Іліада - Сторінка 72

Ворогам-бо його на наругу
404] Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
405] Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина
406] Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши
407] Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.
408] Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо
409] Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.
410] Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока
411] Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала.
412] Ледве стримать старого могли, що в нестямі шаленій
413] Вийти із міста крізь браму Дарданську кудись поривався.
414] В бруді дорожнім валяючись, всіх наоколо благав він,
415] Кожного з них на ім'я називаючи в тузі жалобній:

416] "Друзі, пустіть! Не журіться ви мною, дайте із міста
417] Вийти мені і мерщій до човнів перебігти ахейських!
418] Там нечестивого буду благати злочинного мужа,
419] Може, хоч роки мої пошанує й на старість нещасну
420] Зглянеться? Тож і на нього такий же старий дожидає
421] Батько Пелей, що родив його й викохав всім на загибель
422] Людям троянським, найбільше ж із них на горе для мене —
423] Скільки синів у квітучому віці моїх повбивав він!
424] Та ні за кого, хоч всіх мені жалко, я так не журюся,
425] Як за одного, що жаль за ним вгонить мене до Аїду, —
426] Гектора любого! Чом на руках не помер він у мене?
427] Слізьми тоді і риданням наситили б ми своє серце —
428] Матінка, що породила його, бідолашна, і сам я!"

429] Мовив крізь сльози він так, і плакали з ним городяни.
430] Заголосила у тузі гіркій між троянок Гекуба:

431] "Сину мій, нащо бездольній у муках нестерпних без тебе
432] Жити мені! І днями й ночами по цілому місту
433] Гордістю був ти моєю, був захистом нашій твердині,
434] Нашим троянам усім і троянкам, які, наче бога,
435] Теж шанували тебе, великою славою був їм,
436] Поки ти жив. Але доля і смерть тебе нині настигли!"

437] Мовила так у сльозах. Дружина ж не знала, що сталось
438] З Ректором. Ще не прийшов-бо вісник до неї правдивий,
439] Щоб сповістить, що за муром поліг її муж біля брами.
440] В дальнім покої високого дому багряну тканину
441] Ткала подвійну вона, в ній гаптуючи квіти взористі.
442] В домі вона на вогонь пишнокосим звеліла служницям
443] Мідний поставить великий триніг, щоби вчасно готова
444] Ректору тепла купіль була, тільки-но вернеться з бою.
445] їй не спадало й на думку, дурній, що яке тут купання, —
446] Ректора вбила руками Ахілла богиня Афіна.
447] Зойки почула вона й голосіння сумне біля вежі,
448] Й тілом усім затремтіла, і човник із рук її випав.
449] До пишнокосих служебниць вона тоді знову звернулась:

450] "Дві хай зі мною ідуть. Побачити треба, що сталось.
451] Голос свекрухи шановної чую, і серце у грудях
452] Б'ється, аж вискочить хоче до уст, аж коліна у мене
453] Гнуться, — лихо якесь над синами Пріама нависло.
454] Хай ці слова не досягнуть до вух, але вельми боюся,
455] Щоб могутньому Ректору нині Ахілл богосвітлий
456] До Іліона шляху не відтяв і, рівниною гнавши,
457] Згубного шалу й безтямної зваги навік не позбавив.
458] Не дожидає-бо ворога Ректор, сховавшись у натовп,
459] А виступає вперед, у відвазі ніхто з ним не рівний".

460] Мовивши так, із покоїв побігла вона, як менада,
461] З трепетом серця, й за нею слідом поспішали служниці.
462] Щойно дісталась до вежі й мужів, що юрбою стояли,
463] Вибігла швидко на мур і побачила здалеку тіло
464] Мужа, від міста нещадно волочене. Бистрії коні
465] Мужа її волокли до ахейських човнів глибодонних.
466] Темної ночі імла повила їй зволожені очі,
467] Навзнак, зомлівши зненацька, упала вона непритомна.
468] Світлу пов'язку зірвала з чола свого й плетену сітку
469] Із обручем і від себе далеко відкинула й бинду,
470] І покривало, що в дар їй дала золота Афродіта
471] Днини тієї, як Ректор повів її шоломосяйний
472] Від Етіона, численні віддавши за неї дарунки.
473] Та навколо ятрівки й зовиці її оточили
474] Й ледве живу її, в серце уражену, спільно тримали.
475] А як лише опритомніла, й дух в її серце вернувся,
476] Гірко вона заридала і мовила серед троянок:

477] "Гекторе, горе мені! Для однакої долі обоє
478] Ми народились — ти в Трої високій, Пріамовім домі,

479] Я ж у підгір'ї лісистого Плака, у Фівах славетних,
480] В домі вождя Етіона, що виховав, сам нещасливий,
481] Доньку нещасну, — було б мені краще на світ не родитись!
482] Нині зійшов ти в оселю Аїдову, в темні глибини,
483] Що під землею, мене ж удовою в невтішному горі
484] В домі своєму лишив. Ще й наше мале немовлятко,
485] Що породили на світ ми, бездольні! Ні ти йому, мертвий,
486] Гекторе, ані тобі він на захист не стане ніколи.
487] Навіть якщо многослізних боїв він уникне ахейських,
488] Все ж у майбутньому тільки труди і печалі на нього
489] Ждатимуть. Межі відсунувши, лан його візьмуть чужії.
490] День сиротинства позбавить хлопчину й ровесників ігор.
491] Завжди похнюплений він і з заплаканим ходить обличчям.
492] Часом в нужді бідолашний до батькових звернеться друзів —
493] Того торкне за хітон, а того — за верхнє одіння.
494] Рідко хто зглянеться з них і кухля подасть сиротині,
495] Й той лише вмочить уста, а вже піднебіння й не встигне.
496] Інший товариш, в якого є й батько, і мати, із учти
497] Вижене, й боляче вдарить, і словом глузливим облає:
498] "Геть відціля! Немає отут, серед нас, твого батька!"
499] Весь у сльозах до матусі вдовиці повернеться хлопець
500] Астіанакс, що до цього часу на колінах у батька
501] Мозок лиш їв він з кісток із баранячим лоєм поживним.
502] А коли сон його брав і втомлявся од ігор дитячих,
503] Солодко він засинав у постільці, у няні в обіймах,
504] В ліжку м'якому, із серцем наповненим радощів ніжних.
505] Нині ж натерпиться горя, коханого батька позбувшись,
506] Астіанакс, як трояни його називали. Один-бо
507] Ти захищав у них, Гекторе, брами і мури високі.
508] При кораблях крутобоких, далеко від рідного дому
509] їстиме труп твій черва, коли пси вже наситяться голим
510] Тілом твоїм, хоч багато одінь і тонких, і ошатних
511] В домі у тебе лежить, жіночими тканих руками.
512] Але одіння тонке в огнистім спалю я багатті,
513] Користі з нього ніякої, в нім-бо тобі не лежати, —
514] Хай же на славу тобі все згорить між троян і троянок!"

515] Мовила так крізь ридання, й навколо жінки голосили.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
ІГРИ НА ЧЕСТЬ ПАТРОКЛА

1] Так сумували трояни у цілому місті. Ахеї ж,
2] До кораблів підійшовши й до хвиль Геллеспонту, спішили
3] Кожен на свій корабель, і всі порозходились інші,
4] Крім мірмідонян, що їм розійтися Ахілл не дозволив.
5] Товаришам війнолюбним своїм тоді так він промовив:

6] "Любі друзі мої, мірмідоняни бистрокомонні!
7] Не випрягаймо із повозів коней ми однокопитих,
8] На колісницях під'їдемо ближче до тіла Патрокла,
9] Щоб оплакать його: остання то почесть померлим.
10] А як. жалобним риданням своє ми наситимо серце,
11] Повипрягаємо коней і разом вечеряти сядем".

12] Мовив Ахілл і заплакав, і вслід йому всі заридали.
13] Тричі об'їхали тіло вони пишногривими кіньми
14] З плачем, — рясні їм сльози з очей викликала Фетіда.
15] Сльози росили пісок, росили озброєння мужніх
16] Воїв, — так за вождем страховійним вони сумували.
17] Плач голосний розпочав Пелеїд, на груди холодні
18] Свого товариша руки поклавши свої мужозгубні:

19] "Радуйся, любий Патрокле, і в темних оселях Аїда!
20] Все я для тебе роблю, як раніше тобі обіцяв я:
21] Гектора труп приволікши, віддам його псам у поживу,
22] Біля багаття твого полонених дванадцять заріжу
23] Трої славетних синів, щоб твою відомстити загибель".

24] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
25] В порох обличчям його перед марами сина Менойта
26] Кинув. А вої, озброєння мідноблискуче із себе
27] Знявши, із повозів випрягли коней, що голосно ржали,
28] Й круг корабля прудконогого внука Еака юрбою

29] Всі посідали: до щедрої тризни-бо він запросив їх.
30] Буйних багато волів під залізом ревло, нещадимо
31] Різаних, мекало кіз і овець густорунних багато;
32] Також багато свиней білоіклих, лисніючих салом,
33] Смажилось там, над Гефестовим полум'ям зверху простертих.
34] Всюди круг мертвого кров багряними бігла струмками.

35] В час той ахейські вожді прудконогого сина Пелея
36] До Агамемнона в стан повели, до божистого мужа,
37] Ледве умовивши серце товариша, повне скорботи.
38] А як прийшли у намет Агамемнона владарі славні,
39] Зразу ж звеліли вони окличникам дзвінкоголосим
40] Мідний поставить великий триніг, чи не вдасться Пеліда
41] Вмовити плями криваві із тіла свойого обмити.
42] Він же рішуче відмовився й клятвою тяжко зарікся:

43] "Зевсом клянусь, найвищим з безсмертних богів, найсильнішим, —

44] Що не раніш на чоло мені води вмивання проллються,
45] Аніж Патрокла віддам я вогню, і могилу насиплю,
46] Й зріжу волосся своє. Удруге такої скорботи,
47] Доки я серед живих, не прийдеться серцем зазнати.
48] Ну, а тепер сумовитій віддаймо увагу трапезі.
49] А на світанку, владарю мужів Агамемноне, скажеш
50] З лісу дерев навезти й приготовить все інше, належне
51] Мертвому, що вирушати у темряву має підземну.
52] Хай же від наших очей його тіло вогонь безутомний
53] Скриє мерщій і до діла свого хай повернуться люди".

54] Так він сказав, і, те чуючи, всі улягли його слову.
55] Спільну вечерю вони спорядили, і, сівши до неї,
56] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
57] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
58] Сном відпочить по похідних наметах своїх розійшлися.
59] Сам же Пелід, на березі лігши шумливого моря,
60] Тяжко стогнав, недалеко громади своїх мірмідонян,
61] В місці затишнім, де хвиля плескалася об узбережжя.
62] Там його сон огорнув, що розв'язує серця тривоги,
63] Неподоланно міцний, — він втомив своє тіло світлисте,
64] Гектора гонячи круг Іліона, обнятого вітром.
65] Враз перед ним Патрокла душа бідолашного встала,
66] Постаттю схожа на нього цілком, і ясними очима,
67] Й голосом, навіть в те саме одіння була вона вбрана.
68] Ставши йому в головах, таке вона мовила слово:

69] "Спиш ти спокійно, за мене ж і зовсім забув ти, Ахілле!
70] А до живого байдужий не був, як до мертвого нині.
71] Швидше мене поховай, щоб пройшов я Аїдову браму!
72] Душі-бо, тіні спочилих, від брами мене відганяють
73] І не дають переплисти ріку мені разом із ними, —
74] Й марно блукаю круг широкобрамного дому Аїда.
75] В смутку моїм простягни мені руку.