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась
6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами
7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.
8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,
10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди
11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало
12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних
13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.
14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
16] А щонайбільше — Атрея синів, начальників війська:
17] "О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!
18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати
19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.
20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,
21] Далекострільному синові Зевса на честь — Аполлону".
22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, —
23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.
24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, —
25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:
26] "Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!
27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся —
28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.
29] Доньки не дам я тобі, — аж поки й постаріє зовсім,
30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,
31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.
32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!"
33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,
34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.
35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,
36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:
37] "Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.
39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив
40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна
41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:
42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!"
43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:
44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,
45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.
46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,
47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.
48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він —
49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.
50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,
51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні
52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.
53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.
54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати —
55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,
56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.
57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,
58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:
59] "Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях
60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:
61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.
62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,
63] Чи хоч би сновіщуна — і сни-бо нам Зевс посилає —
64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився —
65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?
66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних
67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?"
68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних
69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.
70] Відав усе прозорливий — що є, що було і що буде,
71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона
72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.
73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
74] "О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати
75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.
76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,
77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.
78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,
79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.
80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.
81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,
82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,
83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?"
84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
85] "Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.
86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,
87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,
88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду
89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме
90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,
91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині".
92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:
93] "Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу
94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, —
95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;
96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,
97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,
98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку
99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу
100] В Хрісу, — тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити".
101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся
102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,
103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті
104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.
105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:
106] "Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!
107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.
108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.
109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,
110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,
111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти
112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе
113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,
114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша
115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.
116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:
117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.
118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв
119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.
120] Бачите всі ви — умкнула від мене моя нагорода".
121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:
122] "Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!
123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?
124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає —
125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,
126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.
127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,
128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь
129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати".
130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:
131] "Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво
132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.
133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї
134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?
135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,
136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.
137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду
138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого
139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.
140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.
141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,
142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу
143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю
144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний —
145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,
146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,
147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога".
148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
149] "О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!
150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою
151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?
152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих
153] Тут воювати, — нічим-бо мені вони не завинили.
154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,
155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи
156] Нив не топтали, — високі-бо гори лежать поміж нами,
157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.
158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,
159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,
160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,
161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,
162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.
163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї
164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.
165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій
166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,
167] Здобич найбільша — тобі; й задоволений я із малого,
168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,
169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому
170] На кораблях криводзьобих вернутися, — я не збираюсь,
171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства".
172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:
173] "Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду
174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,
175] Що пошанують мене, а найбільше — Зевс велемудрий.
176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.
177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.
178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.
179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,
180] Над мірмідонами знов владарюй — кого те обходить?
181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:
182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,
183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом
184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю
185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,
186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся
187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись".
188] Так він промовив.
Іліада
Переклад Бориса Тена
Όμήρου. Ίλιας
ПІСНЯ ПЕРША
МОРОВИЦЯ. ГНІВ
1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась
6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами
7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.
8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,
10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди
11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало
12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних
13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.
14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
16] А щонайбільше — Атрея синів, начальників війська:
17] "О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!
18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати
19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.
20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,
21] Далекострільному синові Зевса на честь — Аполлону".
22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, —
23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.
24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, —
25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:
26] "Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!
27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся —
28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.
29] Доньки не дам я тобі, — аж поки й постаріє зовсім,
30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,
31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.
32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!"
33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,
34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.
35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,
36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:
37] "Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.
39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив
40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна
41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:
42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!"
43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:
44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,
45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.
46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,
47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.
48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він —
49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.
50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,
51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні
52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.
53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.
54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати —
55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,
56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.
57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,
58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:
59] "Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях
60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:
61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.
62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,
63] Чи хоч би сновіщуна — і сни-бо нам Зевс посилає —
64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився —
65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?
66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних
67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?"
68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних
69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.
70] Відав усе прозорливий — що є, що було і що буде,
71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона
72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.
73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
74] "О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати
75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.
76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,
77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.
78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,
79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.
80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.
81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,
82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,
83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?"
84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
85] "Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.
86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,
87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,
88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду
89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме
90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,
91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині".
92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:
93] "Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу
94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, —
95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;
96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,
97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,
98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку
99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу
100] В Хрісу, — тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити".
101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся
102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,
103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті
104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.
105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:
106] "Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!
107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.
108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.
109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,
110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,
111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти
112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе
113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,
114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша
115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.
116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:
117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.
118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв
119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.
120] Бачите всі ви — умкнула від мене моя нагорода".
121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:
122] "Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!
123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?
124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає —
125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,
126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.
127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,
128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь
129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати".
130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:
131] "Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво
132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.
133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї
134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?
135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,
136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.
137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду
138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого
139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.
140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.
141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,
142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу
143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю
144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний —
145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,
146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,
147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога".
148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
149] "О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!
150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою
151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?
152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих
153] Тут воювати, — нічим-бо мені вони не завинили.
154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,
155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи
156] Нив не топтали, — високі-бо гори лежать поміж нами,
157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.
158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,
159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,
160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,
161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,
162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.
163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї
164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.
165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій
166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,
167] Здобич найбільша — тобі; й задоволений я із малого,
168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,
169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому
170] На кораблях криводзьобих вернутися, — я не збираюсь,
171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства".
172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:
173] "Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду
174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,
175] Що пошанують мене, а найбільше — Зевс велемудрий.
176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.
177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.
178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.
179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,
180] Над мірмідонами знов владарюй — кого те обходить?
181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:
182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,
183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом
184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю
185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,
186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся
187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись".
188] Так він промовив.