Іліада - Сторінка 10

- Гомер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Окличники славні жертовних
269] Тут же овець привели, і вина у блискучій кратері
270] їм намішали, і воду зливали державцям на руки.
271] Син же Атрея рукою свій витягнув ніж, що звичайно
272] В нього при боці висів біля піхов меча величезних,
273] Вовну відрізав з голів у ягнят, і окличники зараз
274] Пороздавали її троянським вождям і ахейським.
275] Руки здіймаючи, голосно став Агамемнон молитись:

276] "Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
277] Сонце, що бачиш усе з високості, все чуєш на світі,
278] Ріки, й земля, і ви, що в підземних оселях нещадно
279] Мертвих караєте всіх, хто зламав за житА свою клятву,
280] Свідками будьте ви нам, охоронцями клятві священній!
281] Як у двобої отут уб'є Александр Менелая,
282] Хай залишає Єлену собі з дорогими скарбами,
283] Ми ж попливемо назад на своїх кораблях мореплавних.
284] Але якщо Александра уб'є Менелай русокудрий,
285] Хай нам трояни Єлену назад із скарбами повернуть,
286] Повністю хай і пеню, як належить, аргеям заплатять,
287] Так, щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась.
288] А як платити не схоче Пріам і Пріамові діти
289] Те, що належить, коли б Александр у двобої загинув,
290] Тут і надалі лишусь за пеню я оту воювати,
291] Поки нарешті війни не завершу кінцем переможним".

292] Мовив і, горла ягнят полоснувши нещадною міддю,
293] Враз їх на землю поклав, ті ж, останній спускаючи подих,
294] В судорогах трепетали: бо ж сил позбавила мідь їх.
295] Потім, у чаші з кратери черпнувши вина, з молитвами
296] Вічноживущим богам творить почали узливання.
297] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

298] "Зевсе, преславний, великий, та інші богове безсмертні!

299] В першого з тих, хто клятву священну порушить посміє,
300] Мозок нехай по землі, немов це вино, розіллється
301] В них і в дітей їх, жінками ж інші нехай володіють".

302] Так говорили. Та цих молитов не послухав Кротон.
303] В час той Пріам Дарданід таким до них словом озвався:

304] "Слухайте, Трої сини і мідноголінні ахеї!
305] Я в Іліон, вітрами овіяний, зараз вертаюсь.
306] Сили немає на власні дивитися очі, як буде
307] Битись мій син дорогий з Менелаєм, Ареєві любим.
308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,
309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням".

310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний
311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.
312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.
313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.

314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий
315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім
316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати
317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.
318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.
319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

320] "Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,
322] Смертю побитий, зійшов у А'ідову темну оселю,
323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки".

324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками
325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.
326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих
327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.
328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,
329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.
330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата
333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.
334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний
335] Меч свій і щит — міцний і великий — узяв із собою.
336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,
337] З кінською гривою, — страшно над гребнем вона розвівалась.
338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.
339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.

340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,
341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,
342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом —
343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.

344] Близько один проти одного стали на змірянім полі
345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.
346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа
347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,
348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове
349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,
350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:

351] "Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,
352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,
353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався
354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити".

355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа
356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.
357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,
358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.
359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона
360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.
361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій
362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався
363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.
364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:

365] "Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!
366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,
367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні
368] Марно мій спис вилітав, — його ж бо, проте, не убив я!"

369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса
370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.
371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,
372] Що за підв'язку шоломові був під його підборіддям.
373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,
374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,
375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.
376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.
377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв
378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.
379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити
380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта
381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,
382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.
383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко
384] В вежі високій — круг неї троянські жінки там сиділи.
385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння
386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої
387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,
388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.

389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:

390] "Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.
391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,
392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,
393] Що із двобою він щойно вернувся, — або у танок він
394] Має іти, або по танкові присів опочити".

395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.
396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,
397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,
398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,— сказала:

399] "О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?
400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне
401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,
402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?
403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра
404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,
405] Чи не тому ти до мене прийшла — лихеє кувати?
406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,
407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,
408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,
409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.
410] 1 Я ж не піду вже до нього, — стелить йому спільнеє ложе —
411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього
412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить".

413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:
414] "Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину
415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,
416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе
417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш".

418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,
419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки
420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.
421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,
422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,
423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.
424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта
425] Й до Александра його поставила ближче богиня.
426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,
427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:
428] "З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,
429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!
430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,
431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?
432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,
433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу

434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм
435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм
436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!"

437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:
438] "Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!
439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,
440] Завтра ж його я здолаю, — адже й біля нас є богове!
441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!
442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,
443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного
444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім
445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з'єднались, —
446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання".

447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.
448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,
449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,
450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.
451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись
452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.
453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,
454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.
455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:

456] "Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!
457] Бачили ви — переміг Менелай, Ареєві любий,
458] Тож аргів'янку Єлену з усім її скарбом багатим
459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,
460] Так щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась".

461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ.