Іліада - Сторінка 69
- Гомер -
Жени її далі!"
423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем,
424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою
425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли.
426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній,
427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:
428] "От якби й інші богове, що стали троянам на поміч,
429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв,
430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта,
431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, —
432] То із цією війною давно б уже ми покінчили
433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!"
434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.
435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:
436] "Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить
437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,
438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!
439] То починай же. Ти — віком молодший. Мені ж починати
440] Буде негарно — й родивсь я раніш, і досвідчений більше.
441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути
442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,
443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса
444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися
445] За договірну платню, й він почав нам накази давати.
446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,
447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.
448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих
449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди.
450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори
451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав
452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.
453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати
454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.
455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.
456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,
457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.
458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш
459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни
460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини".
461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:
462] "Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним
463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних
464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно
465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,
466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно
467] Зваду між ними оцю, — лай люди самі повоюють".
468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором
469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.
470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,
471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:
472] "Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу
473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!
474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?
475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі
476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,
477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись".
478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.
479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,
480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:
481] "Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла
482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,
483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю
484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.
485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,
486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.
487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки
488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною".
489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила
490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши
491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.
492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.
493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,
494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,
495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,
496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.
497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:
498] "В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно
499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.
500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,
501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала".
502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром
503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.
504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.
505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю
506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,
507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу
508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:
509] "Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба
510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?"
511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:
512] "Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна
513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади".
514] Так між собою вони розмову провадили щиру.
515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,
516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,
517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.
518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,
519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,
520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же
521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.
522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке
523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,
524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, —
525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.
526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.
527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали
528] Гнані жахом трояни, — тож опору більше чинити
529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,
530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:
531] "Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки
532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько
533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.
534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,
535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:
536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!"
537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, —
538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч
539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.
540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,
541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини
542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло
543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.
544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,
545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу —
546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, —
547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього
548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,
549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.
550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,
551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.
552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:
553] "Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану
554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,
555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.
556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно
557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів
558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди
559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь...
560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,
561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.
562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,
564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, —
565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.
566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.
567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?
568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,
569] В ньому одна лиш душа, і люди його називають
570] Смертним, — але вшанував його славою Зевс громовладний".
571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне
572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись.
573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо
574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться,
575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування;
576] Хоч би й забігши вперед, — її влучить мисливий стрілою,
577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги
578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, —
579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий
580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом.
581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий,
582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:
583] "Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле,
584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати!
585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою!
586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх,
587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками,
588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне,
589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!"
590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, —
591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном,
592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута
593] З олова, — ратище мідне пробити її не здолало
594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді.
595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора
596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив,
597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом,
598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти.
599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець,
600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним,
601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти.
602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім,
603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає.
604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче,
605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався.
606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли
607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город.
608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста
609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався,
610] Хто залишився убитий.
423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем,
424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою
425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли.
426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній,
427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:
428] "От якби й інші богове, що стали троянам на поміч,
429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв,
430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта,
431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, —
432] То із цією війною давно б уже ми покінчили
433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!"
434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.
435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:
436] "Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить
437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,
438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!
439] То починай же. Ти — віком молодший. Мені ж починати
440] Буде негарно — й родивсь я раніш, і досвідчений більше.
441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути
442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,
443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса
444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися
445] За договірну платню, й він почав нам накази давати.
446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,
447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.
448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих
449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди.
450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори
451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав
452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.
453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати
454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.
455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.
456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,
457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.
458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш
459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни
460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини".
461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:
462] "Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним
463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних
464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно
465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,
466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно
467] Зваду між ними оцю, — лай люди самі повоюють".
468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором
469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.
470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,
471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:
472] "Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу
473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!
474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?
475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі
476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,
477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись".
478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.
479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,
480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:
481] "Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла
482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,
483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю
484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.
485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,
486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.
487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки
488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною".
489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила
490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши
491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.
492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.
493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,
494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,
495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,
496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.
497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:
498] "В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно
499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.
500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,
501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала".
502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром
503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.
504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.
505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю
506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,
507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу
508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:
509] "Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба
510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?"
511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:
512] "Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна
513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади".
514] Так між собою вони розмову провадили щиру.
515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,
516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,
517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.
518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,
519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,
520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же
521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.
522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке
523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,
524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, —
525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.
526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.
527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали
528] Гнані жахом трояни, — тож опору більше чинити
529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,
530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:
531] "Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки
532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько
533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.
534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,
535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:
536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!"
537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, —
538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч
539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.
540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,
541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини
542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло
543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.
544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,
545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу —
546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, —
547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього
548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,
549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.
550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,
551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.
552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:
553] "Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану
554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,
555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.
556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно
557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів
558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди
559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь...
560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,
561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.
562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,
564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, —
565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.
566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.
567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?
568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,
569] В ньому одна лиш душа, і люди його називають
570] Смертним, — але вшанував його славою Зевс громовладний".
571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне
572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись.
573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо
574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться,
575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування;
576] Хоч би й забігши вперед, — її влучить мисливий стрілою,
577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги
578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, —
579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий
580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом.
581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий,
582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:
583] "Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле,
584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати!
585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою!
586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх,
587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками,
588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне,
589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!"
590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, —
591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном,
592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута
593] З олова, — ратище мідне пробити її не здолало
594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді.
595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора
596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив,
597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом,
598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти.
599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець,
600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним,
601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти.
602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім,
603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає.
604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче,
605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався.
606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли
607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город.
608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста
609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався,
610] Хто залишився убитий.