Іліада - Сторінка 5
- Гомер -
Та, слідом ішовши,
184] Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,
185] Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,
186] Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,
187] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.
188] Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,
189] Кожного він зупиняв і стримував слово*м ласкавим:
190] "От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!
191] Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.
192] Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, —
193] Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.
194] Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.
195] Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?
196] В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —
197] їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель".
198] А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,
199] Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:
200] "От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,
201] Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, воювать незугарний,
202] Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.
203] Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.
204] Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.
205] Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином
206] Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив".
207] Владно так правував він у стані. І люд до майдану
208] Від кораблів і наметів знову лавиною ринув
209] З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря
210] В скелі над берегом б'є, і хвиля рокоче невпинно.
211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.
212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, —
213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,
214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,
215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв
216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:
217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті
218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха
219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.
220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея
221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос
222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,
223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,
224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:
225] "Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?
226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,
227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,
228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.
229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних
230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв
231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?
232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,
233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,
234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!
235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!
236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо
237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,
238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.
239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,
240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.
241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.
242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє".
243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо
244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,
245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:
246] "Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!
247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.
248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,
249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.
250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,
251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!
252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,
253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.
254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,
255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,
256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.
257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:
258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,
259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,
260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,
261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,
262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,
263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,
264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!"
265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині
266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.
267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів
268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,
269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.
270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,
271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:
272] "Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,
273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,
274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу —
275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.
276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить
277] Так зневажати державців безличними лайки словами!"
278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець
279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни" поряд Афіна,
280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,
281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв
282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.
283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
284] "Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї
285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,
286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,
287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, —
288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.
289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою
290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.
291] Справді-бо, важко здолати бажання — додому вернутись:
292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,
293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,
294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,
295] От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,
296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї
297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором
298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.
299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,
300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.
301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки —
302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.
303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські
304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,
305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних
306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби
307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.
308] Там нам знамення з'явилось велике — з хребтом збагровілим
309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,
310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.
311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,
312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,
313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, —
314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,
315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.
316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.
317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,
318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, —
319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.
320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,
321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.
322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:
323] "Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?
324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,
325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.
326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,
327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,
328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,
329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто".
330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.
331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,
332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике".
333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо
334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,
335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.
336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:
337] "Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі
338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.
339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?
340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,
341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?
342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших
343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.
344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,
345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.
346] Гі лиш загинуть нехай — один або двоє — з ахеїв,
347] Хто замишлятиме потай — удачі їм в цьому не буде —
348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,
349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.
350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон
351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали
352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:
353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.
354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,
355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі
356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.
357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись —
358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться —
359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.
360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:
361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:
362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,
363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.
364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.
365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,
366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.
367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,
368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих".
369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
370] "Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!
371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,
373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,
374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.
375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,
376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.
377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято
378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.
379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже
380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.
381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.
382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,
383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,
384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,
385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,
386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,
387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.
388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає
389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;
390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.
391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче
392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того
393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних".
394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї.
184] Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,
185] Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,
186] Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,
187] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.
188] Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,
189] Кожного він зупиняв і стримував слово*м ласкавим:
190] "От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!
191] Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.
192] Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, —
193] Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.
194] Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.
195] Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?
196] В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —
197] їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель".
198] А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,
199] Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:
200] "От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,
201] Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, воювать незугарний,
202] Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.
203] Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.
204] Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.
205] Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином
206] Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив".
207] Владно так правував він у стані. І люд до майдану
208] Від кораблів і наметів знову лавиною ринув
209] З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря
210] В скелі над берегом б'є, і хвиля рокоче невпинно.
211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.
212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, —
213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,
214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,
215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв
216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:
217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті
218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха
219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.
220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея
221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос
222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,
223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,
224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:
225] "Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?
226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,
227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,
228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.
229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних
230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв
231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?
232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,
233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,
234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!
235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!
236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо
237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,
238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.
239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,
240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.
241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.
242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє".
243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо
244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,
245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:
246] "Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!
247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.
248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,
249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.
250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,
251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!
252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,
253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.
254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,
255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,
256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.
257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:
258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,
259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,
260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,
261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,
262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,
263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,
264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!"
265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині
266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.
267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів
268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,
269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.
270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,
271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:
272] "Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,
273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,
274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу —
275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.
276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить
277] Так зневажати державців безличними лайки словами!"
278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець
279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни" поряд Афіна,
280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,
281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв
282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.
283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
284] "Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї
285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,
286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,
287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, —
288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.
289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою
290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.
291] Справді-бо, важко здолати бажання — додому вернутись:
292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,
293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,
294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,
295] От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,
296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї
297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором
298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.
299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,
300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.
301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки —
302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.
303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські
304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,
305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних
306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби
307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.
308] Там нам знамення з'явилось велике — з хребтом збагровілим
309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,
310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.
311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,
312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,
313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, —
314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,
315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.
316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.
317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,
318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, —
319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.
320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,
321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.
322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:
323] "Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?
324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,
325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.
326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,
327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,
328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,
329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто".
330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.
331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,
332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике".
333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо
334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,
335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.
336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:
337] "Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі
338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.
339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?
340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,
341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?
342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших
343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.
344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,
345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.
346] Гі лиш загинуть нехай — один або двоє — з ахеїв,
347] Хто замишлятиме потай — удачі їм в цьому не буде —
348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,
349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.
350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон
351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали
352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:
353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.
354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,
355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі
356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.
357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись —
358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться —
359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.
360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:
361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:
362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,
363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.
364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.
365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,
366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.
367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,
368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих".
369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
370] "Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!
371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,
373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,
374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.
375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,
376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.
377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято
378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.
379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже
380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.
381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.
382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,
383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,
384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,
385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,
386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,
387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.
388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає
389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;
390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.
391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче
392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того
393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних".
394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї.