Іліада - Сторінка 12
- Гомер -
Бачить нарешті — стоїть він,
201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,
202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.
203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:
204] "Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,
205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.
206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
207] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе".
208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.
209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.
210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий
211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом
212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,
213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,
214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.
215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону
216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,
217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,
218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,
219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.
220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.
221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.
222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.
223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,
224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, —
225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,
226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,
227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий
228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.
229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом
230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.
231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.
232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,
233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:
234] "Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!
235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.
236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,
237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,
238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми
239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши".
240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,
241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:
242] "Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?
243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,
244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,
245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.
246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.
247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших
248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,
249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?"
250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.
251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.
252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, —
253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.
254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.
255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,
256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:
257] "Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв
258] Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,
259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою
260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.
261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї
262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих
263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.
264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!"
265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:
266] "Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним
267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.
268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв
269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну
270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі
271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву".
272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.
273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.
274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.
275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить
276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,
277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,
278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,
279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, —
280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,
281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,
282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.
283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон
284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:
285] "Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!
286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.
287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.
288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,
290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,
291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами".
292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.
293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,
294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;
295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій
296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.
297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,
298] Ззаду ж — пішого війська хороброго лави численні,
299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,
300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.
301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами
302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.
303] "Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,
304] Не виривався один уперед із троянами битись.
305] Не відступав би й назад — це й інших ослабити може.
306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,
307] Списа вперед виставляй — цей спосіб є самий найкращий.
308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,
309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий".
310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.
311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,
312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:
313] "Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,
314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!
315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший
316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі".
317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
318] "Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню
319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.
320] Та усього заразом не дарують людині богове.
321] Був я колись молодий, а тепер от — насунулась старість.
322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом
323] їх направляючи, це — і право старих, і пошана.
324] А на списах нехай списники б'ються молодші, снагою
325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу".
326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.
327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,
328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.
329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,
330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли
331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,
332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних
333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці
334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,
335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.
336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон
337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:
338] "Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,
339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!
340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?
341] Вам би обом у лавах передніх належало бути
342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.
343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва
344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.
345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,
346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.
347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських
348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!"
349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:
350] "Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?
351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,
352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?
353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,
354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший
355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!"
356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,
357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:
358] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,
360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих
361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.
362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово
363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!"
364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.
365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,
366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.
367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.
368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон
369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:
370] "Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!
371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?
372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,
373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, —
374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я
375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.
376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени
377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.
378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,
379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.
380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.
381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.
382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених
383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.
384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.
385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв —
386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.
387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,
388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.
389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко
390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.
391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,
392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,
393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними —
394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,
395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.
396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.
397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому —
398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.
399] От який був Тідей етолійський! А син народився
400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий".
401] Так він сказав.
201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,
202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.
203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:
204] "Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,
205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.
206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
207] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе".
208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.
209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.
210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий
211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом
212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,
213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,
214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.
215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону
216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,
217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,
218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,
219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.
220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.
221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.
222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.
223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,
224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, —
225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,
226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,
227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий
228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.
229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом
230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.
231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.
232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,
233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:
234] "Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!
235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.
236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,
237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,
238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми
239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши".
240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,
241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:
242] "Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?
243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,
244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,
245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.
246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.
247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших
248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,
249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?"
250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.
251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.
252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, —
253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.
254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.
255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,
256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:
257] "Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв
258] Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,
259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою
260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.
261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї
262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих
263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.
264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!"
265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:
266] "Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним
267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.
268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв
269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну
270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі
271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву".
272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.
273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.
274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.
275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить
276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,
277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,
278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,
279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, —
280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,
281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,
282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.
283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон
284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:
285] "Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!
286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.
287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.
288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,
290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,
291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами".
292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.
293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,
294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;
295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій
296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.
297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,
298] Ззаду ж — пішого війська хороброго лави численні,
299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,
300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.
301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами
302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.
303] "Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,
304] Не виривався один уперед із троянами битись.
305] Не відступав би й назад — це й інших ослабити може.
306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,
307] Списа вперед виставляй — цей спосіб є самий найкращий.
308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,
309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий".
310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.
311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,
312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:
313] "Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,
314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!
315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший
316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі".
317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
318] "Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню
319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.
320] Та усього заразом не дарують людині богове.
321] Був я колись молодий, а тепер от — насунулась старість.
322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом
323] їх направляючи, це — і право старих, і пошана.
324] А на списах нехай списники б'ються молодші, снагою
325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу".
326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.
327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,
328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.
329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,
330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли
331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,
332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних
333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці
334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,
335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.
336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон
337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:
338] "Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,
339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!
340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?
341] Вам би обом у лавах передніх належало бути
342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.
343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва
344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.
345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,
346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.
347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських
348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!"
349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:
350] "Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?
351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,
352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?
353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,
354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший
355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!"
356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,
357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:
358] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,
360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих
361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.
362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово
363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!"
364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.
365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,
366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.
367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.
368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон
369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:
370] "Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!
371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?
372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,
373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, —
374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я
375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.
376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени
377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.
378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,
379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.
380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.
381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.
382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених
383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.
384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.
385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв —
386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.
387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,
388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.
389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко
390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.
391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,
392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,
393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними —
394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,
395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.
396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.
397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому —
398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.
399] От який був Тідей етолійський! А син народився
400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий".
401] Так він сказав.