Іліада - Сторінка 55
- Гомер -
Певен я, він не своїми ногами
28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.
29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене
30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись
31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха
32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді".
33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:
34] "Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,
35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,
36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,
37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.
38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,
39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши
40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.
41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться
42] Й неперевіреним — хто з нас відважний, хто втечі шукає!"
43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.
44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,
45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа
46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,
47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло
48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.
49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,
50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.
51] Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,
52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.
53] Як садівник молоду вирощує парость оливи
54] В затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста,
55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним
56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.
57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор,
58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.
59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,
60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.
61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,
62] Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,
63] Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами
64] Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров'ю
65] Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки
66] Здалеку галас великий зчиняють, але підступити
67] Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.
68] Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях
69] Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.
70] Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу
71] Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.
72] Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,
73] Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.
74] До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:
75] "Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині —
76] Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям
77] Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,
78] Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.
79] А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом.
80] Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських
81] Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив".
82] Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.
83] Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.
84] Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,
85] Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно
86] Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.
87] Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,
88] І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне
89] Полум'я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.
90] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:
91] "Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом
92] Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,
93] Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?
94] А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду
95] Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.
96] Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.
97] Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?
98] Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,
99] Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.
100] Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,
101] Що перед Гектором я відступив, — бо од бога він б'ється.
102] От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,
103] Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,
104] Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло
105] Вирвати нам для Ахілла, — було б то лихо найменше".
106] Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,
107] Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.
108] І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло
109] Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,
110] Що пастухи і собаки його від кошари списами
111] Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях
112] Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.
113] Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.
114] Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,
115] Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.
116] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, —
117] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:
118] Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.
119] Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:
120] "Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно
121] Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло
122] Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний".
123] Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.
124] Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.
125] Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне
126] Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,
127] Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.
128] Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.
129] Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив
130] На колісницю свою, а троянам зброю чудову
131] В місто віддав однести — на славу для себе велику.
132] В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло
133] Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,
134] Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі
135] Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито
136] Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.
137] Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.
138] З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,
139] Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.
140] Главк, Гіпполохів син, —полководець лікійських загонів,
141] Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:
142] "Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!
143] Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!
144] Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню
145] Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?
146] Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв
147] Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався
148] Ти у боях з ворогами, — яка тобі буде подяка?
149] Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого
150] Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,
151] Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?
152] Друга, який за життя так багато корисного вдіяв
153] Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!
154] Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом
155] їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!
156] Більше було б у воїв троянських одважної сили,
157] Запалу в грудях, що з ними, завзято б'ючись за вітчизну,
158] Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, —
159] Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.
160] А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,
161] Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,
162] Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона
163] Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.
164] Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,
165] Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.
166] Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь
167] Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,
168] Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший".
169] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:
170] "Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!
171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим
172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.
173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби
174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.
175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.
176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.
177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить
178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,
180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,
181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,
182] Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло".
183] Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:
184] "Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!
185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,
186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла
187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу".
188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний
189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи
190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром
191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну.
192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє:
193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим
194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну
195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку
196] Подарували небесні богове, а той, постарівши,
197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.
198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,
199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,
200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:
201] "О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе
202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну
203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.
204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,
205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну
206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили,
207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому,
208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда".
209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.
210] Гектору зброю зробив до плеча.
28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.
29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене
30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись
31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха
32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді".
33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:
34] "Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,
35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,
36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,
37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.
38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,
39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши
40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.
41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться
42] Й неперевіреним — хто з нас відважний, хто втечі шукає!"
43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.
44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,
45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа
46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,
47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло
48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.
49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,
50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.
51] Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,
52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.
53] Як садівник молоду вирощує парость оливи
54] В затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста,
55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним
56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.
57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор,
58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.
59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,
60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.
61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,
62] Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,
63] Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами
64] Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров'ю
65] Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки
66] Здалеку галас великий зчиняють, але підступити
67] Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.
68] Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях
69] Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.
70] Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу
71] Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.
72] Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,
73] Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.
74] До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:
75] "Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині —
76] Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям
77] Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,
78] Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.
79] А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом.
80] Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських
81] Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив".
82] Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.
83] Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.
84] Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,
85] Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно
86] Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.
87] Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,
88] І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне
89] Полум'я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.
90] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:
91] "Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом
92] Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,
93] Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?
94] А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду
95] Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.
96] Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.
97] Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?
98] Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,
99] Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.
100] Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,
101] Що перед Гектором я відступив, — бо од бога він б'ється.
102] От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,
103] Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,
104] Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло
105] Вирвати нам для Ахілла, — було б то лихо найменше".
106] Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,
107] Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.
108] І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло
109] Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,
110] Що пастухи і собаки його від кошари списами
111] Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях
112] Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.
113] Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.
114] Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,
115] Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.
116] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, —
117] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:
118] Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.
119] Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:
120] "Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно
121] Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло
122] Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний".
123] Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.
124] Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.
125] Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне
126] Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,
127] Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.
128] Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.
129] Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив
130] На колісницю свою, а троянам зброю чудову
131] В місто віддав однести — на славу для себе велику.
132] В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло
133] Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,
134] Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі
135] Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито
136] Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.
137] Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.
138] З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,
139] Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.
140] Главк, Гіпполохів син, —полководець лікійських загонів,
141] Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:
142] "Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!
143] Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!
144] Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню
145] Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?
146] Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв
147] Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався
148] Ти у боях з ворогами, — яка тобі буде подяка?
149] Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого
150] Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,
151] Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?
152] Друга, який за життя так багато корисного вдіяв
153] Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!
154] Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом
155] їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!
156] Більше було б у воїв троянських одважної сили,
157] Запалу в грудях, що з ними, завзято б'ючись за вітчизну,
158] Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, —
159] Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.
160] А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,
161] Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,
162] Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона
163] Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.
164] Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,
165] Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.
166] Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь
167] Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,
168] Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший".
169] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:
170] "Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!
171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим
172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.
173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби
174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.
175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.
176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.
177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить
178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,
180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,
181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,
182] Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло".
183] Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:
184] "Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!
185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,
186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла
187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу".
188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний
189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи
190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром
191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну.
192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє:
193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим
194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну
195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку
196] Подарували небесні богове, а той, постарівши,
197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.
198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,
199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,
200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:
201] "О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе
202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну
203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.
204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,
205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну
206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили,
207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому,
208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда".
209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.
210] Гектору зброю зробив до плеча.