Іліада - Сторінка 3

- Гомер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Тоді-то премудрий,
385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.
386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.
387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,
388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:
389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї
390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.
391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету
392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.
393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.
394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь
395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.
396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,
397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса
398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула
399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські —
400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.
401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,
402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,
403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди
404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.
405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.
406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.
407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,
408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати
409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв
410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця
411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,
412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв".

413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:
414] "Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?
415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці
416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.
417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом
418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.
419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний
420] Все я піду розказать, — може, зважить-таки він на мене.
421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,
422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.
423] На береги Океанові Зевс учора на учту
424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.
425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.
426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,
427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь".

428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила
429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,
430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом
431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.
432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила
433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,
434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши
435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,
436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,
437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі
438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.
439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.
440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,
441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

442] "Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон
443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу
444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар
445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв".
446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той
447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу
448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,
449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.
450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

451] "Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!
453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно
454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.
455] Тим-то і нині прошу — вволи моє щире благання
456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну".

457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.
458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,
459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;
460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули
461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.
462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши
463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.
464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,
465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,
466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.
467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,
468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,
471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.
472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські
473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні
474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,
476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.
477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.
479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.
480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,
481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна
482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.
483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.
484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,
485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий
486] І над піском на високих підпорах його укріпили
487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних
489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;
490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,
491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,
492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,
494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі
495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда
496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,
497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.
498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо
499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.
500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою
501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась
502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:

503] "Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом
504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю —
505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він
506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон
507] Тяжко — узяв нагороду його й нею сам володіє.
508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.
509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї
510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать".

511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,
512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,
513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

514] "Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою
515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,
516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами".

517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
518] "Справи погані, коли приневолиш мене посваритись
519] З Герою — лаять почне вона й тяжко мені докоряти.
520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною
521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.
522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом
523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.
524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.
525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша
526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме
527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою".

528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.
529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні
530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня
532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.
533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали
534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь
535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.
536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,
537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду
538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:

540] "Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?
541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,
542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця
543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати".

544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:
545] "Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся
546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.
547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе
548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.
549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,
550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй".

551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
552] "О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,
554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.
555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману
556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.
558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла
559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв".

560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:
561] "Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.
562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш
563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.
564] Вже коли сталося так, це значить — мені до вподоби.
565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.
566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,
567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні".

568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,
569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.
570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.
571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,
572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

573] "Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,
574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,
575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати
576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?
577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,
578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь
579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.
580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,
581] З крісел нас викине всіх — набагато за нас він сильніший.
582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,
583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць".

584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний
585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:

586] "Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,
587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,
588] Битою нині.